Питання до самоконтролю:

1. Революція 1905-1907 рр. на Україні, її особливості, етапи розвитку, форми боротьби та причини поразки.

2. Перші українські політичні партії у західноукраїнських землях та їх програми.

3. Перші українські політичні партії у Наддніпрянщині та їх програми.

Реферати до теми:

1. Історичне значення революції 1905 – 1907 рр. в Україні.

2. Революційні події в Одесі в роки революції 1905 – 1907 рр.

3. Створення та діяльність українських політичних партій (можна на вибір).

4. Студентський рух 1905 – 1917 рр.

Література:

1. Бойко Олександр Дмитрович. Історія України: Посібник. — 2.вид., доп. — К. : Академвидав, 2004. — 655 с.

2. Світлична Валентина Василівна. Історія України: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Ю.М. Алексєєв (ред.). — 3. вид. — К. : Каравела, 2004. — 408с.

3. Субтельний О. Історія України. – К., 1993.

Змістовий модуль ІІ. Історія України ХХ – початку ХХІ ст.

ТЕМИ САМОСТІЙНИХ РОБІТ

Тема 11. Визвольні змагання 1914 – 1920-ті рр.

Методичні поради

Під натиском Німеччини, 15(28).VІІ 1914 р. Австро-Угорщина оголосила війну Сербії. 19.VІІ (1.VІІІ) 1914р. Німеччина оголосила війну Росії, 21.VІІ (3.VІІІ) – Франції.

Україна виявилася театром воєнних дій у Першій світовій війні. На території України розтягнувся Південно-Західний фронт від Іван-города до Кам’янця-Подільського загальною довжиною 450 км.

Після довгих років кривавих змагань ворогуючі сторони були знесилені. У Німеччині, Австро-Угорщині та Росії наприкінці війни виникла революційна ситуація. Найгостріше вона проявилась у царській Росії. В лютому 1917 р. тут було повалено самодержавство.

Із ситуації, яка виникла в обох воюючих блоках – Росії та Німеччини й Австро-Угорщині, скористалася Україна. Історичні події надали їй великий шанс визволитися з-під гніту й неволі після багатьох століть чужоземного панування.

У Києві 4 (17) березня 1917 р. після відповідної підготовчої роботи зібралися представники українських політичних партій, професійних, культурних, студентських організацій і товариств, які вирішили утворити єдиний керівний орган для організації, репрезентації й координації національно-політичного життя України. Цим органом стала Центральна Рада. Її головою обрали видатного українського вченого М.Грушевського, який у березні повернувся з московського заслання.

Важливою подією стало скликання Центральною Радою Всеукраїнського конгресу в Києві 17-24 квітня, який вимагав у Росії автономії України, визначення її території. Конгрес санкціонував утворення Центральної Ради як найвищого територіального органу влади в Україні, провів її перевибори.

Центральна Рада 10 (23) червня видала Перший універсал, у якому закликала населення до самостійного будівництва національної української державності.

Наприкінці червня 1917 р. згідно з першим універсалом був створений Генеральний Секретаріат як уряд автономної України.

Друга система – це Ради, очолені більшовиками, меншовиками, есерами. Третя – Центральна Рада з її місцевими органами – радами, управами, спілками.

У липні делегація Тимчасового уряду на чолі з О.Керенським, що прибула у Київ, погодилася визнати центральну Раду і Генеральний секретаріат своїми крайовими органами в Україні, звівши, однак, українську територію тільки до п’яти губерній (з попередніх дев’яти), а інститут окремої національної влади – нанівець.

Жовтневий переворот більшовиків докорінно змінив становище політичних сил у Росії, сприяючи розгортанню революційного, національно-визвольного руху. У зв’язку з жовтневими подіями Центральна Рада 7 (20) листопада видала тут студенти мають знати, що Третій універсал, яким проголошувала утворення Української Народної Республіки, яка мала б існувати у федеративному союзі з Росією.

Після жовтневої революції, відчувши реальну загрозу втратити Україну, В. Ленін швидко переорієнтувався. Раднарком РФСР 4 (17) грудня 1917 р. видав «Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Центральної Ради».

Від Ради вимагали допомагати революційним військам, припинити роззброєння радянських полків, які, до речі, не визнавали, перебуваючи на території України, влади Центральної Ради.

У ці тривожні дні Центральна Рада 9 (22) січня 1918 р. приймає Четвертий універсал. В ньому зазначалося, що Україна не хоче війни, не претендує на ніякі чужі території. Оскільки у складі Росії України не могла мати справжньої волі, то «однині УНР стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою».

Студенти мають знати, що проголошення суверенної УНР викликало значний міжнародний резонанс. Її визнали у 1918 р.: Румунія, Франція, Великобританія, США, Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія, Туреччина, Японія, Китай, Португалія, Данія, Греція, Норвегія, Ірак, Іспанія, Фінляндія, Польща, Швеція, Швейцарія та ін.; у 1919 р. – Угорщина, Чехословаччина, Ватикан, Голландія, Італія тощо.

Крім того , у цей час у Брест-Литовську, проходили мирні переговори між державами Центрального блоку та Росією, 27 січня 1918 р. делегація Центральної Ради від імені УНР, яку визнали країни Центрального блоку, підписала з Німеччиною та її союзниками (Австро-Угорщиною, Болгарією і Туреччиною) мирну угоду.

