Розділ I українська літературна мова План

1. Мова і мовлення в житті людини

2. Українська мова серед інших мов

3. Характерні риси сучасної української мови

1. Мова і мовлення в житті людини

Сучасні словники пояснюють значення слова “мова” як сукупність відтворюваних загальноприйнятих у межах даного суспільства звуко-вих сигналів і графічних знаків для визначення об´єктивно існуючих явищ, понять, фактів, а також правил їх комбінування у процесі вира-ження думок.

Іншими словами, мова являє собою складну знакову систему, точніше систему систем: фонем, морфем, слів, словосполучень, речень, яка служить не лише засобом комунікації, обміну думками, закріплення думок, а й засобом їх формування – адже мислення здійснюється на мовній основі, а нормативна мова завжди осмислена.

Мова як специфічно людський засіб спілкування належить одно-часно суспільству і індивідуальній особистості. В обох випадках вона є продуктом історичного розвитку суспільства, яке користується надбан-ням попередніх етапів життя мови. Але живе мова тільки у мовленні, без нього вона буде мертвою.

Мовна діяльність людей, їх спілкування між собою за допомогою мови визначається як “мовлення”. Іншими словами, “мовлення” можна визначити як практичне користування мовою в конкретних ситуаціях і з наперед визначеною метою, тобто – це діяльність носіїв мови, коли за її допомогою вони задовольняють свої потреби: спілкуються, пізнають нове і т. д.

Мова (як сукупність мовних засобів для визначення фактів, явищ і понять, що існують в об´єктивній дійсності) є універсальним засобом пізнання і самовиховання людини; енциклопедією людського досвіду; першоосновою накопичення культурних цінностей, засобом вираження змісту культури, засобом введення окремої людини в процес суспіль-ного культурного розвитку; одним з компонентів духовної культури суспільства; засобом координації усіх виробничих процесів, функціону-вальною системою, нерозривно пов´язаною з усіма ґалузями суспіль-ного життя.

Мовлення є дуже змістовним поняттям – це спосіб існування і вияву мови, “мова в дії” (Н.Д. Бабич), мовний процес у багатьох його видах і формах (говорення, писання, слухання, читання), мовчазна розмова з самим собою, обдумування майбутнього свого чи сприй-нятого від інших повідомлення; вияв процесу формування (а не втілен-ня) думки; вияв одиниць мови усіх рівнів і правил їх поєднання; конкретна реалізація мовного спілкування.

Мова і мовлення поліфункціональні. Серед багатьох функцій мови в житті людини і суспільства основними називають такі:

1) комунікативна функція, або функція спілкування спілкування: мова як засіб інформаційного зв´язку у суспільстві;

2) номінативна функція, або функція називання: усе одержує назву і під цією назвою існує в житті і в свідомості мовців;

3) мислетворча функція, тобто мова – засіб формування, творення думки. Людина мислить у мовних формах: поняття закріплюються у словах, у процесі мислення вони порівнюються, зіставляються, поєдну-ються чи розподіляються;

4) пізнавальна функція мови: засобами мови можна одержати знання про світ, а не тільки спираючись на власний досвід;

5) експресивна функція, або виражальна: мова людини виражає світ її інтелекту, почуттів, емоцій;

6) волюнтативна функція: мова є засобом вираження волі спів-розмовників, що яскраво проявляється у формулах вітання, прощання, прохання, вибачення, спонукання, запрошення;

7) естетична функція: мова фіксує в собі естетичні смаки і уподобання її носіїв, що проявляється у використанні відповідної лексики і фразеології, естетичному змісті текстів: гармонії змісту, форми і звучання, дотриманні норм літературної мови. Це дуже важли-во, оскільки мова є першоелементом культури, вона лежить в основі розвитку всіх інших мистецтв;

8) культуроносна функція: мова є носієм культури народу. Кожна людина, оволодіваючи рідною мовою, засвоює культуру свого народу. Мовна культура людини є показником її загальної культури, рівня освіченості;

9) мова виступає засобом вияву належності мовців до однієї спільноти.

Функцію мовлення визначають як реалізацію процесу комунікації

(1), називання (2), формування та творення думки (3), пізнавання нового (4); розкриття або вираження інтелекту, почуттів, емоцій людини (5); вираження волі співрозмовників (6), прояву естетичного смаку носіїв мови (7), вияву загальної культури носіїв мови (8), вияву належності до однієї спільноти (9).

Отже, функціонально мову можна охарактеризувати як засіб, а мовлення – як процес.

Розрізняють такі форми існування мови: національна мова (літературна і діалектна – територіальні, професійні діалекти, сленг) та індивідувальна мова. Формами існування мовлення є: усне мовлення і писемне, внутрішнє мовлення та зовнішнє.

Мова для всіх її носіїв одна, але реалізація її в мовленні для кожного мовця має свої особливості (при збереженні соціальної при-роди мовлення). Отже, мовлення може бути індивідуалізованим, а мова завжди спільна для її носіїв.