12.2. Теорія бюрократії Макса Вебера

Процес розширення соціальної ролі держави і пов’язаний з ним рост бюрократії породили неоднозначні оцінки і різні теорії бюрократії. Ще А.Сен-Сімон у XVІІІ ст. першим звернув увагу на роль організації у розвитку суспільства, вважаючи, що у майбутньому влада не повинна успадковуватись, а має зосереджуватись у людей, які мають спеціальні знання.

Процес розширення соціальної ролі держави і пов’язаний з ним рост бюрократії породили неоднозначні оцінки і різні теорії бюрократії. Ще А.Сен-Сімон у XVІІІ ст. першим звернув увагу на роль організації у розвитку суспільства, вважаючи, що у майбутньому влада не повинна успадковуватись, а має зосереджуватись у людей, які мають спеціальні знання. Дещо ідеалізовані погляди Сен-Сімона на “наукове управління” суспільством дали поштовх двом тенденціям в соціально-політичній думці: з одного боку, подальшій абсолютизації місця і ролі соціальної організації, що призводило до створення утопічних проектів майбутнього та казарменних відносин у реальності; з іншого – знаходженню функціональних меж бюрократичних систем, в яких вони б виконували соціально-необхідні функції, не перетворюючись у монстра, що пригнічує особистість. Зокрема, згідно раціональній теорії бюрократії М.Вебера, розрізняється два її типи: традиційна “патрімоніальна” і сучасна раціональна. Переважною сферою впливу патрімоніальної бюрократії є царина державного управління, а її метою – збереження традиційних структур суспільного життя. Вона обмежена традиційними цінностями і несе ознаки ірраціональності. Натомість, доменом раціональної бюрократії, яка формується в Новий час, була сфера приватно-господарчої діяльності, перш за все внутрішньогосподарська діяльність великих промислових підприємств. Її метою було забезпечення суто формальної ефективності виробництва, тому, виходячи з міркувань доцільності, вона не була обтяжена ніякими традиційними цінностями. Раціональна бюрократична організація характеризується: • ефективністю, яка досягається завдяки чіткому розподілу обов’язків між членами організації, що дає можливість використовувати висококваліфікованих спеціалістів на керівних посадах; • суворою ієрархічністю влади, що дозволяє вищим посадовим особам здійснювати контроль за виконанням завдань підлеглими; • формально встановленою і чітко фіксованою системою правил, які забезпечують одноманітність управлінської діяльності і застосування загальних інструкцій до окремих випадків в найкоротший термін; • безособовістю адміністративної діяльності і емоційною нейтральністю стосунків, що виникають між функціонерами організації, де кожен має виступати не як індивід, а як носій соціальної влади, уособлення певної посади. Обидва типи бюрократії справляють взаємний вплив, проникають у суміжні області. Так, відбувається часткова раціоналізація державної бюрократії, що підвищує ефективність державного управління. З іншого боку, і приватно-господарська бюрократія частково ірраціоналізується під впливом традиційної. В тій чи іншій мірі в ній проявляються дисфункції, найбільш розповсюдженими з яких є перенесення функціонерами акценту з цілей організації на її засоби, внаслідок чого засоби (ієрархізація влади, сувора дисципліна, неухильне дотримання інструкцій та правил) перетворюються у самоціль; або підміна головних цілей побічними та ін. Отже, у розумінні М.Вебера поняття бюрократії є близьким до поняття управління взагалі, а не поганого управління, як це склалось у нас. Втім, навіть у такому широкому розумінні бюрократія не співпадає з управлінням – по-перше, там, де в будь-якому управлінні присутні елементи самоуправління; по-друге, там, де бюрократизм обмежується політичним лідерством.