§ 2. Прийняття Конституції України

Сучасний конституційний процес пройшов два етапи:

1. 1990—1993 рр. — опрацювання на основі діючих конститу­ційних положень проекту Конституції.

2. 1994-1996 рр. — опрацювання на основі проекту Конституції 1993 р. діючих у цей час Конституції 1978 р. і Конституцій­ного договору 1995 р. документа, який би узгоджував позиції різних політичних сил. Під час обговорення проекту 1993 р. було опрацьовано сім його концепцій, запропоновано 47 тис. поправок, доповнень, заперечень.

28 червня 1996 р. V сесія Верховної Ради України від імені укра­їнського народу — громадян України всіх національностей прийн­яла Конституцію — Основний Закон України.

Конституція складається з 15 розділів (розділ XV містить пе­рехідні положення) і 161 статті. Згідно з Конституцією Україна є унітарною державою (ст. 2) з єдиним громадянством (ст. 4). Дер­жавна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, ви­конавчу та судову (ст. 6). Державною мовою в Україні є українська (ст. 10). У ст. 20 визначаються державні символи України, про які вже говорилося вище.

Проголошений у ст. 8 принцип верховенства права означає, що вся поведінка державних органів і державних осіб повинна відпо­відати вимогам права, що є втіленням вищої справедливості. Во­льове, командне правління повинно бути замінено управлінням на основі законів.

Принципове значення має проголошення принципів економіч­ної, політичної та ідеологічної багатоманітності. Це означає лікві­дацію колишнього монополізму у власності, політиці, світогляді. Ключовою для всієї Конституції є ст. З, яка проголошує людину найвищою соціальною цінністю в Україні. Утвердження і збере­ження її прав є головним обов'язком держави.

Розділ II присвячений правам, свободам та обов'язкам людини і громадянина. Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості (ст. 23). Кожна людина має невід'ємне право на життя (ст. 27), свободу та особисту недото­рканість (ст. 23) 6 кожному гарантується недоторканність житла (ст. 30), таємниця листування, телефонних розмов (ст. 31), свободи пересування, вільний вибір місця проживання (ст. 33), свобода дум­ки і слова (ст. 34). Важливою є ст. 41, в якій проголошується, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряжатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Кожен мне право на працю (ст. 43), на відпочинок (ст. 45), на житло (ст. 47), на охорону здоров'я (ст. 49), на освіту (ст. 53).

Україна є президентсько-парламентською республікою. Великі права надані Президенту України (розділ V). Він є главою держави (ст. 102) і обирається на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування терміном на 5 років, може бути переобраний, але не більше, ніж два терміни поспіль (ст. 103). Президент призначає за згодою Верховної Ради України Прем'єр-міністра України, є Верховним Головнокомандувачем Збройних сил України, нагороджує державними нагородами, здійснює помилу­вання. Він представляє державу у міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, призначає за поданням прем'єр-міністра України членів Кабінету Міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої вла­ди, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах (ст. 106).

Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Він відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді (ст. 113). Кабінет Міністрів забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості на­селення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування (ст. 116).

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада, яка складається з 450 депутатів, обраних на 4 роки (розділ IV, ст. 75-76). Верховна Рада може вносити зміни до Кон­ституції України, цриймати закони, затверджувати Державний бюджет, розглядати і приймати рішення щодо Програми діяльності Кабінету Міністрів України, усунення Президента України з поста у порядку особливої процедури (імпічменту) (ст. 85).

Розділи VII і VIII Конституції України присвячені прокуратурі та системі правосуддя. На прокуратуру покладається підтримання державного обвинувачення у суді, нагляд за дотриманням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство (ст. 121).

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами (ст. 124). Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за прин­ципами територіальноєті і спеціалізації. Найвищим судовим орга­ном у системі судів загальної юрисдикції є Веховний Суд України (ст. 125). У ст. 129 визначаються основні засади судочинства: за­конність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини; змагальність сторін; забез­печення обвинуваченому права на захист; гласність судового про­цесу. Відповідальність законів та інших правових актів Консти­туції України вирішує Конституційний Суд.

Розділи IX і X присвячені територіальному устрою України і статусу Автономної Республіки Крим.

Розділ XI визначає конституцйний статус місцевого самовряду­вання. Місцове самоврядування здійснюється територіальною гро­мадою як безпосередньо, так і через органи місцевого самовряду­вання: сільські, селищні, міські ради та їхні виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради (ст. 140).

Прийняття Конституції України знаменує поступовий перехід від ліберального авторитаризму до конституційного демократизму, регулювання всіх сфер життя лише на основі права. Проте при­йняття Конституції недостатньо, необхідно навчитися жити за нею, підвищувати правову освіту громадян, посилити контроль за до­триманням законів, привести нормативно-правову базу у відповід­ність з Конституцією, здійснити кодифікацію законодавства. Це дозволить завершити будівництво держави.

Підсумки більш ніж 10-річного існування незалежної України свідчать про деякі успіхи у політичному розвитку. Це — політичний плюралізм, досягнення свободи совісті, повернення цілих пластів вітчизняної і світової культури, відсутність відкритих громадянсь­ких конфліктів. Головний висновок існування держави— це те, що незалежна Україна відбулася.

Україні буде важко вижити без ідеологічної домінанти. Націо­нальна ідея повинна базуватись на історичній традиції, сильній і процвітаючій Україні, конституційному порядку, державності, патріотизму, громадянській злагоді, відкритості світу без націо­нальної винятковості.