Тема 16 ,,Основи пожежної профілактики на виробничих об'єктах”

 

1. Горіння. Види горіння. Умова горіння,

Пожежі на виробництві та в побуті завдають великої шкоди та небезпеки працюючим і спричиняють значні матеріальні збитки. Пожежі завдають величезних збитків економіці держави, окремим громадянам.

Вогонь – друг людини, коли перебуває під контролем. Коли ж виривається з під контролю, стає лихом. Але біди може не статися, якщо дбати про безпеку. Пожежі не виникають самі по собі, а є наслідком дій людини. 

Забезпечення пожежної безпеки є невід'ємною частиною державної діяльності щодо охорони життя та здоров'я людей, національного багатства та навколишнього природного середовища.

З 1994 року введено в дію закон України „Про пожежну безпеку”. Цей закон визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності. („Закон” містить 41 статтю, зміна, доповнення в 2006 р. - ст. 10 та ін.)

В Україні діє НАПБ  А.01.001 - 2004 ,,Правила пожежної безпеки в Україні”.             Пожежна безпека може бути забезпечена заходами пожежної профілактики і активного пожежного захист. Поняття пожежної профілактики включає комплекс заходів які необхідні для попередження виникнення пожежі чи зменшення її наслідків. Під активним пожежним захистом розуміють заходи, які забезпечують успішну боротьбу з виникаючими пожежами чи вибухонебезпечними ситуаціями.

Статистика:

–         колишній Радянський Союз – за рік виникало приблизно 140-160 тис. пожеж і приблизно 8-10 тис. людей гинуло на пожежах (це 40-41 людина гинула щоденно);

–         дані по Україні:

 

■     за рік виникає приблизно 50-54 тис. пожеж;

■     щодоби виникає 120-130 пожеж (коли осінь, то більше 130 пожеж);

■     що саме страшне, то на пожежах гине багато людей - біля 2000 чол., в тому числі багато дітей (1995 р. – 2067 чол., 1996 р, – 2461 чол., 1997 – 2346 чол.; 1998 р. – 2202 чол., 1999 р. – чол., 2000 р. – 2002 чол., 2001 р. – 2003 чол.).

 

–         по Тернопільській області в середньому пожеж виникає 600-700 в рік, і гине приблизно 30-40 чоловік;

–         в світі за одну годину стається приблизно 600 пожеж, за рік приблизно 5 млн. пожеж.

Якщо проаналізувати головні причини виникнення біди, коли надбане роками і важкою працею нищиться вогнем за лічені хвилини, то виявляється, що вони такі - найпоширеніші причини пожеж в Україні :

—         необережне поводження з вогнем - 38,6%;

—         електричні причини – 22%:

—         пустощі дітей з вогнем – 9,5%;

—         пічне опалення – 9,4%:

—         підпали – 8,0%;

—         несправність виробничого устаткування - 1,7%;

—         невстановлені – 0,8%;

—         інші причини – 9,1%,

Гіркий досвід показує, що головною причиною необережного поводження з вогнем є необізнаність з правилами пожежної безпеки і не усвідомлення можливих наслідків. (Наприклад: водій першого класу, підсвічуючи сірником, хотів розгледіти в горловині баку, скільки там залишилося солярки, внаслідок чого на довгі місяці опинився в опіковому центрі).

„Закон” каже: „Усі працівники при прийняті на роботу і щорічно за місцем роботи проходять інструктажі з питань пожежної безпеки”, а допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з питань пожежноїбезпеки, забороняється. Для реалізації напрацьованого в документах („Законі”) не потрібні величезні матеріальні затрати,але з виконанням вимог „Закону” сталася певна напруга. Не всі відомства організували навчання працюючих на підприємствах, не створили навчальних кутків або класів. Наслідок - порушення правил пожежної безпеки, що призводять до лиха. Пожежу легше попередити, ніж погасити.

При виникненні пожежі потрібно дзвонити за телефоном  101.

Пожежа - це неконтрольоване горіння поза спеціально-обладнаним приміщенням яке створює небезпеку життю і здоров'ю людей, навколишньому середовищу та призводить до матеріальних збитків.

Залежно від розмірів матеріальних збитків, пожежі поділяються на особливо великі (збитки від 10 тис. і більше розмірів мінімальної зарплати), великі (від 1000 до 10000) та інші.

Горіння - це хімічна реакція окислення, яка супроводжується виділенням диму та виникненням полум’я або свіченням. Горіння буває - гомогенне і гетерогенне. При гомогеннім горінні всі речовини, які реагують, мають однаковий агрегатний стан (наприклад газоподібний). Якщо вихідні речовини знаходяться в різних агрегатних станах і мають межу розділу фаз в горючій системі, то таке горіння буде гетерогенне. Пожежі в основному характеризуються гетерогенним (дифузійним) горінням (яке лімітується дифузією кисню повітря в зону горіння).

Одним із головних принципів у системі протипожежного захисту має бути положення про те, що будь-яка пожежа не трапляється сама по собі, а викликана конкретними умовами. Щоб виникла пожежа, необхідно щоб було три фактори:

а)  кисень;

б)  джерело вогню;

в)  горюча речовина.

Якщо кисню буде менше 14%, то горіння не буде (але процес горіння в деяких випадках може протікати і у відсутності кисню. Водень, фосфор, ацетилен та деякі інші речовини горять у хлорі; мідь в парах сірки; магній у вуглекислому газі).

Горіння може відбуватися з утворенням полум'я або без нього (це дерев'яне вугілля, кокс).

При розгляді процесу горіння виділяють такі його види: спалах, займання, спалахування, самозаймання, самоспалахування, тління, вибух.

Спалах – це швидке згорання горючої суміші без утворення стиснутих газів, яке не переходить у стійке горіння.

Займання – виникнення горіння під впливом джерела запалювання.

Спалахування – займання, що супроводжується появою полум'я.

Самозаймання – початок горіння без впливу джерела запалювання.

Самоспалахування – самозаймання, що супроводжується появою полум'я.

Тління – горіння без випромінювання світла, що, як правило, розпізнається з появою диму.

Вибух – надзвичайно швидке хімічне перетворення речовини, що супроводжується виділенням енергії і утворенням стиснутих газів, здатних виконувати механічну роботу (руйнівну роботу).

До основних показників пожежної небезпеки, які характеризуються критичними умовами утворення достатньої для горіння газоподібних горючих продуктів випаровування чи розкладання конденсованих речовин і матеріалів відносяться:

—         температура спалаху;

—         температура запалення;

—         температурні межі запалення;

—         температуру самонагрівання та інше.

