§ 5. Культура України у XVI — першій половині XVII ст.

Культура України у ці роки розвивалася в несприятливих умо­вах національного та релігійного гніту. Проте потреби соціально-економічного розвитку, вплив національно-визвольного руху і до­сягнень Відродження в Європі стимулювали культурне піднесення.

Видатну роль у розвитку культури її Україні у цей час відіграва­ли братства — національно-релігійні громадські організації право­славного міщанства, які з'явилися у 80-х рр. XVI ст. у Львові, Києві, Луцьку, Острозі. Вони виникли як осередки оборони право­славної віри, але відігравали значну роль у суспільно-політичному житті. Братства на свої гроші утримували школи і лікарні, підтри­мували матеріально свої церкви, організовували друкування поле­мічних творів проти католицизму та унії, на захист православ'я і прав українського народу. Братства не лише утримували школи, але й організовували навчання в них на патріотичних принципах. Особливе місце посідала острозька школа, створена коштом князя К. Острозького близько 1580 р. У ній працювало багато відомих на той час культурних діячів. Першим ректором її був письменник Герасим Смотрицький.

В XVII ст. першою вищою школою стала Києво-Могилянська колегія (1632), опікував яку митрополит Петро Могила (звідси на­зва). Викладання в цьому закладі було на європейському рівні. Крім братських шкіл в Україні існували при церквах, у селах і слободах багаточисельні початкові парафіяльні школи, де вчились грамоті діти селян і козаків.

Розвиток освіти стимулював появу перших підручників, що свід­чило про достатньо високий рівень навчально-методичної роботи в українських закладах освіти. 1591 р. у Львівській братській школі на двох мовах (українській і грецькій) було видано греко-слов'янську граматику. 1619 р. вийшла «Грамматика славянская» Мелетія Смотрицького. За цим підручником, який М. В. Ломоносов назвав «вратами учености» біля 150 років (до кінця XVIII ст.) вчи­лись мові учні українських, російських, білоруських, болгарських, сербських та інших православних шкіл.

Розвитку рукописного поширення книг сприяло виникнення в Європі паперового виробництва. Вже у XIV ст. на українських землях з'являється перший папір, який завозився а німецьких князівств. Хоч папір був дуже дорогим, але все ж дешевшим, ніж пергамент. Виробництво власного паперу в Україні почалося у Га­личині лише у першій половині XVI ст.

1483 р. у Римі вийшла перша друкована книга, автором якої був українець — Юрій Дрогобич-Котермак. У Болонському універ­ситеті він став першим українцем — доктором мистецтв і доктором медицини, потім був ректором цього університету. Ця перша кни­га була розгорнутим астрологічним прогнозом на 1483 р.

1573 р. Іван Федоров засновує у Львові першу в Україні друкар­ню. Першими друкованими книгами в Україні були «Апостол» та «Азбука». Це мало величезне значення для поширення знань, куль­тури та розвитку освіти, зміцнення мовної єдності народу.

Розвивається народна творчість. З'являються нові жанри — думи та історичні пісні, які виконували під акомпанемент кобзи і бандури.

Новим явищем у розвитку літературної мови були спроби на­близити церковнослов'янську мову до народної, розмовної украї­нської. Це було зроблено за допомогою перекладу Євангелія у м.Пересопниці на Волині близько 1560 р. («Пересопницьке Єван­геліє»).

В літературі з'являються нові жанри: присвяти, передмови, епі­грами, панегірики. Але домінуюче становище посідала полемічна література, спрямована проти наступу католицизму. У цей час ви­йшло близько 60 таких творів, написаних православними. Найви-датнішими полемістами того часу були Іван Вишенський та Христофор Філалет.

Одним з найвидатніших представників політичної думки того часу був Станіслав Оріховський (1513-1566). У Західній Європі його порівнювали з Цицероном. Він вчився у Краківському, Віден­ському, Вітенбергському, Болонському університетах. Його промови з політичної тематики вважалися зразковими і перевидавалися в Європі багато разів. Він був прибічником освіченої конституційної монархії, вважав, що цінність людини визначається його заслуга­ми перед суспільством.

В архітектурі панував стиль пізнього Ренесансу. У цьому стилі у Львові побудовано «Високий замок». У сфері будівництва новим стала поява не лише церковних, але і світських будівель з каменю. У другій половині XVI ст. формується західноукраїнська портрет­на школа. Зароджується театральне мистецтво, яке виявляється у появі віршованих шкільних драм з режисурою, декораціями і кос­тюмами, де переважають релігійні та міфологічні сюжети, а акто­рами виступають учні братських шкіл і студенти колегій. У XVII ст. бере свій початок вертеп — ляльковий театр.

При церквах і монастирях, у маєтках магнатів існували хорові колегії. До XVI ст. церковний хор був одноголосним, нотний спів нелінійним і визначався спеціальними знаками («знаменами») над словами тексту. З XVI ст. церковний спів стає багатоголосним. З'яв­ляються національні танці, найпопулярнішими з яких були «коза­чок», «метелиця», «веснянка».

Продовжується літописання, яке наближається до мемуарного викладу подій.

Таким чином, наприкінці XVI — першій половиш XVII ст. спо­стерігається розквіт української національної культури. Її трьома основними осередками були Львів, Острог, Київ, які за короткий час дали так багато культурних цінностей, яких не дали попередні століття. Культурний підйом був духовним підґрунтям Великої Визвольної війни.