2. Сдр як форма світових кредитних грошей: проблеми функціонування.
СДР - Special Drawing Rights або СПЗ (спеціальні права запозичення) - періодично випускаються з 1969р. і розподіляються між учасниками операцій у системі СДР пропорційно до їх квоти у статутному капіталі МВФ. СДР фактично виконує роль умовної міжнародної валюти, що використовується замість золота як еталон вартості і платіжний засіб у розрахунках між членами МВФ. СДР є порівняно стабільною валютою, що зменшує ризики від "плаваючих" валютних курсів. МВФ щоденно публікує курси валют відносно СДР.
План створення СДР був прийнятий у вересні 1967р. на спеціальній сесії МВФ у Ріо-де-Жанейро. На початку свого існування одиниця СДР прирівнювалася за вартістю до 0,888671 г чистого золота (або 1 унція золота = 35 СДР), тобто одиниця СДР була прирівняна до 1$. Однак дві девальвації долара, демонетизація золота призвели до створення у 1974р. нової системи визначення курсу СДР на базі кошика валют 16 індустріальних держав, чия частка у світовому експорті за 1968-1972рр. перевищувала 1%. У 1978р. були змінені складові кошика СДР у зв'язку із зменшенням або збільшенням частки окремих країн у світовому експорті за 1972-76рр., крім того були переглянуті квоти окремих валют.
З 1 січня 1984р. МВФ спростив принципи підрахунку вартості одиниці СДР. У кошику було залишено лише 5 валют, що мають найбільш питому вагу у міжнародних розрахунках. Сьогодні існує 21,4 млрд. СДР (приблизно 29 млрд. $).
На 5 квітня 1999 р.:
1 СДР=1,35329 $ ; 1 $=0,738938 СДР. Вартість СДР визначається на базі п'яти головних валют:
долар США - 39%,
німецька марка -21%,
японська єна - 18%,
фунт стерлінгів-11%,
французький франк - 11%.
Кошик валют СДР переглядається кожні 5 років, останнього разу - 1 січня 1996 р..
Процентна ставка СДР, яка змінюється щотижня, є середньозваженим прибутком на короткострокові фінансові інструменти на національних валютних ринках п'яти країн, чиї валюти входять до кошику СДР. Фінансові інститути, за основі яких здійснюється розрахунок, були переглянуті у 1995 році і тепер лишаються незмінними. Вони включають:
- ринковий дохід на 3-міс. казначейські векселя США ,
- 3-місячна міжбанківська ставка по депозитах в Німеччині,
- 3-місячна ставка на депозитні сертифікати в Японії,
- 3-місячна ставка на казначейські векселя у Франції,
- ринковий дохід на 3-міс. казначейські векселя Великобританії.
Члени МВФ можуть використовувати СДР за бажанням у різноманітних операціях. Це включає угоди "за домовленістю" (обмін СДР на інші грошові активи на умовах "спот"), а також взаємні операції між ними та з іншими утримувачами СДР. Також, СДР використовується у діяльності відділення МВФ, пов’язаного з розширеним фінансуванням структурних змін.
Однією з основних цілей МВФ є розширення та збалансування розвитку міжнародної торгівлі, що потребує відповідних резервів. Якщо МВФ відчує глобальну потребу у резервах, він може доповнити існуючі резерви шляхом розміщення СДР. Час та розмір такого розміщення визначаються Радою Керуючих. МВФ може створювати безумовну ліквідність через розміщення СДР у всіх країнах-членах відповідно до розміру їх квот. Останнє розміщення відбулося 1 січня 1981р., коли 4,1 млрд. СДР було розподілено між 141 країнами. На сьогодні більше 1/5 країн-членів МВФ не отримували розміщення СДР, тому що вони приєднались до МВФ після останнього розміщення СДР. Також існують країни, що брали участь не в кожному розміщенні СДР. У вересні 1997 року Виконавча Рада прийняла резолюцію, яка пропонувала IV Поправку до Статей Угоди МВФ, яка дозволить майбутнім учасникам отримати спеціальне одноразове рівноправне розміщення СДР, яке подвоїть поточний рівень сукупного розміщення СДР та збільшить вдвічі частку кожної країни у розміщенні СДР до 29,32%.
Зараз розглядається кілька шляхів розширення функцій СДР як міжнародного ліквідного засобу:
1) оптимістична модель розвитку СДР (позиція МВФ та його виконавчого директора):
- пропонується використовувати СДР не лише офіційними власниками, а й приватними особами, що сприятиме розвиткові приватного ринку та відповідного визначення їх вартості на цьому ринку. Це могло б сприяти закріпленню за СДР такої важливої функції як "якоря" валютної системи та її міжнародного резервного активу, що і передбачалося ІІ Поправкою до Статей Угоди МВФ 1978р.;
- здійснення регулярних помірних емісій СДР з метою сприяння задоволенню зростаючого глобального попиту на резерви та її використання ширшим колом економічних суб'єктів.
2) песимістичний варіант розвитку СДР (позиція представників Каліфорнійського університету Дж.Френкля та Б.Ейхенгріна):
- у найближчому майбутньому передбачається ймовірність посилення гнучкості валютних курсів та мобільності капіталу, роль СДР згодом послабиться;
- у середньостроковому майбутньому попит на СДР у Європі буде невеликим;
- на більш далеку перспективу (50 років) поява світових валютних блоків або єдиної глобальної валюти теж не викличе нового попиту на СДР.
Одним із варіантів підвищення ролі і значення СДР є внесення поправок до Статей Угоди МВФ для того, щоб:
1) надати можливість
комерційним банкам визнати СДР та застосовувати їх у своїх операціях;
2) Світовому Банку затвердити СДР як облікову одиницю у своїх операціях з позичками;
3) для урядів (країн) - учасників МВФ здійснити емісію СДР-деномінованих облігацій, застосувавши механізми, аналогічні тим, що здійснювалися при подібних операціях з ЕКЮ.
