- •1. Початки людської цивілізації на території України
- •2. Перші державні утворення у Північному Причорномор'ї та в Криму
- •3. Східні слов'яни у давнину
- •1. Початки людської цивілізації на території України
- •§ 2. Перші державні утворення у Північному Причорномор'ї та в Криму
- •§ 3. Східні слов'яни у давнину
- •Тема 2. Княжа доба. Київська Русь
- •§ 2. Розквіт Київської Русі. Політичний лад
- •§ 3. Розпад Київської Русі. Галицько-Волинське князівство
- •§ 4. Соціально-економічний розвиток Київської Русі
- •§ 5. Культура Київської Русі
- •Тема 3. Українські землі під владою іноземних держав (хіу-хуі ст.)
- •§ 2. Виникнення і розвиток українського козацтва
- •§ 3. Суспільно-політичний лад та економічний розвиток України наприкінці XVI — першій половині XVII ст.
- •§ 4. Селянсько-козацькі повстання
- •§ 5. Культура України у XVI — першій половині XVII ст.
- •Нова історія України
- •Основні періоди Національної революції та Визвольної війни:
- •§ 2. Формування української національної держави
- •§ 3. Переяславська рада 8 січня 1654 року
- •§ 4. Політичне становище в Україні після Переяславського договору. Поділ України
- •Тема 5. Політичне становище та соціально-економічний розвиток України наприкінці XVII—XVIII ст.
- •§ 2. Україна і Північна війна
- •§ 3. Ліквідація автономії України у складі Російської імперії
- •§ 4. Правобережні і західноукраїнські землі наприкінці XVII — у XVIII ст.
- •§ 5. Визвольна боротьба народних мас України у XVIII ст. Слобідська Україна наприкінці хуіі-хуш ст.
- •§ 6 Приєднання Північного Причорномор'я та Правобережної України до складу Російської імперії
- •§ 7. Соціально-економічний розвиток України в другій половині хуп—хупі ст.
- •§ 8. Українська культура наприкінці хуп-хуш ст.
- •Тема 6. Українські землі у складі Російської та Австрійської імперій (4 год.)
- •§ 2. Суспільно-політичні рухи в Україні в 20-ті рр. XIX ст.
- •§ 3. Початки українського національного відродження. Кирило-Мефодіївське товариство.
- •§ 4. Західноукраїнські землі під владою Австрійської імперії (наприкінці XVIII—XIX ст.)
- •5. Ліберальні реформи 60-70 рр. XIX ст.
- •§ 6. Соціально-економічний розвиток українських земель у другій половині XIX ст.
- •§ 7. Суспільно-політичні і національний рухи в Україні 60-90-х рр. XIX ст.
- •§ 8. Стан і розвиток культури в Україні у XIX ст.
- •§ 9. Соціально-економічний та політичний розвиток України на початку XX ст. Революційні події в Україні 1905-1907 рр.
- •1. Січень—грудень 1905 р. — піднесення;
- •2. Січень 1906 р. — червень 1907 р. — спад.
- •10. Західноукраїнські землі 1900—1914 рр. Україна в роки Першої світової війни
- •§ 1. Утворення і діяльність Центральної Ради
- •§ 2. Боротьба за владу, початок громадянської війни (кінець 1917 р. – квітень 1918 р.)
- •§ 3. Українська держава гетьмана Скоропадського
- •§ 4. Директорія. Відновлення унр
- •§ 5. Західноукраїнська Народна Республіка і Закарпаття 1918—1919 рр.
- •§ 6. Відновлення радянської влади в Україні. Денікінщина
- •§ 7. Завершення української національно-демократичної революції, її наслідки та уроки
- •§ 1. Нова економічна політика та її проведення в Україні
- •§ 2. Україна і утворення срср
- •§ 3. Українське відродження 20-х рр.
- •§ 4. Політика форсованої індустріалізації та її наслідки
- •§ 5. Примусова колективізація сільського господарства в Україні. Голодомор
- •1932-1933 Рр.
