Завдання

1. Визначити, які з цих слів відносяться до категорії мистецьких та дизайнерських, виписати їх:

Систематизування, творчість, комунікативність, образ, митець, соціальний, символи, інтерпретація, концепція, співвідношення, підхід, повстання, оформлення, риси, інтегральність, суспільство, оформлення, самобутній, царство, колір, семантичність, світло, категорії, трансформування, мода, династії, фурор, гуманізація, модельєр, прет-а-порте, студія, розпис, концепція, стиль, демократизація.

2. Доберіть українські відповідники до іншомовних слів.

Факсиміле, дилетант, диптих, пентограма, епіграфіка, еркер, експромт, фібула, фахверк, гліптика, інкунабула, екстер’єр, інтерпретація, канон, меандричний, нумізматика, вернісаж, нюанс, пінакотека, антикваріат.

Лексика сучасної української лутературної мови з погляду стилістичного використання

У сучасній українській літературній мові виділяють сім функціональних стилів, які відрізняються своїми мовними засобами.

Це дає можливість класифікувати лексику з погляду її стилістичного використання.

Основними критеріями такої класифікації є сфера і активність вживання лексики, а також її емоційно-експресивної ознаки.

У сучасній мовознавчій практиці прийнято поділяти лексику на:

– загальновживану;

• суспільно-політичну;

• термінологічну;

• адміністративно-ділову;

• виробничо-професійну;

• емоційно забарвлену;

• діалектизми.

Між стилями не існує непроникних лексичних кордонів. Слова одного стилю можуть входити до іншого, наприклад, в епістолярний стиль потрапляють лексичні елементи художнього, художній – конфесійний і т. ін.

Крім того, в лексиці сучасної української мови існує великий шар слів стилістично нейтральних, які однаково активно вживані в різних стилях, – загальновживана лексика.

Загальновживана лексика – це найважливіша частина словника української мови, те його ядро, до якого входять слова, що виражають найбільш необхідні, життєво важливі поняття, позначають і називають основні явища і предмети дійсності (земля, вода, вітер, трава, роботи, літати, сіяти, щастя, здоров’я).

Суспільно–політична лексика характеризує суспільне життя українського народу протягом усього його історичного розвитку і в тому числі такі, які демонструють зміни в суспільному ладі, політичних, економічних стосунках з іншими країнами світу.

В умовах тих змін, які відбувалися в нашій країні з часів набуття незалежності (з 1992 р.) в активному мовленні з’явилися такі слова: парламент, спікер, суверенітет, злагода, мирні угоди, бізнесмен, маркетинг, лізинг, менеджмент, брокерська контора, інвестиції.

Адміністративно-ділова лексика використовується в писемній мові при офіційних стосунках між людьми в різного роду документах і практично охоплює лексику офіційно-ділового стилю.

Це такі слова, як рапорт, комунікація, виробнича нарада, трудова угода, витяг із протоколу та ін.

У ділових паперах, крім цього, ще використовуються певні мовленнєві кліше: виходячи з того, що…; на підставі рішення…; ми, нижчепідписані… і т. ін. Ці слова називають канцеляризмами, і вони цілком природні в текстах офіційно-ділового стилю.

Не слід їх плутати з канцеляритом, тобто словами, доречними в офіційно-діловому стилі, але тими, що створюють дисонанс при безконтрольному перенесенні в інші стилі літературної мови без стилістичного завдання.

Виробничо-професійна лексика охоплює слова, дібрані із загальнонародної мови певним професійним середовищем (композиція, дизайн, концептуальний підхід, реставраційна майстерня).

Емоційно-експресивна лексика – це слова, що виражають різні почуття, в тому числі хвилювання, душевні переживання людини.

До цієї групи відносяться слова як позитивного емоційного забарвлення (любий, коханий, радісний), так і негативного (мерзенний, нікчемний, гнів, погань).

Поетична лексика – це особливий шар лексики, який використовується, як правило, в художньому стилі і виступає у функції художніх тропів (епітети, порівняння, образні символи тощо). Часто до цього шару лексики входять народно-поетичні слова і словосполучення: рідний краю, сонце ясне, місяченько, голуб сизий, голубонько-дівчинонько.

Діалектизми – це слова, вживані в окремих народних говорах (північний, південно-західний, південно-східний). Ці слова використовує частина нації, етносу.

Лексичні діалектизми – слова, відмінні від тих, якими прийнято називати відповідні речи або явища в літературній мові.

Наприклад: лопата – городник – залізник – копо – штиховка; парубок – легінь; гребти – тамшити; кілок – пакіл; добре – файно; картопля – картошка – картоха – картофеля – бараболя – бульба – крумині.

Жаргонізми – це слова, властиві певній групі людей, що об’єднані спільними інтересами, звичками, родом занять.

Жаргонізми, як правило, мають експресивно нейтральні відповідники в загальнонародній мові.

Наприклад:. свиснути – вкрасти; совок – людина радянських часів; бомж – людина без певного місця мешкання; комп – комп’ютер.

Арготизми – це слова вузької соціальної або професійної групи, які створені для того, щоб зробити їх незрозумілими для широкого загалу, а зрозумілими для певного соціуму, або з метою висловитися експресивніше: завалитися (на екзамені); схопити пару (отримати двійку); стибрити (вкрасти), тощо.

У сучасному мовознавстві часто використовується поняття «сленг» на означення жаргонних слів певних прошарків суспільства або професій. Тобто, як бачимо, арго і сленг – це синоніми, які вживаються, коли під час дискурсу виникає установка на зближений, інтимний стиль розмови за умови спільної професії або ділових стосунків.

Вульгаризми – слова, які використовуються для експресивної характеристики людей або явищ для вираження різко негативного ставлення до них: падлюка, блазень, шкура, телепень та інше.

Як розтабуйоване мовне явище жаргонізми, сленг останнім часом став предметом дослідження багатьох популярних журналістів, лінгвістів; видавалися лексикографічні праці, такі як монографія Л. Ставицької «Українські жарґонізми». Саме мовне явище, утворення і функціонування в українській мові вищезазначених лексем, як і кожне мовне явище, потребує свого вивчення. Але стосовно власної лексики, то сучасному мовцеві під силу уникати слів, які можуть зашкодити його іміджеві та свідчити про низьку духовну культуру.