Температура спалаху – це найнижча в умовах спеціальних досліджень температура горючої речовини, при якій над поверхнею утворюються пари та гази, які здатні спалахнути в повітрі від джерела запалювання, але швидкість їхутворення ще не достатня для горіння (але горіння при цьому ще неможливе).

Температура запалення – температура горючої речовини, при якій вона виділяє горючі пари та гази з такою швидкістю, що після запалення їх від джерела запалювання утворюється стійке горіння;

Температурні межі запалення – це температури, при яких насичені пари речовини утворюють в даному окисному середовищі концентрації, рівні відповідно нижньому і верхньому концентраційним граничним рівням запалення рідин.

Концентраційні межі запалення речовини виражають в процентах відносно кисню повітря. У повітрі знаходиться близько 21% кисню. Зменшення його до 18-16% призводить до того, що більшість речовин і газів горіти не можуть. Всі речовини мають нижні і верхні концентраційні граничні рівні.

Мінімальну концентрацію пилу чи газу в повітрі, при якій відбувається їх загорання, називається нижнім граничним концентраційним рівнем запалення.

Верхнім концентраційним рівнем запалення називають максимальну концентрацію пилу чи газу в повітрі, при якій ще відбувається їх загорання.

Горіння спостерігається в інтервалах між нижнім і верхнім граничним концентраційним рівнем. Зменшення або збільшення концентрації речовини або газу призводить до того, що горіння не буде, оскільки в першому випадку кількість речовини недостатня, і в другому випадку - кількість її надмірна (недостатньо кисню).

Горючі речовини можуть бути в трьох агрегатних станах:

—    газоподібному, рідкому та твердому.

При визначені пожежонебезпечної чи вибухонебезпечної речовини прийнято рахувати:

—         газами – речовини, абсолютний тиск газів, в яких при температурі 50°С рівне або більше 300 кПа,

—         рідинами – речовини з температурою плавлення не більше 50°С.

—         твердими речовинами – речовини з температурою плавлення, яка перевищує 50°С.

—         пилом – дискерсоговані (роздрібнені) тверді речовини з розміром частинок менше 850 мкм.

Пожежо та вибухонебезпечні речовини, тобто порівняльна їх імовірність горіння в рівних умовах, визначається цілим рядом їх властивостей (групою горючості, температурою спалаху і запалення, концентраційними границямизапалення, дисперсністю, летучістю та ін..).

Відповідно до ГОСТ 12.1.004-91 „Пожарная безопасность. Общие требования" пожежна небезпека речовини, яка характеризується горючістю і вибухонебезпечністю має позначення:

НГ – негорюча речовина. Це така речовина, яка нездатна горіти в атмосфері повітря звичайного складу.

ТГ – важкогорюча речовина. Вона може горіти лише під дією стороннього джерела запалювання, але нездатна горіти самостійно після його вилучення.

ГВ – горюча речовина. Це така речовина, яка може самостійно горіти після вилучення джерела запалювання.

ГЖ – горюча рідина. Такою називається рідина, що самостійно горить після вилучення джерела запалювання і має температуру спалаху вище б1°С (в закритому тиглі) або 66°С (у відкритому тиглі).

ЛВЖ – легкозаймиста рідина. Це рідина, яка може самостійно горіти після вилучення джерела запалювання і має температуру спалаху не вище 61°С (у закритому тиглі) або 66°С (у відкритому тиглі).

ГГ – горючий газ. Тобто газ, який здатний утворювати з повітрям займисті і вибухонебезпечні суміші при температурі не вище 50°С.

ВВ – вибухонебезпечна речовина. Це речовина, яка може вибухати або детонувати без участі кисню повітря.

Горючі рідини за пожежонебезпекою діляться на два класи: до першого відносяться рідини з температурою спалаху до 61°С (бензин, етиловий спирт, ацетон, нітроемалі тощо), вони мають назву ЛВЖ (ЛЗР); до другої відносяться рідини з температурою спалаху понад 61°С (мастильні матеріали, мазут, трансформаторне масло тощо), воші мають назву горючих рідин ГЖ (ГР). Ці

речовини характеризуються масовою швидкістю горіння, (г/с).

Всі будівельні матеріали щодо їх здатності до горючості поділяються на три групи:

—         негорючі – які під дією вогню, чи високих температур (до 900°С) не загоряються і не обвуглюються (до них відносяться: багато металів і матеріали мінерального походження, цегла, глина, азбест, бетон, фарфор, пісок і т.п.).

—         важкогорючі – які мають властивість загорятись і продовжувати горіти тільки при постійній температурі дії стороннього джерела горіння (це гіпсова суха штукатурка, фіброліт, лінолеум, ебоніт і т.п.).

—         горючі – які мають властивість самостійно горіти після забирання джерела горіння (це є лісоматеріали, папір, волок, руберойд, толь і т.п.).

Для створення дієвої системи протипожежного захисту виробничих будівель і споруд перш за все необхідно визначити категорії приміщень за вибухопожежною та пожежною небезпекою.

Оцінка вибухопожежонебезпеки об'єкта здійснюється за результатами відповідного аналізу пожежонебезпеки будівель, приміщень, інших споруд, характеру технологічних процесів і пожежонебезпечних властивостей речовин, що в них застосовуються з метою виявлення можливих обставин і причин виникнення вибухів і пожеж та їх наслідків.

Методика аналізу вубухопожежонебезпеки зводиться до виявлення і оцінки потенційних та наявних джерел запалювання, умов формування оточуючого середовища, умов та причин поширення вогню в разі виникнення пожежі або вибуху, наявності та масштабів імовірної пожежі, загрози життю та здоров'ю людей, навколишньому середовищу, матеріальним цінностям.

Класифікація об'єктів за вибухопожежною та пожежною небезпекою здійснюється з урахуванням допустимого рівня їх пожежної небезпеки, а розрахунки критеріїв і показників її оцінки, в тому числі ймовірності пожежі (вибуху), з урахуванням маси горючих і важкогорючих речовин та матеріалів, що знаходяться на об'єкті вибухонебезпечних зон які утворюються при нормальних режимах технологічних процесів і в аварійних ситуаціях, та можливої шкоди для людей і збитки матеріальних цінностей.

Основою для встановлення нормативних вимог щодо конструктивних та планувальних рішень на промислових об'єктах, а також інших питань забезпечення їхньої вубухопожежобезпеки є визначення категорій приміщень та будівель виробничого, складського та невиробничого призначення за вибухопожежною та пожежноюнебезпекою.

Категорія пожежної небезпеки приміщення (будівлі, споруди) - це класифікаційна характеристика пожежної небезпеки об'єкта, що визначається кількістю та вибухопожежонебезпечними властивостями речовин і матеріалів, які знаходяться (обертаються) в них з урахуванням особливостей технологічних процесів, розміщених в них виробництв.

