8. Глобалізація мев: сутність, форми прояву.
В кінці XX століття світова економіка як сукупність національних господарств і їх економічних і політичних взаємовідносин знаходить нову якість: найважливішою формою і одночасно новим етапом інтернаціоналізації господарського життя стає глобалізація. Експерти МВФ визначають цей феномен як «зростаючу економічну взаємозалежність країн всього світу внаслідок зростаючого об'єму і різноманітності міжнародних операцій з товарами, послугами і світових потоків капіталу, а також завдяки все більш швидкій і широкій дифузії технологій».
В результаті глобалізації економіка значної кількості числа країн і регіонів стає органічною частиною світового ринкового господарства, включається в світогосподарські зв'язки. Руйнуються інституційні, юридичні і технологічні бар'єри, що розділяють національні господарства. Сили зчеплення беруть верх над силами відштовхування. Економічно світ знаходить риси цілісності в планетарному масштабі. У всесвітньому господарстві розширяється сфера дії загальних економічних законів (інтернаціональної вартості, глобальної конкуренції і інш.) і функціональних взаємозв'язків (подальший розвиток міжнародної спеціалізації і кооперування і інш.).
Міжнародна сфера економіки розвивається швидше внутрішнього виробництва. Істотно збільшилася відкритість національних економік — їх втягнутість в систему міжнародного розподілу праці. Зростає частина національного виробництва (ВВП), що йде на експорт, а також внутрішнього споживання, що покривається за рахунок імпорту. Збільшується значення зовнішніх (екзогенних) чинників розвитку національних господарств. Їх долі все більш визначаються зовнішньоекономічним середовищем.
Зростає значення міжнародних регулюючих інститутів в світовій економіці, таких, як СОТ, МВФ, Всесвітній банк, ЄБРР, ОЕСР, Міжнародна організація праці і т.д., щорічні зустрічі керівників і міністрів фінансів провідних країн. Все ширше застосовуються єдині для всіх країн стандарти на технології, охорону навколишнього середовища, діяльність фінансових інститутів (пруденційний нагляд), бухгалтерську звітність, національну статистику (систему національних рахунків) і т.д. Ці стандарти розповсюджуються на освіту і культуру. Через міжнародні організації впроваджуються однакові критерії макроекономічної політики, відбувається уніфікація вимог у валютно-кредитній, податковій, зовнішньоекономічній політиці, політиці в області зайнятості, розробляються міжнародні правила конкуренції і т.д. Однак світова економіка ще не стала дійсно глобальної і знаходиться на початку цього шляху. Приблизно половина населення країн, що розвиваються живе в замкненій економіці, мало позначеною збільшенням міжнародного економічного обміну і рухом капіталу. Державам з перехідною економікою необхідно чимало часу, щоб повністю інтегруватися в світове ринкове господарство. Останнє не є єдиною системою і з соціально-економічної точки зору. На всесвітньому ринку взаємодіють виробники, що знаходяться на різних ступенях суспільного розвитку.
Провідним в напрямі вільної конкуренції виявився ринок товарів. Мова йде про нові нетарифні засоби захисту ринку — трудових і екологічних стандартах, антидемпінгові заходи і інш. Відповідно до політичних критеріїв організовані ринки військової продукції і товарів подвійного призначення. Найбільш очевидні обмеження світової конкуренції на ринку факторів виробництва, особливо робочої сили. Жорстко контролюються ринки технологій.
Поряд з глобалізацією активно розвивається інша форма інтернаціоналізації —регіоналізаиія — організація виробництва і ринку в певному географічному просторі.
Одночасно посилюється процес транснаціоналізації світової економіки. Їх носіями є транснаціональні корпорації і банки. ТНК об'єднують національні господарства не стільки по географічному критерію, скільки на основі глибокої спеціалізації і кооперації виробництва. ТНК і ТНБ грають ведучу роль в організації світогосподарських зв'язків. Транснаціоналізація, здійснювана передусім шляхом прямих інвестицій ТНК в економіку різних країн, допомагає поширенню нових методів менеджменту, маркетингу, передачі нової технології і тим самим сприяє глобалізації світової економіки.
