37. Загальноросійський визвольний рух в Україні доби диктатури дворянства.

Дикт двор- політ режим, спрямований на консервацію(збереження)феод-кріпацьк відносин в умовах промисл революції і переходу від феодал сусп. ладу до буржуазного.

Щоб запобігти зростанню українського національного руху, міністр внутрішніх справ Росії П. Валуєв своїм циркуляром (липень 1863 року) заборонив видання українською мовою наукових, релігійних та освітніх праць, а також діяльність недільних шкіл. Відразу після появи цього урядового акта, що був названий Валу- євським циркуляром, громади розпустили, а багатьох їхніх членів заслали в різні регіони Російської імперії. Унаслідок незначного послаблення імперсь¬кої цензури на початку 70-х років громадівці почали відновлювати свою діяльність. З ініціа¬тиви В. Антоновича в Києві була утворена так звана «Стара громада», до якої увійшли такі відомі представники наукової і творчої інтелі¬генції, як М. Зібер, М. Драгоманов, П. Чубин¬ський, П. Житецький, М. Старицький та ін. Назву «Стара громада» організація прибула для того, щоб відрізняти-ся від нових» молодих за ні ком і досвідом студентських громад. У «Старій громаді» переважали високоосвічені фахівці, які мали значний життє¬вий та організаційний досвід. Організація фактично згуртувала навколо себе тогочасну українську інтелектуальну еліту, що у своїй практичній роботі утримувалася від політичної діяльності й віддавала перевагу куль¬турницьким та освітнім заходим. Діяльність українофілів помітно активізувалася із заснуванням у 1873 році в Києві ІІівденніуЗахідноіо відділу Російського географічного товариства, яке плідно працювало над вивченням історії, економіки й фольклору. Громадівці придбали газету «Киевский телеграф», перетво-ривши її на свій напівофіційний орган» який висвітлюва його можливі перспективи в умовах Російської імперії. Щоб уникнути офіційної заборони на українські видання, члени «Старої громади» Пантелеймон Ку¬ліш, Михайло Драгоманов, Олександр Ко- ниський налагодили мідні зв'язки з ук¬раїнцями в Галичині, активно поширюючи там серед своїх однодумців ідеї та погля¬ди, заборонені російським царизмом.

Активізація українського національно- визвольного руху була не до вподоби цар¬ському самодержавству* Воно розпочало черговий наступ проти всього українсько¬го. 1876 року Олександр II своїм так зва¬ним Емсжим, укчічздлі заборонив не тільки видання, а й увезення в Україну у країно- мовної літератури, Крім того, забороня¬лося користуватися українською мовою на сцені, викладати в початкових школах будь-які навчальні дисципліни.в події українсь-кого життя та

38. Національно-визвольний рух в Україні у 60- 90-х роках XIX ст.

З середини 50-х років XIX ст. знову починає відроджуватись український національний рух, активність якого знизилась після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства. Зміна на престолі російських царів у 1855 р. сприяла амністії членів братства, тож вони збираються у Петербурзі і відновлюють свою діяльність. За допомогою українських поміщиків-меценатів В.Тарнавського і Г.Галагана в російській столиці організовується українське видавництво, у якому побачили світ "Записки о Южной Руси", "Чорна Рада" П.Куліша, твори Т.Шевченка, Марка Вовчка та інших укр авторів. Водночас у середовищі інтелігенції в Україні з'являються "народники"- ентузіасти культурно-просвітницької діяльності, переконані в необхідності шукати джерела народного руху серед селян та козаківДо "народників" примкнула група так званих "хлопоманів" на чолі з в. Антоновичєм, які були вихідцями з правобережної польської шляхти і напередодні повстання 1863 р. розірвали зв'яжи з польським національним рухом. Вважаючи своїм обов'язком служіння українському народові, вени засновують в Києві громаду, котра займається культурно-просвітницькою Діяльністю. До складу громади, яку очолював В.Антонович, входили такі діячі, як Т.Рильський, П.Чубинський, Б.Познанський, О.Русов, Кониський, М.Драгоманов та ін. Члени громади брали активну участь у створенні в Києві недільних шкіл для дорослих і підлітків; у багатьох із них викладання велося українською мовою. Перша така школа виникла ще 1859 р. на Подолі, а до 1862 р. їх кількість перевищувала сотню. За зразком київської громади виникають аналогічні організації інтелігенції в інших містах України.

