5.4. Тести

Тест 1. Обмеження в галузі виплати дивідендів можуть застосовуватися в таких випадках:

1. за наявності заборгованості власників (учасників) за внесками до статутного капіталу;

2. за наявності на момент виплати дивідендів підстав щодо порушення справи про банкрутство підприємства чи виникнення таких підстав у результаті виплати дивідендів;

3. у разі прийняття рішень про зменшення статутного капіталу;

4. у разі прийняття рішень про збільшення статутного капіталу;

5. відсутність відповідних фінансових джерел виплати дивідендів.

Тест 2. Відповідно до концепції про нейтральність дивідендної по­літики...

1) найраціональнішою с фінансова політика, в рамках якої відбува­ється відмова від виплати дивідендів;

2) факт виплати дивідендів впливає на вартість корпоративних прав;

3) між сумою сплачуваних дивідендів та ринковим курсом акцій не існує зв'язку;

4) рішення у сфері виплати дивідендів слід приймати, враховуючи критерій мінімізації податків;

5) слід реалізувати стратегію стабільних дивідендів.

Тест 3. До основних показників, які характеризують ефективність дивідендної політики підприємства, належать:

1. коефіцієнт цінності акцій;

2. торба додаткового капіталу;

3. коефіцієнт дивіденд дивідендних виплат;

4. структура капіталу підприємства;

5. показник платоспроможності.

Тема 6. Фінансування підприємств за рахунок позикового капіталу

6.1. Основні питання теми

6.1.1. Позиковий капітал підприємства, його ознаки і структура

6.1.2. Фінансові кредити

6.1.3. Облігації підприємств

6.1.4. Комерційні кредити

6.1.5. Факторинг

6.2. Питання для самоконтролю

6.3. Задачі

6.4. Тести

6.1.1. Позиковий капітал підприємства, його ознаки і структура

Позиковий капітал підприємства може формуватися за рахунок зовнішніх і внутрішніх джерел. Внутрішні джерела розглядалися У 4 темі. В даній темі будуть розглянуті зовнішні джерела. Основні параметри позикового капіталу приведені в таблиці 4.

Таблиця 4. Основні параметри позикового капіталу

Параметри	Класифікація
Термін	Короткостроковий позиковий капітал (до 12 місяців) Довгостроковий позиковий капітал (більше року)
Кредитори	Банки і інші фінансові інститути Постачальники і клієнти Власники Персонал Держава
Умови отримання	Відповідно до кредитного і іншого договору За відсутності договору
Мета використання	Здійснення інвестицій Поповнення оборотних активів
Форми залучення	Грошові кошти: національна валюта, іноземна валюта Товарна форма
Забезпечення	Забезпечення заставою (майном, майновими правами, цінними паперами) Гарантовані (банками, фінансами або майном третьої особи) З іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво організації страховки) Незабезпечені
Платня за користування капіталом	Виплата відсотків (фіксована процентна ставка, плаваюча процентна ставка) Без відсотків
Порядок погашення	Одноразовий платіж Багаторазові платежі З регресією платежу В наперед певний термін або без нього

6.1.2. Фінансові кредити

Фінансовий кредит – це позиковий капітал, який надається банком – резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа відповідно до законодавства держави перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, мають статус небанківських фінансових установ, в позику юридичній або фізичній особі на певний термін для цільового використовування під відсоток.

Основним різновидом фінансових кредитів є банківський кредит, який надається в тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором.

Розрізняють короткострокові (до 1 року), середньострокові (до 3 років), довгострокові (більше 3 років) кредити.

Під довгостроковими кредитами банків розуміються зобов'я­зання підприємства перед кредитною установою (банком), які повинні погашатися протягом терміну, що перевищує один рік з дати складання балансу, а також пролонговані короткострокові кредити (позички), які перейшли до складу довгострокових.

Довгострокові кредити залучаються підприємствами для фі­нансування довгострокових активів, зокрема основних засобів (їх придбання, реконструкція, модернізація), нового будівництва, інших видів необоротних активів, а також окремих видів оборотних ак­тивів, в яких кошти заморожуються на тривалий період.

