KONSPEKT_z_dilovodstva

вазах. Залежно від форми столу вони розташовуються або в центрі столу, або по його краях.

Той, хто зустрічає делегацію у вестибюлі, не повинен бути членом делегації, що приймає гостей. Це може бути працівник протокольного відділу, секретар закладу і т. ін. Він проводжає делегацію до приміщення, де відбудуться переговори.

Якщо переговори тривають довго, то в перерві можна подати чай, каву, бутерброди, фрукти тощо. Бажано пригощання організовувати в окремому приміщенні. У разі його відсутності — там, де ведуться переговори. Частування ставиться персонально лише перед главами делегацій. Інші члени делегації обслуговуються самі.

Розсаджування за столом переговорів. Розмістити членів делегації за столом треба згідно з правилами, з урахуванням рангів і службового становища.

При проведенні багатосторонніх зустрічей краще використовувати круглий стіл або стіл у вигляді бублика. Головують по черзі за алфавітом або на першому засіданні головує господар, а далі — за алфавітом.

Одним із інформаційних джерел переговорів є запис бесіди.

Для розв'язання ділових питань у ряді випадків офіційні особи відомств, організацій, фірм тощо можуть досягти домовленостей під час телефонної розмови. Потім з ділових питань складають запис бесіди, а співрозмовнику надсилають лист, у якому підтверджують досягнуту домовленість.

В організаціях, що мають справу з іноземними партнерами, як правило, ведуть журнали обліку телефонних розмов із представниками інофірм, представництвами. У них фіксується: із чиєї ініціативи відбулась телефонна розмова, її тривалість, зміст розмови.

Змістовна підготовка переговорів охоплює розв'язання таких питань:

аналіз проблеми та оцінка ситуації;

формування загального підходу, основних цілей та завдань;

визначення переговорної позиції, можливість варіантів вирішення проблеми й узгодження інтересів;

формування пропозицій та їх аргументація.

Одним із методів змістовної підготовки переговорів є нарада, спрямована на визначення завдань і мети майбутніх переговорів. Мета наради може бути змістовна та операційна.

Операційні цілі охоплюють:

–інформацію про майбутні переговори та її обговорення;

–аналіз проблем, які виносяться на переговори;

–формування позиції та загального підходу до майбутніх переговорів;

–складання прогнозу-сценарію майбутніх переговорів.

143

Використовуються ділові й імітаційні ігри, що дозволяють відтворити ситуації, котрі виникають на переговорах.

У процесі опрацювання варіантів взаємоприйнятних рішень використовують метод складання балансових листів. Для цього у дві колонки виписують відомості про позитивні й негативні наслідки прийняття тих чи інших рішень. Балансові листи дозволяють отримати комплексну оцінку.

На другій стадії ведення переговорів можуть виявитися три типи поведінки учасників переговорного процесу.

Перший підхід відповідає ідеї протистояння сторін. Стіл переговорів – поле битви, де утверджуються позиції під девізом «хто-кого» або «перетягування канату». Внаслідок такого підходу подальше співробітництво може опинитися під загрозою.

Другий підхід полягає в тому, що сторони займають дружні позиції. Слабша сторона очікує «дружнього» до себе ставлення і поводиться запопадливо. Такий підхід трапляється нечасто.

Третій підхід ґрунтується на розумінні сторонами необхідності пошуку взаємоприйнятного рішення. Учасники переговорів спільно аналізують ситуацію та зайняті пошуком таких рішень, які максимально відповідали б інтересам обох сторін. Такий підхід є партнерським. Довірливість має поєднуватися з необхідністю зберігання комерційної таємниці. Варто пам'ятати, що власні інтереси реалізуються повніше, якщо партнер задовольняє свої інтереси.

Підготовка до бесіди. Бесіда під час ділової зустрічі передбачає лише обмін поглядами, думками. Наприклад, у ході бесіди сторони можуть домовитися про співробітництво й намітити наступні кроки.

Бесіду можна планувати заздалегідь.

