3.Загальна характеристика Конституції України. Порядок внесення змін до Конституції України. Державні символи України

      Конституція — це основоположний засновницький юридичний акт держави. У сучасному світі конституція офіційно або неофіційнорозглядається як основний закон держави і суспільства. Зокрема, преамбула Конституції України визначає її як Основний Закон України, котрий на найвищому правовому рівні узаконює баланс інтересів  усіх соціальних верств суспільства, наявних у ньому націй, етнічних груп. Характеризуючи Конституцію України слід зупинитись на розділі І, який має назву ’’ Загальні засади’’. У ньому закріплено основні принципи конституційного ладу нашої держави, які є базою для конституційного регулювання найважливіших суспільних відносин.

Стаття 1 Конституції визначає Україну як суверенну і незалежну, демократичну, соціальну, правову державу. Суверенність і незалежність нашої держави полягає у тому, що її влада є верховною, повною, самостійною і неподільною у відносинах, які відбуваються в межах її кордонів. Суверенність свідчить про незалежність і рівноправність України у стосунках з іншими державами. Такі характеристики здатні забезпечити державі повноту законодавчої, виконавчої і судової влади на її території, а також її непідлеглість і не підзвітність іноземним державам в міжнародних відносинах. Таким чином, суверенітет і незалежність забезпечують державі можливість завжди діяти лише відповідно до своїх потреб і інтересів, самостійно вирішувати всі свої внутрішні і міжнародні справи.

     Демократизм української держави полягає в тому, то вона проголошує за мету турботу про сприятливі умови для широкої і реальної участі своїх громадян в управлінні справами держави і суспільства, забезпеченні плюралізму в політичному і культурному житті, неприпустимості офіційного панування якої-небудь партії, ідеології і т.д.

Характеристика України як соціальної держави свідчить про її орієнтацію на здійснення широкої і ефективної соціальної політики: реальне гарантування прав людини, створення систем освіти, охорони здоров'я і соціального забезпечення, підтримка малозабезпечених верств населення і т.п.

Правовою є така держава, в якій панує право, де діяльність держави, її органів і посадовців здійснюється на основі і в межах, визначених правом, де не лише особа відповідає за свої дії перед державою, але і держава несе реальну відповідальність перед особою за свою діяльність і її  результати

За формою державного устрою Україна є унітарною державою, що має автономне утворення -   Автономну Республіку Крим. За формою державного правління Україна - республіка., де носієм суверенітету і єдиним джерелом  влади визнається народ. Цю владу на практиці він може здійснювати по -  різному:

а) безпосередньо, коли він сам виражає свою волю в передбачених Конституцією і законами процесуальних формах — на загальнодержавному рівні це може здійснюватися у формі виборів або референдумів, на місцях — через участь, наприклад, в зборах, на яких формуються правила поведінки, обов'язкові для їх учасників (зборів мешканців будинку, членів громадського об'єднання і т. д.);

б) через своїх представників, яких народ обирає до органів державної влади і органів місцевого самоврядування.

       Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову з метою запобігання концентрації всієї державної влади в руках однієї особи або одного органу.  Визнається і гарантується місцеве самоврядування, а саме право місцевих територіальних громад самостійно вирішувати питання місцевого значення.

В Україні діє принцип верховенства права, що передбачає неухильне дотримання правових принципів незалежно від міркувань стосовно їхньої політичної доцільності,  а також  найвищу юридичну силу Конституції та визнання її положень нормами прямої дії, тобто людина має право звернутись в суд за захистом своїх прав і свобод, якщо вони порушені, безпосередньо на основі Конституції, не посилаючись на інші закони.

Конституція окреслила коло питань, які визначаються  виключно законами України. Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надається Верховною Радою, є частиною національного законодавства України.

Конституція проголосила українську мову державною, але в той же час забезпечується розвиток використання і захист російської, інших мов національних меншин. У Конституції визначено об’єкти, які є власністю українського народу, і що від його імені права власника  щодо цих об’єктів здійснюють органи державної влади і місцевого самоврядування. Встановлено, що суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності, визначено вихідні положення захисту суверенітету і територіальної цілісності, економічної та інформаційної безпеки України. Серед соціальних прав проголошено право на працю, освіту, соціальне забезпечення, охорону здоров’я, житло.  

         Конституція України складається з преамбули, 15 розділів, 161 статті.

          Преамбула – це вступна частина Конституції, яка містить норми, що проголошують цілі прийняття Конституції, її основні принципи.

   Структура Конституції України:

Розділ І.  ’’ Загальні  засади ’’ містить статті, що визначають основи суспільного ладу,      громадянства ,положення, що стосується суверенітету України, соціального захисту громадян, екологічної безпеки, , статті, що визначають державну символіку.

