- •1. Початки людської цивілізації на території України
- •2. Перші державні утворення у Північному Причорномор'ї та в Криму
- •3. Східні слов'яни у давнину
- •1. Початки людської цивілізації на території України
- •§ 2. Перші державні утворення у Північному Причорномор'ї та в Криму
- •§ 3. Східні слов'яни у давнину
- •Тема 2. Княжа доба. Київська Русь
- •§ 2. Розквіт Київської Русі. Політичний лад
- •§ 3. Розпад Київської Русі. Галицько-Волинське князівство
- •§ 4. Соціально-економічний розвиток Київської Русі
- •§ 5. Культура Київської Русі
- •Тема 3. Українські землі під владою іноземних держав (хіу-хуі ст.)
- •§ 2. Виникнення і розвиток українського козацтва
- •§ 3. Суспільно-політичний лад та економічний розвиток України наприкінці XVI — першій половині XVII ст.
- •§ 4. Селянсько-козацькі повстання
- •§ 5. Культура України у XVI — першій половині XVII ст.
- •Нова історія України
- •Основні періоди Національної революції та Визвольної війни:
- •§ 2. Формування української національної держави
- •§ 3. Переяславська рада 8 січня 1654 року
- •§ 4. Політичне становище в Україні після Переяславського договору. Поділ України
- •Тема 5. Політичне становище та соціально-економічний розвиток України наприкінці XVII—XVIII ст.
- •§ 2. Україна і Північна війна
- •§ 3. Ліквідація автономії України у складі Російської імперії
- •§ 4. Правобережні і західноукраїнські землі наприкінці XVII — у XVIII ст.
- •§ 5. Визвольна боротьба народних мас України у XVIII ст. Слобідська Україна наприкінці хуіі-хуш ст.
- •§ 6 Приєднання Північного Причорномор'я та Правобережної України до складу Російської імперії
- •§ 7. Соціально-економічний розвиток України в другій половині хуп—хупі ст.
- •§ 8. Українська культура наприкінці хуп-хуш ст.
- •Тема 6. Українські землі у складі Російської та Австрійської імперій (4 год.)
- •§ 2. Суспільно-політичні рухи в Україні в 20-ті рр. XIX ст.
- •§ 3. Початки українського національного відродження. Кирило-Мефодіївське товариство.
- •§ 4. Західноукраїнські землі під владою Австрійської імперії (наприкінці XVIII—XIX ст.)
- •5. Ліберальні реформи 60-70 рр. XIX ст.
- •§ 6. Соціально-економічний розвиток українських земель у другій половині XIX ст.
- •§ 7. Суспільно-політичні і національний рухи в Україні 60-90-х рр. XIX ст.
- •§ 8. Стан і розвиток культури в Україні у XIX ст.
- •§ 9. Соціально-економічний та політичний розвиток України на початку XX ст. Революційні події в Україні 1905-1907 рр.
- •1. Січень—грудень 1905 р. — піднесення;
- •2. Січень 1906 р. — червень 1907 р. — спад.
- •10. Західноукраїнські землі 1900—1914 рр. Україна в роки Першої світової війни
- •§ 1. Утворення і діяльність Центральної Ради
- •§ 2. Боротьба за владу, початок громадянської війни (кінець 1917 р. – квітень 1918 р.)
- •§ 3. Українська держава гетьмана Скоропадського
- •§ 4. Директорія. Відновлення унр
- •§ 5. Західноукраїнська Народна Республіка і Закарпаття 1918—1919 рр.
- •§ 6. Відновлення радянської влади в Україні. Денікінщина
- •§ 7. Завершення української національно-демократичної революції, її наслідки та уроки
- •§ 1. Нова економічна політика та її проведення в Україні
- •§ 2. Україна і утворення срср
- •§ 3. Українське відродження 20-х рр.
- •§ 4. Політика форсованої індустріалізації та її наслідки
- •§ 5. Примусова колективізація сільського господарства в Україні. Голодомор
- •1932-1933 Рр.
- •§ 6. Утвердження сталінського тоталітарного режиму в Україні
- •§ 7. Становище у сфері культури у 30-ті рр.