Основна мета бесіди полягає в обміні інформацією, що полегшує процес підготовки. Тема майбутніх бесід попередньо узгоджується. У процесі підготовки треба:

–визначити коло питань, які ви бажаєте обговорити;

–підготувати документи, які ви збираєтеся подати партнерові в ході бесід (наприклад, матеріали про роботу вашого підприємства), аргументи на користь співробітництва з вашою організацією. Частина інформації може бути повідомлена усно, інша – письмово (пам'ятні записки, рекламні проспекти тощо);

–сформулювати питання, які треба поставити партнеру.

Готуючись до бесіди, треба виділити час для підготовки питань

партнерові та його повідомлень.

144

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1.Назвіть можливу мету візиту закордонної делегації.

2.Які питання включає в себе загальна програма перебування іноземної делегації в країні?

3.Що передбачає детальна програма, призначена для гостей?

4.Коротко охарактеризуйте види неофіційних зустрічей делегацій.

5.Схарактеризуйте церемонію представлення.

6.Як звертаються:

а) до Надзвичайного і Повноважного посла; б) до католицького кардинала чи папського нунція; в) до президента та його дружини?

7.Яким є перше почесне місце при розміщенні в автомобілях та проїзді делегації?

8.Назвіть основні стадії переговорів.

9.Як треба розсаджувати членів делегації за столом переговорів?

10.Розкрийте особливості ведення телефонної розмови офіційних осіб з іноземними представниками.

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ

1.Укажіть можливі варіанти мети офіційного візиту іноземної делегації:

а) з'ясування можливостей встановлення контактів; б) проведення переговорів; в) підписання документів;

г) ознайомлення виключно з історичними місцями країни.

2.Під час перебування іноземної делегації з офіційним візитом господарі організовують:

а) концерти; б) неофіційні зустрічі;

в) танцювальні вечори.

3.Сніданок – це прийом, який влаштовують:

a)з 12-ї до 13-ї години;

б) з 12-ї до 15-ї години; в) з 17-ї до 18-ї години; г) з 19-ї до 21-ї години.

4.Коктейль – це прийом, який влаштовують:

a)з 12-ї до 13-ї години;

б) з 12-ї до 15-ї години; в) з 17-ї до 18-ї години; г) з 19-ї до 21-ї години.

145

5. Обід – це прийом, який влаштовують: a) з 12-ї до 13-ї години;

б) з 12-ї до 15-ї години; в) з 17-ї до 18-ї години; г) з 19-ї до 21-ї години.

6. Бокал шампанського – це прийом, який влаштовують:

a)з 12-ї до 13-ї години; б) з 12-ї до 15-ї години; в) з 17-ї до 18-ї години; г) з 19-ї до 21-ї години.

7.Основними протокольними правилами зустрічі закордонної делегації є такі:

a)ранг і посада глави делегації, що зустрічає, повинні відповідати рангові й посаді керівника делегації, що приїжджає; б) ранг і посада глави делегації, що зустрічає, можуть не

відповідати рангові й посаді керівника делегації, що приїжджає; г) якщо гість приїжджає з дружиною, то його зустрічає глава нашої делегації також із дружиною;

д) якщо гість приїжджає з дружиною, то його зустрічає глава нашої делегації у супроводі посадових осіб.

8.Під час зустрічі іноземної делегації першими представляються:

a)глава делегації гостей;

б) глава делегації, що приймає гостей; в) члени делегації, котра приймає гостей, відповідно до рангів.

9. Які з перелічених тверджень відповідають правилам міжнародного етикету привітань:

a) чоловік вітає жінку першим;

б) молодший за віком першим вітає старшого; в) старший за віком першим вітає молодшого;

г) старший за посадою співробітник першим вітає молодшого?

10. До Надзвичайного і Повноважного посла держави звертаються: a) Ваша святосте;

б) Ваша ясновельможносте; в) Ваша Високосте.

146

ТЕМА 10. ДИПЛОМАТИЧНІ ДОКУМЕНТИ: ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ ДО ТЕКСТУ ТА МОВИ

МЕТА: розглянути особливості структури дипломатичних документів; ознайомитися з основними видами дипломатичного листування; охарактеризувати інші форми дипломатичної діяльності.

ПЛАН

1. Дипломатичні документи. Структура текстів: протокольна формула, смислове ядро, аргументаційна частина, викладення фактів.

2.Дипломатичне листування: а) вербальна нота; б) особиста нота; в) меморандум;

г) особисте послання.