Розділ IІ.  ’’ Права, свободи і обов'язки людини й громадянина ’’  містить норми , що   визначають основні особисті, політичні, економічні, соціальні права і свободи громадян, гарантії їх здійснення та  конституційні обов’язки людини і громадянина.

Розділ III. ’’ Вибори, референдум ’’ присвячений регулюванню порядку проведення виборів і референдумів як основних форм волевиявлення.

Розділ IV. ’’ Верховна Рада України ’’ закріплює порядок утворення  та роботи єдиного законодавчого органу України – Верховної Ради, її склад, компетенцію, а також статус народного депутата України.

 Розділ V.  ’’ Президент України ’’ містить норми, що регулюють правове становище Президента, порядок його обрання, компетенцію, умови припинення його повноважень.

Розділ VI. ’’ Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади ’’ присвячений порядку утворення, діяльності та компетенції уряду, місцевих державних адміністрацій, порядку припинення діяльності цих органів.

Розділ VII. ’’ Прокуратура ’’ закріплює завдання та структуру органів прокуратури.

Розділ VIII. ’’ Правосуддя ’’  містить норми, що регулюють порядок утворення і функціонування правосуддя, визначають статус суддів.

Розділ IX.  ’’ Територіальний устрій України ’’  закріплює принципи та систему адміністративно – територіального устрою України.

Розділ X.. ’’ Автономна Республіка Крим ’’  містить норми, що визначають становище цієї автономії, її компетенцію, основи взаємовідносин між Україною і Автономною Республікою Крим, повноваження органів влади автономії.

Розділ XI. ’’ Місцеве самоврядування ’’  містить норми, що визначають систему органів місцевого самоврядування, їх склад, статус депутатів, а також повноваження цих органів.

Розділ XII. ’’ Конституційний суд України ’’  визначає склад та повноваження Конституційного суду, встановлює гарантії незалежності та недоторканості суддів.

Розділ XIII..’’ Внесення змін до Конституції України ’’  встановлює порядок подання до Верховної Ради України законопроектів про внесення змін і доповнень до Конституції та порядок їх розгляду.

Розділ XIV. ’’ Прикінцеві положення ’’  вказує, що Конституція набуває чинності з дня її прийняття, а  день прийняття Конституції є державним святом – Днем Конституції.

Розділ XV. ’’ Перехідні положення ’’(втратив силу у зв'язку з виконанням) закріплює порядок введення в дію тих норм Конституції, які не можуть бути реалізовані негайно, та вирішення інших питань, що виникли у зв’язку з прийняттям нової Конституції.

 

Порядок внесення змін до Конституції України

.

Розділ XIII Конституції регламентує порядок внесення змін до Конституції України. Головним його призначенням є забезпеченнястабільності конституційного ладу, що передбачає наступне: Конституція може бути змінена лише в особливому, закріпленому нею порядку, відмінному від внесення змін до поточного законодавства, а також упровадження динаміки розвитку конституційного процесу, що дозволить своєчасно реагувати на конституційному рівні на об'єктивні потреби розвитку суспільства і держави.

Отже, ст. 154 цього розділу визначене коло суб'єктів конституційної ініціативи, яким дана можливість ставити питання про зміну положень Конституції України. До них відносяться Президент України і не менше 1/3 народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України. Лише вони можуть вносити законопроект про зміни в Конституцію України на розгляд Верховної Ради України. Це пояснюється тим, що саме вони є суб'єктами, які безпосередньо репрезентують Український народ. Нагадаємо, що для внесення звичайного законопроекту на розгляд Верховної Ради України діючою Конституцією передбачене набагато ширше коло суб'єктів, яке охоплює Президента України, народних депутатів України, Кабінет Міністрів і Національний банк України.

З цієї статті також витікає, що конституційна ініціатива вказаних суб'єктів про внесення змін до Конституції України оформляється у вигляді законопроекту. Законопроект повинен бути представлений відповідно до Регламенту Верховної Ради України у письмовій формі, з супровідною запискою, що містить обґрунтування необхідності розробки і ухвалення закону, а також, в необхідних випадках, з пояснювальною запискою, довідкою про фінансові та інші витрати, пов'язані з ухваленням і упровадженням закону, іншими матеріалами й додатками. Якщо вказані вимоги не дотримані або ж форма представленого законопроекту не відповідає встановленим нормам, Верховна Рада України може повернути законопроект його ініціатору.

Обмеження кола суб'єктів конституційної ініціативи з питань внесення змін в Конституцію України, надання цього права лише Президенту і 1/3 народних депутатів, а також передбачення певного чіткого процесу здійснення цього права є істотною конституційною гарантією стабільності Конституції і обґрунтованості вимог внесення до неї змін.

