89. Структура сучасної міжнародної валютно-кредитної системи (Ямайська валютна система).

Кризові явища Бреттон-Вудської системи зумовили необхідність створення нової міжнародної валютно-фінансової системи. Протягом 1972-1974 років розглядалися такі проекти:

1. Неокейнсіанські – посилення регулювання;

2. Неоліберальні – послаблення регулювання.

У січні 1976 року проекти набувають організаційного оформлення – підписується Кінгстонська угода, яка почала діяти з 1 квітня 1978 р. після ратифікації змін до уставу МВФ. Цими документами була встановлена Ямайська валютна система – система плаваючих валютних курсів та багатовалютного стандарту.

В преамбулі угоди міститься 3 головні цілі:

1. знизити темпи інфляції в країнах і вирівняти їх між країнами;

2. вирівняти платіжні баланси;

3. надати державі більше повноважень проводити незалежну внутрішню грошово-фінансову політику;

Складаються нові історичні умови, головні з яких – формування поліцентричної системи економіки на основі трьох центрів.

Риси сучасної міжнародної валютно-фінансової системи:

1. поліцентризм – існує декілька світових центрів;

2. повна демонетизація золота, яка набула декількох проявів:

а) відміняється офіційна ціна на золото;

б) ліквідуються золоті паритети;

в) юридично припиняється конвертація долара в золото;

г) золото перестає бути мірою вартості;

3. офіційне, юридичне введення стандарту СДР;

4. країни мають право самі вибирати режими валютних курсів;

5. ліквідовуються всі обмеження на межі коливань валютних курсів: попит та пропозиція визначають межі цих коливань;

6. з центральних банків знімається зобов’язання проводити інтервенції для підтримання валютних курсів, але право їх проводити за ними залишається;

7. розширення функцій МВФ внаслідок посилення міждержавного регулювання (система моніторингу, звітності);

Основною якісною відмінністю Ямайської системи є більша ринкова гнучкість. Але деякі риси Бреттон-Вудської системи залишалися: ключова роль долара, який залишався ключової розрахунковою одиницею та основною резервною валютою світу.

Починається масова корекція валютних курсів.

Режими валютних курсів (181 країна).

1. Фіксовані курси (67 країн):

1. фіксовані до долара (23 країни, такі як Аргентина, Литва, Сирія, Туркменістан, Ірак, Нігерія, Панама);

2. фіксовані до франка (14 країн зони франка);

3. фіксовані до інших валют (7 країн, такі як Естонія (до дойч-марки), Таджикістан (до російського рубля), Намібія (до валюти ПАР));

4. фіксовані до СДР (3 країни: Лівія, Руанда, Сейшел);

5. фіксовані до кошика валют (20 країн, такі як Чехія, Угорщина, Ісландія, Марокко, Кіпр, Тайвань).

1. Плаваючі валютні курси (98 країн):

1. плавання в заданих коридорах (кореговане плавання) – 3 країни, такі як Чилі, Еквадор.

2. регульоване (кероване) плавання - 40 країн, такі як Ізраїль, Сінгапур, Турція, Південна Корея, Росія, Китай, Польща. Кількість країн у цій категорії збільшується.

3. вільне плавання – 59 країн (однак неофіційно, за словами лектора, кількість цих країн сьогодні зменшилася до 57), такі як США, Японія, Швейцарія, Британія, Канада, Україна, Норвегія.

3. Змішане плавання, обмежено гнучкі курси (гібридні системи) – 14 країн:

1. фактична прив’язка до однієї валюти: до долара США. До цієї категорії відносяться в основному нафтові країни, такі як Бахрейн і т.д.

2. фактична прив’язка до групи валют.

Майже 10 років Ямайська система дозволяє уникнути суперечок. Наприклад, в період нафтових криз вона дозволила створити систему рециклювання нафтодолара, але сьогодні відбувається реформування системи, що пов’язане з великою кількістю накопичених серйозних проблем. Так ідеєю Ямайської системи було перетворення СДР на світові гроші шляхом проголошення СДР офіційним резервом, мірою вартості та основним механізмом міжнародних розрахунків. Але виявилось, що СДР – це слабкий інструмент, і тому вона не стала світовою валютою.

