Питання до самоконтролю:

1. Причини і наслідки феодальної роздробленості й занепаду Київської Русі.

2. Причини роздробленості Русі. Феодальні усобиці.

3. Боротьба Русі з монголо – татарами.

4. Влада монголо-татар на Подніпров’ї. Залежність від Золотої Орди.

Реферати до теми:

1. Любецький з'їзд князів та його роль у системі спадковості влади.

2. Трансформація поняття термінів «Русь» та «Україна».

Література:

1. Борисенко В. Й. Курс української історії. З найдавніших часів до XX ст. – К.,1998.

2. Винокур І. С, Трубчанінов С В. Давня і середньовічна історіяУкраїни: Навч. посібник.-К.,1996.

3. Грушевський Михайло Сергійович. Ілюстрована історія України / Йосип Брояк (упоряд.). — Нове доп. видання — Донецьк : ТОВ ПКФ "БАО", 2003. — 736с. : іл.

4. Гуржій О. І., Ісаєвич Я. Д., Котляр М. Ф., Моця О. П., Русина О. В. Історія України: нове бачення: У 2. т. / НАН України; Інститут історії України — К. : Україна, 1995. — 350с.

1. Бойко Олександр Дмитрович. Історія України: Посібник. — 2.вид., доп. — К. : Академвидав, 2004. — 655 с.

2. Світлична Валентина Василівна. Історія України: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Ю.М. Алексєєв (ред.). — 3. вид. — К. : Каравела, 2004. — 408с.

3. Баран Володимир, Войтович Лев, Грицак Ярослав Йосипович, Зайцев Олександр, Зайцев Юрій Дмитрович. Історія України: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Юрій Сливка (відп.ред.). — 4.вид. — Л. : Світ, 2003. — 520с.

5. Рибалка І. К. Історія України. – Харків, 1995.

Тема 4. Україна в період Польсько-Литовської колонізації. Методичні поради

У XIV ст. українські землі, що являли собою території, роздроблені на окремі князівства й ослаблені золотоординським ігом, підпали під владу кількох сусідніх країн. Зокрема, в 1349 р. Польщею була захоплена Галичина. У 1351-1352 pp. між Польщею і Литвою тривала війна за галицько-волинську землю, внаслідок якої Галичина залишилась під владою Польщі, Волинь і Берестейська земля - під владою Великого князівства Литовського. Внаслідок політичних угод Польщі та Угорщини, Галичина протягом 1370-1387 pp. перебувала під владою останньої і лише у 1387 р. остаточно відійшла до Польського королівства, де вже перебували Західна Волинь і Холмщина.

Протягом першої половини XIV ст. територія Закарпаття увійшла до складу Угорщини, землі Північної Буковини - до Молдавського князівства. На території приазовських, причорноморських степів і Криму кочувала кримська орда (з 1443 р. оформилась держава - Кримське ханство), на північному узбережжі Криму розмістились генуезькі колонії (Чембала, Кафа, Солдайя). Заглядаючи наперед, відзначимо, що наприкінці XV ст. (близько 1474 -1475 pp.) генуезькі колонії і території межиріччя Дунаю та Дністра з фортецями Акерман, Кілія, Ізмаїл були завойовані Османською імперією, а Кримське ханство і Молдавське князівство визнали васальну залежність від неї.

Наприкінці XIV ст. внутрішньо - і зовнішньополітичні причини призвели до зближення Польщі та Литви, наслідком якого стало підписання 14 серпня 1385 р. в м. Крево угоди про унію між двома країнами. За унією литовський князь Ягайло мав одружитися з польською королевою Ядвігою і стати польським королем, він мав приєднати литовські українські та білоруські землі до Польщі і зробити католицьку віру державною релігією Литви.

Проте такі умови викликали опір литовських феодалів на чолі з князем Вітовтом. За угодою 1392 р. в Острозі, Ягайло визнавав Вітовта довічним правителем Литви, що фактично означало розірвання Кревської унії. За князювання Вітовта посилилась централізаторська політика держави, що призвело до початку ліквідації удільних князівств - Волинського, Київського, Подільського і введення польського адміністративного поділу (остаточно автономія Волинського князівства ліквідовувалась у 1452 p., а Київського – у 1471 p.). Позиції Литви значно зміцніли після розгрому під Грюнвальдом Тевтонського ордену (15 липня 1410 p.), який визнав себе васалом Польщі. Посилення позицій Литви далося взнаки майже відразу. У 1413 р. нова Городельська унія визнавала існування Литовської держави і зрівняла бояр-католиків у правах з польською шляхтою.

Боротьба проти пропольської політики литовських князів тривала, внаслідок неї представники української знаті - князі Воротинські, Одоєвські, Бєльські, Глинські перейшли на бік Московського князівства, до якого в першій чверті XVI ст. відійшли чернігівські, сіверські та смоленські землі.

Реалізація ідеї об'єднання польської та литовської держав продовжується протягом першої половини XVI ст., однак, на середину XVI ст. унія залишалась персональною. Внаслідок певних внутрішніх і зовнішніх обставин (зокрема, виснажлива війна Литви з Московським князівством за Лівонію, намагання литовської шляхти отримати такі самі привілеї, якими користувалася польська шляхта тощо) призвели До укладання у 1569 р. у Любліні угоди про об'єднання двох держав в одну під назвою «Річ Посполита» на чолі з виборним королем та спільним сеймом, сенатом. Литва зберігала власний суд, адміністрацію, військо, скарб, офіційну руську мову тощо. Слід зауважити, що процес укладання унії тривав майже півроку (з січня по серпень). Протягом цього періоду польська влада видала спеціальні універсали (привілеї) для українських земель Волині, Брацлавщини та Київщини, із метою заохотиш їх населення, особливо українську шляхту, і включити до свого складу.

Студентам слід знати, що основними наслідками Люблінської унії стало: розповсюдження загальнопольського адміністративно-територіального поділу (розподіл на воєводства - Волинське, Белзьке, Подільське, Руське, Брацлавське, Київське, після 1634 р. ще й Чернігівське), колонізація українських територій так званого «Дикого і поля» та посилення наступу католицької церкви на фоні загального занепаду авторитету православної церкви і збільшення реформаційних впливів із і Західної Європи, проявилось в укладанні Брестської (Берестейської) церковної унії. Наслідком унії стало виникнення греко-католицької (уніатської) церкви і подальший релігійний розкол населення українських земель. Слід також звернути увагу студентів на те, що зміни сталися не лише в політичному житті українських земель. Внаслідок подальшого феодального розвитку відбулись зміни в економічному житті (зокрема, спрощеним був перехід від оброку до панщини, від натурального господарства до фільварочного) і трансформації в соціальній структурі українського населення, зокрема, оформлюються верстви магнатів, шляхти, практично зникає вільне селянство.

Складне становище, в якому опинилось українське населення, вимагало захисту власних інтересів. Їх не могли боронити князі, дружинники, що було характерним явищем для попередніх часів, тому на політичну арену виходять інші, і відносно нові верстви населення - міщани і, зовсім нові - козаки. Перші перебрали на себе питання відродження освіти і розвиток культурних традицій українського населення, другі - захист інтересів силою зброї.