В економічно розвинутих країнах до довгострокових банків­ських кредитів вдаються, як правило, підприємства малого та се­реднього бізнесу. Крупні підприємства довгострокову потребу в капіталі задовольняють здебільшого шляхом емісії облігацій.

Короткостроковими кредитами банків є зобов'язання під­приємства перед кредитною установою (банком), які повинні бу­ти виконані протягом терміну, що не перевищує одного року з дати складання балансу, а також зобов'язання за кредитами (по­зичками), як довгостроковими, так і короткостроковими, термін погашення яких минув на дату складання балансу.

Короткострокові банківські кредити залучаються здебільшого для фінансування оборотних активів підприємства, зокрема на покриття тимчасового дефіциту платіжних засобів, придбання товарів, виробничих запасів тощо.

6.1.3. Облігації підприємств

Облігації підприємства розглядаються як класичний інструмент залучення суб'єктами господарювання позикового капіталу на довгостроковий період. Випуск облігацій орієнтований на ринок, а не на конкретного позичальника.

Облігація — це цінний папір, що засвідчує внесення його влас­ником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкоду­вати йому номінальну вартість цього цінного папера в передба­чений v ньому строк з виплатою доходу, порядок визначення якого передбачається умовами випуску.

Облігації можуть випускатися підприємствами всіх передбачених законом форм власності, об'єднаннями підприємств, акціонерними та іншими товариствами і не дають їх власникам права на участь в управлінні. Як правило, облігації емітуються крупними АТ чи ТОВ, які мають достатній рівень кредитоспроможності та репутацію для успішного розміщення цінних паперів на ринку.

Облігації можуть випускатися іменними і на пред'явника. Враховуючи те, що строк, на який розмішуються облігації, становить здебільшого від 5 до 15 років, для спрощення процедури передачі права власності більшість підприємств випускають облігації на пред'явника.

Основні переваги фінансування на основі емісії облігацій:

• Диверсифікація капиталодавців, особливо кредиторів;

• Залучення засобів здійснюється на довгостроковий період;

• Податкові переваги, оскільки відсотки по облігаціях відносяться на зменшення оподаткованого доходу емітента;

• В порівнянні з акціями, облігації є менш ризикованим об'єктом вкладення засобів для інвесторів.

У разі невиконання чи несвоєчасного виконання емітентом зобов'язання щодо виплати доходів по процентних облігаціях чи погашення зазначеної в облігації суми у визначений строк стяг­нення відповідних сум провадиться примусово судом або госпо­дарським судом.

На відміну від акцій, курс емісії облігацій (за винятком конверто­ваних облігацій) може збігатися з номіналом, бути вищим чи ниж­чим за нього. Якщо курс емісії перевищує номінал, то підприємство-емітент отримує дохід у вигляді ажіо (премію), аналогічно до емі­сійного доходу за корпоративними правами. Курс погашення може збігатися з номіналом або перевищувати його. Дохід по облігаціях усіх видів виплачується відповідно до умов їх випуску.

Приклад 3.

Облігації емітуються за номінальною процентною ставкою 12%, проценти нараховуються щорічно, один раз на рік. Курс емісії стано­вить 80 % до номіналу. Період обігу облігацій — 10 років з погашен­ням у кінці строку обігу за курсом 1 10 %, одноразові накладні витрати, пов'язані з емісією облігацій, — 5 % від номіналу.

Для визначення ефективної ставки процента для емітента розрахує­мо середньорічні витрати, пов'язані із залученням капіталу.

• середньорічна величина дизажіо становить 3 % (30 : 10);

• середньорічні накладні витрати (одноразові витрати, розподілені на період обігу облігацій) — 0,5% (5 : 10);

• фіксована процентна ставка — 12 %.

Таким чином, загальна величина витрат становитиме 15,5 % до но­міналу. Реальна величина фінансових ресурсів, які надходять у розпо­рядження підприємства, дорівнює 75 % від номіналу (курс емісії за мі­нусом одноразових накладних витрат). Відношення між величиною витрат та обсягом залучення фінансових ресурсів характеризує ефекти­вну ставку процента для емітента — 20,6 %.

