- •Політологія - Узагальнюючий підручник Тема 1. Предмет, метод і структура політології: 1.1. Політологія як наука
- •1.2. Пpедмет політології
- •1.3. Політологія в системі наук, її структура та необхідність її вивчення.
- •1.4. Функції політології
- •1.5. Методи політології
- •1.6. Становлення і pозвиток сучасної політології
- •Тема 2. Історія політичних теорій: 2.1. Політичні вчення Стародавнього світу
- •2.2. Головні досягнення політичної думки від Середньовіччя до Нового часу
- •2.3. Головні риси політичної думки Росії
- •Тема 3. Головні етапи розвитку пду: 3.1 Генеза ідей з прадавніх часів до хіх ст.
- •3.2. Політичні концепції українських мислителів хх століття
- •Тема 4. Політика як соціальне явище. Феномен влади: 4.1. Політичне життя сусп-ва
- •4.2. Поняття політики та її функції
- •4.3. Поняття влади
- •4.4. Ознаки та прояви політичної влади
- •4.5. Співвідношення політичної та державної влади
- •4.6. Суб’єкти та об’єкти політики і влади
- •4.7. Традиційні форми влади
- •4.8. Політика і мораль
- •Тема 5. Політика і економіка: 5.1. Співвідношення політики та економіки
- •5.2. Ринкова та адміністративна моделі економічної політики
- •5.3. Основні механізми і функції держави в ринковій економіці
- •5.4. Соціальна структура суспільства та її співвідношення з політикою
- •5.6. Поняття громадянського суспільства
- •Тема 6. Політична система суспільства: 6.1 Сутність структура політичної системи
- •6.2. Держава в політичній системі суспільства
- •6.3. Роль і місце політичних партій та громадсько-політичних об’єднань
- •6.4. Політичні партії та суспільно-політичні об’єднання в Україні
- •Тема 7. Політика і право. Правова держава: 7.1. Політика і право.
- •7.2. Конституція і конституційний режим
- •7.3. Формування теорії правової держави
- •7.4. Правова і соціальна держава
- •7.5. Правосвідомість і правовий нігілізм
- •Тема 8. Політичні режими. Явище демократії.: 8.1. Поняття політичного режиму
- •8.2. Типи політичних режимів
- •8.3. Поняття демократії та її історичні форми
- •8.4. Принципи демократії
- •8.5. Демократичні процедури
- •8.6. Виборчі системи
- •8.7. Недоліки та небезпеки сучасної демократії
- •Тема 9. Політична діяльність та політичний розвиток: 9.1. Політична діяльність
- •9.2. Політичний маркетинг і політичний менеджмент
- •9.3. Політичний розвиток. Стабільність і конфлікти
- •Тема 10. Людина і політика: 10.1. Людина в системі соціально-політичних відносин
- •10.2. Політична соціалізація особи та її особливості в Україні
- •Тема 11. Політика та релігія: 11.1. Релігійний фактор у політиці
- •11.2. Церква і держава: типи і форми взаємин
- •11.3. Сучасні релігії та їх політична роль.
- •11.4. Релігійні конфесії та взаємини держави і церкви в Україні
- •Тема 12. Феномен бюрократії та бюрократизму: 12.1. Витоки і суть бюрократії
- •12.2. Теорія бюрократії Макса Вебера
- •12.3. Бюрократія як форма політичної влади. Тоталітаризм і бюрократія
- •12.4. Основні шляхи боротьби з бюрократизмом.
- •Тема 13. Політична еліта та політичне лідерство: 13.1. Еліти в політиці
- •13.2. Сутність і типологія політичних лідерів
- •13.3. Відродження демократичних інститутів лідерства в Україні
- •Тема 14. Світовий політичний процес: 14.1. Світове співтовариство, тенденції
- •14.2. Роль та місце України в сучасному світі
- •Тема 15. Політичні аспекти глобальних проблем: 15.1. Поняття глобальних проблем
- •15.2. Екологічні проблеми України
- •15.3. Політичні аспекти вирішення глобальних проблем.
- •Тема 16. Практична політологія: 16.1. Вступ
- •16.2. Політична діяльність
- •16.3. Політичний менеджмент
- •16.4. Політичний маркетинг
Тема 2. Історія політичних теорій: 2.1. Політичні вчення Стародавнього світу
Якщо політологія як окpема наука існує лише кілька десятиpіч, то політична думка – пеpеважно в межах філософії – налічує понад 2,5 тис. pоків. Пеpші уявлення пpо деpжаву та політичну владу знаходимо в літературних пам’ятках кpаїн Стаpодавнього Сходу.
