Питання до самоконтролю:

1. Формування Великого князівства Литовського (ХП – перша половина XIV ст.).

2. Політика Гедиміна та Ольгерда. Становище руської мови і православної релігії.

3. Кревська унія (1385 р.), посилення влади литовських феодалів.

4. Грюнвальдська битва.

5. Загарбання Польщею Галичини та Західного Поділля.

Реферати до теми:

1. Боротьба Польського королівства та Великого князівства Литовського за українські землі у другій половині XIV ст.

2. Велике князівство Литовське та Московське князівство у XV – першій половині XVI ст.

3. Демографічні зрушення в українських землях у XIV - XVI ст.

4. Формування української шляхти.

Література:

1. Войтович Л. Удільні князівства Рюриковичів і Гедиміновичів у ХП -XVI ст. -Львів, 1996.

2. Історія України в особах: Литовсько-польська доба. – К.,1997.

3. Русина О.В. Україна під татарами і Литвою [Україна крізь віки. Т.6]. - К, 1998.

4. Хижняк 3.І. Києво-Могилянська академія. - К, 1991.

5. Яковенко Н.М. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст. —К.,1993.

6. Борисенко В. Й. Курс української історії. З найдавніших часів до XX ст. – К.,1998.

7. Винокур І. С, Трубчанінов С В. Давня і середньовічна історіяУкраїни: Навч. посібник.-К.,1996.

8. Грушевський Михайло Сергійович. Ілюстрована історія України / Йосип Брояк (упоряд.). — Нове доп. видання — Донецьк : ТОВ ПКФ "БАО", 2003. — 736с. : іл.

9. Гуржій О. І., Ісаєвич Я. Д., Котляр М. Ф., Моця О. П., Русина О. В. Історія України: нове бачення: У 2. т. / НАН України; Інститут історії України — К. : Україна, 1995. — 350с.

10. Бойко Олександр Дмитрович. Історія України: Посібник. — 2.вид., доп. — К. : Академвидав, 2004. — 655 с.

11. Світлична Валентина Василівна. Історія України: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Ю.М. Алексєєв (ред.). — 3. вид. — К. : Каравела, 2004. — 408с.

12. Баран Володимир, Войтович Лев, Грицак Ярослав Йосипович, Зайцев Олександр, Зайцев Юрій Дмитрович. Історія України: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Юрій Сливка (відп.ред.). — 4.вид. — Л. : Світ, 2003. — 520с.

13. Рибалка І. К. Історія України. – Харків, 1995.

Тема 5. Козаччина. Боротьба українського народу проти іноземного панування. Методичні поради

Історія українського козацтва одна з найцікавіших та найскладніших сторінок історії України. Своєрідний, обособлений від інших верств спосіб життя, відсутність джерел генези козацтва призводить до виникнення таємниць і легенд щодо його походження. Вивчення даної теми має допомогти студентам з'ясувати й зрозуміти найбільш складні процеси в історії козацтва від його виникнення до усвідомлення себе окремою верствою суспільства.

Наприкінці XV ст. біля Дніпровських порогів виникло запорозьке козацтво - військово-політична структура, яка взяла під свій захист православне населення українських земель від нападів кримсько-татарських і турецьких орд, національно - феодального тиску Польської і Литовської держав. Запорозьке козацтво сформувалось з різних категорій населення українських земель, які «не вписувались» у феодальну структуру Польського королівства, Литовського князівства, а згодом Речі Посполитої: селян, міщан, дрібної шляхтя та ін. Оригінальність козацького побуту, уявна відокремленість козаків від загальної маси народу наводили на думку про те, що вони походять від якоїсь певної етнічної групи, унаслідок чого в історіографії з'явились теорії походження козаків від тюркського племені чорних клобуків, татар, хозар, болоховців та ін.

Студенти мають розуміти, що теорії етнічного походження козаків, без сумніву, розширюють наші уявлення про передісторію козацтва, однак, керуючись лише ними, важко пояснити причину появи його у зв'язку із самим ходом історії українського народу. Не можна також зводити генезис козацтва лише до втеч селян від феодального утиску, як і навпаки - недооцінювати цього загальноєвропейського процесу. Центром запорозького козацтва став укріплений табір на одному з островів за порогами Дніпра - Запорозька Січ (місце її змінювалось).

Наприкінці XVI ст. частина козацької верхівки стала на військову службу до Речі Посполитої, і сформувала так зване реєстрове військо (козацтво). Дуже часто ці дві частини козацтва мали різні інтереси, внаслідок чого воювали між собою. Слід також відзначити, що ці дві категорії козацтва були не єдині в Україні. Одночасно з ними існує городове козацтво, а також значна частина так званих «покозачених селян», які в разі необхідності досить швидко мобілізовувались.

Запорозькі козаки обирали командуючого - гетьмана Запорозької Січі. Після 1648 року Богдан Хмельницький, заклавши основи української державності став називатися «Гетьманом України», а на Запорозькій Січі почали обирати «кошового отамана». Останній обирався на загальній козацькій раді в Січі на один рік. Йому належала військово-адміністративна влада на Січі. Кошовому отаману допомагала в керівництві козацька старшина: писар, осавул, суддя, курінні отамани та ін. Одночасно могли діяти декілька козацьких отаманів і гетьманів: запорозький, реєстровий, отамани, що діяли за дорученням запорозьких гетьманів і повністю самостійно.

Звернемо увагу студентів на те, що на початку XVII ст. у козацькому середовищі відбувається боротьба між двома течіями: військової старшини реєстрового козацтва, яка під час військових дій йшла на замирення з польським урядом, і рядових реєстровців та запорожців, які намагалися продовжувати конфронтацію. Серед прихильників першої, «поміркованої» щодо політики польського уряду, течії були Петро Сагайдачний, Оліфер Голуб, Михайло Дорошенко, серед другої, «радикальної», - Яків Бородавка, Марко Жмайло та інші.

Завершуючи розгляд теми, відзначимо, що боротьба різних військово-політичних таборів продовжувалась і під час Визвольної війни українського народу середини XVII ст. Лише протягом короткого часу, завдяки Богдану Хмельницькому було досягнуто єдності практично усіх верств і прошарків тогочасного суспільства. Наслідком цієї єдності стали військово-політичні успіхи й створення у досить важких умовах Української держави.