Розмовний стиль

Сфера використання – усне повсякденне спілкування в побуті, у сім’ї, на виробництві.

Основне призначення – бути засобом впливу й невимушеного спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з’ясування виробничих і побутових стосунків.

У повсякденних відносинах мовці можуть торкатися різних, часто не пов’язаних між собою тем, отже, їхнє спілкування носить частіше випадковий інформативний характер.

Основні ознаки:

• безпосередня участь у спілкуванні;

• усна форма спілкування;

• неофіційність стосунків між мовцями (неформальне спілкування);

• невимушеність;

• спонтанність спілкування;

• використання вербальних засобів (логічних наголосів, тембру, пауз, інтонації);

• використання екстралінгвістичних чинників (погляд, жести, міміка);

• емоційні реакції;

• потенційна можливість відразу уточнити незрозуміле, акцентувати головне.

Основні мовні засоби:

• емоційно–експресивна лексика (метафори, порівняння, синоніми та ін.);

• суфікси суб’єктивної оцінки (зменшено-пестливого забарвлення, зниженості);

• прості, переважно короткі речення (неповні, обірвані, односкладові);

• часте використовування різних займенників, дієслів із двома префіксами (поп-, пона-, поза-);

• фразеологізм, діалектизм, розмовна, просторічна лексика, жаргонізм, скорочені слова, вигуки і ін.;

• заміна усталених слів і словосполучень української сучасної літературної мови розмовними словами (електропоїзд – електричка, бетонна дорога – бетонка).

Типові форми мовлення – усні діалоги та полілоги.

Норма розмовного стилю встановлюються, національною, традицією – їх відчуває і спонтанно обирає кожен мовець.

Жанри реалізації – бесіда, лист.

Завдання

I. Прочитати текст, визначити стиль і підстиль кожного, підкріпивши власні міркування аргументами.

1.

Акт проголошення незалежності України Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла над Україною у зв’язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року. проводжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні; виходячи з права на самовизначення, передбаченого статусом ООН та іншими міжнародно-правовими документами; здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує Незалежність України та створення самостійної української держави – України. Територія України є незалежною і недоторканою. Віднині на території України мають чинність включно конституції і закониУкраїни. Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення. 24 серпня 1991 року. Верховна Рада України

2.

Побачивши юрбу, Ісус вийшов на гору; і коли сів, підійшли до Нього його учні. І відкривши Свої уста, Він навчав їх, промовляючи: Блаженні убогі духом, бо їхнє Царство Небесне. Блаженні ті, що плачуть, бо вони будуть потішені. Блаженні лагідні, бо вони успадкують землю. Блаженні голодні й спрагнені праведності, бо вони наситяться. Блаженні милосердні, бо вони помилувані будуть. Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать. Блаженні миротворці, бо вони синами Божими названі будуть. Блаженні переслідувані за правду, бо їхнє Царство Небесне. Блаженні ви, коли будуть вас зневажати та переслідувати, і наговорюватимуть на вас усяке лукаве [слово], обмовляючи вас за Мене. Радійте й веселіться, бо велика нагорода ваша на небесах; адже так само переслідували пророків, які були перед вами. Ви – сіль землі. Якщо сіль утратить силу, то як зробити її солоною? Нінащо вона вже не буде більше придатна, хіба щоб викинути геть, аби топтали її люди.

3.

– Добрий вечір! – Добрий вечір! – Чи не могли би ви прийняти мене на ніч? – А ти звідки мандруєш? – Іду, дідусю, з війська додому. – А що ти там, синочку, навчився? – Туди йшов волом, а звідти вертаю ослом. – Синочку, розтлумач мені це. – Та поки не йшов до війська, то працював, як віл, і багато чого навчився, а в армії за двадцять п’ять літ, що знав – забув, і нічого мене не навчили, крім: айн, цвай, драй…(раз, два,три) – Слухай, сину. Я прийму тебе не на ніч, а на рік, За рік служби дам тобі три добрі поради.