Учасники для яких відбувалася первісна емісія СДР включали країни члени МВФ та безпосередньо МВФ. Однак формально не всі країни могли користуватися СДР, оскільки первинна емісія розподілялася лише між членами Департаменту СДР (на сьогоднішній день майже всі країни є його членами), крім того, в першій емісії СДР не приймали участь країни, що приєдналися до МВФ після 1978 р. На сьогоднішній день 1/5 членів МВФ не мають СДР.

СДР стали засобом міждержавних розрахунків. Технічно, емісія СДР проводиться лише за рішенням виконкому МВФ. Механізмом технічного функціонування СДР є кредитові записи на спеціальних рахунках країн-членів МВФ. З самого початку було закладено принцип – квоти країни визначають її питому вагу в СДР.

Право користуватися СДР мають:

1. МВФ;

2. країни - члени МВФ;

3. міжнародні організації, які мають право користування (10 організацій);

4. країни - не члени МВФ.

Було проведено 2 емісії СДР:

1. 1970-1971 рр. на суму 9,3 млрд. СДР;

2. 1979-1981 – на суму 12,1 млрд. СДР.

В 1997 р. було винесено рішення про 3-тю емісію на суму близько 20 млрд. доларів, оскільки потреби 40 країн не було враховано під час попередніх емісій. Однак рішення і досі не ухвалене (поки що його підтримали лише 59% голосів, при 85 необхідних).

Головна функція СДР – поповнення ліквідних ресурсів країн-членів.

Проблема розподілу СДР. 2 групи країн, які переймаються цією проблемою:

• країни, що розвиваються, які вважають, що принцип розподілу є нечесним;

• країни з перехідною економікою – вимагають перерозподілу квот або знайдення компромісу.

Проблема курсоутворення чи вартості СДР. Виділяють 3 етапи курсоутворення:

1. первісний етап: СДР визначається в певній кількості золота;

2. етап “великого кошика” (1976-1981): курсоутворення до великого кошика (16 країн). В 1979 році до кошику країн були приєднані країни-експортери нафти через значні обсяги фінансових ресурсів, які вони накопичили.

3. етап “малого” кошика: 5 країн (долар, фунт, франк, німецька марка, єна), з 1999 року – 4 країни (долар, фунт, євро, єна).

Питома вага валют в кошику переглядається кожні 5 років (нова зміна – у березні 2001 року). Зараз ситуація виглядає наступним чином: долар (39%), єна (18%), євро (32%), фунт (11%).

Типи операцій з СДР:

1. купівля будь-якої валюти;

2. використання свопів;

3. з 1981 року – дозволений форвард;

4. надання кредитів;

5. надання гарантій;

6. надання дарів.

Останні 20 років спостерігається послаблення позицій СДР, яке проявляється в наступному:

1. 1981 рік – до СДР прив’язують валюти 15 країн, пізніше їх кількість зменшилася до 8, потім до 4. Зараз таких країн лише 3.

2. скорочення використання в якості резервного засобу: в 1980 р. 9% світових резервів деномінувалися в СДР, в 1994 р. – 3,7%. Сьогодні – 2%.

3. обмеження використання в якості міжнародного платіжного засобу: використовується лише на рівні центральних банків під час міжнародних трансакцій.

4. ринок приватних операцій з СДР існує, але не розвинувся ( його об’єм оцінюється в 10 мільярдів, в основному у формі банківських депозитів, інколи депозитних сертифікатів та міжнародних облігацій).

СДР існує лише як інструмент всередині МВФ, який використовується:

• коефіцієнт для перерахунку валют;

• для розрахунку квот;

• для деномінування кредитів;

• для вираження всіх видатків та доходів МВФ.

Отже, головна ідея Ямайської валютної системи – стандарт СДР – не отримав розвитку. Його потрібно скасувати, бо він не виправдав надій.