43. Політичне становище Лівобережної України в роки Руїни. “Вічний мир” та його значення для українських земель

Лівобережна Гетьманщина — лівобережні українські землі; Київ із приміською зоною.

Особливості адміністративно-політичного устрою Лівобережної Гетьманщини

1. Формально Гетьманщина перебувала у межах Московського царства.

2. Ділилася на 10 полків, що були і військовими, й адміністративно-територіальними одиницями.

3. Гетьмана обирала старшинська рада на невизначений термін; кандидатура затверджувалася царем.

4. Гетьман займався кадровими призначеннями, встановленням податків, призначенням нагород, роздавав землю за службу або у власність, тому старшина опинилася в залежності від гетьмана.

5. До генеральної старшини входили:

— обозний (відповідав за постачання армії);

— суддя (очолював генеральний суд);

— осавул (відповідав за організацію військових частин);

— підскарбій (займався казною, фінансовою та податковою політикою);

— хорунжий (відповідав за збереження військового прапора — хоругви);

— бунчужний (зберігав бунчук — гетьманський символ влади)

6. Із кожним новим гетьманом царський уряд підписував новий договір — статті.

7. Загальновійськова рада скликалася залежно від обставин і перестала бути законодавчо-розпорядчим владними органом.

8. Старшинська рада замінила загальновійськову; вона вирішувала питання оборонного характеру, обирала генеральну старшину, визначала розмір податків та орендної плати.

9. У містах існувало магдебурзьке право.

Вічний мир — мирний договір між Річчю Посполитою і Московською державою, підписаний 6 травня 1686 р. у Москві. Договір було укладено на основі Андрусівського перемир'я (1667).

Умови договору

Річ Посполита визнавала за Московським царством Лівобережну Україну, Київ, Запоріжжя, Чернігово-Сіверську землю з Черніговом і Стародубом та Смоленськ.

Річ Посполита отримувала 146 тис. крб. компенсації за відмову від претензій на Київ

Північна Київщина, Волинь і Галичина відходили до Польщі.

Південна Київщина й Брацлавщина від містечка Стайок по річці Тясмин, де лежали міста Ржищів, Трахтемирів, Канів, Черкаси, Чигирин та інші, дуже спустошена турецько-татарськими і польсько-шляхетськими нападами, мала стати «пусткою», нейтральною територією між Московією і Річчю Посполитою. Польський уряд обіцяв надати православним свободу віросповідання, а російський уряд обіцяв їх захищати.

Поділля залишалося під владою Туреччини (в 1699 було приєднано до Польщі). «Вічний мир» в такий спосіб, не приніс ті результати, яких від нього можна було б очікувати. становище Зовнішньополітичне тепер ускладнювалося ще більше усугубившимся внутрішньополітичним: економіка прийшла б у повний занепад, жертви були величезні. Річ Посполита, звісно, отримала деякі територіальні придбання, усунула небезпека турецької агресії, але придбала ще більш небезпечних противників: Австрію, і Росію.

44. Запорозька Січ і Руїна

За умов наступу на українську державність із боку Москви, Речі Посполитої, Туреччини і Криму та через неспроможність українських гетьманів - наступників Хмельницького захистити незалежність України Запорозька Січ прагнула повернути собі провідну роль у житті України.При цьому запорожці не завжди виявляли мудрість і політичну далекоглядність, а часом навіть ставали на бік відвертих ворогів Української держави, позбавляючи підтримки гетьманів, які своїми діями домагалися її збереження.Так було, зокрема, під час гетьманування Івана Виговського, коли запорожці підтримали заколотника Якова Барабаша.Підтримка запорожців допомогла здобути гетьманську булаву Іванові Брюховецькому.Не вирізнялися розсудливістю дії січовиків і під час гетьманування Петра Дорошенка.Запорожці вдавалися й до інших нерозважливих спроб утвердити на владу в Гетьманщині своїх претендентів на гетьманство, зокрема Михайла Ханенка та Петра Суховія.

Особливо ускладнилося становище Запорозької Січі після Андрусівського перемир'я.

Ні Річ Посполита, ні Московія не бажали втрачати Запорожжя. Врешті, над Запорозькою Січчю було встановлено контроль ворожих одна одній держав.За умовами Андрусівського перемир'я Січ повинна була надавати військову допомогу обом країнам, причому саме тоді, коли кожна з них прагнула ліквідації Української гетьманської держави.

