17. Гетьман і.Мазепа в історії України.

25 липня 1687 р. на козацькій раді було обрано нового гетьмана. Ним став генеральний писар Іван Мазепа. Свою діяльність Мазепа розпочав в умовах підписання нових «Коломацьких статей», що застерігали Україну від порушення умов вічного миру між Московією та Польщею. Гетьману заборонялося мати дипломатичні відносини з іншими державами.

На першому етапі гетьманування Мазепа дотримувався політики добрих відносин з Москвою: доповідав про «витівки» запорожців, придушував народні рухи, посилав козацькі полки то в далекі північні райони, то в Польщу, то на південь. За рахунок України утримувалися не лише козацькі, а й російські війська. За все це Мазепа одержував щедрі подарунки від царя: Петро І довіряв українському гетьману.

Одним із найважливіших напрямків загальнодержавної політики Мазепи була культурно-просвітницька діяльність. У розвиток української освіти, науки, мистецтва, архітектури, літератури, книгодрукування гетьман вкладав величезні кошти з державної військової скарбниці та власні кошти, справедливо вважаючи, що лише в такий спосіб Україна може зрівнятися з європейськими державами.

Щирим прихильником Москви гетьман залишався доти, доки Петро І не почав ламати основи української автономії. Тоді Мазепа вирішив піти на союз зі Швецією. З 1700 р. Московія вела війну зі Швецією, що отримала назву "Північної", за вихід до Балтійського моря. Ця війна ніяким чином не перетиналася з інтересами України. Проте від самого початку козацькі полки постійно брали участь у воєнних діях, воюючи на землях Московії, Прибалтики, Речі Посполитої не проти своїх ворогів, а обстоюючи інтереси царя. Ці походи стали важким тягарем для козацтва. Крім того, з України у великих кількостях вивозився хліб та інші продукти. Все це призводило до занепаду господарства й торгівлі, посилювало незадоволення політикою московського царя.

Взявши за мету звільнення Гетьманщини з-під влади Московії, І. Мазепа розпочинає таємні перемовини з Карлом XII. Коли шведський король у ході військових дій просувався територією України, гетьман перейшов на його бік. У квітні 1709р. з Карлом XII було підписано угоду. У першому пункті договору він обіцяв захищати Україну й не укладати миру з царем, поки українці остаточно й назавжди не визволяться з-під влади Москви та не відновлять своїх давніх прав і привілеїв.

Та цим планам не судилося здійснитися. Однак внесок Івана Мазепи у зміцнення української державності за умов неухильного наступу на неї з боку російського царату величезний. І хоч ідею другої Хмельниччини за гетьманування Мазепи не було втілено в життя, проте вдалося піднести українське господарство й культуру, а відтак зберегти ці важливі чинники державної та національної самобутності, досягти певної стабілізації суспільства. Доба Мазепи — це час відродження України, епоха політичного, економічного й культурного поступу.

20. Кирило-Мефодіївське товариство 1846–1847 рр. І його роль в українському національно-визвольному русі.

Кирило-Мефодіївське товариство — перша на Україні організація політичного спрямування. До групи входили молоді представники української інтелігенції на чолі з Миколою Костомаровим, вчителем Василем Білозерським та Миколою Гулаком. Товариство було не лише малочисельним, а й обмеженим у своїй діяльності. Протягом приблизно 14 місяців його існування «браття» збиралися кілька разів на тривалі філософські й політичні дискусії (під час однієї з них якраз і був присутній донощик Петров) та підготували ряд положень своєї програми.

Найважливішими з цих положень до яких вони закликали були заклики до перебудови суспільства на засадах справедливості, рівності, свободи, братерства. Серед пропонованих у ньому конкретних заходів були скасування кріпацтва, ліквідація юридичних відмінностей між станами, доступність освіти для мас. Національне питання привернуло найбільшу увагу товариства: всі слов'янські народи мають право вільно розвивати свої культури і, що важливіше, вони повинні утворити слов'янську федерацію з демократичними інститутами, аналогічними тим, що є у Сполучених Штатах. Столицею федерації мав стати Київ.

Значення Кирило-Мефодіївського товариства важливе з кількох міркувань. Воно явило собою першу, хоч і невдалу, спробу інтелігенції перейти від культурницького до політичного етапу національного розвитку; воно привернуло увагу царського уряду (що доти намагався розіграти карту українофільства проти польських культурних впливів на Україні) до потенційної небезпеки зростаючої національної свідомості українців; ліквідація товариства дала сигнал до наступу антиукраїнської політики і ознаменувала початок довгої безупинної боротьби української інтелігенції з російським царатом.

У 30-х — 40-х роках центром національного руху став Львів, і громадсько-культурне об'єднання "Руська Трійця. Діяльність "Руської Трійці була кроком уперед у розвитку національного руху на західноукраїнських землях від вирішення культурно-мовних до постановки соціально-економічних і політичних питань.

На початку 1848 р. в ряді європейських країн почалися буржуазні та буржуазно-демократичні революції. Не зали­шилась осторонь і Австрійська імперія. Події революції надали широкого розмаху національно-визвольному руху у Східній Галичині. Уряд був змушений оголосити у краї про скасування феодальної залежності селян і панщини.

Галицька інтелігенція прагнула за­безпечити вільний розвиток українського населення. Міські ради стали організаторами боротьби українського населення за територіальну автономію Східної України, тобто за її відо­кремлення від Західної Галичини, за навчання в усіх учбових закладах рідною мовою, за створення україн­ської національної гвардії тощо.

Подальші події були пов'язані з масовими виступами на­селення проти грабіжницької політики уряду. Проте революція мала важливі наслідки для населення Західної України. Найголовнішим з них було скасування крі­пацтва. Аграрна реформа, незважаючи на її грабіжницький характер, все ж сприяла розвиткові капіталістичних відносин. Характерним наслідком революції було і піднесення націо­нально-визвольної боротьби народу, зближення українців Східної Галичини, Північної Буковини й Закарпаття.