В результаті зростаючої глобалізації, регіоналізації, інтеграції і транснаціоналізації економіки старий, міждержавний механізм регулювання зазнав змін. Економічні відносини між країнами вийдуть за рамки двосторонніх; центр тягаря зміщається у бік багатостороннього економічного співробітництва. І що важливіше — цей механізм перестав бути всеосяжним. Розширилося коло суб'єктів світової економіки і світогосподарських зв'язків. Нарівні з національними державами все більш активну роль в міжнародних економічних відносинах (МЭО) грають господарські суб'єкти, що діють на території багатьох країн (регіональні угрупування і інтеграційні об'єднання, ТНК, ТНБ, «глобальні компанії»). Впливовими суб'єктами світової економіки стали міжнародні економічні і фінансові організації, що регулюють різні сфери світогосподарської діяльності. Величезні зміни відбуваються в функціях цих організацій. Вони зумовлені пристосуванням регулюючої діяльності до умов збільшеної взаємозалежності держав сучасного світу, тісного переплетення різних сфер національної і світової економіки.
У зв'язку з цим встає питання про ролі національної держави в системі світового господарства і міжнародних економічних, в тому числі валютно-кредитних і фінансових, відносин. Посилення тенденції до глобалізації і регіоналізації сприяє виходу ринкових сил з-під контролю держави, підриву його господарських функцій, звуженню можливості регулювання економіки і забезпечення добробуту своїх громадян. Такі ж наслідки діяльності ТНК: переважна частина світової торгівлі, прямих інвестицій, торгівлі ліцензіями контролюються ними безпосередньо; розширяється їх міжнародне виробництво як взаємопов'язане виробництво їм належних підприємств; міжнародна спеціалізація і конкурентноздатність національних господарств в значній мірі визначаються ТНК; міжнародний розподіл праці все більше приймає вигляд розділення всередині і між ТНК. Транснаціоналізація робить економічні кордони все більш прозорими. Розподіл на внутрішнє і зовнішнє економічне середовище в багатьох випадках стає умовним. У таких умовах все більше відбувається «розмивання» національно-державних комплексів. Все частіше господарські рішення диктуються не національними або державними міркуваннями, а інтересами транснаціональних корпорацій, як вітчизняних, так і іноземних, а також міжнародних економічних і фінансових організацій.
4 глобальні особливості:
Зміни у відносинах між групою сировинних країн (КЩР) та промислово-розвинених країн. Початок 70-х (перша економічна криза 72-73 років), КЩР піднімають ціни у 4 рази на нафту, що призводить до поштовху для КЩР, що мають на території якісь корисні копалини, створити по типу країн ОПЕК таку ж саму організацію. Спроби були успішними, ціни більше ніж 100%. 80-ті роки: ціни на рівні 50%, ніяких змін не відбувалося, не дивлячись на новостворені організації.
Перехід ПРК (80-90 рр.) з працемісткого виробництва на наукоємне.
Підвищення значення міжнародного руху капіталу. 1997 рік: 85-90 трлн. дол. становив приплив капіталу, світова торгівля приблизно 5,5 – 6 трлн дол. Інвестиції приблизно 6 трлн. дол., дохід від інвестицій 18-20%. 15-20 трлн. – забезпечення угод МТ, інвестицій, доходів від інвестицій. 70-75 трлн. – непідконтрольний державним органам рух капіталу.
Зростання ступеню диверсифікації діяльності ТНК. Ще 25 років тому вважалося, що 30% світової торгівлі приходиться на ТНК. В 90-ті роки 30% так і залишилася, особливо для американських та японських компаній (“процесс застыл”). Спостерігаються зміни організаційного характеру після Маастрихтських та Амстердамських угод в межах ЄС. Не всі можуть створити ТНК, але це помітно визначається на рівні ТНК, що робить залежними деякі країни.
В Росії спостерігається процес відновлення ланцюгів на мікрорівні, що була за часів СРСР: сировина - кінцева продукція. Газпром раніше був єдиною такою компанією, зараз нафтохімічні промислові компанії почали вести таку політику. “Лукойл” та інші, що були куплені в Польщі та Угорщині. З одного боку, існує небезпека через відсутність власних ТНК, протекціонізм. З іншого боку, розрив технічних ланцюгів вимагає включення кудись, в тому числі і в ТНК.
