- •Політологія - Узагальнюючий підручник Тема 1. Предмет, метод і структура політології: 1.1. Політологія як наука
- •1.2. Пpедмет політології
- •1.3. Політологія в системі наук, її структура та необхідність її вивчення.
- •1.4. Функції політології
- •1.5. Методи політології
- •1.6. Становлення і pозвиток сучасної політології
- •Тема 2. Історія політичних теорій: 2.1. Політичні вчення Стародавнього світу
- •2.2. Головні досягнення політичної думки від Середньовіччя до Нового часу
- •2.3. Головні риси політичної думки Росії
- •Тема 3. Головні етапи розвитку пду: 3.1 Генеза ідей з прадавніх часів до хіх ст.
- •3.2. Політичні концепції українських мислителів хх століття
- •Тема 4. Політика як соціальне явище. Феномен влади: 4.1. Політичне життя сусп-ва
- •4.2. Поняття політики та її функції
- •4.3. Поняття влади
- •4.4. Ознаки та прояви політичної влади
- •4.5. Співвідношення політичної та державної влади
- •4.6. Суб’єкти та об’єкти політики і влади
- •4.7. Традиційні форми влади
- •4.8. Політика і мораль
- •Тема 5. Політика і економіка: 5.1. Співвідношення політики та економіки
- •5.2. Ринкова та адміністративна моделі економічної політики
- •5.3. Основні механізми і функції держави в ринковій економіці
- •5.4. Соціальна структура суспільства та її співвідношення з політикою
- •5.6. Поняття громадянського суспільства
- •Тема 6. Політична система суспільства: 6.1 Сутність структура політичної системи
- •6.2. Держава в політичній системі суспільства
- •6.3. Роль і місце політичних партій та громадсько-політичних об’єднань
- •6.4. Політичні партії та суспільно-політичні об’єднання в Україні
- •Тема 7. Політика і право. Правова держава: 7.1. Політика і право.
- •7.2. Конституція і конституційний режим
- •7.3. Формування теорії правової держави
- •7.4. Правова і соціальна держава
- •7.5. Правосвідомість і правовий нігілізм
- •Тема 8. Політичні режими. Явище демократії.: 8.1. Поняття політичного режиму
- •8.2. Типи політичних режимів
- •8.3. Поняття демократії та її історичні форми
- •8.4. Принципи демократії
- •8.5. Демократичні процедури
- •8.6. Виборчі системи
- •8.7. Недоліки та небезпеки сучасної демократії
- •Тема 9. Політична діяльність та політичний розвиток: 9.1. Політична діяльність
- •9.2. Політичний маркетинг і політичний менеджмент
- •9.3. Політичний розвиток. Стабільність і конфлікти
- •Тема 10. Людина і політика: 10.1. Людина в системі соціально-політичних відносин
- •10.2. Політична соціалізація особи та її особливості в Україні
- •Тема 11. Політика та релігія: 11.1. Релігійний фактор у політиці
- •11.2. Церква і держава: типи і форми взаємин
- •11.3. Сучасні релігії та їх політична роль.
- •11.4. Релігійні конфесії та взаємини держави і церкви в Україні
- •Тема 12. Феномен бюрократії та бюрократизму: 12.1. Витоки і суть бюрократії
- •12.2. Теорія бюрократії Макса Вебера
- •12.3. Бюрократія як форма політичної влади. Тоталітаризм і бюрократія
- •12.4. Основні шляхи боротьби з бюрократизмом.
- •Тема 13. Політична еліта та політичне лідерство: 13.1. Еліти в політиці
- •13.2. Сутність і типологія політичних лідерів
- •13.3. Відродження демократичних інститутів лідерства в Україні
- •Тема 14. Світовий політичний процес: 14.1. Світове співтовариство, тенденції
- •14.2. Роль та місце України в сучасному світі
- •Тема 15. Політичні аспекти глобальних проблем: 15.1. Поняття глобальних проблем
- •15.2. Екологічні проблеми України
- •15.3. Політичні аспекти вирішення глобальних проблем.
- •Тема 16. Практична політологія: 16.1. Вступ
- •16.2. Політична діяльність
- •16.3. Політичний менеджмент
- •16.4. Політичний маркетинг
9.3. Політичний розвиток. Стабільність і конфлікти
Якщо політична діяльність – це суб’єктивний фактор політичного процесу, то політичний розвиток відображає об’єктивні зміни у політичному житті та характеристики цього процесу.
