
- •Педагогіка
- •1. Розвиток теорії розумового виховання дітей
- •Завдання розумового виховання дошкільників
- •2. Методологія педагогічного дослідження
- •Методи наукового дослідження в галузі дошкільної педагогіки
- •4.5. Концепція Державної цільової програми розвитку дошкільної освіти на період до 2017 року Визначення проблеми, на розв'язання якої спрямована Програма
- •Аналіз причин виникнення проблеми та обґрунтування необхідності її розв'язання програмним методом
- •Мета Програми
- •Визначення оптимального варіанта розв'язання проблеми на основі порівняльного аналізу можливих варіантів
- •Шляхи і способи розв'язання проблеми, строк виконання Програми
- •Очікувані результати виконання Програми, визначення її ефективності
- •Оцінка фінансових та матеріально-технічних ресурсів, необхідних для виконання Програми
- •1) Гра та ігрова діяльність
- •Соціальна ситуація розвитку у дошкільному віці
- •Наукові теорії та сучасні дослідження гри
- •Педагогічна культура батьків
- •9. Обдаровані діти
- •10. Завдання фізичного виховання дітей
- •Засоби фізичного виховання дітей дошкільного віку
- •11. Сюжетно-рольові ігри
- •12 . Форми організації навчання дітей дошкільного віку
- •13. Дидактичні ігри
- •Особливості дидактичної гри
- •Структура дидактичної гри
- •Види дидактичних ігор
- •14. Педагогічне керівництво дидактичними іграми
- •15. Наступність, спадкоємність, перспективність у системі безперервної освіти
- •Спільна робота дошкільного закладу і школи
- •Моральний розвиток і моральне виховання
- •Завдання морального виховання
- •Розвиток теорії морального виховання дітей
- •20. Виховання вольової поведінки
- •24. Завдання естетичного виховання дітей дошкільного віку
- •Засоби та методи естетичного виховання
- •Розвиток теорії естетичного виховання
- •25. Вікові й індивідуальні особливості дітей
- •26. Ідеї національного виховання с. Русової
- •27. Готовність дітей до шкільного навчання
- •29. Значення дошкільного дитинства
- •30.Види праці дітей
- •Форми організації трудової діяльності дітей
- •Образотворче мистецтво
- •1. 1. Образотворче мистецтво- специфічна форма відображення дійсності та основа для навчання дітей дошкільного віку образотворчої діяльності. Пізнавальні та виховні функції мист-ва.
- •2. Принципи відбору живопису для дітей та методика ознайомлення їх з художніми картинами.
- •Ознайомлення дітей з картинами
- •3. Українське декоративно- прикладне мистецтво його своєрідність, різноманітність. Методика використання творів дек.- прик.Мист-ва в зображувальній д-ті дітей.
- •4. (Теорія) Дайте характеристику етапів розвитку творчих здібностей образотворчого характеру дітей дошкільного віку.
- •6. Завдання, ,зміст і методика навчання сюжетно-тематичного ліплення в дошкільному навчальному закладі.
- •7. Завдання, ,зміст і методика навчання дітей дошкільного віку декоративного ліплення в дошкільному навчальному закладі.
- •8. Аплікація як вид декоративно-прикладного мистецтва, її своєрідність та естетичні якості. Навчання аплікації дітей молодшого дошкільного віку.
- •1. Розробити комплексне заняття з декоративного малювання за мотивами українських писанок для дітей старшого дошкільного віку.
- •2. Розробити заняття з колективного сюжетно-тематичного ліплення для дітей старшого дошкільного віку.
- •4. Скласти розповідь для дітей старшого дошкільного віку про мистецтво української кераміки
- •5. Скласти методичну розробку заняття з малювання нетрадиційними техніками для дітей старшого дошкільного віку.
