Тема 12. Людина і політика. Права людини і громадянина

Основні поняття: політична соціалізація, конформізм, нонконформізм, абсентеїзм, природні права особистості, індивідуалізм, етатизм.

План

1. Політична соціалізація особистості.

2. Людина і держава. Типи їх взаємовідносин. Мотиви та характер політичної участі.

3. Природні права особистості. Права людини і громадянина в Україні.

Теми рефератів

• Особа як суб’єкт і об’єкт політики.

• Особливості політичної соціалізації в сучасній Україні.

• Способи формування демократичної культури особистості.

• Політична соціалізація в пострадянській Україні.

Завдання для самостійної роботи

• У чому полягають особливості соціалізації за різних типів політичних режимів?

• Як співвідносяться смертна кара і право людини на життя?

Література

Конституція України. – К., 1996. – Розділ II.

Основи полiтологiї: Навч. посiбник / Кер. авт. кол. Ф. М. Кирилюк. – К.,1995. – Розд. 12.

Основи політології. Курс лекцій / За ред. М. Сазонова. – Харків, 1993. – Лек. 13.

Полiтологiя / За ред. О. I. Семкiва. – Львiв, 1994. – Гл. 5.1; 8.2.

Політологічний енциклопедичний словник. Навч. посібник / Відп. ред. Ю. С. Шемшученко, В. Д. Бабкін. – К., 1997.

Політологія / За ред. І. С. Дзюбка, К. М. Левківского. – К., 1998. – Розд. 3, § 2.

Політологія / За ред. проф. В. Г. Кременя, проф. М. І. Горлача. – К. – Харків, 2001. – С. 217–239.

Політологія: Підручник / За ред. О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенка. – 2-ге вид., перероб і доп. – К., 2001. – С. 168–179.

Шляхтун П. П. Політологія (теорія та історія політичної науки): Підручник. – К., 2002. – Гл. 13.

Вивчаючи перше питання, слід чітко визначити сутність політичної соціалізації як процесу вступу, вростання особи у світ політики: формування політичних уявлень, орієнтацій та установок, набуття навичок певної політичної участі та властивостей певної політичної культури. Далі треба звернути увагу на шляхи, різновиди та етапи соціалізації.

Підготовка другого питанняґрунтується на аналізі мотивів як участі, так і байдужого ставлення людей до політики, а також різновидів політичної поведінки. Взаємини людини і держави вимагають врахування того, що в основі їх знаходиться або індивідуалізм (у демократичних суспільствах), який підкреслює суверенність громадянських прав кожної людини, або етатизм (у тоталітарних державах), який утверджує домінування інтересів держави та її інститутів над політичною волею громадян.

Розгляд третього питаннявимагає з’ясування суті природних прав людини як таких, що їх індивіди визнають один за одним у «природному стані», і потім їх гарантує держава. До них належать право на життя, свободу і власність. Декларація прав людини і громадянина (Франція, 1789 р.) та Білль про права (США, 1791 р.) були першими документами, які проголосили їх. У ХХ столітті найбільш докладно проблема захисту прав людини була розглянута в Загальній декларації прав людини (затверджена і проголошена Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 році) та в інших міжнародних документах. Користуючись Конституцією України, слід розглянути проблему прав людини в Україні.

Тема 13. Політичні еліти і політичне лідерство

Основні поняття: еліта, циркуляція еліти, політичний лідер, формальний і неформальний лідер, політичний «імідж».

План

1. Теорії еліт. Політична і правляча еліти.

2. Типи еліт. Еліта та демократія.

3. Сутність політичного лідерства, стилі, типи й образи політичних лідерів.

Теми рефератів

• Політичні лідери сучасності (за вибором).

• Політичні лідери в українській історії.

• Політичні лідери України.

Завдання для самостійної роботи

• Які риси необхідні політичному лідеру?

• Визначити типи політичного лідерства.

• Назвіть риси авторитарного стилю керівництва.

