84. Розвиток Економічного та Валютного Союзу країн єс.
Етап митного союзу (1968-1976 рр.)
До цього ж етапу відноситься початок інтеграції у валютно-финансовій сфері: в 1972 році було введене спільне плавання валют деяких країн-членів ЄС в певних межах («валютна змія»),а з 1979 року почала функціонувати європейська валютна система.
Етап загального ринку (1987— 1992 рр.)
На основі Єдиного європейського акту (Single European Act), а також підписаного в 1985 році документа White Paper про програму створення внутрішнього ринку країни ЄС ліквідували бар'єри, що залишилися на шляху пересування товарів і факторів виробництва. Зокрема, було висунено більше 300 ініціатив, спрямованих на забезпечення більш повної свободи междержавного руху товарів, послуг, капіталу і робочої сили, і визначені три основні групи бар'єрів, які необхідно усунути. У їх числі — фізичні бар'єри (прикордонні митні пости і паспортний контроль), технічні бар'єри (відмінності в стандартах, невизнання освітніх сертифікатів, пріоритет національним виробникам при державних закупівлях) і фіскальні бар'єри (відмінності в оподаткуванні). У цей же період країни ЄС перейшли до здійснення вже не просто узгодженої, а єдиної політики в окремих галузях — енергетиці, транспорті, питаннях соціального і регіонального розвитку. Четверта Ломейська конвенція розширила число країн, що розвиваються, що знаходяться в асоціації з ЄС, до 69.
Етап економічного союзу (з 1993 року — по теперішній час)
Посилення політичної інтеграції і форсований розвиток валютного союзу на основі підписаного на початку 1992 року в голландському місті Маастріхті договору про Європейський союз. Його створення засновується як на минулих досягненнях узгодженої валютної політики, так і на нових ініціативах:
на першому етапі (1990-1993 рр.) валюти всіх країн ЄС включається в спільне плавання в рамках європейської валютної системи і усувається валютні обмеження;
на другому етапі (1994-1998 рр.) створюється Європейський валютний інститут і посилюється координація макроекономічної політики;
на третьому етапі (з 1999 р.) спочатку взаємно фіксуються курси валют, а потім вводиться єдина валюта і створюється єдиний європейський центральний банк. На цьому ж етапі набере чинності угода про єдиний економічний простір між 15 країнами ЄС і 3 країнами ЕАВТ (Ісландією, Норвегією і Ліхтенштейном).
85. Роль організацій системи оон в регулюванні мев.
Організація Об'єднаних Націй - це сама велика, універсальна і найбільш авторитетна організація сучасності, покликана займатися головними політичними проблемами, хвилюючими людство. Створена в 1945 році, її установча конференція відбулася в Сан-Франциско 26 червня 1945 року.
Преамбула Статуту ООН свідчить, що його мета - сприяти економічному і соціальному прогресу всіх народів. У розділі 1 Статуту ООН" Мети і принципи Статуту ООН" поставлена задача здійснення міжнародної співпраці у вирішенні міжнародних проблем економічного порядку. Цій співпраці присвячений окремий розділ 9 Статуту. У ньому поставлені конкретні задачі в області дослідження і розробки рекомендацій, створення спеціалізованих установ, які повинні діяти в тісному зв'язку з ООН. За деякими даними, економічною і соціальною сферами в діяльності ООН займаються до 85% всього персоналу секретаріату ООН.
У світовій економіці протягом вже більше за півстоліття міжнародне співтовариство шукає шляхи вирішення проблем з допомогою ООН і її механізмів, не без підстави розраховуючи на її глобальний характер. Аналіз 50-літньої практики ООН приводить до висновку, що, поряд з всіляким збільшенням ролі світових політичних проблем, велике місце в її діяльності займають економічні аспекти. Своє вираження це знайшло передусім в розширенні економічних функцій ООН.