Відповідно до ОНТП - 24 - 86 , а також БНіП 2.09.02 - 85 ,,Виробничі споруди”, приміщення за вубухопожежною та пожежною небезпекою поділяються на п'ять категорій (А,Б,В,Г,Д). Якісним критерієм вубухопожежної небезпеки приміщень (будівель) є наявність в них речовин з певними показниками вибухопожежної небезпеки. Кількісним критерієм визначення категорії є надмірний тиск (Р), який може розвинутися при вибуховому загорянні максимально можливого скупчення (навантаження) вибухонебезпечних речовин у приміщенні.

Ці категорії визначаються для найбільш несприятливого у відношенні пожежі чи вибуху періоду, виходячи з виду горючих речовин і матеріалів, які знаходяться в апаратах і приміщеннях, їх кількості, пожежовибухових властивостей,особливостей технологічного процесу.

До категорії А (вибухонебезпечна) відносяться виробництва, які пов'язані із застосуванням горючих газів, легкозаймистих рідин, з температурою спалаху не більше 28°С в такій кількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечні парогазоповітряні суміші, при спалахуванні котрих розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщені що перевищує 5 кПа. Речовини та матеріали, здатні вибухати та горіти при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним в такій кількості, що розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні перевищує 5 кПа.

Сюди належать: приміщення малярних цехів, де застосовуються нітрофарби, лаки, та нітроемалі, склади карбіду кальцію на заводах машинобудування, ацетиленові станції, склади балонів з горючими газами, склади ацетиленовихгенераторів, склади бензину, лігроїну та легкозаймистих рідин з температурою спалаху нижче +28°С, брагоректифікаційні виробництва спирту, маслоекстракційні заводи масложирової промисловості.

До категорії Б (вибухопожеженебезпечна) відносяться виробництва, які пов'язані із використанням або наявністю горючого пилу або волокна, легкозаймистих рідин з температурою спалаху більше 28°С та горючі рідини в такій кількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечні пилоповітряні або пароповітряні суміші при спалахуванні котрих розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщені, що перевищує 5 кПа.

Сюди належать: кисневі станції, малярні цехи, де застосовується оліфа і олійні лаки, склади балонів з киснем, склади легкозаймистих і горючих рідин з температурою спалаху від 28°С до 120°С (гас, нафта, скипидар, смола),компресорні станції, комбікормові підприємства, склади безтарного зберігання борошна, відділення сушки і пакування крохмалю, відділи розмолу зернової сировини, відділення розмолу цукру в пудру.

До категорії В (пожежонебезпечна) відносяться виробництва, пов'язані з використанням горючих та важкогорючих рідин, твердих горючих та важкогорючих речовин і матеріалів, речовин і матеріалів, які здатні при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним лише горіти за умови, що приміщення, в яких вони знаходяться, або використовуються, не відносяться до категорій А і Б.

Сюди належать: деревообробні та столярні виробництва, склади термоізоляційних і рулонних горючих матеріалів, пековарки, склади спалимих будівельних матеріалів і лісів, склади горючих і мастильних матеріалів, гаражі,закриті склади вугілля, котельні, пресові відділення маслоекстраційних заводів, склади рослинного масла, робоча башта і силосний корпус елеватора зерноскладу, тарні склади борошна і цукру, столярні майстерні.

До категорії Г (пожежонебезпечна) відносяться виробництва, які пов'язані з негорючими речовинами і матеріалами в гарячому, розжареному або розплавленому стані, процес обробки яких супроводжується виділенняпроменистого тепла, іскор, полум'я, горючі гази, рідини, тверді речовини, які спалюються або утилізуються як паливо.

Сюди належать: ливарні, зварювальні, термічні, ковальські цехи, автомобільні гаражі, депо мотовозні й паровозні, електростанції, приміщення двигунів внутрішнього згоряння, котельні.

До категорії Д (пожежонебезпечна) відносяться виробництва, які пов'язані з використанням негорючих речовин та матеріалів в холодному стані, механічні цехи холодної обробки матеріалів (крім магнієвих сплавів), компресорні станції повітря та інших негорючих газів, склади метану, цехи миття і розливу на пивоварних заводах, механічні майстерні.

Категорії виробництва за вибухопожежонебезпекою в більшому ступені визначають вимоги конструктивних та планувальних рішень будівель і споруд, склад кількості засобів пожежегасіння, наявність і улаштування аварійноївентиляції.

Житлові, громадські будівлі і споруди за ступенем пожежної небезпеки на категорії не поділяються.

При пожежі конструкції будівель можуть нагріватися до небезпечних температур, що приводить до розповсюдження пожежі в другі приміщення. Внаслідок дії вогню і високих температур, конструкція може втратитивогнестійкість. Теоретична вогнестійкість повинна бути меншою від фактичної: Q_T < Q_Ф, а займання: З_Т > З_Ф. Межа вогнестійкості виробничих приміщень і споруд характеризується групою займистості та границею вогнестійкості їх елементів.

В залежності від цього, всі об'єкти поділяються на 8 ступенів вогнестійкості (І, II, III, ІІІа, ІІІб, IV, IVа і V – згідно ДБН  В.1.1-7 – 2002 ,,Пожежна безпека об’єктів будівництва” чи СНиП 2.01.02-85 „Противопожарные нормипроектирования зданий и сооружений”). Наприклад: для будівель І ступеню вогнестійкості межа вогнестійкості несучих стін, колон – не менше 2,5 год., сходових площадок – 1 год,, зовнішніх стін, перетинок – 0,5 год. Для будівель IIступеню, вогнестійкість відповідно – 2 год.; 1 год,; 0,25 год. Для будівель V ступеню – мінімальна межа вогнестійкості для всіх конструкцій не нормується.

Здатність конструкції чинити опір дії пожежі на протязі певного часу, при зберіганні експлуатаційних функцій,називається вогнестійкістю.

Вогнестійкість характеризується границею вогнестійкості. Границя вогнестійкості вимірюється часом в годинах, по проходженню якого, будівельна конструкція чи матеріал під дією вогню тратить свою здатність і стійкість або в них утворюються наскрізні тріщини або на протилежному краю від вогню поверхня їх досягає 140°С і більше. Границя вогнестійкості окремих будівельних конструкцій залежить від їх розмірів, товщини чи січення і фізичних властивостей матеріалу.

Наприклад: кам'яна стіна товщиною 120 мм має границю вогнестійкості 2,5 год., а при товщині 250 мм – 5,5 год.(ряд чисел: 0_,25; 0_,5; 0_г75: 1,0; 1,25; 2,0; 2,5;...).