- •7. Конспект заняття малювання з натури в старшій групі на тему: Жанр живопису натюрморт. Натюрморт «Айстри та фрукти»
- •8. Розробити заняття з аплікації для навчання дітей старшого дошкільного віку систематичного вирізання з паперу
- •7. Розкрийте зміст та форми організації праці дітей в природі
- •Фізкультура
- •1.Дайте визначення фізичним якостям та виділіть основні засоби для їх розвитку. Дослідження цієї проблеми в Україні. Загальна характеристика розвитку дошкільнят
- •1.3 Особливості розвитку рухових якостей у дошкільнят
- •1.3.1 Розвиток швидкості у дітей дошкільного віку
- •1.3.2 Розвиток спритностіу дітей дошкільного віку
- •1.3.3 Розвиток гнучкості у дітей дошкільного віку
- •1.3.4 Розвиток витривалостіу дітей дошкільного віку
- •1.3.5 Розвиток сили у дітей дошкільного віку
- •Склад і функції крові
- •4. Основні критерії вибору рухливих ігор
- •Варіативність рухливих ігор
- •5. Організація та методика проведення рухливих ігор з дітьми старшого дошкільного віку
- •11. Оптимальна рухова активність — необхідна умова всебічного розвитку дітей
- •12.Заняття з фізичної культури на повітрі
- •1. Комплекс гігієнічної гімнастики після сну середня група
- •2. Конспекти занять з фізичної культури для дітей раннього віку
- •3. На Зайчикові іменини (спортивна розвага для середньої групи)
- •Під веселу й бадьору пісню діти входять до залу.
- •5. Комплексне заняття з фізкультури для дошкільників старшої групи - "космічна зустріч"
- •6. Спортландия, сценарій проведення дня здоров’я для дітей старшого дошкільного віку
- •Програмний зміст:
- •Ранкова гімнастика «Гном»
- •Спостереження за ростомером
- •Бесіда про здорове харчування
- •Дидактична гра « Корисно-Шкідливо»
- •Психогимнастика «Щоб ти здоровим ріс, ніколи не вішай ніс»
- •Індивідуальна робота з дітьми по малюванню
- •Загартовування по ризькому методі
- •Спостереження за повітрям і подихом
- •Комплекс 1.
- •10. Вправи спортивного характеру
- •11. Тема: Папір не тільки для малювання
- •Хід заняття
- •Вправи на виправлення осанки та стопи «Подорож у поле».
- •12. Веселі старти
- •V змагання. «Естафета».
Наукові теорії та сучасні дослідження гри
Наукові спроби з´ясувати психологічні джерела, сутність, особливості, історичний розвиток гри приводили вчених до різних концептуальних висновків, що було зумовлене різними теоретичними засадами, методологічними принципами, фактами, якими послуговувалися вони. Одним з основоположників теорії гри був німецький філософ, психолог, автор відомих праць “Ігри тварин” та “Ігри людей” Карл Грос (1861—1946). На основі порівнянь особливостей ігрової діяльності дітей та інстинктивної діяльності дитинчат тварин він доводив, що гра має біологічну природу, є одним зі способів підготовки до майбутньої серйозної діяльності, головним змістом життя дитини. Однак К. Грос переоцінював інстинктивну природу гри, ототожнював гру дитини і тварини. Проблеми ігрової діяльності цікавили німецького поета Фрідріха Шіллера (1756—1805). Він вважав гру основою будь-якого мистецтва, яке живиться енергією, що залишається у людини після задоволення життєво важливих потреб. Теорію “надлишку енергії” розвинув англійський філософ, педагог Герберт Спенсер (1820—1903), який стверджував, що сили молодого організму, не знаходячи приводу для “справжньої” діяльності, реалізуються в наслідуванні, втілюючись у різноманітних іграх. Для дитини гра є наслідуванням як власної діяльності, так і діяльності дорослих, можливістю вивільнити, “вижити” інстинкти руйнування, розбійництва, тому потрібно надати їй змогу вичерпати цю “негативну енергію”. Американський психолог, засновник педології Гренвілл-Стенлі Холл (1846—1924), вважаючи розвиток психіки дитини своєрідним повторенням етапів розвитку людства незалежно від умов її життя і виховання, доводив, що гра дитини за формою і змістом дублює історію від первіснообщинного ладу до сучасного суспільства. Наприклад, ігри малюків з піском є повторенням печерного періоду життя людства, мисливські ігри — втіленням мисливських інстинктів та ін. Тому гра не підвладна педагогічним впливам і розвивається за своїми законами. Психоаналітична теорія гри, яку обґрунтував австрійський психолог, психіатр Зігмунд Фройд, а пізніше розвинули його співвітчизник Альфред Адлер (1870—1937) та німецько-американський психолог Карен Хорні (1885— 1952), зосереджується на проблемах: несвідомого і напівсвідомого в ігровій діяльності; використання гри як засобу вираження дитиною інстинктів, бажань, прагнень, які вона не може реалізувати безпосередньо в житті (3. Фройд); самоствердження її, реалізації обмежуваного дорослими прагнення до влади і могутності (А. Адлер), і відповідно — як засобу вдосконалення особистості дитини через переборювання негативних інстинктів і поривань. Для цього слід надавати дитині змогу самостійно виявити ці інстинкти і поступово пережити їх. Але вони не зникають зовсім, заявляючи про себе щоразу, коли “знімаються” зовнішні “обмежувачі”, які накладає виховання. Використання сучасних зарубіжних теорій “ігротерапії”, методологічною основою яких є неофройдизм, сприяє нормалізації стосунків дитини з навколишньою дійсністю, оскільки гра знімає негативізми, ліквідує егоїзм, вередування тощо, “поліпшує природу дитини”. За твердженням голландського психолога, автора книги “Гра людини і тварини” Фредеріка-Якоба-Йоханнеса Бейтендейка (1887—1974), жива істота є дитиною не тому, що грається, а навпаки, грається тому, що вона дитина. Гру він розглядав як відображення особливостей дитячого віку, вияв певних потягів дитини (наприклад, потяг до звільнення від нав´язаних середовищем обмежень, до злиття зі світом, тенденція до повторення). Більшість дослідників зосереджується на виявленні можливостей гри як форми організації життя дітей, а також визначенні її місця у педагогічному процесі дитячого садка. Із цього погляду широкі можливості відкриваються в процесі становлення і розвитку ігрового колективу, в якому неминучими є реальні стосунки, що стимулює формування у дитини якостей, необхідних для її входження до ігрового колективу: встановлення зв´язків з дітьми, які граються, підпорядкування своїх дій ролям, контроль і виконання правил гри тощо. За висновками російського педагога Д. Менджерицької, відображення дитиною у грі взаємин дорослих, явищ суспільного життя є передумовою глибокого пізнання навколишньої дійсності, прагнення брати участь у житті дорослих. У багатьох дослідженнях порушено різноманітні аспекти цієї проблеми: формування ігрового колективу протягом дошкільного віку під впливом повноцінної ігрової діяльності (В. Воронова), виховання організованості дітей у творчій грі (А. Матусик), виховання у дошкільників інтересу до праці дорослих (І. Власова), до школи (В. Гелло) та ін. Загалом, усі вони по-своєму аргументують, деталізують положення, що гра своїм змістом передбачає організацію дитячого товариства, а тому важливо, щоб вона втілювала позитивні явища навколишнього життя. У педагогічному процесі дитячого садка гра є засобом виховання, формою організації навчання (дидактична гра), виховання, методом і прийомом навчання дітей (Н. Мчедлідзе). Сучасні психолого-педагогічні дослідження гри характеризуються зближенням поглядів на неї як на провідну діяльність дітей дошкільного віку, аналізом її виховних можливостей і засобів їх актуалізації. На