63.Повстанський рух в Україні(1920-1921)

завершальний етап визвольних змагань, що припадає на 1920-1921 рр. Це обумовлено декількома причинами. Передусім, на сьогодні, стан його наукової розробки далекий від ідеального. Вітчизняна історична наука щойно почала долати заідеологізовані нашарування радянського історичного доробку, у якому останні роки збройного опору УНР та боротьба її військових структур проти насадження більшовицького режиму в Україні зазнали чи не найбільшого замовчування й відвертої фальсифікації

Загалом військово-політичне становище в Україні восени 1920 р. зобумовлювали три найважливіші фактори. Перший –зовнішньополітичний, пов’язаний із спробами уряду УНР включити українське питання у польсько-радянські переговори у        Ризі щодо визнання Радянською Росією легітимності останнього і формального визнання незалежності УНР. Другий фактор безпосередньо випливав із першого й стосувався військово-стратегічної ситуації Армії УНР на польсько-радянському фронті і можливостей продовження боротьби українськими військами проти Червоної армії за звільнення від неї території України. Нарешті, третій торкався внутрішнього становища України – наявності організованого антибільшовицького руху, спираючись на який, та координуючи із ним дії, військове і державне керівництво УНР сподівалося відновити свою владу в Україні.

Загалом, слід зазначити, що весною-на початку літа 1921 р. повстанський рух в Україні набув масового загальнонаціонального характеру і змушував більшовицьку владу притягувати для боротьби з ним великі військові з’єднання. Незважаючи на чисельні арешти активістів руху, Штаб продовжував енергійну підготовку до повстання. 31 серпня 1921 року було запропоновано план збройного виступу в Україну, згідно якого вихідним пунктом для учасників походу мав бути район Кам'янця-Подільського. Всі партизансько-повстанські групи отримали завдання стосовно цієї операції.

64.Нова економічна політика в Україні(1921)

Нова́ економі́чна полі́тика (неп) — економічна політика, яка проводилася в Радянських республіках починаючи з 1921 року. Була прийнята весною 1921 року X з'їздом РКП(б), змінивши політику «воєнного комунізму», що проводилася в ході Громадянської війни. Нова економічна політика мала на меті відновлення народного господарства і подальший перехід до соціалізму. Головний зміст НЕП — заміна продрозкладки продподатком в селі, використання ринку і різних форм власності, залучення іноземного капіталу у формі концесій, проведення грошової реформи (1922—1924), в результаті якої рубль став конвертованою валютою.

НЕП дозволив швидко відновити господарство, зруйноване Першою світовою і Громадянською війнами.

З другої половини 1920-х років почалися перші спроби згортання НЕПу. Ліквідовувалися синдикати в промисловості, з якої адміністративно витіснявся приватний капітал, створювалася жорстка централізована система управління економікою (господарські наркомати). Сталін і його оточення узяли курс на примусове вилучення хліба і насильницьку колективізацію села. Проводилися репресії проти управлінських кадрів (Шахтинська справа, процес Промпартії тощо). На початок 1930-х років НЕП був фактично згорнутий.

Безперечним успіхом НЕПу було відновлення зруйнованої економіки, причому, якщо врахувати, що після революції Росія втратила багато висококваліфікованих кадрів (економістів, управлінців, виробничників), то успіх нової влади стає ще більшим, стаючи справжньою «перемогою над розрухою». В той же час, відсутність тих самих висококваліфікованих кадрів стала причиною прорахунків і помилок.

Значні темпи зростання економіки, проте, були досягнуті лише за рахунок повернення в буд довоєнних потужностей, адже Росія лише до 1926—1927 року досягла економічних показників довоєнних років. Потенціал для подальшого зростання економіки виявився украй низьким. Приватний сектор не допускався на «командні висоти в економіці», іноземні інвестиції не віталися, та і самі інвестори особливо не квапилися до Росії через нестабільность, що зберігається, і загрози націоналізації капіталів. Держава ж була нездібна лише зі своїх засобів виробляти довгострокові капіталомісткі інвестиції.

Також суперечливою була ситуація і в селі, де явно гнобилися «куркулі» — найбільш дбайливі і ефективні господарі. У них був відсутній стимул працювати краще. Змусити село збільшувати обсяг виробництва можна було лише переклавши її на колективний спосіб господарювання, що підкоряється централізованому плануванню.