2. Характерні риси усної форми мовлення

Термін “усне мовлення” означає комплексне уміння розуміти звучащу мову і уміння відтворювати мову в звуковій формі. Усне мовлення орієнтоване на безпосереднє сприйняття, в ньому находить відповідне вираження все те, що бажають повідомити мовці один одному. Спілкування співрозмовників в усній формі обмежено у часі і відрізняється від писемного матеріальною формою реалізації: усне мовлення створюється мовним апаратом людини й сприймається на слух.

Для того, щоб відбулося спілкування, необхідна наявність як мінімум двох партнерів (відправника мовлення – адресанта і отриму-вача – адресата). Тому усне мовлення, що завжди має співрозмовника, відбувається у формі діалогу, а одиницею мовлення є діалогічна єдність, яка складається із запитання та відповіді на запитання.

Усне мовлення миттєве, спонтанне, не зберігається в просторі і обмежене у часі, за винятком тих моментів, коли промову записують на магнітну плівку. В усному мовленні мало уваги приділяється формі висловлення, усю увагу сконцентровано на тому, що сказати, а не як сказати. Ось чому в усному мовленні дуже багато “штампів”, повторю-вань.

Характерною особливістю усної форми реалізації мови є наявність надлишкової інформації, яка міститься в інтонації, жестах, міміці, паузах і перш за все – в обставинах живого спілкування мовців. Іноді пауза в розмові несе більше інформації, ніж те, що було сказано раніше. Надлишковість інформації проявляється також у вживанні так званих “пустих” слів, тобто слів, які мають мінімальне смислове навантаження. Наприклад, ось, так, такий, якийсь, таким чином, як бачите, так от та інші.

На відміну від писемного мовлення в усному мовленні допус-кається деяка недбалість у граматичному оформленні. Тому й виникає в усній формі стільки готових синтаксичних конструкцій, типових мовних зворотів. Сюди належать формули привітання, поздоровлення, прощання. Наприклад: будемо вдячні, щиро вітаємо, зичимо успіхів, слід додати, зауважити і та інше. Усне мовлення супроводжується жестами, мімікою інтонацією. Як вважає Топорков В.О.: “Уся склад-ність, тонкість, усі прояви почуттів, внутрішніх переживань мають своє зовнішнє вираження в інтонації голосу людини”.

Таким чином, відмінність між усною та писемною формами

носить функціональний характер. Усне мовлення – ситуативне, а писемне – контекстуальне, тематичне. Усне мовлення відбувається у вигляді усної артикуляції мовних звуків, що сприймаються органами слуху, і розраховано на передачу інформації іншим людям з метою впливу на їхню поведінку і діяльність, а писемне мовлення відбуває-ться у вигляді умовного відображення цих звуків на письмі і має таке ж значення. Обидві форми мають свої переваги, які не дають можливості вважати жодну з них багатшою чи виразнішою.

Контрольні питання

1. Що таке писемне мовлення ?

2. Що є одиницею писемного мовлення ?

3. Чому писемне мовлення відрізняється від усного більшою регламентацією мовних засобів ?

4. Що таке текст ?

5. Схарактеризуйте основні риси усного мовлення.

6. Чому усне мовлення вважається ситуативним ?

7. Яким чином проявляється надлишковість інформації в усному мовленні ?