В.Антоновичу вдалося зберегти гурт своїх прихильників, які стали основою для створення так званої "Старої громади". Сюди ввійшли М. Драгоманов, О.Русов, М.Зібер, С.Подолинський та ін. Нових членів приймали більш ретельно, громада стала приділяти велику увагу роботі в земствах, а також розвиткові науки.У 1873 р. за ініціативою громадівців у Києві було створене українське наукове товариство під назвою "Південно-Західний відділ Російського Географічного Товариства". В 1875 р. вони придбали російську газету "Киевский Телеграф" і протягом року через неї пропагували свої ідеї, але це викликало підозри у царських властей. Комісія, призначена для розслідування цієї справи, підготувала указ, який був підписаний Олександром II 18 травня І876 р. в німецькому містечку Емс.За Емським указом ухвалювалося: 1) не допускати ввозу українських видань з-за кордону; 2) заборонити видання українських творів в імперії, за винятком історичних документів і "красного письменства"; 3) заборонити сценічні вистави і навіть тексти до нот українською мовою; 4) припинити видання "Киевского Телеграфа". Водночас на громадівців накочується нова хвиля репресивних заходів, знову найбільш активних із них висилають на заслання, у Києві ліквідовується відділення Російського Географічного Товариства. Однак і після Емського указу громади продовжували діяти, перейшовши на підпільне становище. Було вирішено відкрити за кордоном своє представництво, і з цією метою М. Драгоманов відбув до Швейцарії.В цілому ж 80-і роки, коли настала доба реакції, характеризуються спадом національного руху в Наддніпрянській Україні. Центр визвольної боротьби в цей час переміщується в Західну Україну. Москвофілам протистояла інша течія - народовці. У 1868 р. народовці засновують громадське товариство "Просвіта", що мало на меті поширення освіти та пробудження національної свідомості (Анатоль Вахнянин). "Просвіта" займалася виданням творів українських письменників, підручників, газет, альманахів та ін.у 1880 р. на противагу москвофільському "Слову" народовці засновуй газету з промовистою назвою "Діло". Під впливом ідей М.Драгоманова у 1885 р. виникає перша політична організація народовців - Народна Рада. Нарешті, у 1890 р. прихильники Драгоманова І.Франко, М.Павлик, С.Данилович, К.Трильовський створюють першу політичну партію - Русько-Українську радикальну партію. В основу програми було покладено соціалістичні ідеї, соборність і незалежність України. Таким чином, український національний рух в період репресій царизму Наддніпрянській Україні продовжує розвиватись і досягає значних успіхів у Західній Україні, яка стала на той час своєрідним "українським П'ємонтом", базою для його дальшого поширення. Якщо в Наддніпрянській Україні організації інтелігенції - громади твердо продовжували відстоювати необхідність лише культурно-освітньої діяльності, то в Західній Україні ліве крило інтелігенції схиляється політичної боротьби і створює в 1890 р. першу політичну партію.

39 Кримська війна та її наслідки для україни

Причини та початок війни.Приводом до початку війни став конфлікт між православним і католицьким духівництвом про право володіння святими місцями в Палестині, яка була підпорядкована султанській Туреччині. Турецький султан під тиском французького уряду розпорядився передати ключі від Віфлеємського храму в Єрусалимі католицькому духівництву. У відповідь російський цар Микола І у лютому 1853 р. послав до Константинополя дипломатичну місію на чолі з князем О. Меншиковим з ультимативною вимогою негайно відновити права православної церкви в Палестині і укласти конвенцію, за якою російський цар став би покровителем усіх православних підданих Османської імперії. У травні 1853 р. турецький уряд, за підтримки урядів Англії і Франції, відмовився виконати ці вимоги. Росія розірвала дипломатичні відносини з Туреччиною і російські війська під командуванням князя М. Горчакова 21 червня 1853 р. ввійшли в залежні від турецького султана дунайські князівства — Молдову та Валахію і протягом місяця окупували їх.ПЕРЕБІГ ВІЙНИ 4 жовтня 1853 р. турецький султан оголосив війну Росії. Воєнні дії відбувалися на Чорному морі, Дунаї і на Кавказі. 18 листопада 1853 р. російський флот прорвався в Сінопську бухту, на побережжя Анатолії, і знищив турецьку ескадру.

