Лекція 2: Правові засади соціального партнерства. Колективний договір.

2.1. Поняття колективного договору та його роль у забезпеченні трудових відносин.

2.2. Сторони колективного договору та сфера його укладення.

2.3. Зміст і структура колективного договору.

2.4. Порядок укладення і підписання колективного договору.

2.5. Контроль за виконанням колективного договору та відповідальність за його порушення і невиконання.

2.6. Соціальне партнерство.

2.1. Поняття колективного договору та його роль у забезпеченні трудових відносин.

Колективний договір у трудовому праві розглядається у декількох аспектах, що мають самостійне теоретичне і практичне значення.

У системі трудового права колективний договір виступає одним з основних інститутів галузі права, що включає в себе досить значну кількість правових норм різного рівня – як централізованого, так і локального.

Увага!

Повністю оновилися і централізовані норми, вони стали більшою мірою відповідати об’єктивним умовам переходу трудових відносин в сферу ринкової економіки. 1 липня 1993р. прийнято Закон України «Про колективні договори і угоди», яким встановлені правові засади *розробки, *укладення та *виконання колективних договорів і угод з метою сприяння регулюванню трудових відносин та соціально-економічних інтересів працівників і роботодавців. На основі цього закону в новій редакції викладено главу ІІ Кодексу законів про працю України.

Система правових норм, що утворюють інститут колективного договору, має загальне значення і забезпечує правове регулювання всієї сукупності суспільно трудових відносин, які складають предмет трудового права. Більш того, до сфери цього інституту можна віднести не лише норми трудового законодавства (КЗпП та ін.), а й норми законів, що регулюють й інші, крім трудових, відносини.

Правнича наука розглядає колективний договір, якщо він прийнятий на конкретному підприємстві, уже не як інститут трудового права, а як специфічний локально-правовий договір. Нормативність колективного договору випливає безпосередньо із змісту ст..1 Закону України «Про колективні договори і угоди», в якій визначається, що останній укладається з метою регулювання виробничих, трудових та соціально-економічних відносин.

В юридичній літературі всі умови колективного договору поділяються на три групи:

• Інформативні.

• Зобов’язальні,

• Нормативні.

Інформативні умови містять норми здебільшого централізованого законодавства з питань оплати праці, робочого часу і часу відпочинку, охорони праці та ін. перенесені з відповідних законодавчих актів і про дубльовані в колективному договорі, ці норми фактично ніякої регулятивної функції не виконують і жодної додаткової юридичної сили при цьому не набувають. Але через те, що до роботи над колективним договором залучається по суті більшість найманих працівників, і оскільки ознайомитися з текстом колективного договору є значно більше можливостей, ніж з текстами відповідних правових актів, то згадані розділи колективного договору відіграють відповідну інформативну роль. Це і дало підстави іменувати такі умови колективного договору інформативними. Слід, однак, відзначити, що в сучасних умовах, коли інформаційні можливості громадян-працівників розширюються, а колективний договір набуває значення все більш нормативного характеру, роль інформативних умов колективного договору зменшується.

Зобов’язальні умови колективного договору – це взаємні зобов’язання сторін. Виходячи із загальних засад договірного регулювання, ця частина колективного договору є основною і визначальною в забезпеченні взаємних прав і обов’язків учасників договору. Вони є обов’язковими до виконання, і кожна із сторін має право вимагати від іншої належного дотримання своїх зобов’язань. Оскільки в усіх випадках стороною колективного договору виступають наймані працівники, то стосовно окремого працівника зобов’язання носить нормативний характер. Воно не є персоніфікованим, визначеним конкретному працівникові, а має загальне значення. Навіть якщо зобов’язання котроїсь із сторін носить разовий характер і припиняється фактично з його виконанням, нормативність останнього проявляється в тому, що протягом терміну чинності колективного договору інша сторона може контролювати виконання цього зобов’язання. Щодо зобов’язань, які сторони беруть на себе виконувати протягом всього терміну чинності колективного договору (наприклад, зобов’язання роботодавця за рахунок своїх коштів забезпечити доставку працівників до місця роботи з віддалених районів міста), то нормативність їх не викликає сумнівів.

І, нарешті, нормативні умови колективного договору. Сама їх назва говорить про те, що це такі умови, в яких сторони на рівні підприємства встановлюють умови праці. Це можуть бути умови, що випливають з конкретизації окремих положень і статей Кодексу Законів про Працю, наприклад, частина друга ст.104 про умови виплати між розрядної різниці робітників-відрядників при виконанні робіт різної кваліфікації. Разом з тим, в колективному договорі можуть бути встановлені норми, які надають працівникам додаткові, порівняно з централізованим законодавством, пільги і переваги (скорочений робочий час, додаткові оплачувані відпустки тощо). В усіх випадках при встановленні в колективному договорі таких норм важливо, щоб визначені ними умови не погіршували права найманих працівників порівняно з тими, що їм гарантовані централізованим законодавством.

Увага!

Нарешті, колективний договір є різновидом угод. Але на відміну від цивільно-правових угод, предметом яких виступають майно і майнові блага, колективний договір своєю метою визначає регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин. Це специфічний вид угоди з чітко визначеними законом сторонами, спеціальним порядком його укладення, вирішення розбіжностей і з особливим юридичним значенням.

З’ясувавши основні положення науки трудового права з приводу колективного договору та виходячи зі ст..1 Закону України «Про колективні договори і угоди», можемо сформулювати його визначення: колективний договір – це локальний нормативно-правовий договір між роботодавцем і найманими працівниками, за допомогою якого забезпечується регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин та узгодження інтересів працівників і роботодавців.