Ці ступені визначають: кількість поверхні будівлі в залежності від категорії виробництва, площа поверху, найбільшу допустиму площу між протипожежними стінами (м²). .

Улаштування устаткування технологічних процесів повинно відповідати вимогам пожежної безпеки. З метою забезпечення пожежної безпеки устаткування групують за ступенем пожежної безпеки та розташовують у відповідних приміщеннях, обладнаними вогнезахисними стінами, протипожежними зонами, автоматичними системами пожежегасіння та сповіщувачами (повідомлювачами ) про пожежу. Електроустаткування вибирають з урахуванням величини струму короткого замикання, пере навантаженням, виконують його за рівнем електрозахисту (вибухозахищене електроустаткування).

Протипожежний та противибуховий захист технологічних процесів і окремих операцій, насамперед за все, потребує строгого виконання ,,Правил улаштування електроустановок” (ПУЕ).

Класифікація пожежонебезпечних та вибухонебезпечних зон визначається ДНАОП 0.00-1.32 - 01 ,,Правила будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних установок” (ПБЕ).

Характеристика пожежо та вибухонебезпеки може бути загальною для усього приміщення або різною в окремих його частинах. Це також стосується надвірних установок і ділянок територій. Приміщення або їх окремі зони, поділяються на пожежо-та вибухонебезпечні. Залежно від класу зони здійснюється вибір виконанняелектроустановок таким чином, щоб під час їх експлуатації виключити можливість виникнення вибуху чи пожежі від теплового прояву електроструму.

Пожежонебезпечна зона – це простір в приміщенні або за його межами, у якому постійно або періодично знаходяться (зберігаються, використовуються або виділяються під час технологічного процесу) горючі речовини, як при нормальному технологічному процесі, так і при його порушенні в такій кількості, яка вимагає спеціальних заходів у конструкції електрообладнання під час його монтажу та експлуатації. Ці зони в разі використання у них електроустаткування поділяються на чотири класи:

•              пожежонебезпечна зона класу П-I – простір у приміщенні, у якому знаходиться горюча речовина, що має температуру спалаху більшу за +61°С

•              пожежонебезпечна зона класу П-II – простір у приміщенні, у якому можуть накопичуватись і виділяться горючий пил або волокна з нижньою концентраційною межею спалахування, більшою за 65 г/м³.

•              пожежонебезпечна зона класу П-IIа – простір у приміщенні, у якому знаходяться тверді горючі речовини та матеріали

•              пожежонебезпечна зона класу П-III – простір поза приміщенням, у якому знаходяться горючі рідини, пожежонебезпечний пил та волокна, або тверді горючі речовини і матеріали.

Вибухонебезпечна зона – це простір у приміщенні або за його межами, у якому є в наявності, чи здатні утворюватися вибухонебезпечні суміші.

Клас вибухонебезпечної зони, згідно з яким здійснюється вибір і розміщення електроустановок, в залежності від частоти і тривалості присутнього вибухонебезпечного середовища, визначається технологами разом з електриками проектної або експлуатаційної організації. Клас вибухонебезпечних зон характерних виробництв та категорія і групавибухонебезпечної суміші повинна відображатися у нормах технологічного проектування або галузевих перемінах виробництв з вибухонебезпеки.

Газо-повітряні вибухонебезпечні середовища утворюють вибухонебезпечні зони класів 0, 1, 2, а повітряні вибухонебезпечні зони класів 20, 21, 22.

•              Вибухонебезпечна зона класу 0 – простір у якому вибухонебезпечне середовище присутнє постійно або протягом тривалого часу. Вибухонебезпечні зони класу 0 можуть мати місце переважно в межах корпусів технологічного обладнання і , у меншій мірі в робочому просторі (вугільна, хімічна, нафтопереробна промисловість).

•              Вибухонебезпечна зона класу 1 – простір, у якому вибухонебезпечне середовище може утворитися під час нормальної роботи.

•              Вибухонебезпечна зона класу 2 – простір, у якому вибухонебезпечне середовище за нормальних умов експлуатації відсутнє, а якщо воно виникає, то рідко і триває недовго. У цих випадках можливі аварії катастрофічних розмірів (розрив трубопроводів високого тиску або резервуарів значної місткості), які не повинні розглядатися  під час проектування електроустановок. Частоту виникнення і тривалість вибухонебезпечного газоповітряного середовища визначають за правилами (нормами) відповідних галузей промисловості.

•              Вибухонебезпечна зона класу 20 – простір, у якому під час нормальної експлуатації вибухонебезпечний пил у вигляді хмари присутній постійно або частково у кількості, достатній для утворення небезпечної концентрації суміші з повітрям, і простір, де можуть утворюватися пилові шари непередбаченої або надмірної товщини. Зазвичай це має місце всередині обладнання, де пил може формувати вибухонебезпечні суміші часто і на тривалий термін.

•              Вибухонебезпечна зона класу 21 – простір, у якому під час нормальної експлуатації ймовірна поява пилу у вигляді хмари в кількості, достатній для утворення суміші з повітрям вибухонебезпечної концентрації. Ця зона може включати простір поблизу місця порошкового заповнення або осідання і простір, же під час нормальної експлуатації ймовірна поява пилових шарів, які можуть утворювати небезпечну концентрацію вибухонебезпечної пило повітряної суміші.

•              Вибухонебезпечна зона класу 22 – простір, у якому вибухонебезпечний пил у завислому стані може з'являтися не часто і існувати недовго, але в якому шари вибухонебезпечного пилу можуть існувати і утворювати вибухонебезпечні суміші в разі аварії.

Зони в приміщеннях або їх межами, в яких тверді, рідкі та газоподібні горючі речовини спалюються як паливо, або утилізуються шляхом спалювання, не належать у частині їх електрообладнання до пожежонебезпечних і вибухонебезпечних зон. До них також не належать зони до 5м по горизонталі та вертикалі від апарата, у якомузнаходяться горючі речовини, але технологічний процес ведеться із застосуванням відкритого вогню, розжарених частин, або технологічні апарати мають поверхні, нагріті до температури самозаймання горючої пари, пилу або волокон.

Залежно від класу зони наведеної класифікації, згідно з вимогами ПУЕ і ДНАОП 0.00-1.32 - 02, здійснюється вибір виконання електроустаткування, що є одним із головних напрямків у запобіганні пожежам від теплового прояву електричного струму. Правильний вибір типу виконання електрообладнання забезпечує виключення можливості виникнення пожежі чи вибуху за умови дотримання допустимих режимів його експлуатації.

Усі електричні машини, апарати і прилади розподільні пристрої, трансформаторні і перетворювальні підстанції, елементи електропроводки, струмоводи, світильники тощо повинні використовуватися у виконанні, яке б відповідало класу зони з пожежовибухонебезпеки, тобто мати відповідний рівень і вид вибухозахисту або ступінь захисту оболонок згідно ГОСТ 14254, ПУЕ та ДНАОП 0.00 -1.32 - 01.