3.Інші форми дипломатичної діяльності: а) заява; б) виступ;

в) комюніке; г) спільна заява; д) декларація.

ЛІТЕРАТУРА

1.Галушко В. Діловий протокол та ведення переговорів: Навч.посібник. – Вінниця, 2002.

2.Вуд Д., Сере Ж. Дипломатическая церемония и протокол: Пер. с

англ. – 2-е изд. – М., 2003.

3.Деловая переписка с иностранными фирмами: Практическое пособие. – М.: Имидж,1991.

4.Никифоров Д., Борунков А. Дипломатический протокол в СССР: Принципы. Нормы. Практика. – М.: Междунар.отношения, 1988.

5.Універсальний довідник-практикум з ділових паперів./С.П.Бибик, І.Л. Михно, Л.О. Пустовіт, Г.М. Сюта. — 2-е вид., доп. і випр. – К.: Довіра: УНВЦ "Рідна мова", 1999.

1.Дипломатичні документи. Структура текстів: протокольна формула, смислове ядро, аргументаційна частина, викладення фактів

Дипломатичні документи — одна із форм дипломатичної діяльності держави, спрямована на здійснення цілей і завдань зовнішньої політики.

Дипломатична документація держав досить різноманітна. Значну її частину становлять документи, що мають виключно внутрішньовідомчий характер. Інша категорія дипломатичних документів — це ті документи, за

147

допомогою яких здійснюються письмові офіційні зносини між державами і які висловлюють позицію держави з того чи іншого питання міжнародного життя. Частина таких документів через певні конкретні обставини носить конфіденційний характер (у практиці зустрічаються навіть «усні послання» та «усні заяви», текст яких зачитується, але не передається адресатові офіційно).

Більшість дипломатичних документів не публікується внаслідок малого значення питань, що в них розглядаються (наприклад, ноти з проханням про видачу віз).

Але значна частка дипломатичних документів, особливо якщо вони стосуються важливих питань міжнародного життя, оприлюднюється.

Дипломатичні документи є свого роду продукцією, що випускається у світ органами зовнішніх зносин.

Одна із найважливіших особливостей дипломатичних документів полягає в тому, що вони призначені для сприймання не лише вітчизняним читачем, а й зарубіжним, який може дотримуватися інших поглядів на міжнародні справи, звик до інших понять, іншої політичної мови й термінології.

Якщо не враховувати цього під час формулювання кожного виразу, логічної побудови доказів, документ буде малоефективний.

Зрозуміло, що кожний дипломатичний документ, адресований уряду іншої країни, має певну практичну мету: вплинути на уряд-отримувач таким чином, щоб він або пішов назустріч пропозиції, яка перед ним висувається, або з'ясував свою позицію, або утримався від певних дій тощо. Разом із тим дипломатичні документи (особливо ті, що оприлюднюються) відображають погляди на міжнародні відносини між державами, є виразниками світогляду країни-відправника.

Дипломатичний документ — органічне ціле, що має дві адреси — уряд і народи. Якщо перший прямо називається в документі, то другий розуміється.

Більшість текстів документів має таку структуру: а) протокольна формула; б) смислове ядро; в) аргументаційна частина;

г) викладення факту (фактів).

Протокольними формулами є звертання до особи, якій адресований документ; висловлення поваги до адресата на початку документа і заключний комплімент у кінці дипломатичного документа.

Застосовуються протокольні формули в особистих посланнях глав урядів і держав, в особистих нотах, у вербальних нотах, а також у пам'ятних записках, переданих із кур'єром. Інші види дипломатичних документів протокольних формул не містять.

Хоча протокольні формули не мають, як правило, конкретного

148

політичного змісту, вони є невід'ємною частиною дипломатичного документа і начебто задають йому певну тональність.

Смислове ядро містить суть документа і є концентрованим вираженням позиції держави з того чи іншого питання.

Смислове ядро — основна частина дипломатичного документа. За обсягом ця частина може бути дуже малою порівняно з іншими складовими дипломатичного документа.

Щодо змісту виділяють такі типи дипломатичних документів:

а) такі, що містять пропозиції; б) такі, що заявляють протест;

в) такі, що попереджають про можливі відповідні кроки; г) такі, що фіксують політичну чи міжнародно-правову позицію до тієї

чи іншої акції іншої держави чи держав або до міжнародної події; ґ) такі, що інформують про заходи, які намічаються чи проводяться і

мають міжнародне значення; д) такі, що оформляють домовленість чи досягнутий ступінь згоди.

