42. Скасування кріпацтва

Щоб уникнути революції, царський уряд провів «визволення селян» зверху. 19 лютого 1861 р. цар Олександр II підписав маніфест про селянську реформу. Одночасно з маніфестом було затверджено низку положень і додаткових правил.

Законодавчі акти 19 лютого 1861 р. проголошували скасування кріпосного права, надаючи селянам і дворовим людям права «вільних сільських обивателів, як особисті, так і майнові». Ссляни-кріпаки переставали бути власністю поміщиків. Вони могли вільно торгувати, відкривати промислові та ремісничі підприємства, торговельні заклади, записуватися в цехи, купувати і збувати рухоме й нерухоме майно, без дозволу поміщиків одружуватися, віддавати дітей у навчальні заклади. Поміщики за встановлені повинності — роботою або грішми — мусили надати в постійне користування селян «садибну осілість» і перший наділ польової землі та інших угідь. Селяни залишалися тимчасово зобов'язаними на невизначений час. Тільки з 1 січня 1883 р. вони в обов'язковому порядку мали викуповувати польові наділи.

Оскільки в переважній більшості повітів України земля була високої якості, тут встановлювали менші, ніж в інших районах Росії, норми селянського наділу (від 3 до 6,5 десятин на ревізьку душу в південних і від 3 до 4,5 десятин у лівобережних губерніях). Поміщикам надавали широкі можливості зменшувати площі селянських земель, виділяти неповні душові наділи. У селах Лівобережжя й Півдня було відрізано близько 1 млн. десятин, або 15 % загальної площі землекористування. Із загального числа 2,5 млн. ревізьких душ колишніх поміщицьких селян в Україні 220 тис. було обезземелено зовсім. 94 % ревізьких душ отримали наділи до 5 десятин, тобто менші прожиткового мінімуму. До того ж, поміщики залишили собі найкращі землі, а селянам виділили найгірші, позбавили їх випасів, водопоїв, лук, лісів та інших угідь.

Інтересам поміщиків відповідала також викупна операція, яку проводив царський уряд. Загалом селяни мали внести викупних платежів приблизно в чотири рази більше від тогочасної ринкової вартості землі. В Україні за дореформеними цінами земля, яку отримали поміщицькі селяни, коштувала 128 млн. крб., а селяни мали сплатити 503 млн. крб.

Для державних селян, які становили половину всього селянства України (2,2 мли ревізьких душ), умови реформи були сприятливіші. Вони отримали земельні наділи майже вдвічі більші, ніж поміщицькі селяни, а викупні платежі вносили менші.

43. Буржуазна індустріалізація в Укр. В другій пол.. Хіх ст.

Хоч реформи 60 —70-х років, насамперед селянська, були обмеженими й непослідовними, вони прискорили процес формування в Україні індустріального суспільства. Збільшувалася кількість промислових підприємств. Безпосередній вплив на розвиток продуктивних сил країни мав транспорт, зокрема залізничний. Нові залізниці прокладали, виходячи з інтересів колонізаторської політики царату. Київ, наприклад, не мав сполучення з Одесою. Поряд із залізничним транспортом велику роль у зміцненні зв'язків між різними економічними районами відігравав водний. Головною водною артерією України був Дніпро. Багато важило зростання морського торгового флоту. Азово-Чорноморський басейн був південними морськими воротами всієї країни. Збільшення товарообігу його портів сприяло розширенню та зміцненню всеросійського ринку. Найбільшим портом на півдні України стала Одеса, яка набула великого значення як транзитний пункт у зовнішній торгівлі Росії. Розвиток транспорту підвищив попит на паливо та метал. На базі використання багатих запасів корисних копалин півдня України створюються кам'яновугільна, залізорудна та металургійна галузі промисловості. Надзвичайно важливе значення для дальшого зростання важкої промисловості України мала розробка багатющих покладів криворізької залізної руди, що почалася з 80-х років. Уже тоді Україна давала понад 57 % видобутку руди в Росії. У 80 —90-х роках на території Катеринославської і Херсонської губерній було збудовано 17 великих металургійних і десятки машинобудівних заводів. Наприкінці 90-х років виробництво чавуну в Україні становило 52 % загальноросійської виплавки. Певний вплив на розвиток промисловості мав іноземний капітал, приплив якого помітно посилився з 80-х років XIX ст. Особливо великий потік бельгійських, французьких, англійських і американських капіталів ринув у гірничу промисловість України. Зарубіжні інвестори отримували в Україні високі прибутки, що майже повністю йшли за кордон. Текстильна промисловість в Україні не змогла розвинутися через конкуренцію продукції російських фабрик, що користувалися протекцією царського уряду.

У пореформений період швидко збільшувалося індустріальне населення, зростали міста, були створені нові промислові центри. Кількість дрібних міст з населенням до 10 тис. чол. скоротилася майже вдвічі.

Отже, Україна, незважаючи на колоніальну політику царату, щодо економічного розвитку займала в Російській імперії одне з перших місць. Вона випереджала інші райони за видобутком вугілля, виплавкою чавуну, виробництвом цукру. Україна належала до тих окраїн царської Росії, які в промисловому відношенні мало чим відрізнялися від центру імперії, хоч її економіка значною мірою мала однобокий характер. У кін. XIX ст. Україна давала 70 % усієї продукції добувної промисловості, тоді як у переробній її частка становила лише 15 %.