1. Фізико-географічний опис латинської америки

Латинською Америкою називають регіон, розташований у західній півкулі між південним кордоном США і Антарктидою. До нього входять Мексика, країни Центральної Америки, країни Карибського басейну і материк Південна Америка. Територія регіону простягнулася на 13 тис. км. з півночі на південь, а з заходу на схід у найширшому місці — на 5000 км. Із заходу його омивають води Тихого, зі сходу — Атлантичного океанів. Берегова лінія материкової частини розчленована слабо, особливо з боку Тихого океану, крім півдня Чилі. Тихий і Атлантичний океани сполучені Панамським каналом. Безпосереднього виходу до океану не мають тільки Парагвай та Болівія.

До складу Латинської Америки входить 48 держав, 13 з них - колонії:

Гваделупа, Мартініка, Гвіана належать Франції; Віргінські острови і Пуерто-Ріко - США; Бермудські, Кайманові острови - Великобританії. Майже всі країни регіону, крім Болівії і Парагваю, виходять до океанів. Регіон поділяють на Середню Америку (Мексика, Центральна Америка та острови Вест-Індії) і Південну Америку (територія материка Південна Америка).

Латинська Америка знаходиться досить близько до території США і далеко

від інших країн. На території регіону знаходиться стратегічний об'єкт -Панамський канал, який з'єднує Атлантичний і Тихий океани.

1.1. Основні закономірності природних умов латинської америки

За особливостями рельєфу Латинську Америку можна поділити на дві частини. Східну частину займають рівнини, а західну — гірські хребти Анд. У прогинах Південноамериканської платформи знаходяться низовини — найбільша у світі Амазонська низовина, Орінокська і Ла-Платська. Тривале руйнування платформи й вертикальні рухи призвели до утворення Бразилійського і Гвіанського плоскогір'я.

На заході, вздовж узбережжя Тихого океану, через усю територію регіону паралельними хребтами простягаються гори Кордильєри, які у Південній Америці називають Андами. Найвища вершина Анд — г. Аконкагуа (6960 м.). Анди характеризуються високою сейсмічною активністю: руйнівними землетрусами і вулканами.

Значна протяжність території у меридіальному напрямі зумовлює різноманітність клімату. Латинську Америку перетинає п'ять кліматичних поясів — від тропічного до помірного. Проте найширша частина регіону лежить в екваторіальних і тропічних широтах, що зумовлює надходження великої кількості тепла. Середньомісячні температури на значній території — +20°С, а в північній і центральній частині регіону — понад +25°С. Сезонні коливання температури характерні лише для південної частини регіону, яка знаходиться в субтропічних і помірних широтах, а також у гірських районах. На півночі Мексиканського нагір'я, а також у Центральних і Південних Андах щорічно бувають заморозки.

Ель-Ніньйо — одне з катастрофічних природних явищ, що супроводжуються численними людськими жертвами і колосальними матеріальними втратами. У перекладі з іспанського Ель-Ніньйо означає «немовля хлопчик». Це «немовля» — теплий сезонний перебіг поверхневих вод зниженої солоності в східній частині Тихого океану. Названо його так тому, що воно відбувається в кінці грудня — початку січня і нерідко припадає на Різдво.

Ель-Ніньйо викликає справжнє лихо: у берегів Еквадору і Перу різко (на 7— 12 градусів) підвищується температура води, унаслідок чого риба (анчоус) або гине, або покидає прибережні води. Відсутність риби приводить до високої смертності тих, що харчуються нею – морських птахів. Ель-Ніньйо викликає затяжні проливні дощі, що приводять до руйнівних повеней на зазвичай посушливому побережжі. Інтенсивність, масштаби і тривалість Ель-Ніньйо можуть істотно мінятися. Так, наприклад, в 1982— 1983 роках, в період найінтенсивнішого за 130-річний термін спостережень Ель-Ніньйо, це явище почалося у вересні 1982 року і тривало до серпня 1983 року. При цьому максимальна температура поверхні океану в прибережних містах Перу перевищила середні багаторічні показники для листопада — липня на 8— 10 градусів. Від повеней і інших стихійних лих загинули понад 2 тисячі чоловік, а матеріальні збитки склали більше 13 мільярдів доларів США.

Невадо-дель-Руїс розташований в Андах, приблизно за 129 км на захід від Боготи. Вулкан є частиною Кордильєри-Сентраль, що також носить назву масиву Руїс-Толіма та включає в себе групу з п'яти засніжених вулканів: Толіма, Санта-Ісабель, Кіндіо і Мачін. Кордильєра розташована на перехресті чотирьох глибинних розломів, які ще зберігають часткову активність.