Щоб утримати владу, Центральна Рада звернулась до німецького уряду з проханням про військову допомогу, оскільки достатніх власних збройних сил не було. Німецькі та австро-угорські війська 18 лютого почали окупацію України.

Далі 29 квітня німецькі війська зайняли Україну. У Києві 30 квітня на з’їзді хліборобів Скоропадського обрали гетьманом України. Цього ж дня гетьман оголосив розпущеними Центральну Раду, її місцеві органи та установи, земельні комітети. Скасував законодавство ЦР, повертає правову силу всім попереднім видам і формам приватної власності.

Ставши на «ґрунті української державності» гетьман обіцяв проведення у майбутньому виборів до українського законодавчого сейму, право викупу селянами землі у поміщиків та інших великих землевласників, відбудову крайової торгівлі, промисловості.

А в цей час, 25 березня 1918 р. українські депутати австрійського парламенту скликали у Львові з’їзд так званих мужів довір’я всіх галицьких політичних партій і груп з метою конституювання українського державного організму в складі Австрії. З’їзд ухвалив звільнити Східну Галичину від зв’язку з Польською Західною Галичиною і створити з українських земель Галичини і Буковини окремий державний організм з гарантією прав національних меншин – поляків, євреїв, німців. Окрім цього, на міжпартійній основі було створено так звану безпартійну бойову організацію національної оборони.

Студенти мають знати, що у такий спосіб у Львові виникла національна українська держава, яка на основі Тимчасової конституції почала іменувати себе Західноукраїнською Народною Республікою (ЗУНР).

Акт 22 січня 1919 р. став проявом єдності українських земель в міжнародно-правовому і морально-політичному відношеннях. У військовому аспекті Акт злуки забезпечив ЗУНР і УНР певну координацію зусиль на фронті та на міжнародній арені, дав можливість отримувати допомогу, хоча й незначну, озброєнням, амуніцією, спорядженням, військовими спеціалістами. Але у зв’язку з хитким військовим, політичним, міжнародним становищем УНР усе це не могло мати для ЗУНР вирішального значення.

Наближався кінець І світової війни. Центральний блок зазнав у ній поразку. В Австро-Угорщині та Німеччині у жовтні-листопаді 1918 р. вибухнула революція. ВЦВК РРФСР 13 листопада оголосив Брест-Литовський мирний договір анульованим. Розпочався новий наступ Червоної армії на Україну.

Українські партії, інші організації об’єднуються в український Народний Союз і починають готувати повстання проти гетьманату. На таємному засіданні УНС 13 листопаду був створений уряд Директорії на чолі з В.Винниченко і С.Петлюрою. Петлюра посів пост головного отамана збройних сил УНР. Війська Директорії, основу яких становив батальйон Січових Стрільців, вщент розбили гетьманців. До них почали масово приєднуватися повстанці, а 14 грудня 90-тисячна армія Директорії здобула Київ. Скоропадський зрікся влади.

Влада Директорії швидко встановилася на значній території України. Знову почали діяти заборонені гетьманом рада. Поспішно формувалися регулярні збройні сили, основу яких становив корпус січових стрільців під командуванням Є. Коновальця.

Внутрішня і зовнішня ситуації, в який опинилась Директорія , була дуже складною. «Південь України замість німецьких захопили англо-американські, французькі, а також грецькі, румунські війська; на заході, в Галичині, йшла кровопролитна війна з поляками, проголошена там Західноукраїнська Народна Республіка потребувала допомоги».

Радянські уряди Росії та України оголосили Директорію контрреволюційною, буржуазно-націоналістичною владою і почали проти неї збройні дії. Вже у першій половині січня радянські війська зайняли всю Лівобережну Україну. Робітники й селяни, сподівались, що радянська влада дасть їм більше, ніж Директорія. Остання основним завданням вважала побудову Української держави, відкладаючи розв’язання болючих соціальних проблем не пізніше, коли будуть скликані Всеукраїнські Установчі збори. Це вміло використовували більшовики.

16 січня 1919 р. Директорія оголосила війну Радянській Росії. Наприкінці січня – на початку лютого радянські війська розбили основне угруповання військ Директорії під Києвом, а 5 лютого вони зайняли Київ. У квітні під ударами радянських військ і повстанських загонів сили Директорії були повністю розбиті, відступивши частково у Східну Галичину, а частково у Румунію.

С. Петлюра у липні 1919 р., об’єднавшись з українською Галицькою Армією і скориставшись наступом Денікіна, знову вступив у межі України. 30 серпня його війська зайняли Київ. Щоправда, вже наступного дня у місто ввійшли денікінці, які не визнавали ніякої України і Директорії. У такій ситуації Петлюра проводив активні переговори з Польщею, сподіваючись знайти союзника. Проти цього рішуче запротестували галичани, розуміючи, що союз з Польщею відбудеться за рахунок Східної Галичини.

Розгорівся конфлікт. Командування УГА оголосило про перехід до Денікіна (17 листопада), а через деякий час – на бік Червоної Армії. Петлюра із залишками військ перейшов на територію Польщі, звідки у квітні 1920 р., підписавши з Ю. Пілсудським Варшавський договір, вирушив з його армією в останній невдалий похід в Україну. Однак війська були розбиті Червоною Армією.

Визвольні змагання 1914-1920-х рр. довели прагнення українського народу до створення єдиної і незалежної держави.