- •§ 6. Утвердження сталінського тоталітарного режиму в Україні
- •§ 7. Становище у сфері культури у 30-ті рр.
- •§ 8. Західноукраїнські землі між двома світовими війнами
- •§ 1. Приєднання Західної України до урср у складі срср
- •§ 2. Початок Великої Вітчизняної війни
- •§ 3. Становище на окупованій українській території. Рух Опору. Визволення України
- •§ 4. Суспільно-політичне та культурне життя в Україні в другій половині 40-х — на початку 50-х рр.
- •§ 5. Політика часткової десталінізації в Україні, її непослідовний характер
- •§ 6. Наростання кризових явищ у суспільно-економічному, політичному та культурному житті
- •§ 7. Розвиток культури в Україні в 50-80 ті рр. XX ст.
- •§ 8. Україна у добу «перебудови». Боротьба за незалежність
- •§ 1. Державотворення і політичний розвиток України
- •§ 2. Прийняття Конституції України
- •§ 3. Соціально-економічне становище України
- •§ 4. Міжнародне становище і зовнішня політика України
- •§ 5. Розвиток культури України на сучасному етапі
- •§ 6. Державна символіка України та її історичне походження
§ 3. Ліквідація автономії України у складі Російської імперії
Обмеження і ліквідація державності і автономії України у складі Росії пройшло кілька етапів:
1. 1654—1708 рр. – перехід від протекторату до автономії України, поступове, але постійне обмеження її прав;
2. 1708—1727 рр. – форсований наступ на українську автономію;
3. 1727—1764 рр. – чергування двох тенденцій у російському уряді щодо України — звідси то повернення гетьманської влади, то посилення імперського тиску;
4. 1764—1781 рр. – остаточна ліквідація української автономії.
Після Полтавської битви гетьман І. Скоропадський звернувся до царя з проханням підтвердити права і вільності Гетьманщини. Але Петро І не тільки не підтвердив їх, але й видав «Решытельный указ» 1709 р., за яким козацькі війська, як і раніше, мали підпорядковуватись московським генералам, а московським воєводам дозволялося втручатися в українські справи. Значним,обмеженням влади гетьмана стало призначення в Україну царських резидентів. Українські землі почали роздавати царським вельможам. Резиденція гетьмана була перенесена до м. Глухова, ближче до російського кордону. Тут «квартирувало» 2 царські полки.
Наступним актом обмеження влади гетьмана стало створення 1722 р. Малоросійської колегії з 6 офіцерів на чолі і бригадиром С. Вельяміновим. Це аргументували тим, що в Україні боклад у судах, у збиранні податків, хабарництво. Фактично це означало, що Малоросійська колегія стає вищим контролюючим органом Гетьманщини. На посади полковників почали призначати неукраїнців. Після смерті Скоропадського 1722 р. імператор не дозволив обирати нового гетьмана. Наказним гетьманом став Павло Полуботок (1722-1724), який разом зі старшиною звернувся до царя а проханням ліквідувати Малоросійську колегію, дозволити обрати нового гетьмана. Але цар відповів, що від Богдана Хмельницького до Скоропадського «все гетманы явились изменниками», і не дозволив цього. Полуботка заарештували, і він помер у в'язниці у Петербурзі 1724 р.