4.

Термін «дизайн» походить від латинського designare, але протягом останніх століть його пов’язують з англійською мовою. Саме в англійських виданнях, і найбільше в Оксфордському словнику, було наведено первісні значення цього терміна; їх зафіксовано за роками: 1548 – «планувати», 1570 – «окреслювати обрисовувати», 1588 – «мета, інтенція», 1593 – «план у думці того, що буде зроблено», 1638 – «план будівництва», 1697 – «зробити попередній начерк для конструювання чогось» [1; с.36, 162]. До XX ст. термін вписувався за таким тлумаченням: «Дизайн – це план або репрезентативні речі за допомогою схеми, ескізу, генерального вигляду; перша ідея, що виражається за допомогою візуальних засобів, як у живопису або архітектурі». Таке визначення дає британське видання 1904 р. [2; с.324]. Порівняймо його із тим, що міститься у британському виданні 1995 р.: «Дизайн – це те, що створює структуру або форму чогось за допомогою виконання ескізу, схеми, малюнку або плану; планувати та створювати щось художньо і майстерно» [3; с. 425]. З порівняння випливає, що ядро терміну «дизайн», котре склалося на початок минулого століття, не зазнало корінних змін протягом останніх майже 100 років. Відтак тут ідеться про одне й те саме явище або, принаймні, якщо й про два, то дуже схожих між собою. Це з одного боку. По-друге, тлумачення терміна в різних виданнях протягом XX ст.. мали велику кількість відтінків і віддзеркалювали різні аспекти багатогранного поняття «дизайн». «Українська академія мистецтв» - випуск 12. – Київ, 2005.

5

1. Я – Господь Бог твій, що вивів тебе з Єгипетського краю, з дому рабства, хай не буде тобі інших богів передо мною! 2. Не роби собі різьби й всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді, під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм; бо Я – Господь Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить мене, і що чинить милість до тисячі поколінь тих, хто любить Мене і хто дотримується Моїх заповідей. 3. Не призивай імення Господа, Бога твого, надаремно, бо не помилує Господь того, хто призиватиме його ймення надаремно. 4. Пам’ятай день суботній, щоб святити його! Шість днів працюй і роби всю працю свою, а день сьомий – субота для Господа, Бога твого 5. Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на Землі. 6. Не вбивай! 7. Не чини перелюбу! 8. Не вкради! 9. Не свідкуй неправдиво на свого ближнього. 10. Не бажай дому ближнього свого, не бажай жони ближнього свого, ані раба його, ані його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого!

6.

Сам не знаю, як Вас перепрошати, почтенний Друже, що так довгі часи до Вас не пишу. Певно, вже завалисте думати, що Вас менше поважаю, менше желаю узріти! О, того не думайте! Не моя холодність, але обстоятельства всьому вина. Не знаю, чи вже-сте виділи і пізналися з г. Когутом моїм щирим приятелем, котрий там до Вас на перший раз помандрував той Вам, сподіваюсь, дещо витолкує. Не знаю, що редакція «Друга» думає о мні, що так спізняюся з присилкою оплати, – але, що діяти, сли не мож! До літературної праці ані руш забратися, хіба в школі прихапцем перекладаю «Антігону» Софокла, – дасть бог, трохи пізніше, пришлю Вам проби тої роботи. Напишіть, сли ласка, як там у Вас стоїть література, кружок et cet**.

7.