Далі Конституція України встановлює, що законопроект про внесення змін до Конституції України попередньо повинна схвалити більшість конституційного складу Верховної Ради України. Тобто для схвалення законопроекту необхідно мати більшість голосів від загальної кількості народних депутатів, вибраних до Верховної Ради України. З цього складу виключаються депутати, повноваження яких припинені у встановленому законом порядку, а також депутати, що вибули зі складу Верховної Ради України з будь-якої причини у момент схвалення. Після попереднього схвалення законопроект про внесення змін в Конституцію України вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії Верховної Ради України за нього проголосувало не менше 2/3 від конституційного складу Верховної Ради України.

Все відмічене вище торкається розділів:II ’’Права, свободи і обов'язки людини й громадянина’’,  IV ’’ Верховна Рада України ’’, V ’’ Президент України ’’, VI ’’ Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади ’’, VII ’’ Прокуратура ’’, VIII ’’ Правосуддя ’’, IX ’’ Територіальний устрій України ’’, X ’’ Автономна Республіка Крим ’’, XI ’’ Місцеве самоврядування ’’, XII  ’’Конституційний Суд України ’’, XIV ’’ Завершальніположення ’’.

З цього загального порядку  внесення змін до Конституції є виключення. Вони торкаються можливості внесення змін до розділів  І  ’’ Загальні положення ’’,  ІІІ ’’ Вибори. Референдум ’’ і  XІІІ  ’’Внесення  змін до Конституції України ’’. По – перше, суб’єктами конституційної ініціативи щодо подання до Верховної Ради України законопроектів про внесення змін в ці розділи є Президент України або не менше ніж 2/3 від конституційного складу народних депутатів України. По – друге, законопроект про зміни в ці розділи Конституції подається до Верховної Ради України і приймається  не менше 2/3 її конституційного складу. І, по – третє, він затверджується  всеукраїнським  референдумом, що призначається Президентом України, і лише після цього набуває чинності.

Конституція України встановлює також, що повторне подання законопроекту про внесення змін в розділи І, III, і ХІІІ з одного і того ж питання можливе лише до Верховної Ради України наступного скликання. Конституція України проголосила, що вона не може бути змінена, якщо зміни передбачають:

1) скасування або обмеження прав і свобод людини й громадянина. Це положення обумовлене тим, що в сучасних державах права і свободилюдини й громадянина є непорушними і недоторканними, а тому, якщо законопроект, що змінює Конституцію, передбачає скасування або обмеження прав і свобод людини й громадянина, Верховна Рада зобов'язана його відхилити, а Конституцію залишити незмінною;

       2) ліквідацію незалежності України. Остання проголошена ст. 1 Конституції, де сказано, що Україна є суверенна, незалежна, демократична, соціальна і правова держава;

3) порушення територіальної цілісності України, що в свою чергу суперечить ст. 2 Конституції, згідно якої територія України в межах існуючих кордонів цілісна і недоторканна.

Конституція також не може бути змінена  в умовах військового і надзвичайного положення. Під останнім мається на увазі особливий правовий режим діяльності державних органів. Органів самоврядування, підприємств, установ і організацій, який тимчасово допускає обмеження в здійсненні конституційних прав і свобод громадян, а також прав юридичних осіб, покладає на них додаткові обов’язки.

Конституція встановлює, що законопроект про внесення змін до Конституції України, який розглядався Верховною Радою України, і закон не був прийнятий, може бути представлений до Верховної Ради України повторно, але не раніше ніж через рік з дня ухвалення рішення по цьому законопроекту. Тобто Конституція забороняє повторне подання до Верховної Ради одного і того ж законопроекту про внесення змін до неї, якщо Верховна Рада його вже розглядала і відхилювала, раніше ніж через рік з дня ухвалення рішення щодо цього законопроекту.

Всі законопроекти про внесення змін в Конституцію України розглядаються Верховною Радою України за наявності висновку Конституційного Суду України. Останній повинен сформулювати мотивований висновок щодо відповідності законопроекту наступнимвимогам:

1) чи не скасовуються або ж обмежуються права і свободи людини і громадянина;

2) чи не направлений він на ліквідацію незалежності України;

3) чи не порушується територіальна цілісність України;

4) за яких умов передбачається внесення змін в Конституцію України;

5) чи не розглядається законопроект Верховною Радою України повторно, протягом року з дня винесення ухвали щодо аналогічногозаконопроекту;

6) чи відповідає законопроект вимозі про те, що Верховна Рада України протягом терміну своїх повноважень не може двічі змінювати одні і ті ж положення Конституції України.