Оскільки Туреччині загрожував розгром, у березні 1854 р. Англія і Франція оголосили війну Росії. Вороже до Росії поставилися також Австрія та Пруссія.Почавши війну проти Росії, англо-французьке командування підвело свої кораблі й спробувало атакувати російське узбережжя в різних місцях — у районах Крондштадта, Одеси, Соловецького монастиря, Петропавловська-Камчатського. Але головні воєнні дії воно розгорнуло на півдні.Напад англо-французького флоту на Одесу.10 квітня 1854 р. англо-французька ескадра підійшла до Одеси і почала артилерійський обстріл передмість, берегових укріплень та торгових суден і всього міста. Одеса була найбільшим торговим портом на чорноморському узбережжі і не мала берегових оборонних споруд та достатніх військових сил. У відповідь батарея прапорщика О. Щоголева відкрила вогонь і вела його протягом шести годин. 30 квітня і 1 липня 1854 р. англо-французькі кораблі знову обстрілювали Одесу з гармат, але артилеристи міста змусили їх відступити. При цьому в останній раз захисники Одеси захопили англійський фрегат «Тайгер», який при проведенні розвідки сів на мілину.

Воєнні дії в Криму. Оборона Севастополя .2 вересня 1854 р. через безтурботність головнокомандуючого російських військ в Криму О. Меншикова, більш, ніж 60-тисячна англо-французька армія висадилась біля Євпаторії і стала просуватись на південь, в напрямку Севастополя. 8 вересня біля р. Альми російські війська зазнали поразки і відійшли до Бахчисарая. Англо-французька армія, не змігши з ходу взяти Севастополь, приступила до його облоги. У Севастополі вів бої 18-тисячний гарнізон, до якого входили і сформовані в Україні полки: Чернігівський, Полтавський, Житомирський, Подільський, Кременчуцький, Одеський і Волинський. На оборону міста стали і 20 тис. моряків. Щоб перегородити ворожим військам доступ до Севастополя з моря, у гавані були затоплені парусні судна.Але незважаючи на небачений героїзм захисників Севастополя, сили були нерівні, і 27 серпня 1855 р. ворожі війська захопили Малахів курган і захисники міста змушені були залишити південну частину міста і перейти на північну сторону бухти.

Участь населення України у війні.

Україна була найближчим тилом і базою постачання російської армії, на війну було мобілізовано багато рекрутів і ополченців, послано погоничів, для перевезення військових вантажів взято велику кількість коней і волів. Для армії брали провіант, в містах і містечках розміщали в лазаретах та госпіталях поранених і хворих солдатів і матросів. Народ намагався подати допомогу солдатам і офіцерам, які воювали на фронтах, та їхнім сім'ям. Проводився збір коштів на військові потреби, жінки доглядали поранених бійців у шпиталях, їхали на фронт і працювали сестрами милосердя і т. п.

Кримська війна, наочно показавши гнилість і безсилля кріпосної Росії й завдавши великого удару по зовнішньополітичному престижу царизму, разом з тим ще більше загострила кризу всієї феодально-кріпосницької системи, прискорила поширення революційного духу і змусила царизм й увесь клас дворян-кріпосників приступити до скасування кріпосного права та проведення інших реформ.

40. Українські землі під владою Австрійської імперії у першій половині XIX ст.