- •§ 8. Західноукраїнські землі між двома світовими війнами
- •§ 1. Приєднання Західної України до урср у складі срср
- •§ 2. Початок Великої Вітчизняної війни
- •§ 3. Становище на окупованій українській території. Рух Опору. Визволення України
- •§ 4. Суспільно-політичне та культурне життя в Україні в другій половині 40-х — на початку 50-х рр.
- •§ 5. Політика часткової десталінізації в Україні, її непослідовний характер
- •§ 6. Наростання кризових явищ у суспільно-економічному, політичному та культурному житті
- •§ 7. Розвиток культури в Україні в 50-80 ті рр. XX ст.
- •§ 8. Україна у добу «перебудови». Боротьба за незалежність
- •§ 1. Державотворення і політичний розвиток України
- •§ 2. Прийняття Конституції України
- •§ 3. Соціально-економічне становище України
- •§ 4. Міжнародне становище і зовнішня політика України
- •§ 5. Розвиток культури України на сучасному етапі
- •§ 6. Державна символіка України та її історичне походження
§ 2. Боротьба за владу, початок громадянської війни (кінець 1917 р. – квітень 1918 р.)
Політична та економічна кризи, які охопили всю країну, безсилля Тимчасового уряду дали змогу більшовикам здійснити революцію і захопити наприкінці жовтня 1917 р. владу в Петрограді. II Всеросійський з'їзд Рад ухвалив рішення про перехід всієї влади до рук Рад, створив свій уряд — Раднарком на чолі з Леніним. З України у роботі з'їзду взяло участь 140 делегатів від 75 Рад, які голосували у переважній більшості за більшовицьку резолюцію.
ЦР засудила збройне повстання у Петрограді і визнала неприпустимим перехід влади до Рад робітничих і солдатських депутатів. Таким чином, це означало, що ЦР пориває з робітничими Радами і входить у конфронтацію з російським Раднаркомом. За таких умов більшовики Києва вирішили підняти збройне повстання. Три дні у Києві тривали запеклі бої. Повсталим (6 тис.) протистояло понад 10 тис. добре озброєних офіцерів, юнкерів, козаків. Більшовикам вдалося вибити ці війська з Києва, але влада все ж опинилася не у їхніх руках. ЦР, спираючись на загони вірних їй частин «січових стрільців», «вільних козаків» захопила владу в Києві.
7 листопада 1917 р. ЦР приймає свій III Універсал, де Україна проголошувалася народною республікою (УНР) у складі федерації рівних і вільних народів. В універсалі декларувалася обіцянка вирішити земельне питання, ввести 8-годинний робочий день, встановити державний контроль над виробництвом, врегулювати проблему війни і миру. III Універсал проголосив ліквідацію приватної власності, націоналізацію поміщицького, монастирського, казено-го та церковного майна. Але втілення цих гасел відкладалося до Установчих зборів. Проголошувались політичні свободи: слова, друку, віри, зібрань, союзів, страйків, а також недоторканість особи й помешкання. Скасовувалась смертна кара, оголошувалась амністія.
Під владу ЦР переходило ще чотири губернії України: Харківська, Катеринославська, Таврійська, Херсонська. Але фактично в Донбасі влада належала робітничим Радам. Історичне значення III Універсалу в тому, що була проголошена українська держав-• ність у формі УНР і накреслювались нагальні соціально-економічні заходи української влади на майбутнє. Проте ці заходи по-різному зустріли у різних верствах населення. Залишення ідеї федеративного зв'язку з Росією, де влада переходила до більшовиків, було помилкою, відставанням від реалій історичного моменту. Центральна Рада ігнорувала декрети і закони Раднаркому і звернулася до антибільшовицьких урядів, що виникли у деяких регіонах (Дон, Кубань, Крим) з пропозицією почати переговори про створення нового федеративного уряду Росії – на противагу Раднаркому.
