7.3. Формування теорії правової держави

Розуміння держави як правової організації публічної влади народилось у Стародавній Греції. Ідею зверхності закону висловлювали Геракліт, Платон, Арістотель, які поділяли форми правління на правильні та неправильні залежно від того, чи там править закон, чи ні.

Розуміння держави як правової організації публічної влади народилось у Стародавній Греції. Ідею зверхності закону висловлювали Геракліт, Платон, Арістотель, які поділяли форми правління на правильні та неправильні залежно від того, чи там править закон, чи ні. Стародавній Рим уславлений створенням найбільш розвиненої системи права, яка й зараз є основою сучасних правових систем. Зокрема, юристом Ульпіаном у ІІІ ст. був введений розподіл на публічне і приватне право, яке повинно грунтуватись на природній рівності людей. Широко відомі давньоримські вислови: “суворий закон, але це закон”, “хай загине світ, але переможе справеливість”. Проте існуючий розрив між природним і позитивним правом виразно висловив Ціцерон: “вища законність – вища несправедливість”. Сучасна теорія правової держави, що грунтується на ідеї обмеження влади природними і невід’ємними правами особистості, починає формуватись у Новий час. Її засновником можна вважати І.Канта. Він розглядав державу як об’єднання людей, підпорядкованих правовим законам. В такій державі громадяни перебувають у певному правовому стані, який грунтується на таких принципах: • свобода кожного члена суспільства як людини (свобода духу); • рівність його з кожним іншим як підданого (обов’язок усіх підкорятись владі); • самостійність кожного члена спільноти як громадянина (що базується на праві власності та інших правах). Цьому правовому стану, за Кантом, відповідають три статуси особистості: • статус непідопічності, тобто особистої незалежності; • громадянський статус, тобто право закликати державу на допомогу в разі зазіхання на власні права і свободи; • політичний статус, тобто можливість впливати на владу і законотворчість з метою забезпечити гарантії захисту власних прав. Термін “правова держава” входить до наукового обігу в перший третині ХІХ ст. у німецькому державознавстві. У XІX-ХХ ст. ідея правової держави набула розвитку в працях Гегеля, І.Бентама, Б.Констана, які відстоювали доктрину невтручання держави у приватне життя людини, а також вчених Росії та України (Б.Чичерін, Вол.Соловйов, П.Новгородцев, Б.Кістяківський та ін.). Зокрема, Б.О.Кістяківський, протиставляючи правову державу деспотичній, визначав такі її принципи, як обмеженість державної влади визнанням невід’ємних та недоторканих прав особистості; підпорядкування законові органів державної влади; забезпечення політичної свободи; зверхність народу (але не його самодержавство); розвинута правосвідомість народу.

7.4. Правова і соціальна держава

Останніми роками ідея правової держави сприймається як зразок сучасної політичної системи, що існує на Заході. До принципів правової держави відносять...

Останніми роками ідея правової держави сприймається як зразок сучасної політичної системи, що існує на Заході. До принципів правової держави відносять: 1) панування права в усіх сферах суспільного життя та зверхність закону; 2) підкорення держави, всіх її органів, громадських організацій, посадових осіб і громадян закону; 3) непохитність свободи особистості, її прав та інтересів, честі та гідності, захист і гарантії цих прав; 4) взаємна відповідальність держави та особистості; 5) поділ влади; 6) існування ефективних форм контролю і нагляду за здійсненням закону, в першу чергу незалежної судової влади. Необхідно підкреслити, що суть правової держави не лише у виконанні законів, вона – в пануванні саме правових законів. Право – не батіг, за допомогою якого держава поганяє громадянина, це – своєрідний буфер, гарантія від замаху на особистість громадянина, на його свободу та гідність, хто б цей замах не робив – чи інші громадяни, чи влада. Найважливішим моментом правової держави є незалежність та достатні повноваження судової влади. Найвищим проявом політичної, владної ролі суду як соціальної інституції є контроль законодавчого процесу або конституційний нагляд. Він полягає в тому, що Верховний (Конституційний) суд може кваліфікувати якісь державні закони або їх окремі положення як такі, що суперечать конституції, і позбавляти їх юридичної сили. Ще на межі нашого століття Вол.Соловйов та П.Новгородцев висунули ідею правової соціальної держави, що лише через кілька десятиліть була сприйнята та розвинена сучасною західною політологією. Соціальна держава (“wellfare state” – “держава загального добробуту”) не обмежується захистом прав людини, вона бере на себе відповідальність за створення соціальних гарантій, протидіє узурпації політичної влади владою економічною. Основними принципами соціальної держави є соціальна справедливість, соціальна безпека, соціальні гарантії прав людини і гуманних умов життя. Такій державі притаманні широко розгалужена система соціальних послуг, безкоштовна освіта, охорона здоров’я, доступ до різних сфер культури, спорту, допомога держави слабким верствам суспільства. Таким чином, якщо в понятті правової держави підкреслюється захист свобод і прав індивідів, то поняття соціальної держави наголошує на забезпеченні їх гідного існування. Ця мета досягається за допомогою солідарної ринкової економіки (тобто створення сприятливих умов включення до ринкових відносин усіх верств населення); соціальної демократії (тобто поєднання громадянського самоврядування з представницькою демократією) та соціальної етики (тобто орієнтації на досягнення згоди, взаємодії на підставі визнання автономного права кожної людини захищати свою гідність). Отже, соціальна правова держава виявляється найбільш справедливою сучасною формою взаємоорганізації громадянського суспільства і політичної організації, до якої прагнуть цивілізовані країни.