Якщо політична діяльність – це суб’єктивний фактор політичного процесу, то політичний розвиток відображає об’єктивні зміни у політичному житті та характеристики цього процесу. Слід відзначити, що декларовані цілі політичної діяльності і наявні результати політичного розвитку часто не співпадають, навіть, як стверджував М.Вебер, регулярно опиняються у парадоксальному відношенні один до одного. Це пов’язано з виключною складністю суспільного організму, а також з ірраціональною сутністю суб’єктів політики – як особистостей, так і надіндивідуальних утворень – держав, націй, партій тощо. Втім, політична діяльність все ж таки значною мірою позначається на характері політичного розвитку. Перевага в діях суб’єктів політики консервативних, реформістських або революційних елементів, толерантності або конфліктності спрямовує об’єктивні процеси у відповідний бік, надає їм характерного забарвлення. Об’єктивний політичний розвиток може здійснюватись в еволюційних (поступові зміни) або революційних (стрибкоподібних) формах. За напрямком змін ці форми можуть характеризуватись як реформація (реформи) і контрреформація, революція і контрреволюція. Еволюційні зміни можуть спливати як за умов політичної стабільності, так і за умов політичних криз та конфліктів. Зрозуміло, що революційні зміни характеризуються поняттями кризи і конфлікту . Політична стабільність (лат. stabіlіs – сталість, незмінність) – одна із сторін соціальної стабільності, що характеризується таким станом співвідношення соціальних груп і політичних сил, при якому жодна із них не може істотно змінити політичну систему в своїх інтересах, тобто забезпечується її статус-кво (лат. status quo – існуюче становище). Стабільність означає нормальне функціонування політичної системи, всіх її інститутів, відсутність збоїв у механізмах державної влади, її достатню авторитетність. Вона виявляється також у виконанні законів, використанні відносно мирних, ненасильницьких форм політичної боротьби. Слід розрізняти динамічну і стагнаційну (лат. stagnum – стояча вода) стабільність. Для першої характерна здатність справлятися з анархією, налагоджений механізм періодичного оновлення політичної системи, гра різних політичних сил, забезпечення політичної спадкоємності. Основою такої стабільності є наявність сильного середнього класу. Другій притаманні репресивні методи, усунення будь-якої опозиції, утвердження одноманітності в усіх сферах життя. Політична криза характеризується, перш за все, станом політичної напруги. Її характерні ознаки такі: поширення у населення настроїв незадоволення існуючим становищем; втрата довіри до влади і відчуття безпеки, атмосфера масового неспокою і збудження; масові дії стихійної та організованої суспільно-політичної активності, різноманітні форми громадянської непокори. Політична криза є наслідком конфліктного протистояння сторін у політичній боротьбі, яке своєчасно не розв’язується. Цей процес проходить певні стадії. Перша – передконфліктна ситуація. Конфлікт визріває на фоні більш загостреного зіткнення інтересів протилежних сторін, але ще не виявляється. Друга – конфлікт у неприхованому вигляді. До нього призводять якісь суттєві прорахунки політичної влади, або свідомі дії екстремістських, непримиримих сил. Якщо конфлікт не вдається погасити, наступає третя стадія – поглиблення, ескалація конфлікту. Розширюється зона конфлікту, скорочуються можливості взаємних поступок, відбувається перехід до більш жорстких, іноді насильницьких і збройних форм боротьби. Наявними є значні збої в функціонуванні політичної системи, одним з проявів яких може бути урядова криза. Заключна стадія полягає у виявленні результатів впливу конфлікту на суспільно-політичне життя (зміна панівного режиму, зміна еліти тощо). Суспільно-політичні конфлікти характеризуються рівнем, масштабами, гостротою, сферою виникнення та іншими критеріями. Так, розрізняються три типи: конфлікти інтересів (боротьба навколо матеріальних інтересів різних соціальних верств); цінностні конфлікти (боротьба навколо ідеалів, що вважаються правильними і важливими – “свобода”, “рівність”, “справедливість”, “незалежність” тощо); конфлікти ідентифікації – коли суб’єкти ототожнюють себе з певною групою, а не з суспільством в цілому (міжетнічні, міжконфесійні та ін.). Виокремлюються також горизонтальні (тобто між індивідами, групами, класами) і вертикальні (між суб’єктами і об’єктами політичної влади) конфлікти. Отже, політична система є не тільки сталими інституціями, а й динамічним, соціально конфліктним і змагальним процесом, у якому беруть участь різнорідні соціальні спільності і політичні суб’єкти. Функціональна рівновага і легітимізована стабільність політичних систем досягаються в результаті динамічно протікаючої політики і у відносно тривалому часовому інтервалі.