Мікроекономічна – інструменти, які безпосередньо впливають на конкретні галузі чи певного виробника, сюди можна віднести:

• податки на імпорт

• регулювання цін в певній галузі

• встановлення мита по окремим товарам

Фактори впливу на об’єкт регулювання за характером впливу бувають:

1. Ендогенний (або ще називають його саморегулювання; ринковий механізм чи механізм попиту та пропозиції)

2. Екзогенний (або зовнішній механізм; неринковий; суб’єктивний, де відбувається вже втручання суб’єктів, таких як держава, міжнародна організація тощо).

Фактори впливу на графіку: попит, пропозиція, ціна, кількість.

При перевазі міжнародного попиту над пропозицією світова ціна на одиницю товару зростає, обмежуючи тим самим попит. Більш висока світова ціна товару залучає в сферу виробництва товару нових виробників, пропозиція зростає, ціна падає.

При більш низьких цінах пропозиція товарів зменшується, попит перевищує пропозицію і ціна зростає.

Ітільки тоді, коли кількість товарів, що пропонуються на міжнародних ринках за даною ціною дорівнює кількості товарів, що можуть бути куплені за такою ціною, ринок знаходиться в конкурентній рівновазі.

Передумови функціонування ендогенного (внутрішнього) механізму регулювання міжнародних ринків.

Існує 6 основних передумов:

1. Наявність великої кількості фірм різних країн, що виробляють і постачають продукцію на зовнішній ринок і не спроможні впливати на світову ціну.

2. Можливість вільного доступу в різні сектори виробництва країн (нема перешкод руху капіталу)

3. Однорідність продукції, що виробляється і постачається на зовнішні ринки (товари гомогенні навіть за кольором). Якщо вони відрізняються, то виробник може встановлювати ціну сам!!!

4. Досконале знання ринку покупцями і продавцями різних країн (чим більше споживачів про вас знає, тим більше шансів залишитись на ринку)

5. Відсутність транспортних витрат (що в реальності складають 10-15 % вартості продукції)

6. Повна мобільність факторів виробництва між галузями і фірмами різних країн.

Причини деформації умов механізму ринкового регулювання у світовому господарстві:

• На світовому ринку існують монополії, олігополії, дуополії, тобто не існує багато виробників. До 95 % світових ринків є олігополістичними.

• Між країнами існують бар'єри різного характеру (адміністративні, обмежена ділова практика, неформальні бар'єри)

• Диференціація продукції веде до певної монополізації світових ринків (практично нема гомогенних товарів)

• Міжнародні програми маркетингу і реклами

• Існування транспортних витрат

• Обмеження на експорт капіталу, робочої сили, товарів/послуг у світовій торгівлі.

Ендогенна система регулювання МЕВ існує як тенденція у тій мірі, в якій виконуються на відповідних світових ринках основні передумови конкурентного встановлення міжнародних цін.

Держава як регулятор на світових ринках.

Цілі держави у регулюванні МЕВ:

1. Підвищення ефективності розподілу наявних економічних ресурсів з точки зору максимізації добробуту країни.

2. Економічне зростання.

3. Повна зайнятість працездатного населення

4. Стабільність цін

5. Економічна безпека

6. Балансування цін, платіжного балансу, бюджету, експортно-імпортного торгівельного балансу

Характер впливу держави:

• Нейтральний характер – система контролю/звітності державі про діяльність

• Характер обмеження – (позитивні і негативні)

• Характер стимулювання – заохочує експорт/імпорт, тобто зменшення обмеження

Види зовнішньої економічної політики держави:

• Свобода торгівлі

• Протекціонізм

За ступенем узгодженості з іншими країнами політика може бути:

• незалежна

• скоординована

• спільна

За експортно-імпортними пріоритетами :

• експортно-орієнтована

• імпортозаміщуюча

Фірми в системі регулювання

Цілі:

1. Максимізація прибутків

2. Вихід на нові ринки збуту

3. Доступ до джерел сировини, енергії, комплектуючих матеріалів

4. Доступ до ноу-хау, технологій

5. Утримання конкурентних позицій на ринку

За масштабом ЗЕД та регулювання фірми поділяються:

• Етноцентричні (1 країна)

• Поліцентричні (регіональний ринок)

• Геоцентричний (глобальний ринок)

Методи регулювання:

- трансфертне ціноутворення

- створення філіалів за кордоном

- міжфірмові стратегічні альянси

- моно-/ олігополістичне ціноутворення

- міжфірмові кредити

- передача технологій/ноу-хау

- обмежена ділова практика

92. Сутність та загальна характеристика основних типів міжнародних економічних блоків.

Економічний блок – об’єднання кількох країн, метою якого є зменшення, а в перспективі й усунення в його межах бар’єрів, що перешкоджають вільному рухові товарів, капіталів, послуг, робочої сили між членами блоку. Водночас такі бар’єри зберігаються учасниками блоку стосовно третіх країн.

Типи економічних блоків:

Преференційна торгова угода - передбачає встановлення у взаємній торгівлі нижчих імпортних тарифів та інших бар'єрів, ніж у відносинах з третіми країнами. У цьому випадку кожен учасник угоди самостійно виробляє та проводить зовнішньоекономічну політику, але при цьому відносини з партнерами по блоку будуються на преференційних засадах

Зона вільної торгівлі - передбачає ліквідацію митних бар'єрів між країнами-учасницями об'єднання, але при цьому кожна з них зберігає власні тарифи щодо «третіх» країн.(напр. Балтійська ЗВТ-1993 Литва, Латвія, Естонія; НАФТА 1994;АСЕАН 1992)

Митний союз - на цьому етапі скасування тарифів між країнами-учасницями доповнюється погодженням і визначенням єдиних тарифів відносно «третіх» країн.(наприклад, асоціація ЄС з Турцією1963; Арабський спільний ринок-1964)

Міждержавне узгодження на цих двох початкових етапах охоплює насамперед зовнішньоторговельну політику і меншою мірою - інші сфери взаємодії. З цього починають практично всі сучасні інтеграційні угрупування, які ставлять перед собою за мету спільно вирішувати проблеми економічного співробітництва на нових засадах.

Спільний ринок як більш вищий етап економічної інтеграції передбачає вільне пересування в межах інтеграційного об'єднання факторів виробництва - капіталу, робочої сили та технологій, а також товарів і послуг . На цьому етапі розпочинається інтеграція безпосередньо в сфері виробництва (ЛААВТ 1960; МЕРКОСУР 1991; КАРИКОМ 1973).

Економічний союз - виникає у зв'язку з об'єктивною потребою гармонізувати різні аспекти національних зовнішньоекономічних політик і проводити Єдину (спільну) економічну політику в межах світового господарства щодо «третіх країн» та інших інтеграційних об'єднань. На цьому етапі створюється регіональна міжнародна валютно-фінансова система і запроваджується наднаціональна спільна розрахункова грошова одиниця (ЕС 1993; Бенілюкс 1948; СНД 1992).

Валютний союз - тісно пов'язаний з попереднім етапом, доповнює його формуванням єдиної валютно-фінансової системи в повному обсязі і введенням єдиної валюти, що виконує всі функції грошей в межах інтеграційного об'єднання і у взаємовідносинах з іншим світом. Саме на такому етапі знаходиться Європейській Союз. Передбачається, що національні валютно-фінансові системи, в тому числі і національні валюти країн-інтегрантів припиняють своє існування.

Повна інтеграція, передумови для здійснення якої створюються впродовж останніх двох етапів, очевидно, буде означати перехід інтеграційного об'єднання до єдиної економічної, як внутрішньої так і зовнішньої політики, що ґрунтуватиметься на єдиній валютній, фіскальній, кредитній політиці тощо.

Слід зауважити, що на практиці в розвитку міжнародних економічних інтеграційних угрупувань поєднуються особливості та окремі елементи різних етапів, але рух від простіших до більш складних та розвинутих форм прояву простежується досить чітко.