Роль мови у суспільному житті

Сучасна українська мова є багатовіковим надбання українського народу. Вона створена зусиллями багатьох поколінь.

Становлення народу тісно пов’язано з формуванням його мови. Усі сторони суспільного життя, процеси пізнавальної і творчої діяльності людини, кожний момент її свідомості супроводжуються мовою.

Мова − найважливіший засіб спілкування між людьми. Вона безпосередньо зв’язана з мисленням. Не може бути мислення без мови і мови без мислення. Мова і мислення мають глибоко суспільний характер за своєю природою, своїми функціями. З допомогою мислення люди пізнають світ, об’єктивні закони природи й суспільства. Пізнавальна діяльність людини, її мислення можливі лише на базі мовного матеріалу, слів і речень. Кожний момент діяльності обумовлюється думкою і її носієм – мовою. Тільки завдяки мові все здобуте попередніми поколіннями не гине марно, а служить фундаментом для подальшого розвитку людини.

Літературна мова – це мова державних, громадських, політичних установ, організацій, навчальних закладів, науки, художньої літератури, ділового спілкування, театру, кіно, преси, телебачення.

В Україні державною мовою є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя; сприяє розвитку української нації, її традицій і культури. І це гарантує Конституція України.

Така важлива роль мови в суспільному життя нашої держави зобов’язує добре знати функції й закономірності її розвитку. Щоб оволодіти нормами сучасної літературної мови, треба глибоко вивчати її фонетичну систему, лексичний склад, граматичну будову і стилістичні властивості. Досконале знання мови є важливим показником інтелектуального розвитку людини та її культурного рівня.

В умовах національного відродження українська мова набула особливої ваги. Вона стала вирішальним чинником самобутності талановитого українського народу, виразником інтелектуального і духовного життя.

Фунціональні стилі української мови

Функціональний стиль – це різновид літературної мови, її видозміна в залежності від сфери умов і форм (усної чи писемної) спілкування.

Наразі виділяють такі стилі:

• художній;

• науковий;

• публіцистичний;

• офіційно-діловий;

• конфесійний;

• епістолярний;

• розмовний.

Художній стиль

Це один із найпопулярніших стилів української мови, який широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтва, у культурі, освіті.

Він має, крім інформаційної функції, естетичну, найважливішу, яка впливає художнім словом через систему образів на розум, почуття, волю читачів, формує естетичний смак, сприяє розвитку свідомості, духовності.

Художній стиль широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтва, у культурі й освіті.

Основні ознаки:

• образність (образ – персонаж, образ – колектив, образ - символ, словесний образ, зоровий образ);

• емоційно-експресивне забарвлення (урочисте, піднесене, ввічливе, пестливе, лагідне, схвальне, фамільярне, жартівливе, іронічне, зневажливе);

• художні засоби (тропи, епітети, порівняння, метафори, алегорії, гіперболи, перифрази, тощо; віршова форма, поетичні фігури);

• відсутня певна регламентація використання художніх засобів;

• відображення ( індивідуальне світобачення, світовідчуття І, відповідно, світовідтворення автора, спрямоване на індивідуальне світосприйняття та інтелект читача).

Основні мовні засоби:

• наявність усього багатства найрізноманітнішої лексики, переважно конкретно-чуттєвої (назви осіб, речей, дій, явищ, ознак);

• використання емоційно-експресивної лексики (синонімів, антонімів, фразеологізмів);

• використання елементів неологізмів, оказіоналізмів, діалектизмів, просторічних елементів, жаргонізмів, квенту);

• широке вживання різноманітних дієслівних форм;

• широке використання різноманітних типів речень, синтаксичних зв’язків, особливостей інтонування та ритмомелодики;

• розмаїття стилістичних фігур (еліпс, періоди, риторичні питання, звертання, багатосполучниковість, безсполучниковість та ін.).

Художній стиль поділяють на підстилі:

1. Епічний (прозовий: епопея, казка, роман, повість, байка, оповідання, новела, художні мемуари, нарис).

2. Ліричний (поезія, поема, балада, пісня, гімн елегія епіграма).

3. Драматичний (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль).

4. Комбінований (ліро-епічний твір, ода, художня публіцистка, драма-феєрія, усмішка).