…Ідуть дощі. Холодні осінні тумани клубочать угорі і спускають на землю мокрі коси. Пливе у сірі безвісті нудьга, пливе безнадія, і стиха хлипає сум. Плачуть голі дерева, плачуть солом’яні стріхи, вмивається сльозами убога земля і не знає, коли осміхнеться. Сірі дні зміняють темнії ночі. Де небо? Де сонце? Міріади дрібних крапель, мов умерлі надії, що знались занадто високо, спадають додолу і пливуть, змішані з землею, брудними потоками. Нема простору, нема розваги. Чорні думи, горе серця, крутяться ту, над головою, висять хмарами, котяться туманом, і чуєш коло себе тихе ридання, немов над умерлим… Маленьке сіре, заплакане віконце. Крізь його обом – і Андрієві, і Маланці, видно, як брудною, розгрузлою дорогою йдуть заробітчани. Йдуть та йдуть, чорні, похилені, мокрі, нещасні, немов каліки-журавлі, що вибились від свого ключа, немов осінній дощ. Йдуть і зникають у сірі безвісті… Тьмяно в хатинці. Цідять морок маленькі вікна, хмуряться вогкі кутки, гнітить низька стеля, і плаче зажурене серце. З цим безкінечним рухом, із цим безупинним спаданням дрібних крапель пливуть і згадки. Як краплі сі – упали й загинули в болоті дня життя, молоді сили, молоді надії. Вже пішло на других, на сильніших, щасливіших, немов так і треба. Немов так і треба… А дощ іде… Горбатими тінями у хатнім присмерку сидять старі, немов рішають загадане… (М. Коцюбинський)

8.

…Синтез мистецтва передбачає органічну єдність, взаємозв’язок, взаємодію різних видів мистецтва, покликаних сприяти естетичному оформленню матеріального і духовного середовища життєдіяльності людини (пластичні мистецтва), або створювати нові художні явища (видовищні мистецтва, зокрема театральне). Досягається синтез мистецтв гармонійними поєднаннями окремих компонентів на засадах ідейно-художнього задуму, композиційного узгодження стилів, жанрів, пропорцій, ритмів тощо. Стосовно видовищних (просторово-часових) мистецтв, тут синтез іманентний самій природі художньої творчості, і відбувається ніби в середині даного виду мистецтва.

9.

Мій любий, я дуже турбуюсь про тебе. Кажуть, в Петербурзі грип, турбуюсь за твою доньку. На всякий випадок чекаю листа від тебе. Я одружений і щасливий, одне бажання моє, щоб нічого не змінилося. Цей стан для мене такий новий, здається, я переродився. Будьте же всі здорові.

10.

…– Мамо, рятуйте Миколу! – Де ж Микола? – Помандрував, покинув нас! – Коли? – Оце тільки що розпрощався зо мною і вас не звелів будить та й пішов на мандрівку кудись. – Боже мій, святе мій! Чом же ти мене не збудила? – Я світу за сльозами не бачила, я про вас і забула. – Що ж ми тепер в світі божому будемо діять та робити без хазяїна?

11.

Дякуємо тобі, Христос Боже наш, що ти наситив нас земними Твоїми благами і не залишив нас і Небесного Твого Царства, але як посереду твоїх учнів приїшов, надати їм спокій, прийди до нас та надай нам порятунок душі Біблія Євангелія від св. Матвія 24,23 24. Доля єрусалимського храму І увійшов Ісус і від храму пішов. І підійшли його учні, щоб йому показати будинки храмові. Він же промовив у відповідь їм: «Чи бачите ви все оце? По правді кажу вам: Не залишиться тут навіть камінь на камені, який не зруйнується!»… Ознаки кінця світу. Коли ж він сидів на …горі, підійшли Його учні до Нього самотньо й спитали: «Скажи нам, − коли станеться це? І яка буде ознака приходу Твого й кінця віку?»

12.

Євангелія від св. Матвія І зараз по скорботи днів сонце затомиться, і місяць не дасть свого світла», і зорі попадають з неба, і сили небесні порушаться». І того часу не небі з’являться знаки Сина Людського, і тоді «заголосять всі земні племена» і побачать вони Сина Людського, що йтиме на хмарах небесних із великою потугою й славою. І послав янголів своїх Він із голосним сурмовим гуком, і зберуть його вибраних «віт вітрів чотирьох, від кінців неба аж до кінців його».

13.

