2.5. Контроль за виконанням колективного договору та відповідальність за його порушення і невиконання.

Контроль за виконанням колективного договору проводиться безпосередньо сторонами, які його уклали, чи уповноваженими ними представниками. У разі здійснення контролю, сторони зобов’язані надавати необхідну інформацію. Органи, які підписали колективний договір, щорічно, в строки, передбачені у ньому, звітують про його виконання.

Законодавством не передбачено відповідальність сторін за невиконання чи неналежне виконання колективного договору. Проте щодо фізичних осіб, на яких покладено обов’язки виконання колективного договору, незалежно від того, чи представляють вони роботодавця, чи найманих працівників, встановлено і дисциплінарну, і адміністративну відповідальність.

На осіб, які представляють роботодавця чи профспілки або інші уповноважені органи із вини яких порушено чи невиконано зобов’язання за колективним договором, накладається штраф у розмірі до ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян і вони також несуть дисциплінарну відповідальність аж до звільнення з посади.

За вимогою профспілок, іншого уповноваженого органу роботодавець зобов’язаний вжити заходи, передбачені законодавством, до керівника, з вини якого порушуються чи не виконуються зобов’язання за колективним договором.

Діючим законодавством передбачена відповідальність за порушення і невиконання колективного договору. Так, згідно зі ст. 45 КЗпП України, на вимогу профспілкового органу роботодавець повинен розірвати трудовий договір з керівником, якщо він порушує законодавство про працю, про колективні договори і угоди.

Також встановлена відповідальність навіть за ухилення від участі в переговорах про підготовку колективного договору. Так, на осіб, які представляють роботодавців чи профспілки або інші уповноважені органи і ухиляються від участі в переговорах про укладення, зміну або доповнення колективного договору чи навмисно порушили строк, визначений для цього, або не забезпечили роботу відповідної комісії у визначені сторонами строки, накладається штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і вони несуть також дисциплінарну відповідальність аж до звільнення з посади.

Адміністративна відповідальність за порушення законодавства про колективні договори й угоди визначається статтями 41¹,41²,41³ Кодексу України про адміністративні правопорушення, які були внесені законом від 19 січня 1995 р.

Треба домагатися, щоб на практиці було досягнуто виконання заходів колективного договору в повному обсязі, щоб дії адміністрації і профкому щодо контролю за реалізацією договору були постійними і ефективними. Такий підхід стане запорукою попередження трудових конфліктів і суперечок.

2.6. Соціальне партнерство

*Під соціальним партнерством розуміють систему відносин між роботодавцями, найманими працівниками та органами держави, що складаються у процесі співробітництва, пошуку компромісів і підготовки ними узгоджених рішень з питань соціально-трудових відносин.

Основними формами соціального партнерства є:

• Проведення спільних консультацій;

• Ведення колективних переговорів щодо регулювання соціально-трудових відносин;

• Укладення колективних договорів і угод; розгляд і вирішення претензій та розбіжностей, що можуть виникати між соціальними партнерами.

Оскільки в умовах економічної кризи в суспільстві спостерігається соціальна напруженість, то, зрозуміло, що основним завданням співробітництва соціальних партнерів є забезпечення соціального миру в суспільстві. З цього випливає і мета соціального партнерства:

• Зниження гостроти соціальних конфліктів, сприяння погодженню інтересів роботодавців і найманих працівників;

• Забезпечення активної ролі держави в переговорному процесі з питань встановлення умов праці;

• Забезпечення взаємної зацікавленості найманих працівників і роботодавців або уповноважених ними органів у покращенні економічного становища і сприяння взаєморозумінню між ними;

• Забезпечення умов праці і життя працівників.

Поняття «соціального партнерства» є новим для трудового права України. У країнах з розвиненою ринковою економікою впроваджуються два види соціального партнерства. В тих країнах, де роль держави в регулюванні трудових відносин порівняно невелика (США, Канада, Великобританія тощо) практикується двостороннє співробітництво соціальних партнерів або, як його ще називають, «біпартизм». Колективні переговори ведуться між роботодавцями і професійними спілками, іншими організаціями трудящих, держава в такі переговори майже не втручається, хоча може виступати арбітром або посередником при виникненні соціальних конфліктів. Однак, це не означає, що при двостороннему співробітництві держава повністю самоусувається від регулювання трудових відносин. Вона регулює умови ведення колективних переговорів, здійснює частково організаційно-технічне забезпечення цих переговорів.

Більш поширене тристороннє співробітництво, «трипартизм», зокрема у Франції, Німеччині, Австрії ш в багатьох інших країнах. Тут, крім роботодавців професійних спілок, активну роль при проведенні колективних переговорів відіграє держава. Вона виступає самостійною стороною в особі державних органів (як правило, це міністерство праці соціальної політики чи інші аналогічні органи виконавчої влади). При тристоронньому співробітництві держава на законодавчому рівні встановлює правила ведення колективних переговорів, порядок висунення представників від сторін на переговори, відповідальність за недотримання вимог колективних договорів. Саме така форма соціального партнерства отримала своє поширення в країнах СНД, зокрема в Україні.

У нашій державі система соціального партнерства почала складатись з прийняттям Указу Президента України «Про Національну раду соціального партнерства» від 27 квітня 1993р. відповідно до нього утворено Національну раду соціального партнерства, накреслено завдання і визначено принципи соціального партнерства:

• Взаємна повага і довіра соціальних партнерів;

• Рівність сторін соціального партнерства;

• Всеохоплюючий характер соціального партнерства;

• Відповідальність соціальних партнерів за виконання прийнятих ними рішень і досягнутих домовленостей.

Подальшими кроками до формування системи соціального партнерства стало прийняття Законів України «Про колективні договори і угоди», «Про охорону праці», «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Предметом соціального партнерства є узгодження інтересів з питань оплати праці, робочого часу і часу відпочинку, охорони праці, зайнятості, соціального забезпечення, а також гарантій свободи асоціацій та об’єднань, захисту від дискримінації, розробка проектів актів законодавства, що стосуються соціально-трудових відносин та ін.

Соціальне партнерство здійснюється в Україні на *національному, *регіональному, *галузевому і *виробничому рівнях, при чому на перших трьох – на тристоронній, а на виробничому рівні – на двосторонній основі.

На національному рівні сторонами соціального партнерства є Кабінет Міністрів України, Конфедерація роботодавців України та всеукраїнські профспілки і профоб’єднання. Ними на 2004-2005рр. підписана Генеральна угода. Вона спрямована на удосконалення колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин, розвиток соціального партнерства, реалізацію конституційних прав і гарантій працівників і роботодавців. На галузевому рівні такими сторонами є об’єднання відповідних галузевих профспілок, організації роботодавців відповідної галузі і центральні органи державної виконавчої влади, на регіональному – об’єднання профспілок або інші уповноважені на представництво об’єднання працівників відповідного регіону, об’єднання роботодавців цього ж регіону і місцеві органи державної виконавчої влади та виконавчі комітети органів місцевого самоврядування і на виробничому рівні – одна або декілька профспілок чи інша уповноважена особа, яка визначається загальними зборами найманих працівників підприємства, установи, організації, і роботодавець.

Увага!

Для погодження інтересів соціальних партнерів створюються постійно діючі органи – ради соціального партнерства. Як зазначалося, утворена Національна рада соціального партнерства як постійно діючий тристоронній орган, до складу якої увійшли на паритетних засадах представники кожної із сторін соціального партнерства, що об’єдналися у масштабах країни. Аналогічні органи повинні створюватись на галузевому і регіональному рівнях.