Всі нові сфери світового господарства, міжнародних економічних відносин стають предметом її вивчення, аналізу, пошуку шляхів і засобів рішення, вироблення відповідних рекомендацій. Паралельно з цим міняється організаційна структура самої ООН, збільшується число економічних установ і країн, в них що беруть участь, розширяється поле діяльності цих установ, їх контакти з іншими міжнародними, а також національними інститутами і організаціями.
Значення економічної діяльності ООН зростає і з ускладненням процесів, що відбуваються в МЕВ і міжнародному розподілі праці, різноманіттям виникаючих в світовій економіці проблем, динамізмом міжнародного господарського життя, що викликає необхідність в швидких і ефективних рішеннях. Економічна діяльність ООН включає в себе 4 головних напрямки:
розв'язання загальних для всіх країн глобальних економічних проблем;
сприяння економічному співробітництву держав з різними рівнями соціально-економічного розвитку;
сприяння господарському зростанню країн, що розвиваються;
розв'язання проблем регіонального економічного розвитку.
У зв'язку з цим доцільно коротко зупиниться на діяльності основних організацій ООН, безпосередньо пов'язаних з економічною діяльністю.
З шести головних органів, вказаних в Статуті (Генеральна Асамблея (ГА), Рада Безпеки (РБ), Економічна і соціальна рада (ЭКОСОР), Рада з опіки, Міжнародний суд і Секретаріат), в тій або іншій мірі займаються два:
ГА, згідно з відповідних статей Статуту, несе відповідальність за виконання функцій Організації в області міжнародної співпраці і керівництво діяльністю в цій сфері ЭКОСОР. Основна задача ГА - служити вищим форумом в рамках ООН для обговорення найбільш важливих, ключових проблем економічного характеру.
ЭКОСОР (1946), займається організацією і підготовкою різного роду доповідей і рекомендацій, готує проекти конвенцій для представлення Генеральній Асамблеї з наступних питань:
стан світового економічного і соціального становища;
стан міжнародної торгівлі;
проблеми охорони навколишнього середовища;
економічна і науково-технічна допомога країнам, що розвиваються;
різні аспекти продовольчої проблеми;
проблеми соціально-економічної статистики;
проблеми народонаселення, природних ресурсів, населеної пунктів;
проблеми планування і мобілізації фінансових ресурсів і інш.
У рамках ЭКОСОР діють різні функціональні комісії і комітети(по статистиці, народонаселенню, положенню жінок і інш.), а також 5 регіональних комісій:
Європейська економічна комісія (ЄЕК);
Економічна і соціальна комісія для Азії і Тихого океану(ЕСКАТО);
Економічна комісія для Африки (ЕКА);
Економічна комісія для Латинської Америки і Карибського басейну (ЕКЛАК);
Економічна і соціальна комісія для Західної Азії (ЕСКЗА).
Серед інших організацій, що входять в систему ООН потрібно виділити наступні:
У 1964 році була встановлена Конференція ООН по торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), що не є міжнародною торговою організацією. У діяльності ЮНКТАД беруть участь всі члени ООН і ряд міжнародних організацій. ЮНКТАД розглядає широке коло питань проблем міжнародної торгівлі сировиною, готовими виробами і напівфабрикатами, транспорту, страхування, кредитування зовнішньої торгівлі, передачі технологій і інш. Рішення ЮНКТАД мають форму резолюцій, заяв і не носять юридично обов'язкового характеру.
Організація Об'єднаних Націй по промисловому розвитку (ЮНІДО) (1966) - спеціалізована установа ООН для сприяння індустріалізації країн, що розвиваються, їх промислового розвитку шляхом мобілізації національних і міжнародних ресурсів.
Програма розвитку ООН (ПРООН) (1965) - є допоміжним органом ГА ООН, міжнародною програмою по наданню багатосторонньої технічної і передінвестиційної допомоги країнам, що розвиваються в найважливіших секторах економіки. Допомога ПРООН фінансуються за рахунок добровільних внесків і надається тільки урядами, на їх прохання.