Інвестор, розраховуючи ефективну ставку процента, не бере до уваги здійснені емітентом одноразові накладні витрати. Якщо погашення облігації проводиться в кінці періоду, то інвесторам доцільно використати такий алгоритм розрахунку ефективної ставки процента

i+d / n

Re = · 100% (2)

Ke

де d — дисконт, виражений у процентах (Кн – Ке);

i — фіксова­на процентна ставка;

Ке — курс емісії, у процентах;

Кн — курс погашення облігацій, у процентах.

Звичайно, у разі необхідності у зазначеній формулі можуть використовуватися не лише відносні, а й абсолютні величини. Враховуючи дані попереднього прикладу, ефективна ставка про­цента для інвестора становитиме:

12 + 30 /10

Re = 80 · 100 = 18,75 %

У разі, якщо погашення облігацій здійснюється щорічно рів­ними сумами, то в алгоритмі розрахунку ефективної ставки про­цента замість п доцільно підставити середню величину строку обігу облігацій

N + 1

t = (3)

2

Якщо умову попереднього прикладу дещо скоригувати, зок­рема передбачити щорічне погашення облігацій однаковими су­мами, то ефективна ставка процента для інвестора становитиме:

12 + 30 / 10

Re = · 100 = 21,85 %

68,65

Розрахунок ефективної ставки процента має значення насам­перед для інвесторів, при оцінці ефективності їх вкладень та ви­значення амортизованої собівартості фінансових інвестицій, яка відображається у звітності

6.1.4. Комерційні кредити

Одним з джерел формування позикового капіталу підприємств є комерційні кредити. Комерційний кредит – це форма кредиту, яка характеризує відносини позики між двома суб'єктами господарської діяльності, які виникають в результаті отриманих авансів в рахунок поставок продукції (робіт, послуг) або отримання товарів з відстроченням платежу.

Ці кредити принципово відрізняються від банківських, оскільки кредитором виступають комерційні партнери підприємства. До основних різновидів комерційних кредитів відносяться:

• Товарні кредити;

• Отримані аванси.

В результаті залучення товарного кредиту у підприємства виникає кредиторська заборгованість за товари (роботи, послуги). Ці кредити носять переважно короткостроковий характер і прямують на фінансування оборотних активів, як правило, запасів.

Основною метою надання товарних кредитів є стимулювання збуту продукції і прив'язка окремих перспективних клієнтів до постачальника.

Важливим питанням, пов'язаним з комерційним кредитуван­ням, є вартість кредиту. Ця вартість залежить від таких основних чинників:

• рівня знижки до базової ціни (сконто) товару у разі здійс­нення дострокових розрахунків;

• періоду, протягом якого надаються знижки;

• періоду відстрочення платежів.

У разі, якщо постачальник відвантажує продукцію з відстроч­кою платежу, не передбачаючи при цьому жодних знижок за до­строкову оплату, то вартість залучення такого товарного кредиту для позичальника дорівнюватиме нулю. Якщо ж умовами конт­ракту передбачена залежність ціни товару від строків розрахун­ків, тобто встановлені певні знижки до базової ціни у разі здійснення дострокових платежів, то втрачений дохід покупця (відпо­відно сплата завищеної ціни за товар) в результаті отримання то­варного кредиту можна трактувати як плату за користування по­зичковим капіталом.

Ефективна ставка процента для позича­льника (Ке) за товарним кредитом може розраховуватися за та­кою формулою:

SK

Re = · 360, (4)

Z – h

де SK— величина знижки (%);

h — період дії знижки (днів);

Z — тривалість відстрочки платежу (днів).

Зрозуміло, що чим більшими є знижка до базової ціни і період її дії, тим вищою буде вартість залучення товарного кредиту. За інших рівних умов чим більшим є період відстрочення платежів, тим нижчою буде вартість кредиту.