29.Як виникли гроші? Їхня сутність

Гроші й ціни є найважливішими компонентами товарної форми виробництва, котрі слугують своєрідним цементом для системи товарної економіки. Гроші виникли дуже давно. Це - один із найвизначніших ви­творів людського суспільства. Вони зачаровують людей. Заради них люди працюють, через них навіть страждають, вигадують найвитонченіші способи їх отримання і витрачання. Гроші - це єдиний товар, котрий не можна використати інакше, як витрачаючи їх. Вони не годують людей, не зодягають, не дають притулку і не розважають доти, доки їх не витратять або не інвестують. Люди майже все роблять для грошей, і гроші майже все роблять для людей. Гроші - це своєрідна загадка.

Історія грошей налічує вже тисячоліття. Учені неоднаково пояснюють процес ви­никнення грошей. Одні з них вважають, що гроші виникли стихійно в результаті роз­витку обміну. Інші стверджують, що люди домовилися, дійшли взаємної згоди щодо запровадження грошей. Хоч як би пояснювали процес виникнення грошей, просте­жується кілька етапів у їхньому розвитку[1].

На початку цивілізації один продукт безпосередньо обмінювався на інший. Нині такий обмін називають бартером. В обмін регулярно надходила незначна кількість продуктів (продукти скотарства, землеробства чи ремесла). Прямий обмін продукту на продукт відбувався лише за збігу бажань учасників угоди. Наприклад, власникові сокири потрібен був хліб, але власник хліба потребував не сокири, а м'яса. Безпосередній обмін сокири на зерно унеможливлювався. Тому з'явився посередник в обміні товарів, що його називають загальним еквівалентом. Поява загаль­ного еквівалента означає виникнення грошей, точніше товарних грошей, які мають внутрішню вартість.

Загальний еквівалент - це товар, який має властивість обмінюватися на будь-який інший товар. В історії різних народів роль загального еквівалента виконували різні товари. В одних країнах еквівалентом була худоба, в інших - сіль, хутра, тютюн, мідь, залізо, срібло, золото тощо. В Україні-Русі функції загального еквіва­лента тривалий час виконували худоба і хутра. Врешті-решт роль загального еквіва­лента закріплюється за благородними металами - золотом і сріблом. З-поміж усіх товарів благородні метали за своїми природними властивостями найбільшою мірою пристосовані до виконання ролі грошей - вони подільні, добре зберігаються, од­норідні, зручні для використання тощо.

Однак застосування товарних грошей, зокрема благородних металів, також вик­ликало чимало проблем. Насамперед, золота не вистачало впродовж усієї історії торгівлі. Тому виникли паперові гроші, потрібні не самі по собі, а для тих товарів і по­слуг, які на них можна купити. Вперше паперові гроші були випущені в Китаї у XII ст., в Європі вони з'явилися лише в XVII ст. Держава зосереджує у своїх руках ви­пуск паперових грошей, що робить їх рідкісними. Окремі особи не мають права на випуск грошей, і такі спроби держава жорстоко карає.

Кількість паперових грошей обмежена, що забезпечує їм купівельну спроможність. Паперові гроші не мають внутрішньої вартості і є грішми, бо держава визначає їх як такі за допомогою закону. З випуском паперових грошей виникає серйозна проблема захисту їх від підроблен­ня. Сучасні паперові гроші мають здебільшого кілька ступенів захисту. З цією метою найчастіше застосовують захисні властивості паперу (водяні знаки, певний склад па­перу), поліграфічний захист (спеціальні фарби, мікротекст), фізико-хімічний захист (використання магнітних полюсів тощо).

У XX ст. настала ера банківських грошей, коли гроші існують у вигляді записів на рахунках у банках. У сучасних умовах простежується швидка еволюція всіх функціональних форм грошей - поширюються кредитні картки, чеки для ту­ристів, електронні гроші. В усіх країнах в обігу нині перебувають лише паперові гроші й монети з неблагородних металів. Відбулася повна демонетизація золота, воно перестало виконувати функції грошей.

Отже, гроші виникли не як плід свідомої домовлено­сті людей про введення грошового обігу й не в результа­ті декретування їх державою, а як товар, що виконував роль загального еквівалента. Тобто, гроші - це особливий товар, який стихійно виділився з усіх інших товарів для виконання функції, загального еквівалента. А виконувати цю роль гроші могли саме тому, що вони самі були втіленням людської праці.

