Питання до самоконтролю:

1. Умови формування особистості Б.Хмельницького та його біографія до 1648 р.

2. Б.Хмельницький - полководець.

3. Відродження української держави. Територія, устрій, організація центральної і місцевої влади.

4. Молдавські походи. Кампанія 1651 р. Битви під Берестечком, Білою Церквою. Білоцерківський мирний договір 1651 р. Жванецька битва 1653 р.

5. Українсько-російський договір 1654 р. та його наслідки.

Реферати до теми:

1. Соратники Б.Хмельницького.

2. Економічна політика Б.Хмельницького.

3. Спроби українсько-турецького союзу за часів Б. Хмельницького.

Література:

1. Козацькі січі: Нариси з історії українського козацтва XVI — XVIII ст. - К.;Запоріжжя, 1998.

2. Котляр М.Ф., Смолій В.А. Історія в життєписах. - К., 1994.

3. Крип'якевич І.П. Богдан Хмельницький. - Львів,1990.

4. Голобуцький В. Запорозьке козацтво. – К., 1994.

5. Борисенко В. Й. Курс української історії. З найдавніших часів до XX ст. – К.,1998.

6. Бойко Олександр Дмитрович. Історія України: Посібник. — 2.вид., доп. — К. : Академвидав, 2004. — 655 с.

7. Світлична Валентина Василівна. Історія України: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Ю.М. Алексєєв (ред.). — 3. вид. — К. : Каравела, 2004. — 408с.

6. Баран Володимир, Войтович Лев, Грицак Ярослав Йосипович, Зайцев Олександр, Зайцев Юрій Дмитрович. Історія України: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Юрій Сливка (відп.ред.). — 4.вид. — Л. : Світ, 2003. — 520с.

8. Рибалка І. К. Історія України. – Харків, 1995.

Тема 7. Українська козацько-Гетьманська держава XVII – XVIII ст. Методичні поради

Завершення періоду «Руїни» прийнято пов'язувати з початком гетьманування Івана Мазепи (1687 - 1709 pp.). Однак, слід відзначити, що певна стабілізація ситуації в Гетьманщині почала відбуватися вже за часів І. Самойловича. Господарство Лівобережжя вже тривалий час не знало тієї «руїни» яка не тільки припинялася, а й посилювалася на правому березі. Козацька старшина завдяки універсалам гетьмана збільшувала свої володіння, селянство розпочало виконувати повинності («послушенство») на Користь першої.

Cтудентам варто звернути увагу на риси характеру І. Мазепи, що в них одні історики вбачали дипломатичність, інтелігентність, дивовижне вміння впливати на людей, а інші - підступність, хитрість, підлесливість.

Слід також проаналізувати умови підписаних 25 липня 1687 р. «Коломацьких статей» і звернути увагу на ті їх умови, які підтверджували певні автономні права Гетьманщини та привілеї її населення: збереження кількості реєстру та платні вищій козацькій старшині і козакам, збереження прав київських та ніжинських міщан («що написані у попередніх пунктах попереднім гетьманом»), заборона російським військам стояти у козацьких дворах і ображати козаків (зокрема, називати їх «мужиками та зрадниками»), збереження земельних «вічних» володінь козацької старшини («поля, ліси, сіножаті, ставки, млини та інші усілякі пожитки») та прав передавати їх у спадщину, заборона воєводам російським втручатися «в права і вільності козацькі і в суди» тощо. Необхідно розглянути й ті статті, які обмежували козацьку автономію: заборона гетьману та старшині мати дипломатичні відносини (притому, як і в інших місцях, з посиланням на «статті Б.Хмельницького»), «а якщо від якихось государів або кримського хана будуть до них листи, то ті листи, прийнявши, надіслати до Москви до великих государів у приказ Малої Росії, а від себе у відповідь на ці листи нікому нічого не писати»; перебування при гетьмані «для охорони та цілості його» у Батурині «московського стрілецького полку»; наказ гетьману стежити щоб в містах українських не було заворушень проти царя («великих сварок») й «карати на смерть» у тому винних; наказ козакам і старшині, в свою чергу, стежити за гетьманом, щоб той «в малоросійських містах не чинив сварок» супроти царя, як колись «Івашка Брюховецький» і докладати про такі спроби негайно у Москву «а гетьманських ніяким сваркам не вірити».

Говорячи про внутрішню політику Мазепи, студенти мусять звернути увагу на його заходи щодо різних станів та верств українського населення: козацької старшини (надання та затвердження маєтків, припинення практики відбирання наданих земель, юридичне оформлення «знатного військового товариства» тощо), козацтва (заборона перетворювати козаків на селян, обкладати їх повинностями тощо, зокрема, у відомому універсалі 1691 p.), селянства (закріплення та регламентація повинностей тощо), міщанства і купецтва (сприяння міському патриціату та надання окремим купцям старшинських посад, надання та затвердження за ними земель тощо). Влучно охарактеризував політику гетьмана в середині держави відомий історик Олександр Оглоблін: «Внутрішня політика гетьмана Мазепи була безпосереднім продовженням політики Самойловича, але проводилася вона іншими темпами й подекуди іншими методами. Ця політика цілком виразно сприяла зростові козацької старшини, зміцненню її економічної бази й соціального становища й перетворенню її на зверхній стан Гетьманщини, а тим самим і на провідну верству в Козацько-Гетьманській державі».

Розглядаючи Україну після «Руїни», студенти мусять усвідомити, що не можна обходити увагою і події в інших українських теренах. Слід звернути увагу, зокрема, на зміни у політиці запорожців, які після смерті І Сірка, поступово переходять від постійного протистояння до більш мирних і навіть союзницьких стосунків із татарами. Проте Січ продовжує залишатися в опозиції до гетьманської влади, через причини як соціальні (Запоріжжя, як і раніше, привертає до себе найбільш демократичні кола), так і зовнішньополітичні. Запорожці були невдоволені тиском з боку гетьманської влади та Москви (які в очах запорожців діяли спільно). Це, зокрема, спричинило українсько-кримський союз «ханського гетьмана» Петрика Іваненка, який був своєрідним продовженням змагань частини козацтва за державну незалежність України.

Завершуючи розгляд періоду із середини XIV до кінця XVII ст., слід відзначити, що історичні події цього часу корінним чином змінили політичну карту українських земель, яскравою зіркою позначивши на ній кордони української державності, а також мали не зворотні наслідки для подальшої долі українського населення, яке опинилось в межах різних політичних систем і різних державних інституцій.