Електроустаткування, що використовується, повинно мати чітке маркування щодо його вибухонебезпечних властивостей і ступеня захисту оболонки згідно з чинними нормативами. При нечіткому маркуванні або його відсутності, експлуатація вищенаведеного обладнання забороняється.

2.  Причини виникнення пожеж на виробництві.

Для успішного проведення протипожежної профілактики на підприємствах, важливо знати основні причини пожеж. На основі статистичних даних можна зробити висновок, що основними причинами пожеж на виробництві є:

–                             необережне поводження з відкритим вогнем (зварювання, кування, розпалювання вогню і т. п.);

–              невиконання і незабезпечення технологічних режимів роботи;

–              несправність електроустаткування, освітлення, електропроводів і порушення правил їх експлуатації;

–              несправність вентиляційних систем;

–              самозагоряння (вугілля, торф, промаслені тряпки);

–              статична електрика;

–              відсутність або несправність блискавковідводів;

–              невиконання і недодержання на виробництві режиму системи опалення і вентиляції;

–              низький рівень інструктажу;

–              паління (куріння) в заборонених місцях.

3. Профілактичні заходи запобіганню пожежі.

До основних профілактичних заходів можна віднести:

1)                      заміна небезпечних технологічних процесів в пожежнім відношенні – на менш небезпечні;

2)                      герметизація (трубопроводів);

3)                      розміщення джерел вогню тільки в окремому приміщенні (зварювання);

4)                      використання вогнестійких будов (спеціальні протипожежні перепони у вигляді брандмауерів).

Брандмауер – це глуха негорюча стіна з границею вогнестійкості не менше 2,5год, яка пересікає будівлю вздовж чи поперек. Брандмауер опирається на фундамент і перевищує висоту даху, не дає можливості розповсюджуватись вогнюпри пожежі.

5)          використання спеціальних проходів і проїздів;

6)          використання каліброваних запобіжників в електроустановках;

7)          правильний вибір і експлуатація системи опалення та вентиляції;

8)                      своєчасні профілактичні огляди.

Для попередження виникнення пожеж на промислових підприємствах має велике значення виконання правил пожежної безпеки систем електроустановок, санітарно-технічного обладнання, опалювально-вентиляційних систем, систем газопостачання і т.п.

-      для систем електроустановок потрібно правильно розрахувати та експлуатувати цю установку (причина пожеж – к.з., перенавантаження проводів електромережі.), запобіжні заходи – плавкі запобіжники, захисне відключення, теплові реле).

Потрібно пам'ятати про небезпеку електричного освітлення (к.з., перегріванння проводів);

-      для системи опалення у виробничих і допоміжних приміщеннях використовувати центральну систему опалення (водяну); обладнання розміщати не ближче 20 см від труби; в приміщеннях з великим відхиленням пилу від норми не допускається встановлення ребристих труб і радіаторів;

-     для систем газопостачання є небезпечними виробничі печі, в яких висока температура і на поверхні і навколо неї; сушильні, гартувальні ванни і т.п.

В загальному, для попередження пожежі проводять такі заходи:

-               організаційні;

-               технічні;

-               експлуатаційні;

-               режимного характеру.

До організаційних заходів відноситься: навчання працюючих пожежної безпеки; проведення бесід, лекцій, інструктажів.

Експлуатаційні заходи передбачають правильну експлуатацію машин, обладнання, заводського та цехового транспорту, своєчасні регулярні огляди установок і апаратів, їх ремонт і випробування, правильне утримання будівель,споруд і території.

До технічних заходів відноситься: додержання протипожежних правил і норм при проектуванні будівель і споруд, упорядкування електричних мереж і електрообладнання, систем освітлення, вентиляції, опалення, кондиціонування.

До заходів режимного характеру відносяться: заборона проведення електрозварювальних та інших вогневих робіт в пожежонебезпечних зонах, приміщеннях; заборона паління (куріння) у невстановлених місцях і т.п.

Пожежна безпека – стан об'єкта при якому з установленого ймовірністю виключається можливість виникнення та поширення пожежі та впливу на людей небезпечних факторів пожежі, а також забезпечується захист матеріальнихцінностей. Пожежна безпека повинна забезпечуватися шляхом проведення організаційних, технічних та інших заходів, які спрямовані на попередження пожеж, забезпечення безпеки людей, зниження можливих майнових втрат ізменшення негативних екологічних наслідків у разі їх виникнення, створення умов для швидкого виклику пожежних підрозділів та успішного гасіння пожеж.

4. Державний пожежний нагляд. Види пожежної охорони.

Державний пожежний нагляд є спеціальною службою в системі пожежної охорони МНС, який здійснює заходи щодо попередження пожеж у населених пунктах і на об’єктах незалежно від форм власності.

Державний пожежний нагляд (Держпожежнагляд) здійснюють голова Управління Державної пожежної охорони (ГУПО – центральний орган Держпожежнагляду), Управління Державної пожежної охорони (області підпорядковані безпосередньо ГУПО), загони й частини Державної пожежної охорони (місцеві органи Держпожежнагляду).

         Основним завданням органів Держпожежнагляду є контроль за забезпеченням вимог державних стандартів, протипожежних норм, правил дотримання вимог пожежної безпеки в процесі проектування, будівництва, реконструкції, технічного переоснащення та експлуатації промислових підприємств та інших об’єктів, а також виявлення та усунення причин та умов, які спричиняють виникнення та поширення пожеж та створюють загрозу для життя й здоров’я  людей або перешкоджають ліквідації можливих загорань.

         Органи Держпожежнагляду відповідно до покладених на них обов’язків мають:

-               розробляти та затверджувати загальнодержавні правила пожежної безпеки, типові документи з питань пожежної безпеки, обов’язкові для всіх підприємств та громадян;

-               погоджувати проекти державних і галузевих стандартів, норм, правил технічних умов та інших нормативно-правових документів, що стосуються пожежної безпеки;

-               здійснювати контроль за дотриманням вимог законодавства з питань пожежної безпеки всіма підприємствами, гілками виконавчої влади та громадянами;

-               брати участь у державних комісіях з прийманням в експлуатацію будівель, споруд та інших об’єктів, а також у відведенні земель під будівництво, давати дозвіл на введення в експлуатацію нових  та реконструйованих об’єктів;

-               проводити експертизу проектної документації на забудову об’єктів щодо відповідності їх нормативним актам з пожежної безпеки та проводити випробування нових зразків пожежно-небезпечних приладів, обладнання та ін.