З появою грошей весь товарний світ остаточно розколовся на два полюси: на одному полюсі гроші як втілення суспільної праці, на другому - всі інші товари як втілення індивідуальної, приватної праці. В результаті обмін товарів на гроші - це, по суті, визнання суспільством індивідуальних, приватних затрат праці.

Звідси випливають три важливих висновки, які характеризу­ють сутність грошей: по-перше, гроші - це історично визначена, властива товарному виробництву форма економічних зв'язків між товаровиробниками, й тому ми повинні сприймати їх не просто як річ, що спрощує мінові операції, а як суспільні відносини людей, виражені через гроші. По-друге, гроші служать засобом стихійного обліку кількості й якості суспільної праці товаровиробників, що здійснюється на ринку. По-третє, гроші являють собою інструмент, за допомогою якого абстрактному змісту вартості надається реаль­ність, конкретність, дійовість.

При цьому слід додати, що гроші - це сукупність активів, які використовують для здійснення ділових опе­рацій. Різні ділові операції обслуговують не один, а різні види грошей, наприклад готівка, чеки тощо. Тому існують різні показники загальної кількості грошей у національній економіці, які називають грошовими агрегатами. В різних країнах своя система агрегатів. Найочевидніший вид грошей, який потрібно враховувати в загальній кількості грошей, є готівка - паперові гроші й монети. Значну частину повсякденних опе­рацій обслуговує саме готівка, яка в цьому разі виконує функцію засобу обміну. Готівку позначають як агрегат М0, або С [2].

Для здійснення ділових операцій нині в розвинутій ринковій економіці най­частіше використовують безстрокові вклади, які дають змогу виписувати чеки. Чек - це наказ банку, виписаний власником вкладу про видачу зі свого рахунку грошей особі, за­значеній у чеку. Чек має бути індосований (підписаний на зворотній стороні) особою, що отримує за ним гроші; особа, яка виписала чек, відтак отримує його корінець як завірену квитанцію, що підтверджує виконання зобов'язання. Оскільки видача чеку також вимагає передавального підпису, то викрадення або втрата чекової книжки має не такі згубні наслідки, як втрата такої ж суми готівки.

Крім того, значно легше випи­сати чек, ніж транспортувати й лічити великі суми готівки. З огляду на ці причини в розвинутих країнах близько 90% усіх ділових операцій у грошовому виразі здійснюється за допомогою чеків. Чеки є не чим іншим, як способом передання власності на вклади в банках, і загальноприйняті як засіб обміну. За потреби можна негайно перевести ці вклади в паперові гроші та монети. Отже, чеки є грішми, своєрідним еквівалентом готівки.

Готівку і чекові безстрокові депозити позначають як агрегат М1. Отже, М1 = готівка + безстрокові депозити. Врахування безстрокових чекових депозитів у грошовій масі є логічним, тому постає питання про врахування в ній інших активів - наприклад, заощаджувальних вкладів, строкових вкладів тощо. У багатьох країнах кошти із заощаджувальних рахунків можна легко переміщати на чекові рахунки.

Ці активи також можна використати для здійснення ділових операцій. Строкові вклади доступні вкладникові після закінчення вказаного строку, напри­клад, зазначений термін може становити 90 днів чи 6 місяців. Ці вклади також можна перетворити в готівку або перемістити на чекові рахунки після завершення строку.

У сучасному грошовому обігу монети становлять незначну частину грошей. Част­ка паперових грошей вагоміша. Проте в розвинутих країнах готівка загалом не пере­вищує 10% усіх грошей, а решту становлять банківські гроші. У кожній країні рух грошей між: фірмами, домогосподарствами та державою на­зивають грошовим обігом. Держава регулює грошовий обіг і формує національну грошову систему. Стабільність грошового обігу є важливою умовою успішного розвитку національної економіки.

Для підтримання стабільної вартості паперових грошей державні установи проводять відповідну економічну політику. По-перше, уряд не повинен допускати надмірних дефіцитів державного бюджету. По-друге, центральний банк має здійснювати розумний контроль за кількістю грошей. Проте на практиці державні інституції не завжди розсудливо контролюють грошову масу, що спричиняє інфляцію — знецінення грошей, супроводжуване зростанням цін.