На бік ЦР у листопаді 1917 р. перейшло близько 50 % кораблів Чорноморського флоту, які підняли жовто-блакитні прапори. Згодом було утворено Українське Морське міністерство, прийнято «Тимчасовий закон про флот УНР». Але ЦР знову припустилася помилки, оголосивши службу на флоті добровільною.
Боротьба за владу ще більше загострилася під час виборів до Всеросійських Установчих зборів. Українські партії отримали в Україні 70 % голосів, тоді як більшовики – лише 10 %. Серед окремих партій більшість дістали українські есери. Це було пов'язано з тим, що вони відбивали думку українського села щодо соціалізації землі за принципом не менше від споживчої, але не більше від трудової норми. Лідери УЦР, серед яких переважали політики-романтики, не бачили деструктивизму, який проголошувала революція і радикальні партії. До середини грудня 1917 р. конфлікт між Раднаркомом і ЦР сприймався як сутичка неантагоністичних політичних сил у межах однієї держави. З розширенням масштабів протистояння воно все більше починає інтерпретуватися як боротьба радикальних і поміркованих соціалістів.
Восени 1917 р. Україна фактично стала незалежною, проте ні народ, ні українські соціалісти цього не сприймали. До кінця грудня 1917 р. лідери УЦР не вважали Україну суб'єктом міжнародного права, і тільки 26 грудня був створений Генеральний секретаріат іноземних справ на чолі з А. Щульгіним. ЦР закрила кордон з Радянською Росією, припинила вивіз хліба, не пропускала на Дон через територію України частини Червоної гвардії, направлені для придушення виступу отамана Каледіна. У грудні 1917 р. більшовицький уряд заборонив українізацію на фронтах і у тилових гарнізонах.
Щоб зміцнити свої пропозиції, більшовики вирішили провести Всеукраїнський з'їзд Рад, на якому передбачалося проголошення Радянської влади. 3-4 грудня 1917 р. до Києва прибуло 124 делегати від 49 Рад (з 300). ЦР перехитрила більшовиків, використавши не зовсім правомірні заходи. Вона направила на з'їзд 2000 своїх прибічників, які різко змінили співвідношення сил. Більшовики змушені були покинути з'їзд і переїхати у Харків, де до них приєднались делегати III обласного з'їзду Рад Донецько-Криворізького басейну. Так відбулася організація І Всеукраїнського з'їзду Рад. У його роботі взяли участь близько 200 делегатів від 82 Рад майже всіх губернських центрів і найбільших міст. Більшість мали більшовики. Цей з'їзд проходив 11-12 грудня 1917 р. й проголосив Радянську владу на всій території України, висловився за федеративну форму зв'язку між Україною і Росією, обрав Центральний Виконавчий Комітет (41 член, з них 35 більшовиків, голова ЦВК – Ю. Медведєв). ЦВК доручалося негайно поширити на території України всі декрети і розпорядження Раднаркому про землю, робітничий контроль над виробництвом, демократизацію армії, оголосити недійсними всі розпорядження ЦР, які вона «видавала і видасть». Таким чином, в Україну поширювалася дія основних законів Радянської Росії, а законодавство ЦР ігнорувалося.
17 грудня 1917 р. був створений радянський уряд України – Народний Секретаріат у складі 12 колегіальних шіродних секретарів на чолі з М. Скрипником. Таким чином, в Україні стало два уряди, які знаходилися в антагонізмі один до одного. Радянський Раднарком підтримував Народний Секретаріат. Ситуація в Україні у грудні 1917 р. вкрай загострилася. 26 листопада — 17 грудня 1917 р. курултай кримсько-татарського народу спробував утворити кримсько-татарську державу, але політична ситуація не сприяла цьому.
Ще 3 грудня 1917 р. Раднарком Росії проголосив «Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української Ради». У ньому визнавалась УНР і національні права українського народу. Сама ж Центральна Рада не визнавалась. Від неї ультимативно вимагалось пропустити радянські війська на Дон, припинити розбросння радянських військ в Україні. У разі не прийняття вимог Раднарком оголошував ЦР «в стані відкритої війни проти Радянської влади». Це було втручання у внутрішні справи України, спроба поставити її у залежність від Раднаркому. Сама форма маніфесту (ультиматум) свідчила про бажання радянської влади в Росії загострити відносини з ЦР. 17 грудня ЦВК України опублікував маніфест про повалення ЦР. З Росії почали прибувати радянські війська, 25 грудня 1917 р. радянські війська почали наступ проти УНР.
