73.Визвольні змагання на західноукраїнських землях.Внутрішня та зовнішня політика зунр.Акт злуки унр та зунр

Західноукраїнські землі до закінчення Першої світової війни входили до складу Австро-Угорської імперії. Напередодні її поразки національно-визвольний рух пригнічених народів посилився. Українські політичні діячі почали готуватися до створення власної держави. 19 жовтня 1918 р. вважається днем проголошення на західноукраїнським землях держави, що пізніше дістала назву Західноукраїнська Народна Республіка. Внутрішня політика: встановлення державного контролю над нафтовидобувними та нафтопереробними підприємствами; ліквідація великого землеволодіння;збереження приватної власності на землю та інші засоби виробництва; ліси мали перейти у власність держави; впровадження власної валюти – гривні;закон про 8-годинний робочий день;школи оголошувалися державними, а вчителі – державними службовцями; відкрито 30 українських середніх шкіл;дозволено відкривати школи для нацменшин. Загалом характеризувалася непослідовністю. Зовнішньої політика: гостра потреба в організації центрального апарату зовнішньополітичного відомства та дипломатичних представників за кордоном;політика, спрямована на визнання ЗУНР та УНР на міжнародній арені, що означало здобуття прихильності країн Антанти (мирні переговори в Парижі );налагодження відносин з найближчими сусідами: ЧСР, Угорщиною, та Румунією; діяльність, спрямована на об’єднання з УНР. У грудні 1918 року лідери двох новоутворених держав у місті Фастові підписали договір про маючу наступити злуку обох українських держав в одну державну одиницю. Цей договір був урочисто проголошений у м. Києві на Софійській площі 22 січня 1919 року як злука УНР і ЗУНР.

74.Селянський повстанський рух в Україні в 1918-1921рр

Селянський повстанський рух в Україні 1918-1921-го років можна охарактеризувати як масовий збройний рух українського селянства і частково робітництва, що спрямований на захист соціальних здобутків, зокрема права на вільне володіння землею та засобами виробництва, проти реставраторів старого ладу і окупаційних режимів в Україні, за народну владу і далі за національне і соціальне самовизначення українського народу. Спершу обмежений своїм соціальним спрямуванням й анархістський характером, повстанський рух в Україні набирав поступово все більше національного змісту й оформився у виразну політичну визвольну боротьбу українського народу. Стихійний у своїй основі повстанський рух в Україні не був об'єднаний в ініціативі й виявах, не мав одного керівного центру і одностайного плану дій. Неусталені були також його ідеологічні й програмові засади і спрямування. Тільки в окремі періоди боротьби виявилася перевага певних ідеологічних настроїв, базованих на принципах самовизначення і незалежності нації. Ідеологія і мета повстанського руху в Україні з'ясовувалися спорадично у заявах керівників-отаманів, у їхніх відозвах, наказах, маніфестах, зверненнях чи листах до населення України, окремих повітів чи округ, до уряду УНР, окупаційної влади й інших повстанських груп чи з'єднань. Основною організаційною формою повстанського руху в Україні були місцеві (сільські, волосні) й повітові повстанські відділи, групи, загони, які обороняли здебільша своє село чи найближчі околиці, спираючись на прихильне до них населення. У разі потреби координували (або й об'єднували) свої дії з сусідніми групами або загонами для спільних бойових дій, проводячи мобілізацію у своїх районах для поповнення основних відділів. Не мавши постійного і одного провідного центру, повстанські організації створювалися і діяли з власної ініціативи. Тому у політичній тактиці повстанців були чималі розбіжності. Внаслідок більшовицького терору і військових операцій впродовж літа 1921 в Україні були ліквідовані головні повстанські осередки, а більшість їхніх отаманів були вбиті у боях або розстріляні. У історичних працях і публікаціях радянської доби повстанський рух в Україні замовчується або знеславлюється як "бандитизм", учасники цього руху представлені як "бандити", які ніби не мали будь-яких ідейних, соціальних чи політичних мотивів.