Ціна - це кількість грошей, яку сплачують за одиницю певного то­вару чи послуги. Наприклад, 10 грн. за кілограм яловичини; 3 грн. за стрижку волосся. Ціну товару, що виражена в грошах, назива­ють його абсолютною ціною. Водночас ціну одного товару завжди можна відобразити в певній кількості іншого товару. На­приклад, один кілограм яловичини коштує 10 грн., а один кілограм яблук - 2 грн. Звідси можна сказати, що 1 кг яловичини коштує 5 кг яблук. Ціна товару, що вираже­на в певній кількості іншого товару, є відносною ціною товару. 5 кг яблук є відносною ціною 1 кг яловичини.

Сукупність відносних цін в економіці - структура цін. Зміна структури цін приводить до того, що покупці придбатимуть менше тих товарів, відносні ціни яких зросли, і більше тих, відносні ціни яких знизилися. Споживачі, порівнюючи відносні ціни різних продуктів, визначають, яку комбінацію товарів та послуг їм найвигідніше придбати. Ділові фірми, порівнюючи відносні ціни різних ресурсів, вирішують, яку комбінацію ресурсів найвигідніше за­стосувати для виробництва певних товарів і послуг. Власники ресурсів, порівнюючи відносні ціни на різних ринках, мають можливість визначити, де їм найвигідніше продати ці ресурси.

Залежно від способу формування ціни поділяють на адміністративні їй ринкові. Адміністративні ціни встановлює не ринок, а державний орган. Наприклад, в СРСР ціни визначав Державний комітет цін. Такі ціни не відображають реальних витрат на виробництво продукту; вони не виконують основних функцій ціни. Ринкові ціни формуються в процесі взаємодії попиту і пропозиції. Ринкова ціна виконує такі основні функції в економіці: нормувальну; інформаційну; стимулюючу.

Ринкова ціна залежить від попиту і пропозиції. Попит показує кількість про­дукту, яку споживачі бажають купити, а пропозиція - кількість продукту, яку виробники спроможні виробити й поставити на ринок. За зростання ціни попит зменшується, а пропозиція збільшується. У ринковій економіці здатність конку­рентних сил пропозиції й попиту встановлювати ціну на рівні, за якого купівля й про­даж зрівноважуються, називають нормувальною функцією ціни. Ціна, за якої попит і пропозиція дорівнюють одне одному, є рівноважною ціною. Рівноважна ціна "очи­щає" ринок, позбавляє його незручних нестач для потенційних покупців. Відсутній також надлишок, або надвиробництво, що обтяжує продавців.

Ринкова ціна виконує також інформаційну, або орієнтувальну, функцію. Під впливом різних обставин смаки та уподобання споживачів змінюються. Скажімо, споживачі вирішили купувати більше одягу з природних волокон, зокрема льону, й менше зі штучних волокон. Про цю зміну у смаках споживачів виробники дізна­ються, зафіксувавши збільшення попиту на одяг із льону і зменшення попиту на одяг із штучних волокон[3].

Ціни на лляний одяг підвищуватимуться, а на одяг із штучних волокон - знижуватимуться. Вищі ціни на одяг із льону дають змогу підприємствам, що виготовляють лляні тканини, платити вищі ціни за сировину - льон. Площі під льоном розширюватимуться. Протилежний процес простежу­ватиметься у виробництві штучних волокон, яке переживатиме спад.

Сприйнятливість ринкової системи до змін у потребах покупців, що втілюється у відповідній реакції фірм і постачальників ресурсів, називають інформаційною, або орієнтувальною функцією цін. Ринкова система пристосовується через ціни й до інших фундаментальних змін, наприклад до змін у технології або до змін у пропо­зиції ресурсів.

Здатність конкурентної ринкової системи ініціювати технічний прогрес назива­ють стимулюючою функцією цін. Застосування фірмою нової технології знижує витрати, що забезпечує цій фірмі тимчасову перевагу над її конкурентами. Нижчі витрати виробництва фірми, яка запровадила нововведення, означають збільшен­ня її прибутку, що стимулює подальше вдосконалення технології та техніки. Кон­куренти повинні наслідувати приклад передової фірми, інакше вони зазнають збитків і збанкрутують.

Збільшення прибутків завдяки технічному прогресу роз­ширюватиме інноваційну галузь. Таке розширення є результатом збільшення об­сягу виробництва наявних у галузі фірм або входження в галузь нових фірм, яких приваблюють високі прибутки, що їх початково створив технічний прогрес. Роз­ширення галузі означає, що ресурси відводяться з менш прогресивних галузей у більш прогресивні. Отже, стимулююча функція цін підвищує рівень ефектив­ності використання обмежених ресурсів.