Згодом помер Петро І, а його внук Петро ІІ дозволив обрати гетьмана. На цю посаду обрали авторитетного 73-річного Данила Апостола, який походив із сім'ї полковника і сам у 28 років став полковником, знаходячись потім на цій посаді 45 років. Д. Апостол був достатньо багатою людиною. 1724 р. йому належало 4 містечка, 16 сіл, 3 сільця, 1 слободка, 10 хуторів, де було всього 2678 дворів; він також мав замок, пасіки, млини, цегельний, суконний, килимний заводи, ґуральню та броварню. Він звернувся до царя з проханням відновити автономію України, як за Б.Хмельницького. Йому відповіли «Решительными пунктами» 1728 р. зміст яких свідчив, що мова йде не про дві договірні сторони, а про указ царя щодо порядків на Гетьманщині. Царський уряд поступово уніфікував посади козацької старшини, прирівнявши їх до чинів «Табелю про ранги», введеного Петром І. Гетьман прирівнювався до генерал-аншефа (повного генерала), генеральний обозний — до генерал-майора, інша генеральна старшина — до російських полковників, тобто українські чини у цілому знижувалися (український полковник не дорівнював російському полковнику). Та й то полковники в Україні тепер призначалися тільки російським урядом. При Д.Апостолі з 9 полковників 6 були іноземцями.
При гетьмані Апостолі почалася кодифікація українського права. Після 15-річної роботи комісія підготувала кодекс — «Права, за якими судиться малоросійський народ». Але оскільки він передбачав автономність України, Сенат не затвердив його.
Після смерті Д. Апостола 1734 р. цариця Анна Іванівна не дозволила обрання нового гетьмана. За її указом правління Лівобережною і Слобідською Україною передавали Правлінню гетьманського уряду з 6 людей, з яких три — українські старшини. Але головував у ньому царський резидент. 1735 р. Правління провело реформу, розділивши козаків на дві категорії: багаті, боєздатні козаки (виборні) і не здатні купити собі військове спорядження — підпомічники. 1754 р. у реєстрі налічувалося 175 тис. виборних і 190 тис. підпомічників.
1750 р., під час царювання дочки Петра І Єлизавети, було дозволено обрання нового гетьмана. Ним став брат фаворита імператриці Кирило Розумовський (1750-1764), якому тоді було лише 22 роки. Новий гетьман прагнув зробити зі своєї резиденції маленький Петербург, будуючи розкішні палаци і будинки. Він провів судову реформу в Гетьманщині (1760): її територія розподілялася на 20 судових повітів, де були суд земський — для цивільних справ і суд підкоморський — для земельних, для карних — громадські суди. Усіх суддів обирала козацька старшина. 1754 р. були ліквідовані митні кордони між Україною і Росією, що означало ліквідацію ще одного атрибута автономії України.
З-під юрисдикції гетьмана був вилучений Київ, російський уряд установив контроль над наданням гетьманом посад і маєтків, йому було заборонено вести листування з іншими державами.
К. Розумовський розумів деякий анахронізм устрою української державності і хотів перетворити козацьку напіввійськову державу, що базувалася на поділі на військові одиниці, на цивільну, шляхетську.
Після того, як російською імператрицею стала Катерина II, вона задумала посилити централізацію своєї держави, ліквідувати автономію України, перетворивши її на звичайну провінцію Росії. Катерина хотіла, щоб не тільки гетьмана не стало, а щоб «сама назва гетьмана зникла».
В цей час українська старшина висуває ідею спадковості влади гетьмана. Дізнавшись про це, Катерина II звинувачує К. Розумовсь-кого у зраді, змушує його відмовитись від гетьманства. Так було ліквідовано автономію України, залишки української державності.
В Лівобережній Україні було створено Малоросійське генерал-губернаторство, а для управління Україною — Малоросійську колегію з 4 російських і 4 українських членів.
4 червня 1775 р. за наказом Катерини II було зруйновано Запорозьку Січ — останній атрибут української державності. Катерина II не могла терпіти існування козацької республіки в імперії, а військове значення Запорозька Січ вже втрачала. Останнього кошового отамана Січі Петра Калнишевського (незважаючи на те, що він мав звання генерал-лейтенанта російської армії) було заслано на Соловки, де він відбував 28-річне заслання і помер 1803 р. у віці 113 років. Частина запоріжців переселилася у пониззя Дунаю, де заснувала Задунайську Січ.
Україна втратила свої збройні сили, одну з головних однак національної держави, свій оригінальний політичний устрій, автономні права і була зведена до стану звичайної окраїни Російської імперії.