Серед найголовніших ознак глобалізації МЕВ слід назвати зростаючу взаємозалежність економік різних країн, все більшу цілісність і єдність світового господарства, в основі яких – посилення відкритості національних ринків, поглиблення міжнародного поділу і кооперації праці.
Розгортання процесу глобалізації відбувається у певних формах. Вони знаходять своє матеріальне втілення у:
збільшенні обсягів та диверсифікації структур міжнародної торгівлі(так, середній обсяг світового експорту товарів і послуг у десятиріччі 1980-89 рр. складав 2.683 млрд. доларів США, а в наступному вже 5.736 млрд. доларів США, тобто зріс у 2.1 рази.);
міжнародних прямих інвестиціях, що все ширше використовуються в системі заходів національного економічного розвитку (Однією з найяскравіших форм прояву процесу глобалізації є вибухоподібне зростання в останній період світового фінансового ринку, фінансових трансакцій, що здійснюються між різними суб’єктами світогосподарських зв’язків. Якщо у 1978р. щоденний обсяг операцій з купівлі-продажу іноземних валют складав 15 млрд. доларів США, у 1992 р.- 880 млрд. доларів, то у 1995 р. цей показник збільшився до 1.3 трлн. американських доларів. Головними суб’єктами міжнародного фінансового ринку виступають пенсійні та спільні фонди, страхові компанії і трасти, транснаціональні банки. Поштовхом для такого бурхливого розвитку міжнародних фінансових потоків стала лібералізація валютних потоків, валютного регулювання);
підвищенні ролі ТНК У світогосподарських процесах. (однією з форм глобалізації є формування і розвиток багатонаціонального підприємництва на основі значного розширення та диверсифікації діяльності транснаціональних фірм і корпорацій. Вони, зокрема, контролюють половину світової торгівлі готовими виробами, велику частину торгівлі послугами, 80% посівних площ, що спеціалізуються на експорті сільськогосподарьської сировини.1 У 1997 р. загальний обсяг продаж ТНК та їх з зарубіжних філій сягнув 9 трлн. доларів, що значно перевищує загально світовий експорт. На них припадає близько 7% міжнародного технологічного обміну, ноу-хау, патентів, ліцензій);
в переміщеннях робочої сили по всьому полю світового господарства (персоніфікованим фактором і показником глобалізації виступає один з визначальних компонентів виробництва – робоча сила нині за даними Міжнародної Організації Праці більш 80 млн. чоловік працюють за межами своїх країн);
у зростаючому використанні знань технологій, менеджменту, маркетингу, що продукуються в більш розвинутих країнах, в економічних системах, які поступово конвертуються у світогосподарські процеси ;
загостренні глобальної конкуренції.
Окремі нації та держави поступово передають свої функції суб‘єктів міжнародних відносин і міжнародного права зовнішньому контролю наднаціональних органів. Формування так званого “світового села” (“global village”) здавалось би мало б сприяти більшій прозорості господарських трансакцій, але поки що відбуваються зворотні процеси за ефектом “чорного ящика.” Особливо відчутно це проявилось під час розгортання світової фінансової кризи у 1997-1998 рр.
Зростають світові комунікативні мережі за рахунок впровадження новітніх інформаційних технологій, систем електронного зв’язку, що знову ж таки спонукає до здійснення багатьох з них поза державним контролем.
В даний час виділяють вісім нових головних суб’єктів, що справляють вирішальний вплив на світогосподарські процеси. Сюди відносяться міжнародні організації (МВФ, Світовий банк, ЮНКТАД, ФАО, МОП, СОТ); країни великої сімки; регіональні організації, яких налічується близько 60; багатонаціональні корпорації (майже 50 тис.); інституціональні інвестори (пенсійні та інвестиційні фонди, страхові компанії); неурядові організації; великі міста; окремі видатні особистості (науковці – нобелівські лауреати, університетські професори, відомі фінансисти, підприємці та ін.).
З одного боку глобалізація небачено розширює можливості окремих країн стосовно використання та оптимальної комбінації різноманітних ресурсів, їхньої більш глибокої і всебічної участі в системі міжнародного поділу праці, з іншого - глобальні процеси значно загострюють конкурентну боротьбу, спричиняють маніпулювання величезними фінансовими і інвестиційними ресурсами, що становить реальну загрозу для країн з низькими і середніми доходами.