11 січня 1918 р. ЦР видала свій IV Універсал, де проголошувалася самостійність і незалежність України. Центральна Рада не йшла на відокремлення від Росії аж до початку громадянської війни, коли розрив з більшовиками став неминучим.
Уряду доручалося укласти мир з Четверним союзом; декларувалася передача землі без викупу всім селянам; ліси, води, надра мали перейти у підпорядкування уряду УНР; проголошувалося, що уряд бере під свій контроль найважливіші галузі торгівлі, банки, монополізує низку провідних галузей промисловості. IV Універсал став важливою віхою українського національно-визвольного руху, ознаменував відродження української національної держави.
В Універсалі говорилося про мирні відносини УНР із сусідніми державами (Росією, Польщею, Австрією, Румунією, Туреччиною). Уряду доручалося завершити мирні переговори з Німеччиною та її союзниками та підписати з ними мир. Передбачалося демобілізувати армію і створити міліцію, навесні роздати землю селянам без викупу, узяти під суворий контроль банки, ввести монополію за виробництво і торгівлю залізом, тютюном; Генеральний секретаріат перейменували у Раду народних Міністрів. Історичне значення IV Універсалу в тому, що Україна проголошувалася незалежною суверенною державою, а її керівники в цілому відмовилися від автономістсько-федералістської позиції і перейшли на самостійницькі у процесі українського державотворення, хоча залишали остаточне вирішення питання про федеративний зв'язок з республіками колишньої російської держави Українським Установчим Зборам.
На початку 1918 р. ЦР перейшла від концепції українізації армії до формування армії за принципом добровільності — як народної міліції. До кінця березня 1917 р. у ній нараховувалося 15 тис. Планувалося відкрити Академію національної армії, інструкторську школу для підготовки старшин, робилися спроби сформувати 8 територіальних армійських корпусів, відповідні технічні частини. Був реорганізований Генеральний штаб.
Був прийнятий закон про грошову систему, відповідно до якої українська гривня повинна була ділитися на 100 шагів; 2 гривні дорівнювали 1 рублю 1917 р.; 20-гривнева монета повинна була карбуватися з золота, а 1-гривнева — із срібла; шаги з нікелю.
4 січня 1918 р. Народний Секретаріат УНР віддав наказ своїм військам розпочати похід на Київ. У поході брали участь не лише сформошіні п Україні війська, але й надіслані Раднаркомом з Росії. Загинуло біля 10 тис. людей. Голова Ради Міністрів В. Винниченко пішов у відставку і новим прем'єром став В. Голубоеич. У самому Києві розпочалося повстання на заводі «Арсенал», придушене військами ЦР. Але всі; ж ЦР не змогла утримати Київ. Після цього туди вступили радянські пінська, і під керівництвом лівого есера Муранііова були організовані масові репресії.
30 січня 1918 р. до Києва прибув Народний Секретаріат і місто стало столицею радянської України. ЦР опинилася у Житомирі.
Зазнавши поразки у боротьбі з більшовиками, ЦР вирішила використати зовнішній фактор. Спочатку вона домагалася підтримки Антанти, особливо Франції, але не дочекавшись її, вступила у переговори з Четверним Союзом. Це було зроблено ще й тому, щоб не дати більшовикам можливості представляти Україну. 9 грудня 1917 р. у день початку сепаратних переговорів між більшовицьким урядом Росії і Німеччиною з її союзниками Генеральний секретаріат звернувся з нотою до воюючих і нейтральних держав. У ній говорилося, що УНР до утворення федеративного російського уряду стає на шлях самостійних міжнародних відносин. Вказуючи на те, що влада Раднаркому не поширюється в Україну, Генеральний секретаріат заявив: мир, який хоче Росія укласти зі своїми супротивниками, стане чинним тільки тоді, коли його умови прийме і підпише уряд УНР.