Посадовими особами органів Державного пожежного нагляду є державні інспектори з пожежного нагляду. Державні інспектори з пожежного нагляду мають право в будь-який час проводити пожежно-технічне обстеження й перевірку підприємств, одержувати для цього необхідні пояснення, матеріали та відповідну документацію. Під час обстеження перевіряється виконання правил пожежної безпеки, наявність засобів пожежогасіння й пожежної сигналізації. При виявленні недоліків інспектори можуть надсилати керівникам органів державної виконавчої влади, посадовим особам підприємств, а також громадянам обов’язкові для виконання приписи про усунення порушень та недоліків у роботі щодо пожежної безпеки. Приписи є обов’язковими для виконання. Посадові особи та інспектори пожежного нагляду мають право застосовувати штрафні санкції до підприємств у разі порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, невиконання приписів посадових осіб органів нагляду.

         За порушення вимог пожежної безпеки, використання пожежної техніки та засобів пожежогасіння не за призначенням винні особи притягуються органами Держпожежнагляду до адміністративної відповідальності.       Якщо порушення правил пожежної безпеки мали тяжкі наслідки, винні особи притягуються до кримінальної відповідальності згідно з Кримінальним кодексом, який передбачає виправні роботи строком до 2 років, а в разі наявності людських жертв – позбавлення волі до 8 років.

         Відповідно до посадових обов’язків інспектори Державного пожежного нагляду проводить технічне розслідування обставин та причин пожежі, загибелі та травмування людей, знищення та пошкодження матеріальних цінностей.

         У разі виявлення порушень правил пожежної безпеки Держпожежнагляд має право припинити або заборонити роботу підприємств, експлуатацію будівель, споруд, виробничих дільниць, агрегатів проведення пожежонебезпечних робіт до усунення виявлених недоліків.

         На об’єктах державної та колективної власності Держпожежнагляд контролює стан пожежної безпеки в повному обсязі. На об’єктах приватної власності органи Держпожежнагляду контролюють лише умови безпеки людей на випадок виникнення пожежі, а також вирішення питань пожежної безпеки, що стосуються прав та інтересів інших юридичних осіб та громадян.

         Держпожежнагляд очолює начальник ГУПО МНС, який за посадою є головним державним інспектором України з пожежного нагляду. Начальники відділів, загонів і частин Державної пожежної охорони міст, районів є головними державними інспекторами з пожежного нагляду відповідно міст і районів. Інші посадові особи органів Державного пожежного нагляду, які здійснюють контроль за дотриманням вимог пожежної безпеки, є державними інспекторами з пожежного нагляду.

         Органи Державного пожежного нагляду у своїй діяльності не залежать від будь-яких інших господарських органів, об’єднань громадян, політичних формувань та органів виконавчої влади. Вони діють відповідно до Закону ,,Про пожежну безпеку” та Положення про Держпожежнагляд.

         Згідно з Законом України ,,Про пожежну безпеку” (ст. 15 ,,Пожежна охорона”)  пожежна охорона поділяється на державну, відомчу, місцеву та добровільну.

         Система пожежної охорони створюється для захисту життя і здоров’я громадян, приватної, колективної та державної власності від пожеж, підтримання належного рівня пожежної безпеки на об’єктах і в населених пунктах.

         До основних завдань пожежної охорони належать:

- здійснення контролю за дотриманням протипожежних вимог;

- запобігання пожежам і нещасним випадкам;

- гасіння пожеж, рятування людей та надання допомоги в ліквідації наслідків аварій, катастроф та стихійного лиха.

         Пожежна охорона виконує як профілактичну, так і бойову роботу.

         Державна пожежна охорона функціонує на базі воєнізованої та професійної пожежної охорони, яка до 2003 року входила до складу МВС України. З 2003 року державна пожежна охорона підпорядкована Мін ЧАЕС. Її структура, функції, обов’язки, види та права визначаються Законом України ,,Про пожежну безпеку” та КМУ України.

         На об’єктах підвищеної пожежної небезпеки міністерств, інших центральних органів, центральної виконавчої влади, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, створюються підрозділи відомчої пожежної (пожежно-сторожової) охорони, які здійснюються свою діяльність згідно з положеннями, погодженнями Мін ЧАЕС України. Ці підрозділи щодо покладених на них функцій керуються нормативними актами, які діють у державній пожежній охороні.

         У населених пунктах, де немає підрозділів державної пожежної охорони, органами місцевої державної адміністрації створюються місцеві пожежні команди.   Фінансування та матеріально-технічне забезпечення місцевих пожежних команд здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету, коштів, які відраховуються підприємствами, установами та організаціями, розташованими на території району.

         На підприємствах, в установах та організаціях з метою проведення заходів щодо забезпечення пожежної безпеки можуть створюватися з числа робітників, службовців, інженерно-технічних працівників пожежно-технічні комісії та добровільні пожежні дружини (команди).

5. Навчання з питань пожежної безпеки

Оскільки головними причинами пожежі є відсутність у людей знань та недотримання ними вимог пожежної безпеки, проблемі вивчення правил пожежної безпеки слід надавати важливого значення.

Навчання та перевірка знань з питань пожежної безпеки працюючих здійснюється згідно з „Типовим положенням про інструктажі, спеціальне навчання  та перевірку знань з питань пожежної безпеки на підприємствах, в установах та організаціях України” ( НАПБ  Б.02.005 – 2003  від 29.09.2003 р.  № 368).

Усі працівники під час прийняття на роботу і щорічно за місцем роботи повинні проходити інструктаж з пожежної безпеки. Особи, яких приймають на роботу, що пов’язана з підвищеною небезпекою, повинні попередньо пройти спеціальне навчання (пожежно-технічний мінімум, не менше 16 год.). Працівники, які зайняті на роботах з підвищеною пожежною небезпекою, один раз на рік проходять перевірку знань відповідних нормативних актів з пожежної безпеки, а посадові особи до початку виконання своїх обов’язків і періодично (один раз на три роки) проходять навчання і перевірку знань з питань пожежної безпеки.

Для проведення навчання з питань пожежної безпеки залучаються уповноважені посадові особи підприємства за умови проходження ними спеціальної попередньої підготовки, або, що бажано, - фахівці пожежної справи, які мають відповідну освіту та ліцензію на право здійснення такого навчання. Програми навчань з питань пожежної безпеки погоджуються з органами державного пожежного нагляду.

Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з питань пожежної безпеки забороняється.

Існує п’ять видів протипожежних інструктажів (їх можуть поєднувати з інструктажами з охорони праці): вступний, первинний, повторний, позаплановий та цільовий. Для протипожежних інструктажів розробляють спеціальний перелік запитань.