Такий поділ умовний, оскільки дипломатичний документ може об'єднувати певні смислові категорії, наведені вище.

Аргументаційна частина визначає обсяг дипломатичного документа. Вона починається найчастіше з викладу причин, наведення підстав, які спонукають, дають право виступити з цим дипломатичним документом, звернутися до цього адресата чи адресатів.

Максимальна кількість аргументів для обґрунтування позиції, пропозиції створює сприятливі умови для правильного розуміння дипломатичного документа читачем. Такі аргументи повинні підтримувати смислове ядро документа.

Певні аргументи виконують попереджувальну функцію: не лише служать захистові власної позиції, а й для того, щоб заздалегідь парирувати можливі контраргументи.

Частина, де викладені факти, повинна містити точні формулювання, їх відповідність, пропорційність переліченим фактам.

Фактичний матеріал може бути розосередженим по всьому документу, зливатися з аргументаційною частиною. Тому не всі дипломатичні документи мають викладені факти як самостійний блок.

Точність, конкретність, достовірність — визначальні характеристики частини, що містить викладені факти.

2. Дипломатичне листування

Дипломатичні документи — це офіційні документи, «державні папери». Для мови дипломатичних документів особливо важливим є (і саме в цьому її специфіка) не стилістична довершеність, не музикальність вислову, а абсолютна відповідність змісту, що вкладається в нього, точне висловлення позиції, смислу політики держави з цього питання.

149

Дипломатичний документ набуває більшої рельєфності, коли в ньому є фрази чи абзаци, побудовані на прийомі протиставлення, чіткого контрасту.

Дипломатичний документ досить наближений до політичної публіцистики, що виявляється через широке використання образів, порівнянь, асоціацій, котрі надають текстові яскравості, впливовості. Нерідко використовуються поняття, ідіоматичні вирази, що поширені в країні, куди адресується документ. Посилання на аргументи, поняття, вислови, відомі населенню цієї країни, прискорюють процес усвідомлення дипломатичного документа, напр.: «політика упущених можливостей»,

«політика з позиції сили», «балансування на грані війни» тощо.

Дипломатичний документ стає більш доступним, якщо він написаний живою мовою. А виклад матеріалу не в розповідній формі, а в логічних та діалектичних взаємозв'язках посилює інтерес до дипломатичного документа.

При викладі слід варіювати формулюваннями, виразами, словами, передаючи смисл то максимально предметно, то виразно, яскраво, образно, свіжо. Але треба бути обережними із вживанням епітетів, особливо з негативною оцінкою.

У мові дипломатичних документів поширені безособові речення.

Не варто необачно вживати підмет із політичною характеристикою типу «мілітарист», «реваншист» тощо. Таке вживання потребує додаткових обґрунтувань.

Поширений у дипломатичних документах присудок «є». Не виключене вживання емоційних дієслів.

Вимагає такту застосування граматичної категорії обов'язковості (такий-то уряд повинен, такий-то народ повинен і т. ін.)

Ультимативність припустима лише за надзвичайних обставин, інакше

– це шкідлива річ.

Окрім того, дипломатичні документи треба писати просто, зрозуміло, доступно.

Повноцінний дипломатичний документ будується так, щоб у ньому відчувалась довіра до читача, до його здатності зробити правильні висновки.

Види дипломатичного листування ВЕРБАЛЬНА НОТА — найпоширеніший нині документ.

Міністерство закордонних справ і посольства ведуть дипломатичне листування в основному шляхом обміну вербальними нотами. Вербальні ноти використовуються для розгляду й вирішення широкого кола питань. У них викладаються політичні, економічні, науково-технічні та ін. проблеми як двостороннього, так і багатостороннього плану. Нотами подають запити на візи, доводиться до посольства інформація представницького характеру (про організацію поїздок дипломатичного

150

корпусу по країні, про запрошення дипломатів на заходи з нагоди національного свята країни, про екскурсії на промислові підприємства та в наукові заклади тощо).

Вербальна нота складається від третьої особи, її текст не підписується. Обов'язковим реквізитом вербальної ноти є протокольні формули.