Отже, Чорнобильську атомну, яка після вибуху в квітні 1986 року забрала життя, за деякими підрахунками, не менше 30 тисяч наших співвітчизників, закрито. Проблеми?.. Хто «позакриває», чи то пак, порозв’язує проблеми, породжені нею? Та ні, дарма так захлинався журналіст в ефірі, поминаючи їх у цьому столітті, вони перейдуть з нами, скільки років чи століть залишатиметься страшною пусткою колись один з наймальовничіших кусочків не тільки Полісся, а й усієї України − сплюндрований, заражений, перетворений на слово із залізним чи тюремним присмаком «зона». Тай чи відродиться колись узагали… (Ю.Щербак)

II. Визначити провідну думку тексту, дати заголовок.

У ремісничі та ФЗУ Зачіплянка тепер інших послала, тих у кого ще й вус не пробився, а ти зрілим студентом стоїш ось перед нічним, незникаючим видивом собору. Під тінню його минало життя поколінь. Були, перейшли, тепер ти з’явивсь. І після тебе прийдуть, житимуть на цій Зачіплянці люди іншого складу, інших професій, кібернетики які-небудь, астронавти… Ким ти будеш для них?

З яким почуттям тебе спом’януть? Кажуть що інстинкт смерті є нібито визначальним у житті людини. Нібито все диктує страх перед невідомістю, перед тайною зникнення…Та чи так це насправді? Чи не більше мусить лякати живущого те, що проіснувати він може марно, безцільно, пройти дорогу життя людино-авоською, відцвісти свої весни пустоцвітом? Так у чому все-таки він, «конечний зміст всієї мудрості земної»? Як бути справжнім? Як досконалитись? Як маєш повестись, щоб відчути себе перед лицем всесвіту вінцем природи? Ось перед тобою шедевр, поема степового козацького зодчества. Є ритм свій в споруді собору, є вільний політ натхнення, любов висока… Чи створиш ти щось рівне цьому, щось краще за це? В чому твоя душа увічнить себе, де вони, поеми твої? Каже Вірунька, що дівчата божеволіють в такі ночі від кохання… А де ж та, ради якої ти збожеволів би, зустрівши її на своєму життєвім шліху, де та, яку оспівав би? Відомо що кохання виникло на пізній стадії розвитку людства, торгом потім стало, ну, а далі? Розвиватиметься, напевно ж, у бік прекрасного, а не потворного.. Чисте, святе це почуття завжди зостанеться найвищою піснею і життя, й мистецтва…

Мовчить собор. Щоразу перед ним Баглай почуває якийсь дивний смуток і щось навіть тривожне. Собор ніби має в собі стихії, навіває щось таке ж велике, як навівають на людину степ або ескадри хмар серед бурі, або окутані вічними димами чорні індустрійні бастіони заводів. Німотна музика собору, музика отих гармонійно піднятих у небо бань-куполів – вона для тебе реально існує, ти здатен її чути, хоча інші, здається, до неї глухі. Не злопам’ятна Зачіплянка, та все ж, мабуть, важко забути, чим був колись цей собор, найбільший, найпишніший в єпархії. І праведників, і грішників – усіх він єднав. <…> Горіли свічки, з розмашистих кадил пахощами ладану обдавало людей, сяяли в рушниках ікони, півча – аж розлягався собор – переливалася райськими голосами, виспівуючи людям небесне, вічне блаженство, а після відправи знову її викидало із небес у реальний жорстокий світ хижацтва, здирства, нестатків, світ бельгійських заводчиків і «рідних» мордатих стражників, получок і забастовок, пиятик і бійок до крові… Але це відійшло, розтануло разом із ладанними димами, зостався для студента тільки оцей довершений архітектурний витвір, оця симфонія пластики. Невже знесуть? Вірунька заспокоює, нема нібито причин зносити… Та якщо вже взялись за нього, якщо став він комусь на заваді, то причину знайдуть… Ох, важко буде встояти йому!.. А нащадки ж прийдуть, спитають колись: ану, якими ви були? Що збудували? Що зруйнували? Чим ваш дух трепетав?

(О. Гончар, «Собор)