44. Етносоціальна структура укр сусп другої пол. Хіх ст.

Великі економічні зрушення після селянської реформи зумовили появу в українській нації двох нових класів - буржуазії та пролетаріату. Промисло-ва буржуазія формувалася з українських, російських, польських та єврейських купців, міщан і поміщиків. Чимало підприємців було іноземного походження. Українська буржуазія чисельно переважала лише в харчовій і вугільній галузях промисловості та в пароплавстві. Робітничий клас зростав за рахунок розореного селянства й прийшлих селян та робітників з Росії. 1897р. із 1480 тис. робітників, узятих на облік, 84% були корінними жителями, з них понад 52% назвали своєю рідною мовою українську. В Україні існувало також до 1,8 млн. сільськогосподарських робітників. Нелегко жилося робітничому класові - робочий день тривав 12-14 годин, платня була значно нижчою за вартість робочої сили, накладалися різні штрафи та податки, внаслідок аварій траплялися каліцтва й травми, медичне обслуговування та житлові умови були незадовільними, права робітників майже не регулювалися законодавчими актами, не існувало й профспілок. Поступово робітники піднімалися на боротьбу, що мала переважно економічний характер.

На своїй землі українці становили етнічну більшість. Понад 90% їх належало до селянських верств і становило 85% усіх зайнятих в сільськогосподарському вироб-ництві. Провідне становище в органах державного апарату та господарського управління посідали росіяни, євреї, а в Галичині - австрійці, поляки. У 1897р. росіяни становили 34%, українці -- 30%, а євреї та інші національності - 27% міського населення в Наддніпрянській Україні.

45.Загальноросійський визвольний рух в Україні другої половини XIX століття

У другій половині XIX ст. одночасно з розвитком національного руху в Україні поширювалися й загальноросійський і польський визвольні рухи. У цих рухах, зокрема в загальноросійському, в цей час дедалі ширше розвивалися течії — демократична й ліберальна. Учасники обох течій були настроєні проти абсолютизму, кріпосництва, за політичні свободи, за демократизацію суспільства і конституційний правовий порядок.

Але ліберали, які відображали інтереси помірковано настроєних кіл тодішнього суспільства, стояли за еволюційний прогрес у суспільстві, за мирні реформи, які мали здійснюватися в рамках «закону» властями, збереження приватної власності як головного рушія економічного розвитку і прогресу. Найбільш послідовні, або, як їх називають у вітчизняній літературі, радикальні або революційні демократи відображали й захищали загальнодемократичні вимоги й інтереси широких трудящих мас і передусім селянства. Лідери революційної демократії виступали проти соціального й національного гніту, за перебудовнг експлуататорського суспільства в суспільство справедливе, соціалістичне.

46. Національно-визвольні рухи в Україні другої половини XIX століття

Реформи 60—70-х років намагалися пристосувати існуючий суспільно-політичний устрій країни до потреб капіталістичного господарства. Відповідно запроваджувались деякі елементи буржуазної державності: виборні представницькі установи місцевого адміністративного управління (земські та міські органи самоврядування), виборні органи суду (мирові судді), більш гнучкі буржуазні форми фінансового контролю і цензури, принципи всезагальності в комплектуванні армії та діяльності органів народної освіти тощо. Проте реформи були непослідовними і зберігали основні дореформені вищі й місцеві установи, існуючі порядки. Але у 80-ті — на початку 90-х років уряд удався до контрреформ, які значною мірою ліквідували результати попередніх його реформаторських дій.

Поштовхом до реформ, що відбулися в 60 — 770-х роках XIX ст. в Росії, та Австрії, були передусім воєнні поразки обох країн. Росія програла Кримську війну 1854— 1855 pp. Англії, Франції, Туреччині та Сардинії. Австрія була розбита італійськими і французькими військами у 1859 p., Італією та Пруссією у 1866 р. Загроза внутрішній стабільності з боку селянського руху (в Росії), національно-визвольного руху угорців (в Австрії) примусили імператорів обох держав вдатися до "революції згори" — політичних та економічних перетворень з метою модернізації своїх країн у західноєвропейському дусі. Головними причинами реформ стали нездатність кріпаків через низьку продуктивність праці задовольнити потреби власних і поміщицьких господарств, зубожіння значної частини поміщиків і кріпосних селян, наростання антикріпосницького руху, критика європейською громадськістю царизму за обстоювання кріпосницьких порядків, станового устрою Російської імперії.

Реформи торкнулися різних сфер суспільно-політичного життя (селянська — 1861 p., земська, фінансова — 1864 p., міська — 1870 p., шкільна — 1860—1864 pp., військова — 1864—1874 pp., поліцейська та ін.).