Вербальна нота починається з висловлення поваги. Для того, щоб краще уявити вживання протокольних формул у вербальній ноті, треба розрізняти ноти, що посилаються на рівні уряду, ноти міністерства закордонних справ

іноти посольства.

Увербальній ноті уряду висловлення поваги урядові-адресату, як правило, відсутнє.

Протокольна формула ноти уряду найчастіше починається так: «Уряд України вважає за необхідне заявити урядові (повна назва країни) наступне».

Іноді ця початкова протокольна формула може містити вказівку про те, що є предметом розгляду в цій ноті.

Якщо нота є відповіддю на ноту іншого уряду, то початкова формула найчастіше обмежується підтвердженням факту отримання ноти, на яку дається відповідь.

Сказане вище про відсутність у ноті уряду висловлення поваги не виключає того, що така формула може бути в неї введена, якщо цього вимагає зміст ноти. Однак, як правило, слова «засвідчує свою повагу» в нотах уряду відсутні. Відсутній у ноті уряду й заключний комплімент.

Ноти Міністерства закордонних справ України та українських посольств за кордоном містять ширші протокольні формули.

Найчастіше зустрічаються такі протокольні формули на початку ноти Міністерства закордонних справ: «Міністерство закордонних справ України засвідчує свою повагу Посольству (повна назва країни) та має честь заявити наступне...»; «Міністерство закордонних справ України за дорученням Уряду України заявляє наступне...».

Остання формула може використовуватись у нотах, що містять протест проти неправомірних дій, наприклад, у зв’язку із порушенням повітряного простору або іншими інцидентами провокаційного характеру. У нотах із візових питань склались такі протокольні формули:

«Міністерство закордонних справ України засвідчує свою повагу Посольству (назва країни) і має честь просити не відмовити в люб'язності видати в'їзні — виїзні візи (далі перелік осіб, на яких запитуються візи)».

Заключний комплімент у нотах із візових питань набуває такої форми:

«Міністерство заздалегідь висловлює подяку Посольству за задоволення цього прохання».

Ноти посольства в більшості випадків закінчуються заключним компліментом на зразок: «Посольство України користується цією

151

нагодою, щоб знову засвідчити свою повагу Міністерству закордонних справ...».

Оформлення. Вербальна нота друкується на бланку. На ноті ставиться печатка Міністерства закордонних справ або посольства. Вербальна нота не підписується. Під текстом ноти зазначається місце й дата відправлення ноти. У лівому верхньому куті під витисненим гербом ставиться вихідний номер. Адреса зазначається в нижньому лівому куті першої сторінки тексту вербальної ноти.

Зразок:

Міністерство закордонних справ України

№3/1 Пр

Міністерство закордонних справ України засвідчує свою повагу Посольству Республіки Польщі й у відповідь на його ноту № 0107 від 2 березня 1996 року має честь повідомити, що українські компетентні органи не мають заперечень проти призначення генерал-майора авіації...

військовим та військово-повітряним аташе при Посольстві Республіки Польщі в Україні.

Міністерство користується нагодою, аби ще раз засвідчити Посольству свою високу повагу.

Київ, 2 березня 1996 року Посольству Республіки Польщі м. Київ

ОСОБИСТА НОТА направляється з питань важливого та принципового значення або містить інформацію про будь-яку значну подію.

Особиста нота має форму листа, складеного від першої особи, та адресується певній особі (державному діячеві чи офіційній особі іншої держави), протокольні формули імітують особисте пряме спілкування між відправником та отримувачем дипломатичного документа. Спочатку йде звертання, тобто особа, що підписала документ, начебто вітається із своїм партнером, із своїм співбесідником. Далі йде виклад суті питання. Після завершення ділової частини відправник знову вживає протокольну формулу (заключний комплімент) з тим, щоб попрощатися зі своїм партнером.

Отже, особиста нота починається із звертання. Вживання звертання залежить від того, кому адресується нота, та від місцевої практики. Якщо особиста нота направляється міністрові, то звертання пишеться так: «Пане

(пані, добродію, добродійко) Міністре» або «Шановний п. Міністре».

Форма звертання залежить також від конкретного випадку та місцевої практики. Зокрема міністрові – пане Міністре, Ваша Високість; послові –

152