• Які причини зумовлюють виникнення культу особи та в чому його суть?

Література

Гелей С. Д., Рутар С. М. Політологія: Навч. посібн. – 4-те вид., перероб. і доп. – Львів, 2001. – Розд. 17.

Основи полiтологiї: Навч. посiбник / Кер. авт. кол. Ф. М. Кирилюк. – К.,1995. – Розд. 14.

Основи політології. Курс лекцій / За ред. М. Сазонова. – Харків, 1993. – Лек. 15.

Полiтологiя / За ред. О. I. Семкiва. – Львiв, 1994. – Гл. 4, 3.

Політологічний енциклопедичний словник. Навч. посібник / Відп. ред. Ю. С. Шемшученко, В. Д. Бабкін. – К., 1997.

Політологія / За ред. І. С. Дзюбка, К. М. Левківского. – К., 1998. – Розд. 3, § 5, 6.

Політологія / За ред. проф. В. Г. Кременя, проф. М. І. Горлача. – К. – Харків, 2001. – С. 275–308.

Політологія: Підручник / За ред. О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенка. – 2-ге вид., перероб і доп. – К., 2001. – С. 296–307.

Шляхтун П. П. Політологія (теорія та історія політичної науки): Підручник. – К., 2002. – Гл. 14–15.

У першому питанніз’ясовується, що політична еліта – це соціальна група, яка здійснює в державі владу, приймає у межах політичної системи головні рішення, віддає накази і контролює їх виконання за допомогою бюрократичного апарату. Поняття «еліта» трактувалось у різні історичні періоди неоднозначно представниками різних політичних напрямів (Г. Моска, В. Парето, Р. Арон). Особливу увагу треба звернути на трактування елітарності в українській політичній думці (В. Липинський, Д. Донцов). Шляхи формування еліти мають конкретно-історичний характер, хоча в кожному конкретному випадку вони зберігають цілісну орієнтацію – інтелект, моральні критерії, спадкоємність, організаційні здібності.

У другому питаннівизначається, що типологія еліт ґрунтується на певних критеріях, тобто характерних ознаках, за якими класифікують еліти, наприклад, «закриті» і «відкриті» еліти, способи формування еліт. Важливо пам’ятати, що головну роль у політичній еліті відіграє так звана еліта влади, яка має пряме відношення до 3-х гілок влади у державі і безпосередньо реалізує політичну владу. Теорія еліт зовсім не повинна протистояти теорії демократії. Теорія елітної демократії полягає в тому, що демократія, власне, – це не влада більшості (якою є охлократія, що переходить в анархію), а влада меншості, яка делегована їй більшістю за допомогою механізму виборів і відкритого змагання окремих елітарних груп.

Третє питанняплану включає в себе два моменти: характеристику інституту лідерства в суспільстві й аналітичну оцінку основних типів лідерства. Характеристика політичного лідера включає його особисті якості, особливості форм і методів діяльності лідера, його місце, авторитет і становище в системі суспільно-політичних відносин, масштаб діяльності, характер і ступінь складності завдань, що вирішуються, соціально-політичні параметри суспільної сфери, в якій діють ті чи інші лідери. Існуючі типи і образи лідерів класифікуються по-різному: за типами влади, за особливостями їх діяльності, за характером політики, за мірою їх впливу. Варто звернути увагу на конкретний образ лідера за класифікацією М. Херман, який визначається характером лідера, властивостями його прихильників, взаємозв’язком лідера і його послідовників, історичною ситуацією. З погляду на ці обставини слід розглянути чотири образи лідера: лідери-прапороносці (які мають «мрію, що захоплює прихильників»), лідери-служителі (які тільки відображають інтереси своїх виборців та прибічників), лідери-торговці (які здатні переконати виборців і «продати» їм свої плани та ідеї), лідери-пожежники (які готові зреагувати на нестандартні вимоги ситуації чи позиції).