I. Сiрко

Попри суперечливі дії Січі у внутрішньоукраїнських справах запорожці ніколи не зраджували свого покликання - боротися проти загарбників українських земель.У другій половині XVII ст. Запорозька Січ уславилася своєю участю в численних воєнних операціях.Особливо сприятливі умови для боротьби проти турецько-татарських завойовників склалися після Андрусівського перемир'я. Керівником та організатором більшості тогочасних походів був Іван Сірко.Своїми блискучими походами Іван Сірко зажив слави непереможного полководця. Вважалося, що ніхто краще не може протидіяти турецько-татарським загарбникам.Не випадково, коли 1672 р. Івана Сірка за намовою недоброзичливців було ув’язнено й відправлено до Сибіру, про його звільнення клопотався сам польський король Ян ІІІ Собеський.Повернувшись із заслання, кошовий отаман з головою поринув у вир воєнних дій козацтва й невдовзі навіть оволодів молдавським престолом.Залишивши Молдавію, Сірко й надалі завдавав дошкульних ударів турецько-татарським загарбникам.Проводячи численні воєнні операції проти Туреччини й Криму, Іван Сірко ніколи не відкидав можливості мирного розв’язання проблем міждержавних відносин. Джерела свідчать про гнучку дипломатичну діяльність кошового отамана, який особисто листувався з найвпливовішими тогочасними політиками.Збагатившись досвідом переможних походів, очолюваних Іваном Сірком, запорожці гідно продовжили справу легендарного кошового й після його смерті (Іван Сірко помер 1 серпня 1680 р.).

(Вопрос 30) Боротьба козацтва з турецько-татарською агресією. П. Сагайдачний

Петро́ Кононович Конаше́вич-Сагайда́чний (1582—1622) — український полководець та політичний діяч, гетьман Війська Запорозького.Організатор успішних походів запорозьких козаків проти Кримського ханства,Османської імперіїтаМосковського царства,меценатправославних братств.

Петро Сагайдачний очолював козацьке військо під час походу польського королевича Владислава на МосквутаХотинської битви 1621 року, котра стала зенітом його слави як полководця. Внаслідок перемоги під Хотином була зупинена європейська експансіяОсманської імперії, проте сам гетьман отримав смертельне поранення і незабаром помер.

Доба героїчних походів - це перші два десятиліття ХVІІ ст.. – період найбільш успішних морських походів запорожців проти турків.

Причини походів

• Постійні вторгнення турків і татар в Україну.

• Нездатність Речі Посполитої забезпечити захист своїх південних володінь від нападів турків і татар.

Значення героїчних походів

• Значно послаблено військову міць супротивника.

• Значно послаблено військову міць супротивника.

• Під час походів було звільнено багато полонених українців.

• Походи сприяли піднесенню авторитету козаків.

Діяльність П. Сагайдачного: очевидець писав:” Був то чоловік великого духу, що сам шукав небезпеки, легковажив життям, у битві був першим, коли доводилося відступати - останнім”.

Петро́ Кононович Конаше́вич-Сагайда́чний (1582—1622) — український полководець та політичний діяч, гетьман Війська Запорозького.Організатор успішних походів запорозьких козаків проти Кримського ханства,Османської імперіїтаМосковського царства,меценатправославних братств.

Петро Сагайдачний очолював козацьке військо під час походу польського королевича Владислава на МосквутаХотинської битви 1621 року, котра стала зенітом його слави як полководця. Внаслідок перемоги під Хотином була зупинена європейська експансіяОсманської імперії, проте сам гетьман отримав смертельне поранення і незабаром помер.

• добивався збільшення реєстру;

• проводив військову реформу (створено дисципліновану козацьку армію, кожен козак озброєний вогнепальною зброєю, артилерія);

• збільшено козацький флот (кількість чайок – кілька сотень);

• зміцнити козацтво, зберігаючи зовнішню лояльність до польського короля;

• запорізьке військо у 1617 р. увійшло до Європейської ліги боротьби проти Порті

• продовжує морські походи;

• брав участь у війні Польщі з Московською державою (1618 р., 20-тисячне козацьке військо під Москвою). Участь козаків змусила Москву укласти мирну угоду в с. Деуліно (перемир’я на 14.5 років. Смоленщина і Чернігово–Сіверщина поверталися Речі Посполитій);

• підтримка православної церкви