Невадо-дель-Руїс входить до Тихоокеанського вогняного кола, величезного ланцюга вулканів, що оточує Тихий океан та поєднує в собі всі найактивніші вулкани світу. Це найпівнічніший вулкан, розташований в межах Північної вулканічної зони Андійського вулканічного поясу, в якому знаходяться 75 з 204 вулканів часів Голоцену в Південній Америці. Андійський вулканічний пояс утворився в результаті субдукції плити Наска, що рухається під Південноамериканською плитою. Як і багато інших вулканів, що утворилися в зонах субдукції, Невадо-дель-Руїс характеризується виверженнями плініанського типу, які асоціюються з пірокластичними потоками, що можуть розтопити лід біля вершини та утворити руйнівні лахари — потоки бруду, глини та уламків гірських порід.

Як і більшість андійських вулканів, Невадо-дель-Руїс є стратовулканом: це об'ємний, приблизно конічний вулкан, що складається з численних шарів затверділих лавових потоків і тефри, включаючи вулканічний попіл[9]. Ці шари мають андезитовий та дациттовий склад. Сучасний вулканічний конус об'єднує п'ять лавових куполів, розташованих в межах кальдери, що утворилася протягом попередніх періодів активності цього вулкана: Невадо-ель-Сісне (Nevado el Cisne), Альто-де-ла-Лагуна (Alto de la Laguna), Ла-Ольєта (La Olleta), Альто-ла-Пірана (Alto la Pirana) і Альто-де-Сантано (Alto de Santano). Разом вони вкривають площу понад 200 км², простягаючись на 65 км зі сходу на захід. На великій вершині гори знаходиться кратер Аренас діаметром біля 1 км і глибиною 240 м. Схили біля вершини досить круті, з кутом нахилу від 20 до 30 градусів. На менших висотах вони стають похилішими, кут нахилу знижується до 10 градусів. З цього місця передгір'я простягаються до річок Маґдалена на півночі й Каука на заході. На двох найкрутіших схилах гори помітні сліди попередніх зсувів. Під час вивержень, коли лід біля вершини тане, можуть утворитися величезні лахари, як і утворився найруйнівніший лахар після виверження 1985 року. Розташований на південно-західному схилі вулкана пірокластичний конус Ла-Ольєта зараз неактивний, але був активним в історичні часи. Перше виверження Невадо-дель-Руїс відбулося близько 1,8 млн років тому, на початку епохи Пліоцену. З того часу було ідентифіковано три головні періоди активності: початковий, старий і сучасний. Протягом початкового періоду, що тривав між 1,8 і 1,0 млн. років тому, сформувався комплекс великих стратовулканів. Між 1,0 і 0,8 млн років тому вони частково обвалилися, сформувавши велику (5-10 км завширшки) кальдеру. Протягом старого періоду, що тривав між 0,8 і 0,2 млн років тому, сформувався новий комплекс стратовулканів, включаючи відокремлені стародавні вулкани Руїс, Толіма, Кіндіо і Санта-Ісабель. В період 0,2-0,15 млн років тому на їх вершинах утворилися експлозійні кальдери.

Сучасний період почався близько 150 тис. років тому, протягом нього сформувався сучасний вулканічний комплекс Невадо-дель-Руїс через утворення андезитних і дацитних лавових куполів усередині старіших кальдер. Протягом останніх 11 тис. років вулкан пройшов щонайменш 12 вулканічних стадій, що включали зсуви, пірокластичні потоки і лахари, які приводили до часткового руйнування куполів на вершині. Протягом останніх кількох тисяч років виверження цього та навколишніх вулканів були переважно невеликими, а пірокластичні потоки значно слабшими за ті, що відбувалися за часів Плейстоцену. Оскільки письменні джерела існують лише за останні кілька століть, для датування переважно використовувалася тефрохронологія.

Після іспанської колонізації, виверження переважно складалися з вертикального виверження через центральний отвір, за яким слідувала експлозія та лахари. Перше ідентифіковане виверження часів Голоцену відбулося близько 6660 року до н. е., за ним слідували виверження у 1245 році до н. е. ± 150 років (дані радіовуглецевого датування), близько 850 року до н. е., у 200 році до н. е. ± 100 років, 350 році н. е. ± 300 років, 675 році ± 50 років, в 1350, 1541 (ймовірно)^[а], 1570, 1595, 1623, 1805, 1826, 1828 (ймовірно), 1829, 1831, 1833 (ймовірно), 1845, 1916, грудні 1984 — березні 1985, вересні 1985 — липні 1991 і ймовірно у квітні 1994 року. Багато з них включали виверження через центральний отвір, виверження через бічні отвори і фреатичні (парові) вибухи Зараз Невадо-дель-Руїс є другим за активністю вулканом Колумбії після Ґалерас.

Ґалерас (ісп. Galeras, місцева індіанська назва: Urcunina) — комплексний вулкан, розташований в колумбійському департаменті Наріньйо, неподалік від його столиці — міста Пасто. Його вершина досягає висоти 4276 м над рівнем моря. Вулкан вивергався багато разів з часів конкісти, перше зареєстроване виверження відбулося 7 грудня 1580 року. Виверження 1993 року привело до загибелі 9 чоловік, зокрема 6 вулканологів, що спустилися у кратер для збору газів. Зараз вулкан зберігає майже постійну активність і є найактивнішим вулканом в Колумбії