Інструкції про заходи пожежної безпеки поділяються на:

                   загальні інструкції для підприємств, організацій, установ (загальнооб’єктові інструкції);

                   інструкції для окремих цехів, виробничих дільниць, лабораторій, приміщень тощо;

                   інструкції щодо проведення пожежонебезпечних видів робіт, експлуатації технологічних установок, обладнання тощо.

6. Пожежна сигналізація, дренчерні та спринклерні установки.

На кожному об’єкті повинні бути засоби зв’язку для швидкого виклику міської пожежної частини у випадку виникнення пожежі. Для особливо важливих та небезпечних у пожежному відношенні об’єктів рекомендується обладнання прямого телефонного зв’язку з міською пожежною частиною.

Для повідомлення про пожежу використовуються: сигналізація, телефонний і радіозв’язок, сирени. До всіх засобів пожежного зв’язку повинен бути вільний доступ у будь-який час доби.

Пожежний повідомлювач – пристрій пожежної сигналізації, що встановлюється в зоні, яка охороняється та подає сигнал тривоги у разі перевищення будь-якого із факторів пожежі встановленого порогового рівня. Такими факторами є: підвищення температури, поява диму чи певних газів, полум’я.

Повідомлювачі за видами факторів, що контролюються, поділяються на теплові, димові, світлові та комбіновані. Повідомлювачі пожежі бувають: ручні і автоматичні.

У будівлях і спорудах з пожежонебезпечним виробництвом категорії А і Б встановлюються автоматично діючі спринклерні або дренчерні системи для гасіння пожежі.

Спринклерні установки можуть бути водяні, повітряні (газові) та змішані. Це система розгалуженої мережі труб, прокладених по стелі, на яких закріплені спринклерні головки. Вода в труби потрапляє із водогінної мережі. Важлива частина установки – контрольно-сигнальний клапан, котрий пропускає воду в спринклерну мережу, при цьому одночасно подає звуковий сигнал, контролює тиск води в мережі. Повітряна система спринклерної установки застосовується в неопалювальних приміщеннях. Трубопроводи в таких системах заповнені не водою, а стисненим повітрям. Вода в них лише досягає клапана, а у випадку зривання замка спочатку виходить повітря, а потім вода. Змішані системи влітку заповнюються водою, а взимку – повітрям. При зриванні хоча б одного замка, тиск води в мережі падає, спрацьовує клапан, пропускаючи воду в водоживильну мережу і одночасно спрацьовує звуковий пристрій.

Спринклерні головки закриті легкоплавкими замками, що розраховані на спрацювання при температурах 72, 93, 141 та 182 ⁰С. Площа змочування одним спринклером становить від 9 до 12 м², а інтенсивність подачі води – 0,1 л/с м². В спринклерних установках зривають тільки замки головок, які знаходяться в зоні високої температури. Разом з тим, спринклери мають інерційну властивість – зриватися за 2…3 хв внаслідок підвищення температури в приміщенні.

Останнім часом широкого застосування набули пінні спринклерні установки, в яких використовується повітряно-механічна піна, що створюється з водного розчину повітряного піноутворювача. Інтенсивність зрошення – 1…2 л/с піни на 1 м² площі, яка захищаються, продуктивність з піни – 24 л/с.

Дренчерними установками обладнуються приміщення з підвищеною пожежною небезпекою, в яких по умовах підприємства при пожежі можливе швидке розповсюдження вогню, для гасіння якого потрібна велика кількість води з одночасним створенням водяних завіс та змочуванням всієї площі.

Дренчерна установка складається з водо живильників, контрольнопускового вузла, живильної і дренчерної мереж, легкоплавких замків, дренчерних головок, а також сигнального пристрою. В дренчерну систему входить збуджувальний клапан групової дії, який контролює справність установки і ввімкнення її в дію.

Дренчерні установки обладнуються розбризкувальними головками, які постійно відкриті. Вода подається в дренчерну систему вручну або автоматично при спрацюванні пожежних сповісників, котрі відкривають збуджувальний клапан групової дії. Такі установки обладнують розбризкувальними головками з вирізами. Розбрискувач з прямими вирізами забезпечує рівномірне змочування 210 м² площі, а розбризкував з гвинтовими вирізами – від 49 до 116 м² площі залежно від віддалі до підлоги і тиску у водогінній мережі. Витрати води спринклерними установками при автоматичному вмиканні пожежних насосів протягом 1 години в приміщеннях категорій А, Б і В, приймається не менше 30 л/с.

Дренчерні установки використовуються як для гасіння пожежі, так і для створення водяних завіс з метою ізоляції вогнища і запобігання його поширення. Дренчери можна встановлювати із зовнішнього боку будівлі по його периметру, над віконними та дверними отворами.

7. Гасіння пожежі, вогнегасні речовини та первинні засоби пожежогасіння.

Гасіння пожежі полягає у припиненні процесу горіння. Існують такі способи припинення горіння:

-  охолодження зони горіння або речовин, що горять;

- зниження швидкості реакції окислення за рахунок розбавлення реагуючих речовин;

-  ізоляція речовин, що горять, від зони горіння;

-  хімічне гальмування реакції окислення.

Кожному способу припинення горіння відповідає конкретний вид вогнегасних засобів, які можна поділити на:

                   охолоджуючі (вода, водні розчини, снігоподібна вуглекислота та інші);

                   розбавляючі (вуглекислий газ, водяна пара, інертні гази та інші);

                   ізолюючі (хімічна та повітряно-механічна піна, вогнегасні порошки, пісок та інші);

                   засоби хімічного гальмування горіння (брометил, хладон, склад 3,5 та інші).

До первинних засобів гасіння пожежі відносять переносні (не більше 20 кг) та пересувні (не більше 450 кг) вогнегасники (типу ВВП-10; ВВ-2; ВП-2; ВАХ-0,5), внутрішні пожежні крани, відра, бочки з водою, лопати, ящики з піском (об’ємом не менше 0,5 м³), кошма, лом, гак, багор, сокири, а також пожежний інвентар. (пожежний щит – фарбується у білий колір з червоною кайомкою).

Первинні засоби пожежогасіння застосовують при ліквідації невеликих загорань до приведення в дію стаціонарних та напів стаціонарних засобів гасіння пожежі або до прибуття пожежної команди.

Кожне приміщення, відділення, цех, рухомий склад повинні бути забезпечені такими засобами відповідно нормам оснащення протипожежним обладнанням та інвентарем. Одним із головних критеріїв обґрунтування потрібної кількості вогнегасників є клас потенційно можливої пожежі горючих речовин і матеріалів у захищуваному приміщенні.