цих проблемах зосереджувався Л. Виготський і вчені, які репрезентують його школу (О. Запорожець, Д. Ельконін, О. Усова та ін.). Вони переконували, що виховний потенціал гри може бути реалізованим тільки за умови спрямування її дорослими. Цю точку зору розвинуто в працях французького психолога А. Валлона, її підтримували також представники педагогічної науки: Р. Пфютце, І. Хоппе, Л. Шройтер (Німеччина), Д. Ковач, О. Ваг, П. Баконі (Угорщина), Л. Бєлінова (Чехія), Е. Петрова, С. Аврамова (Болгарія) та ін. Останнім часом дослідники (Н. Михайленко, Н. Короткова) виявляють зацікавленість не так феноменом гри, як сутністю, структурою, динамікою стосунків, що в ній складаються. Цей напрям наближений до сучасних концепцій дошкільного виховання, що розглядають гру як джерело формування особистості. Сучасні українські науковці (Л. Артемова, Г. Григоренко, К. Щербакова та ін.) досліджують формування суспільної спрямованості дитини дошкільного віку у грі, розвиток моральних стосунків у творчих іграх тощо. За їхніми твердженнями, гра містить більші можливості для формування особистості дошкільників, ніж будь-яка інша діяльність, оскільки мотиви її мають велику спонукальну силу і дітям зрозуміле співвідношення мотиву і мети гри.
7. Взаємодія сім\'ї і дошкільного закладу у вихованні дітей
З перших днів свого життя дитина починає поступово всотувати в себе навички вживання у світ і виживання у ньому, опановувати соціальний досвід (соціалізується). Макрокосм цього світу на перших порах зведений до середовища сім´ї, яка передусім несе відповідальність за виховання дитини. Глибинний зміст, масштаб і сила цієї відповідальності обумовлені соціальним статусом сім´ї.
З часом дитина розширює сферу своєї взаємодії зі світом, на неї спрямовують свої впливи різноманітні соціальні інститути, які доповнюють, урізноманітнюють виховні зусилля сім´ї. На етапі дошкільного дитинства провідним соціальним інститутом, покликаним забезпечити різнобічний розвиток дитини, є система дошкільних закладів. Гармонійна взаємодія їх із сім´єю є запорукою повноцінності буття дитини, розкриття і реалізації її потенціалу, виходу на нові орбіти соціальної реальності. І все-таки найвища відповідальність за виховання дітей у цій взаємодії належить сім´ї.
Виховна функція сім\'ї
В усі часи і серед різних народів родинне виховання було і є незмінною цінністю, головною духовною основою життя нації, могутнім соціальним феноменом, який найтісніше об´єднує людей, неперевершеним чинником самовиявлення людини в усіх її іпостасях: немовля, дитина, підліток, юнак (дівчина), чоловік (жінка), син (дочка), дідусь, бабуся, онук та ін. Сім´я — мала соціально-психологічна група, члени якої пов´язані шлюбними або родинними стосунками, спільністю побуту і взаємною моральною відповідальністю. Соціальна роль сім´ї обумовлена потребою суспільства у фізичному і духовному відтворенні населення. Будучи одним із найважливіших елементів суспільства, значною мірою залежачи від процесів і тенденцій у ньому, сім´я є відносно автономним соціальним інститутом, що зумовлює її соціальну стійкість, захищеність, навіть недоступність для соціальних експериментувань. Як і кожне соціальне явище, вона також розвивається. Сім´я виконує різноманітні зовнішні і внутрішні функції. З огляду на особливості соціального буття сім´ї, виокремлюють такі провідні її функції: — виховна функція. Полягає вона у задоволенні індивідуальних потреб у батьківстві та материнстві, самореалізації особистості в дітях. Стосовно суспільства виховна функція сім´ї забезпечує соціалізацію підростаючого покоління; — господарсько-побутова функція. Спрямована вона на задоволення