15. Економіка України в системі світогосподарських зв'язків.

Серед головних причин і факторів, що спонукають до поглиблення участі економіки України в міжнародному поділі праці, до органічно­го включення її господарства у сучасні цивілізаційні процеси є насам­перед висока питома вага експорту у валовому національному продук­ті. Досить вказати, що третина національного виробництва України опосередковується дією зовнішніх економічних зв'язків. Це підкрес­лює важливість даної сфери в системі життєзабезпечення держави, її виходу з надзвичайно важкої і всеосяжної кризи. Існують також інші передумови, що детермінують тісну взаємодію української економіки із світовим господарством. До них слід віднести досить розвинені внутрішній поділ і кооперацію праці, ресурсну обмеженість (особливо забезпеченість паливно-енергетичними засобами), традиційні госпо­дарські зв'язки з республіками колишнього СРСР, і насамперед з Росією, зростаючу необхідність отримання нових технологій, інвес­тиційних і фінансових ресурсів із високорозвинених країн світу.

Таким чином, курс на формування в Україні відкритої економіки, під якою мається на увазі не лише розвиток зовнішньої торгівлі, що переважає на нинішньому етапі, а поступове відкриття ще двох ка­налів взаємозв'язку із світовим господарством — рух капіталів та взаємообмін національних валют — є об'єктивно зумовленим і прак­тично безальтернативним.

Основоположними принципами формування відкритої економіки України є, по-перше, тверда опора на розвиток власних галузей, що мають порівняльні і конкурентні переваги у світовій економіці, в ре­гіональному (СНД) і глобальному масштабі.

Йдеться про такі галузі національного виробництва, як машинобу­дування (ракети, судна, літаки, окремі види металорізальних верста­тів, прилади, побутова техніка тощо). Високим науково-технологічним рівнем характеризуються порошкова металургія, виробництво над­твердих матеріалів, електрозварювальна галузь, хімічна промисло­вість (низьковуглецевий ферохром, пропілен, полістирол, полівініл­хлорид, поліамідні та поліпропіленові волокна).

Великі потенційні можливості існують також у агропромисловому комплексі України та галузях, пов'язаних, з транзитом через її тери­торію вантажів, нафти, газу, електроенергії та інших товарів і послуг.

По-друге, високий ступінь внутрішньої інтегрованості вітчизняної економіки, створення потужного національного ринку як фундамен­тальної економічної основи для завоювання і закріплення відповідних ніш на гостроконкурентних і високоінтенсивних світових ринках то­варів, послуг, капіталів, фінансових ресурсів.

По-третє, забезпечення подальшої фінансової стабілізації, яка поліп­шує макроекономічні умови як для національного, так і для міжнарод­ного підприємництва, формує сприятливий інвестиційний клімат.

По-четверте, впровадження твердої конвертованої національної валюти.

По-п'яте, урахування різної фактороінтенсивності національних галузей і виробництв, тобто їх капітале- і трудозабезпеченості у порів­нянні з іншими країнами, і відповідних внутрішніх витрати, і цін на їх світові аналоги з тим, щоб уникнути несприятливої для України асиметрії в цінах, що погіршує її умови торгівлі і призводить до суттєвих збитків у зовнішньоекономічній діяльності.

Нарешті, неухильне здійснення поступової гармонізації національ­ного зовнішньоекономічного законодавства з вимогами і нормами ГАТТ-СОТ.

Надзвичайно складним є питання відпрацювання належних меха­нізмів включення економіки України в сучасні цивілізаційні процеси і структури. Мова, очевидно, повинна йти не про безоглядну лібералі­зацію зовнішньої торгівлі, як це відбувалось у попередні роки, а про поступовий, регульований з боку держави процес відкриття націо­нального ринку з одночасним здійсненням цілеспрямованої про­текціоністської політики стосовно власних товаровиробників і спо­живачів. Це передбачає також досить жорстке валютне регулювання, сертифікацію продукції за європейськими і сітовими нормами і стан­дартами.

Діяльність державних органів управління у зовнішньоекономічній сфері могла б сконцентруватися на таких головних напрямах:

• відкриття внутрішнього ринку для іноземної конкуренції з гнуч­ким захистом вітчизняних виробників;

• забезпечення правових та економічних гарантій господарського функціонування і захисту іноземного капіталу;

• орієнтація технічної, технологічної, промислової і соціальної полі­тики на світові стандарти і тенденції розвитку;

• гармонізація національного господарського права і законодавства з міжнародним;

• підтримка в міру стабілізації економіки вітчизняних експортерів на світових ринках. Механізм та інститути мікрорівня повинні забезпечувати:

• вільний маневр підприємств усіх форм власності по всьому полю світового господарства;

• свободу вибору економічними суб'єктами вітчизняних та інозем­них партнерів і ринків при здійсненні господарських операцій;

• перетворення зовнішньоекономічної діяльності в органічну складо­ву частину господарської діяльності підприємства.

Поступове відкриття української економіки, її інтеграція у світові процеси і структури вимагатиме тривалого часу і повинно здійсню­ватись поетапно в міру визрівання відповідних внутрішніх і зовнішніх передумов. Згідно з історичним досвідом та існуючими оцінками, процес зміни наукової парадигми відбувається протягом 5-10 років, технологічної системи — 10-30 років, економічної системи — від 30 до 60 років.

Як показує практика багатьох країн, ці процеси відбуваються на основі посилення регулюючої ролі держави, яка здійснює активну структурну, промислову і зовнішньоекономічну політику.

Отже, враховуючи об'єктивно існуючі передумови, внутрішні та зовнішні чинники, можна стверджувати, що найбільш прийнятною для України є експортноорієтована модель економічного розвитку, що передбачає всебічне використання світових ринків як додаткового фактора економічного зростання. Дана модель знайшла своє прак­тичне втілення не лише в ряді країн Південно-Східної Азії і Латин­ської Америки, а й у США при виході з Великої депресії 30-х років.

Переваги експортноорієнтованої моделі такі:

• знімається проблема неплатежів, що до краю загострилась у внут­рішній економіці;

• підвищується техніко-технологічний рівень національних виробів, їх конкурентоздатність;

• посилюються коопераційні зв'язки між підприємствами;

• долаються внутрішні перешкоди економічного зростання;

• здійснюються адекватні вимогам світового ринку структурні зміни в економіці.

Водночас, як випливає з досвіду інших країн, впровадження екс­портноорієнтованої моделі супроводжується рядом проблем і супереч­ностей, як-от:

• труднощі із зайняттям власної ніші на ринках розвинених країн;

• невідпрацьованість механізмів повернення валютних коштів в Україну;

• асиметрія в цінах, яка може спонукати до розвитку так званого "вбогого зростання";

• орієнтація на гіпертрофований експорт окремих видів товарів і послуг, що веде до виникнення "голландської хвороби" деіндустрі-алізації (теорема Рибчинського);

• залежність внутрішнього економічного зростання від можливої кон'юнктури світових ринків.

Паралельно із запровадженням експортноорієнтованої стратегії по­винна здійснюватись обгрунтована імпортозаміщуюча політика та від­повідні протекціоністські заходи щодо національних виробників шля­хом жорсткого митно-тарифного регулювання імпорту та встановлен­ня нетарифних бар'єрів (санітарні, екологічні, технічні, технологічні норми і стандарти), що сприятимуть зростанню власного виробництва як базової структури включення України у сучасні цивілізаційні процеси.