Незабаром із Брест-Литовська прийшло повідомлення про те, що Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія і Туреччина чекають представників УНР на мирних переговорах. Делегація УНР ставила своєю метою вимагати входження до складу УНР західноукраїнських земель або створення з усіх українських земель у межах Австро-Угорщини окремого коронного краю із широкою автономією.
29 грудня 1917 р. у Брест-Литовську відбулося перше пленарне засідання за участю Росії й України. Українська делегація заявила, що має на переговорах самостійну позицію. Глава делегації Росії Л. Троцький змушений був погодитися з цим.
Проте після поновлення переговорів у січні 1918 р. Троцький спробував противоставити делегації УНР представників радянського уряду України, заявивши, що вони контролюють більшу частину України і тому мирний договір, укладений із представниками УЦР, не можна вважати дійсним. У відповідь представник УЦР, спираючись на положення IV Універсалу, зажадав визнання УНР незалежною державою. Німеччина і її союзники не визнали повноважень Харківського радянського уряду. Це було пон'язано з їхніми надіями вирішити за допомогою України продовольчу проблему. Тому Центральні держави заявили, що є всі підстави розглядати УНР як суверенну державу, спроможну самостійно укладати міжнародні договори.
9 лютого 1918 р. представники ЦР підписали у Брест-Литовську угоду з Четверним Союзом. її суть зводилась до того, що цей Союз визнавав незалежність України, засвідчував припинення стану війни, не передбачав анексій і контрибуцій, кордони між УНР і Австро-Угорщиною збігалися з довоєнними російськими, а у межах майбутньої Польщі їх мала визначити спеціальна комісія на підставі «етнографічних відносин і з урахуванням бажань населення». Передбачалося встановлення дипломатичних відносин, обмін військовополоненими. Було встановлено курс української валюти до німецької марки (1000 марок = 462 золотих карбованці УНР). Крім того, було підписано таємний договір між Австро-Угорщиною і УНВ, який передбачав поділ Галичини на польську і українську і об'єднання Східної Галичини з Буковиною в один суцільний коронний край. УЦР обіцяла підтримку у постачанні центральним державам хліба і сировини. У квітні 1918р. УЦР підписала договір про поставки центральним країнам 60 млн пудів хліба, 400 млн штук яєць, 2,75 млн пудів м'яса, 3 млн пудів цукру тощо.
Німці з австрійцями розділили Україну на сфери впливу і ввели на її територію 450-тисячну армію. Більшовики змушені були відступити, Україна опинилася під німецько-австрійською окупацією. ЦР повернулася у Київ 9 березня 1918 р.
Центральна Рада провела календарну реформу: день 16 лютого 1918 р. було оголошено 1 березня. Тризуб, державний знак Володимира Великого було визнано державним гербом України, жовто-блакитне полотнище – прапором держави. Схвалено адміністративний поділ України на 32 землі. Було прийнято рішення про вивчення усіма службовцями української мови у тримісячний термін, ліквідації всіх написів та оголошень російською мовою. Законом заборонялося застосування найманої правці на селі, приватної власності на землю, що викликало незадоволення заможних селян. Таку ж реакцію у заможних верств викликало рішення ЦР про реквізицію будинків та товарів у буржуазії.
29 квітня 1918 р. ЦР ухвалила Конституцію України, що називалася «Статут про державний устрій, права і вільності УНР». Вона складалася з 8 розділів і 85 статей. Україна проголошувалась суверенною, самостійною, незалежною державою. Передбачався розподіл влад. Верховним органом влади мали бути Всенародні збори, які формують органи виконавчої та судової влади. Вища виконавча влада належить Раді Народних Міністрів, а вищим судовим органом є Генеральний Суд УНР; місцеве самоврядування представлене виборними Радами і управами громад, волостей і земель. Одне з центральних місць посідали права людини і свобода слова, друку, совісті, рівність всіх громадян незалежно від походження, віри, національності, майнового стану. УНР мала стати парламентською республікою, але обрала першого президента України — М. С. Грушвського.