матеріальних потреб членів сім´ї, забезпечення умов для збереження і зміцнення їхнього здоров´я, організацію відпочинку; — емоційна функція. Реалізація її задовольняє потребу людини у визнанні, любові, турботі, психологічному захисті; — функція духовного спілкування. Забезпечує взаємне розуміння і духовне збагачення особистості; — функція формування досвіду соціального життя. У сім´ї особистість здобуває первинні знання і навички взаємодії з людьми, поведінки в суспільстві, набуває досвіду соціального контролю за виконанням його норм і правил; — сексуально-еротична функція. Забезпечує продовження роду, задовольняє потреби індивіда у сексуальному житті. Порушення функцій сім´ї може бути пов´язане з політичними, соціально-економічними умовами її життя, особистісними якостями її членів, особливостями їхніх взаємин. Неблагополуччя у сім´ї породжує проблеми у розвитку дітей. У сучасній сім´ї особлива роль належить функціям духовного спілкування, емоційної підтримки, виховній функції, оскільки суспільство, навчально-виховні заклади не можуть забезпечити таких унікальних умов для емоційно-духовного життя особистості, якими володіє сім´я. Саме завдяки проживанню в сім´ї, цілеспрямованим її зусиллям людина пізнає, осягає свою людську сутність, обов´язки перед іншими людьми, передусім перед батьками і дітьми, утверджує в собі все людське. Для цього вона повинна виростати в сім´ї, в якій витає дух любові, всі чуйно, турботливо ставляться одне до одного. Адже уроки доброти, любові, здатність до співпереживання неможливо почерпнути з книжок. Ці якості виробляються в дитині передусім під час її взаємодії з найближчими їй людьми. Відчуваючи любов до себе, спостерігаючи, у чому це виявляється, дитина вчиться любити інших людей. А любов до дитини виростає із взаємної любові батьків, від уроків любові, отриманих ними у своєму дитинстві, від щирості їхніх стосунків зі своїми батьками. Особливості виховної функції сім´ї полягають у тому, що вона одночасно виховує дорослих і дітей та реалізується у таких трьох головних аспектах: 1. Становлення, розвиток, виховання дитини як особистості, сприяння розвитку її здібностей. Сім´я репрезентує дитині суспільство, забезпечує передавання їй соціального досвіду, охороняє її права. 2. Здійснення виховного впливу сім´ї на кожного індивіда впродовж усього його життя. Кожна сім´я має свою систему виховання, засновану на певних ціннісних орієнтаціях. Спочатку несвідомо, орієнтуючись на почуття близьких людей, дитина починає розуміти, що в її поведінці їх радує, а що засмучує. Пізніше у неї формуються уявлення про те, що є прийнятним у сім´ї, а дорослішаючи, вона починає усвідомлювати принципи, на яких вибудовуються стосунки в її сім´ї, порівнювати їх з ідеальною, на її погляд, системою. 3. Спонукання дітьми саморозвитку, самовдосконалення своїх батьків та інших родичів. Дитина є невичерпним джерелом життєвих успіхів, емоційних стимуляторів для дорослих. Ледь з´явившись на світ, вона значно розширює його горизонти для своїх батьків, вносить у їхнє життя багато нового. Підростання, дорослішання дитини потребує нових знань, виховних умінь і навичок дорослих, реалізації своєї соціальної ролі на більш високому рівні. Виховуючи дитину, батьки самі повинні поводитися на рівні вимог, які їй пред´являють. Очевидно, на цьому ґрунтуються твердження, що не сім´я соціалізує дитину, а дитина соціалізує дорослих.
У дошкільні роки дитина повністю ототожнює себе зі своєю сім´єю, передусім із батьками; її емоційний світ майже цілком залежить від атмосфери в сім´ї. Саме тут вона пізнає й опановує моделі моральної поведінки, взаємодії з іншими людьми, природою тощо.