З кінця XVIII ст. Галичина, Північна Буковина й Закарпаття потрапили до складу Австрійської імперії. Головну роль в економіці цих земель відігравало сільське господарство, певний розвиток мали промисли, діяла невелика кількість мануфактур.Селянам належало менше ніж половина всіх земельних угідь. Господарське життя мало екстенсивний характер, переважала відстала трипільна система. Селяни відробляли по 5-6 днів панщини на тиждень, відбували багато інших повинностей, ще й платили натуральний оброк, щоб мати у власність клаптик землі. Відтак злиденне галицьке селянство споживало вдвічі менше продовольства від норм західноєвропейського селянина. Галицькі міста були відрізані від традиційних ринків в Україні, українство в них ледь животіло. Провадилась політика онімечення населення, українцям було заборонено обіймати посади в органах державного управління. До того ж, постійні міжнародні війни, іноземна окупація, занепад зовнішньої торгівлі, соціальний і національний гніт довели край до повного економічного занепаду, зубожіння людей.Західноукраїнські землі було поділено на округи (циркулі) на чолі з австрійськими чиновниками - старостами. Очолював управління губернатор, який перебував у Львові. У містах створювались магістрати на чолі з бургомістрами і радниками, яких призначав австрійський уряд. Галичина разом з частиною польських земель, що дісталися Австрії після поділів Польщі, була виділена в окремий коронний край — "Королівство Галщії і Лодомерії" з центром у Львові.. Австрійські монархи Марія-Терезія та Йосиф II під час свого спільного правління (1765-1780) та самодержавної влади останнього (1780-1790) намагалися змінити аграрне законодавство. 1782 р. було скасовано особисту залежність селянина від землевласника, а 1786 р. — частково обмежено панщину. 1781 р. було скасовано обмеження й дискримінацію некатолицьких конфесій. Шкільну освіту було переведено на державне утримання. Згідно зі шкільною реформою 1774 р. у містечках і великих селах було створено початкові ("тривіальні") школи, в окружних центрах — "головні", в центрах провінцій — "нормальні", в яких велася підготовка вчителів.У 30-х роках у Львівській семінарії студенти М. Шашкевич, І. Вагилевич та Я. Головацький створили гурток демократичної української молоді, що дістав назву "Руська трійця". Вони писали статті з історії, збирали українські народні пісні та думи, друкували їх. Коли цензура заборонила видання збірки творів під назвою "Зоря", "Руська трійця" уклала другу книжку-альманах — "Русалка Дністровая", що вийшла 1837 р. в Угорщині. Це був перший Серйозний виклик поневоленого українського народу колоніальній політиці Австрійської імперії. Революційно-визвольний рух 1848 p., що охопив країни Західної Європи і розгорнувся в західноукраїнських землях, примусив австрійського імператора Фердинанда І декларувати демократичні свободи. 17 квітня 1848 р. було скасовано феодальну залежність селян і панщину.Демократизація суспільного життя сприяла пожвавленню польського визвольного руху, для керівництва яким було створено у квітні 1848 р. Польську раду народову; розпочалося формування національної гвардії. Поляки домагалися перетворення Галичини на свою автономну провінцію, нехтуючи прагненням українців, що становили більшість населення краю, до самостійного національного розвитку.Значним надбанням визвольної боротьби стала участь українського населення у виборах до австрійського парламенту в червні 1848 p.,  — українці тоді здобули 39 депутатських місць. Вони рішуче виступали за остаточну ліквідацію кріпацтва, а також соціальних політичних утисків українства з боку властей, захищали його право на освіту, свою державну мову й урядові посади.Наляканий піднесенням революційного руху австрійський імператор Франц-Йосиф І, що вступив на престол у грудні 1848 р. після зречення Фердинанда І, проголосив введення реакційної конституції (березень 1849); рейхстаг було розігнано. У травні 1849 р. російські війська на прохання австрійського імператора придушили угорську революцію. А 1850-го був заарештований ватажок селянського повстання в Буковині Л. Кобилиця. Після жорстоких тортур його вислали до м. Гура-Гумора (в Румунії), де він через рік помер. Влітку 1851 р. розпустили Головну руську раду.

Революційні події 1848-1849 pp. дали поштовх зростанню національної свідомості українського народу, зміцнили його прагнення до свободи й об'єднання українських земель