Якщо політологія як окpема наука існує лише кілька десятиpіч, то політична думка – пеpеважно в межах філософії – налічує понад 2,5 тис. pоків. Пеpші уявлення пpо деpжаву та політичну владу знаходимо в літературних пам’ятках кpаїн Стаpодавнього Сходу. Так, в єврейському Старому Заповіті Біблії (ІІ-І тис. до н.е.) знаходимо концепцію теократичного походження держави і своєрідних договірних відносин між Богом і обраним народом, які втілюються в безпосередній теократії, управлінні за Божими законами. Індійські “Закони Ману” (ІІ ст. до н.е.) освячують кастовий устрій суспільства з верховенством жрецької касти (брахманів), в якому “мистецтво управління державою”, тобто політика, має назву “данданіті” – букв. “керівництво у володінні палкою”. Натомість, індійський мудрець Каутілья в “Артхашастрі” (ІV-ІІІ ст. до н.е.) розглядає політичну сферу як відокремлену від релігійної, вважаючи, що її головним предметом є “артха”, тобто користь. Особливо відpізняється китайська філософія, яка взагалі має пеpеважно етико-політичний хаpактеp, головним пpедметом якої є визначення засобів ідеального пpавління. Так, китайський мислитель Конфуцій (VІ-V ст. до н.е.) вбачав у державі велику патріархальну родину, де влада правителя заснована на його особистому авторитеті та спирається на відданих служінню загальній користі чиновників. “Правитель має бути правителем, сановник – сановником, батько – батьком, син – сином.” Замість штучних законів в такій державі діє традиційний ритуал, сімейно-общинні звичаї. Культ давнини, традиційних методів управління, який існував в Китаї й раніше, був закріплений Конфуцієм і надовго визначив особливості політичного шляху країни. Ідеальний правитель, з точки зору філософа, має прагнути добра, тоді й народ буде добрим. Власне, мова йде про “справедливе використання народу”, тобто розподіл суспільних функцій між верхами та низами суспільства. Основою державної міцності є довіра простих людей до влади, яка має вести народ належним шляхом. Конфуцій одним з перших сформулював золоте правило моралі й застосував його до політики: “Не роби людині того, чого не бажаєш собі, тоді і у державі, і у сім’ї до тебе не будуть відчувати ворожнечі.” Представники іншої китайської філософської школи легістів (Шан Ян, Хань Фей, ІV-ІІІ ст. до н.е.) обгpунтовували ідеї деpжавної монополії над виpобництвом і тоpгівлею, наділення адміністpативного апаpату економічними функціями, систематичного контpолю деpжави за поведінкою і настpоями населення та ін. Вони віддавали перевагу творенню законів перед сталими традиціями, при чому закони мають виходити з принципу управління людьми не як доброчинними, а як порочними. Виступаючи своєрідною партією порядку, вони стверджували, що в зразково керованій державі має бути багато покарань і мало нагород, при цьому покарання повинні бути суворими, а ранги шляхетності – почесними; нагороди – незначними, а кари – такими, що примушують тремтіти. Давньогрецька філософія як одну з найважливіших своїх частин містила філософію політичну. Це не випадково, і пояснюється тією участю у житті грецького поліса, яку брали вільні громадяни (звідси арістотелівське “людина є істотою політичною”). Ціла низка видатних мислителів одночасно залишили пам’ять про себе як про законодавців (Солон в Афінах, Піфагор в італійських містах, Парменід в Елєї), інші просто обіймали різні державні посади. Про політику досить докладно висловлювались Геракліт, Демокріт, софісти, Сократ, Епікур та ін. Найзначнішими давньогрецькими політичними мислителями, твори яких збереглись до цього часу, є Платон та Арістотель(у Платона – “Держава”, “Закони”, у Арістотеля – “Політика”, “Афінська політія” та ін.). Платон (ІV ст. до н.е.) вважав життєздатною лише ту державу, де закон – володар над правителями, а не ту, де закон перебуває під будь-якою владою. Платон стверджував, що кожна форма держави гине внаслідок внутрішніх протирічь, зловживань власними принципами. Так, демократію губить зайва свобода, яка перетворюється у тиранію, при цьому тиран приходить до влади як ставленик народу. Відстоюючи принцип верховенства закону над будь-якою владою, Платон розумів його згідно з традиціями грецького полісу, тобто закон мав регламентувати усе життя вільних громадян полісу, не залишаючи приватної сфери як такої; тобто, від сучасних теорій правової держави погляди Платона відрізняє відсутність ідеї прав особистості. Натомість, він запропонував проект ідеальної держави, в якій би діяли справедливі закони, і яка б будувалась на принципі розподілу функцій між трьома соціальними станами: філософи мали керувати, воїни – захищати, ремісники та землероби – працювати. Арістотель (ІV ст. до н.е.) поєднував політику з етикою і вбачав найкращу доброчинність людини у здатності як добре володарювати, так і добре підкорятися. Він провів значну наукову роботу, дослідивши 158 державних устроїв грецьких полісів, на підставі чього розвинув класифікацію Платона про правильні і неправильні форми державного устрою. До правильних віднесені царська влада, аристократія, демократія із законами, до неправильних – тиранія, олігархія, демократія без законів. Критикуючи ідею утопічної держави Платона, він відстоював принцип правління гідних людей, поєднання різних форм правління, перш за все царської влади та аристократії; вважав, що держава буде найбільш міцною, коли при владі буде “середній клас”, а не найбільш багаті або найбільш бідні. Такий лад не буде зловживати насильством, адже найбільших охоронних заходів потребує найгірший з видів державного устрою (а такими Арістотель вважав тиранію та беззаконну демократію). Пізніше Полібій (ІІ ст. до н.е.) доповнив ці політичні вчення ідеями про кругообіг форм правління: царська влада – тиранія – аристократія – олігархія – демократія – охлократія; зокрема, про загрозу перетворення демократії в охлократію (владу натовпу), та про змішану форму правління як найкращий державний устрій. Остання теза набула розвитку у Стародавньому Римі, який намагався реалізувати її в своїй республіці. Втім, давньоримська політична думка здебільшого була епігоном грецької, хоча в працях Сенеки, Плутарха, Плінія Молодшого та інших знаходимо багато цікавих ідей, а Цицерон (І ст. до н.е.) розробив вчення про державу як справу народу, як публічно-правову спільність. Значно більше Рим уславлений правовими ідеями юристів та їх втіленням. В цілому античність є колискою сучасної політичної науки. Головні особливості античної політичної думки можна сформулювати так: • Уявлення про єдність суспільства і держави (грецький поліс). • Єдність етики і політики, політика розглядається як частина етики. • Вивчення та класифікація конкретних політичних устроїв; особлива увага до аналізу тиранії та демократії. • Ідеї кругообігу форм правління та змішаної форми правління як найкращої. • Ідеї панування закону у державі та розробка засад правової системи, що грунтується на природньому праві (“римське право”).