Висновок Конституційного Суду щодо конституційності законопроекту є важливою юридичною гарантією проти можливості порушення Основного Закону. Без нього Верховна Рада України не може прийняти законопроект до свого розгляду.

Слід зауважити, що з часу прийняття Конституції України Верховна Рада України прийняла до розгляду цілий ряд законопроектів, що передбачали  внесення відповідних змін у положення Основного Закону. Дотримуючись процедури, що є передбачена ст.. 159 Конституції України, внесений законопроект розглядався парламентом за наявності висновку Конституційного Суду України. За весь цей час орган конституційної юрисдикції ухвалив вісім висновків.

8 грудня 2004 р. Верховна Рада України прийняла закон про зміни в Конституції України, згідно з яким:

1) прем’єр – міністр України призначається Верховною Радою  за представленням Президента України. Раніше Президент раніше сам  вибирав  кандидатуру прем’єра, тепер  ця кандидатура вноситься Президентом за пропозицією коаліції депутатських фракцій в парламенті, або депутатської фракції, до складу якої входить  більшість народних депутатів;

2) міністр оборони  України, міністр іноземних справ України призначаються Верховною Радою за представленням Президента України, інші члени Кабінету Міністрів України призначаються Верховною Радою за представленням прем’єр – міністра України;

3) Кабінет Міністрів України припиняє свої повноваження перед новообраною Верховною Радою України ( раніше – перед  новообраним президентом);

4) Верховна Рада буде працювати на 1 рік більше;

5) у   випадку  дострокового  припинення  повноважень Президента, виконання його обов’язків покладається на Голову Верховної Ради України ( раніше – на прем’єр – міністра України). Вказані зміни почали діяти з січня 2006 р

 

     Державні символи – це закріплені в конституційному праві України офіційні знаки (зображення, предмети) чи звукові вираження, які в лаконічній формі виражають одну або декілька ідей політичного та історичного характеру і символізують суверенітет держави.

Ст.. 20 Основного Закону України визначає державними символами України Державний Прапор України, Державний Герб України та Державний Гімн України.

Державний Прапор України – це офіційний  відмінний знак ( емблема) держави, символ її суверенітету. Це стяг із двох рівновеликих смуг синього і жовтого кольорів, із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2 : 3. Державний Прапор повинен бути у робочих кабінетах Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем’єр – міністра України, Голови Конституційного Суду України, Генерального прокурора України, Голови національного банку України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови рахункової палати України, керівників центральних та місцевих органів виконавчої влади, голів обласних, районних, міських, районних у містах, селищних, сільських рад, глав дипломатичних представництв, консульських та інших офіційних установ України за кордоном чи при міжнародних організаціях.

Державний Герб України – це відмінний знак, що є офіційною емблемою держави, він зображається на прапорах, грошових знаках та знаках поштової оплати, службових посвідченнях, штампах, бланках державних установ. Конституцією України  (ч. 3 ст. 20) передбачено наявність великого Державного Герба і малого Державного Герба України. Затверджений тільки малий Державний Герб – золотий тризуб ( знак Княжої держави Володимира Великого) на синьому щиті. Він повинен стати головним елементом великого Державного Герба.

Державний Гімн України – музикально –поетичний твір на музику М.Вербицького із  словами першого куплету та приспіву твору П.Чубинського (Закон України ’’ Про Державний Гімн України ’’ від 6 березня 2003р.).

Норми Конституції та законів визначають порядок використання державних символів України та заходи юридичної відповідальності за неповагу до них. Ст.. 65 Конституції встановила, що шанування державних символів є конституційним обов’язком громадян. Глум над державною символікою є злочином, за який передбачена  кримінальна  відповідальність.

Поряд з поняттям ’’ державні ’’ символи вживаються поняття ’’ офіційні символи глави держави ’’. Відповідно   до Указу Президента України від 29 листопада 1999 р.  ’’ Про офіційні символи глави держави ’’ офіційними символами глави держави є Прапор ( штандарт) Президента Країни, Знак Президента України, Гербова печатка Президента України, Булава Президента України.

Указом Президента України від 30 листопада 2000 р. ’’ Про геральдичні знаки – емблеми і прапори центральних органів виконавчої влади України ’’ встановлено, що міністерство, інший центральний орган виконавчої влади України може мати власний геральдичний знак – емблему та прапор, а Міністр внутрішніх справ України, Міністр оборони України, Міністр України з питань надзвичайних ситуацій, Голова Служби безпеки України, Голова Державного комітету у справах охорони державного кордону України, Голова Державної податкової адміністрації України, Голова митної служби України, начальник Управління державної служби охорони України, начальник Генерального штабу та командувач виду збройних сил України – свій штандарт.