5.3. Основні механізми і функції держави в ринковій економіці

Ринок і держава – центральна пара західної політичної філософії. Ще у XVІІ ст. визначились основні напрямки у цьому питанні – консервативно-етатистський та ліберальний.

Ринок і держава – центральна пара західної політичної філософії. Ще у XVІІ ст. визначились основні напрямки у цьому питанні – консервативно-етатистський та ліберальний. Так, Гоббс віддавав провідну роль державі, Локк – ринковому регулюванню. Межі втручання держави в ринкову економіку змінювались протягом часу, і зараз не є статичними. Втім, головним залишається принцип, визначений творцем німецького економічного дива Л.Ерхардом: “Государство должно вмешиваться в жизнь рынка только в той степени, в которой это требуется для поддержания работы механизма конкуренции или для контроля тех рынков, на которых условия вполне свободной конкуренции не осуществимы.” Виходячи з цього, можна визначити основні механізми, функції і об’єкти державного регулювання. Основні механізми економічної політики держави в ринковому суспільстві: • фінансова політика (емісія, бюджет, кредит, облікова ставка); • податкова політика, • митна політика, • антимонопольна політика, • політика націоналізації і приватизації, • зовнішньоекономічна політика, • соціальна політика. Функції держави в ринковій економіці: • створення правової основи ринкового господарства; • забезпечення макроекономічної збалансованості (зменшення циклічних коливань за допомогою позикового проценту); • вплив на розподіл ресурсів і умови виробництва з метою підвищення ефективності (зокрема, за допомогою податків); • перерозподіл прибутків з метою забезпечення соціальної справедливості (прогресивні податки, соціальні гарантії). Об’єкти державного регулювання: • обсяг виробництва; • зайнятість; • рівень цін; • зовнішній баланс. Серед трьох найважливіших економічних показників – безробіття, інфляції, зростання прибутків – саме безробіття має найбільший вплив на електорат. Особливою проблемою для багатьох держав є існування так званої тіньової економіки, тобто господарчої діяльності, яка відбувається поза межами державного контролю та регулювання. Вона може носити різний характер – або отримання понадприбутків від протизаконних видів діяльності (наркобізнес, проституція, ігорний бізнес, торгівля зброєю тощо), або приховування звичайних економічних операцій з метою уникнення податків. Втім, великі масштаби тіньової економіки відображають неефективність економічної політики держави, а також її неспроможність у боротьбі проти мафії та організованої злочинності, і безпосередньо пов’язані з рівнем корупції у державі. С 60-х до кінця 80-х років тіньовий сектор економіки СРСР збільшився в 30 разів і сягнув більше 20% національного доходу. Сьогодні частка тіньової економіки в Україні значно перевищує 50%.

5.4. Соціальна структура суспільства та її співвідношення з політикою

Людське суспільство завжди було і є розшарованим, розділеним за безліччю ознак на групи, які розрізняють за ознаками фаху і професії, освіти, відношення до власності, за обставинами життя, походженням, етнічною чи расовою приналежністю тощо.

Людське суспільство завжди було і є розшарованим, розділеним за безліччю ознак на групи, які розрізняють за ознаками фаху і професії, освіти, відношення до власності, за обставинами життя, походженням, етнічною чи расовою приналежністю тощо. Спільність умов життя людей, схожість виконуваних ними функцій тягне за собою подібність інших ознак – способу мислення, сприйняття світу й ставлення до оточення, вартісних домінант, інтересів тощо. Розмаїта сукупність людських особистостей поділяється на певні спільноти – класи, стани, верстви, нації, касти тощо. Це соціальні групи, тобто цілісні соціальні утворення, що виникають об’єктивно і характеризуються сталими зв’язками людей, спільністю їхніх інтересів та властивостей, схожістю ставлення до інших соціальних угруповань, сповідуваних ідеалів, способу життя, тенденцій та перспектив розвитку. Зв’язок між соціальними та політичними відносинами виявляється через категорію “інтерес”. Інтерес є вираженням певних потреб соціальних груп, задоволення яких необхідно, або, якнайменше, корисно для існування та добробуту групи. Існують інтереси первинні і вторинні, вигадані та об’єктивні. Політично важливими є інтереси таких соціальних груп: 1) інтереси суспільних класів, що випливають з їх місця у суспільному процесі виробництва та відносин власності; 2) інтереси соціальних прошарків, які повязані з розмаїттям образу життя, прибутків, видів праці тощо; 3) інтереси соціальних станів, що мають різне походження та юридичні права. 4) інтереси національних та етнічних груп; 5) інтереси регіональних спільнот; 6) інтереси демографічних груп (молоді, жінок, пенсіонерів тощо); 7) інтереси релігійних груп. За всіма цими груповими інтересами держава, безперечно, не повинна забувати існування інтересів окремих особистостей. Втім, держава ніколи не може задовольнити усі інтереси усіх людей. Утопією є також думка про можливість реалізації в повному обсязі інтересів будь-якої окремої соціальної групи, а намагання їх все ж таки реалізувати призводить до суспільної катастрофи, оскільки інші соціальні групи за таким підходом взагалі втрачають право на існування. Соціальна справедливість передбачає гармонійне поєднання різних соціальних інтересів у даному суспільстві.