В Україні діє ГОСТ 27331-87 ,,Пожарная техника. Классификация пожаров”, що встановлює класи пожеж та символи класів пожеж. Відповідно до цього стандарту всі пожежі поділяються на класи:

А – пожежі твердих речовин;

В – пожежі рідких речовин;

С – пожежі газів;

Д – пожежі металів;

Е – пожежі пов’язані з горінням електроустановок.

Вибір типу і розрахунок необхідної кількості вогнегасників проводиться на підставі рекомендацій (,,Типових норм належності вогнегасників” від 02.04.2004р.) в залежності від їх вогнегасної здатності, граничної площі, класу пожежі в приміщенні чи об’єкту, що потребує захисту.

Громадські будівлі та споруди промислових підприємств повинні мати на кожному поверсі не менше двох ручних вогнегасників.

При захисті приміщень, в яких знаходяться електронно-обчислювальні машини, копіювальна та інша оргтехніка,а також телефонних станцій, архів тощо, необхідно враховувати специфіку вогнегасних речовин у вогнегасниках, що можуть призвести під час гасіння пожежі до псування обладнання. Такі приміщення рекомендується забезпечувати вуглекислотними вогнегасниками з урахуванням гранично допустимої концентрації вогнегасної речовини.

Максимально допустима відстань від можливого осередку пожежі до місця розташування вогнегасника має бути:

20 м. – для громадських будівель та споруд;

30 м. – для приміщень категорії А, Б, В (горючі гази та рідини);

40 м. – для приміщень категорії В і Г;

70 м. – для приміщень категорії Д.

Для гасіння великих загорань у приміщеннях застосовують стаціонарні установки хімічного та повітряно-пінного гасіння.

До розповсюджених автоматичних стаціонарних засобів гасіння пожежі відносять установки водяного та пінного пожежогасіння, а також установки газового та порошкового пожежогасіння.

8. Типове положення про пожежно-технічну комісію.

НАПБ  Б.02.003 – 2004 від 11 лютого 2004 року.

Пожежно-технічні комісії (ПТК) створюються відповідно до закону України ,,Про пожежну безпеку” (стаття 5 ,,Обов’язки підприємств, установ і організацій щодо забезпечення пожежної безпеки”) на підприємстві, в установі та організації з кількістю працюючих 50 і більше осіб рішенням трудового колективу, незалежно від форм власності та видів діяльності (у виняткових випадках її функції може виконувати комісія з охорони праці).

Типове положення про пожежно-технічну комісію затверджується Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Метою створення ПТК є залучення інженерно-технічних працівників, службовців тощо до активної участі у роботі щодо попередження пожеж і посилення протипожежного захисту підприємств. На великих промислових підприємствах окрім загально-об’єктової можуть створюватись цехові ПТК.

Основні завдання та напрямки роботи ПТК:

                   сприяння адміністрації (роботодавцю) підприємства у проведенні пожежно-профілактичної роботи та здійсненні контролю за дотриманням вимог стандартів, норм, правил, інструкцій та інших нормативних актів з питань пожежної безпеки, а також приписів і постанов органів державного пожежного нагляду;

                   участь у розробленні пропозицій щодо комплексних заходів із забезпечення пожежної безпеки, впровадженні досягнень науки, техніки та позитивного досвіду у протипожежний захист підприємства, а також включення питань з пожежної безпеки до колективного договору (угоди) і використання коштів та їх реалізацію;

                   проведення серед працівників підприємства масово-роз’яснювальної роботи та пропаганди заходів щодо забезпечення пожежної безпеки.

9. Положення про добровільну пожежну дружину (команду)

(від 25 лютого 2009 року, № 136)

Добровільні пожежні дружини (ДПД) створюються відповідно до закону України „Про пожежну безпеку” (стаття 28 „Добровільна пожежна охорона”) на підприємствах, в установах та організаціях з числа робітників, службовців, інженерно-технічних працівників та інших громадян, не залежно від форм власності, видів діяльності та наявності підрозділів державної чи відомчої пожежної охорони з кількістю працюючих, як правило, не менше 50 осіб, з метою проведення заходів щодо запобігання пожежам та організації їх гасіння. Положення про ДПД (команди) затверджується Кабінетом Міністрів України.

Основні завдання ДПД:

                   здійснення контролю за виконанням встановлених на підприємстві правил пожежної безпеки (протипожежного режиму);

                   проведення роз’яснювальної роботи серед працівників підприємства щодо дотримання вимог правил пожежної безпеки (шляхом організації бесід, лекцій, розповсюдження наочної агітації, оформлення інформаційних стендів та інше);

                   здійснення нагляду за утриманням у справному стані засобів протипожежного захисту, зв’язку, пожежної техніки, обладнання та інвентара;

                   вжиття у разі виникнення пожежі невідкладних заходів до виклику підрозділів пожежної охорони та її гасіння наявними засобами;

На ДПД покладаються такі обов’язки:

                   здійснення цілодобового чергування на пожежних автомобілях та причіпних мотопомпах;

                   нагляд за технічним станом пожежних автомобілів та причіпних мотопомп, обслуговування і утримування їх у постійній бойовій готовності;

                   участь у гасінні пожеж у разі їх виникнення.

Одночасно здійснюється збір за сигналом тривоги об'єктової пожежної команди (ДПД). У разі необхідності викликаються інші рятувальні та оперативні служби (газова, медична допомога, аварійна енергонагляду, міліція, прокуратура, служба безпеки тощо).

10.    Дії працівників галузевих об'єктів на випадок виникнення пожежі

Відомо, що фактор часу на пожежі є визначальним, тому, дуже важливо своєчасно виявити пожежу. Виявлення пожежі здійснюється за допомогою технічних засобів (автоматичної пожежної сигналізації), персоналом та охороною об’єкта.

У разі виявлення пожежі або її ознак (запаху диму, полум’я чи його відблисків) кожен працівник зобов’язаний:

                   негайно повідомити про це телефоном пожежну охорону – 101. При цьому необхідно назвати точну адресу об’єкта; вказати кількість поверхів будівлі (висоту технологічної установки, споруд); місце виникнення пожежі; обстановку на пожежі; наявність людей, а також повідомити своє прізвище;

                   вжити (по можливості) заходів до евакуації людей, гасіння (локалізації) пожежі та збереження матеріальних цінностей;

                   якщо пожежа виникла на підприємстві, повідомити про неї керівника чи відповідальну компетентну особу та (або) чергового на об’єкті;

                   у разі необхідності - викликати інші аварійно-рятувальні служби (медичну, газову тощо).

Після виклику пожежної охорони потрібно задіяти об’єктову систему оповіщення про пожежу, плани ліквідації аварії та евакуації людей.

На кожному підприємстві з урахуванням його пожежної небезпеки наказом повинен бути встановлений відповідний протипожежний режим.