27. За яких умов підприємства стають реальними суб'єктами ринкових відносин

Підприємство - організаційно відокремлена, економічно самостійна первинна ланка виробничої сфери народного господарства, що виготовляє продукції, надає послуги, чи виконує якісь роботи. Кожне підприємство має історично сформовану, конкретну назву, може включати декілька виробничих одиниць.

Підприємство як основний суб'єкт ринкової економіки має само­стійний баланс, розрахунковий рахунок у банку, печатку з назвою фірми, товарний знак.

Як самостійна економічна одиниця підприємство, виходячи із своїх інтересів (одержання прибутків) і виробничих можливостей, визначає, як і для кого виробляти. У зв'язку з цим підприємство ви­конує такі функції:

• організаційну;

• відтворювальну;

• соціальну.

Організаційна функція підприємства зводиться до забезпечення виробництва товарів і послуг, реалізації їх.

Відтворювальна функція підприємства — це інвестування (спрямування) капіталу на розвиток, оновлення, розширення всіх його підрозділів.

Соціальна функція підприємства полягає у задоволенні потреб споживачів у певних сферах.

Причини виникнення підприємств вчені пояснюють по-різному. К. Маркс, наприклад, пов'язував утворення фірм з розвитком коопе­рації та поділу праці, заснованих на системі машин. Наш сучасник, лауреат Нобелівської премії з економіки, професор Чиказького уні­верситету Р. Коуз вважає, що поява фірм зумовлена необхідністю трансакційних (ринкових) витрат.

Підприємства визначають ділову активність національної еконо­міки. Вони є головними товаровиробниками, суб'єктами, які здійсню­ють розвиток виробництва, визначають його структуру. Від ефектив­ності функціонування підприємства залежать економічний, науко­вий, технічний рівень розвитку країни, добробут усіх верств насе­лення.

Поведінка фірми на ринку залежить від типу ринку, на якому вона функціонує. З попереднього матеріалу ви вже знаєте, які є види кон­куренції (чиста, монополістична, олігополістична). Вони визначають тип ринку, а отже, і поведінку фірми.

Реальним суб'єктом ринкових відносин підприємство неза­лежно від масштабів діяльності, форм організації, структури влас­ності та сфери діяльності може бути за таких умов.

1. Підприємство є економічно самостійним товаровиробником. Це дає йому змогу на свій розсуд використовувати майно, що йому належить, визначати програму дій, обирати постачальників та спо­живачів, формувати ціни і розпоряджатися доходами, що залишають­ся після сплати податків.

2. Стимулом його діяльності є прибуток у процесі кругообороту капіталу.

3. Несе економічну відповідальність за результати господарської діяльності як поточними доходами, так і капіталом.

Створення подібного середовища означає, що країна живе за за­конами ринкової економіки.

Безперечно, що таких умов у період перехідної економіки підприє­мства України ще не мають. Вони лише створюються. Цей процес складний і охоплює значний період, поки відбудуться трансформаційні процеси у формах власності, структурі та організації виробництва.

28. Спосіб формування структури собівартості

Собівартість продукції (робіт, послуг) – це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво і збут. Витрати на виробництво валової продукції (чи собівартість валової продукції) характеризують витрати поточного періоду (року, кварталу, місяця) та утворюють виробничу (заводську) собівартість, а витрати на виробництво і збут товарної продукції (продукції, що реалізується) – повну собівартість продукції.

Розрахунки собівартості окремих виробів, товарної і валової продукції використовуються для визначення потреби в оборотних коштах, прибутку, економічної ефективності окремих організаційно-технічних заходів та виробництва в цілому, для внутрішньозаводського планування, а також для формування цін, контролю за використанням матеріальних, трудових та грошових ресурсів.

Собівартість продукції характеризує ефективність всього процесу виробництва на підприємстві, оскільки у ній відображаються рівень організації виробничого процесу, технічний рівень господарювання, продуктивність праці та інше.

Для ефективного управління собівартістю, виникає необхідність розробки загальних підходів, економічнообґрунтованих принципів її формування. Суттєвим є те, що перелік витрат, які включаються до собівартості продукції (робіт, послуг), повинен визначатись самим підприємством, відповідно до економічної сутності понесених витрат і загальних принципів бухгалтерського обліку. Собівартість, як один із основних економічних показників, використовується всіма підсистемами (планування, облік, аналіз іконтроль), що формують загальнуінформаційнуобліково-аналітичну системууправління підприємством, оскількикалькулюванняприсутнє в кожній з них і на кожній стадії виробничого циклу, розглядаючи місце калькулювання в кожній із підсистем економічної інформації необхідно відмітити, що планові (нормативні) калькуляції є основою для прийняття управлінських рішень, які стосуються майбутньої діяльності підприємств по окремих господарськихпроцесах. Призначення сформованих планових і нормативних калькуляційрізне: планові необхідні для визначення рівня окремих витрат до початку господарського процесу, а нормативні – не тільки для визначення величини витрат, а й для контролю їх рівня в системі бухгалтерського обліку. Звітні калькуляції в системі обліку відображають виконання запланованого обсягу діяльності і рівня витрат в процесі її здійснення.         Аналітичне значення калькулювання проявляється при проведенні аналізу собівартості продукції, затрат підприємства, ефективного використання його ресурсного потенціалу, оцінки іпрогнозуваннярезультатів діяльності подвійно: з однієї сторони – для формуванняінформаційноїбази(планові, нормативні, звітні калькуляції), а з іншої – як інструмент альтернативного вибору і оперативного корегування (при проведенні прогнозного аналізу беззбитковості виробництва, обґрунтування оптимального варіанту управлінських рішень по зміні виробничих потужностей, асортименту продукції, варіантів придбання матеріальних ресурсів, обладнання, вибору технологій і т. д.). Особливості калькулювання визначають його подвійну роль і в системі внутрішньогосподарського контролю: здійснення контролю даних, які формують вартісну оцінку об’єктів калькулювання з метою визначення законності і економічної доцільності здійснення витрат; використання результатів калькулювання для внутрішньогосподарського контролю (в першому випадку калькулювання виступає об’єктом контролю, а в другому – його засобом).Методи управліннясобівартістю досліджують за наступними методами обліку та контролю витрат: система обліку «стандарт-кост» (відомий якнормативний метод обліку витрат), система обліку «директ-кост», системи планування виробничих ресурсів («канбан» і JIT),функціонально-вартісний аналіз(ФВА), метод аналізу і оптимізації витрат з усіх статей його застосування (кост-менеджмент), метод АВС, концепціяуправління витратамижиттєвого циклу (метод LCC). Аналізуючи всю сукупність перерахованих методів необхідно зазначити, що кожний з них покликаний вирішувати різні завдання, але вони не виключають один одного, а можуть бути реалізовані паралельно чи взаємодоповнюватися. Поліпшення методики та організації обліку витрат надає дієвий інструментарій для вдосконалення управління собівартістю продукції. Проте в окремихситуаціяхдля прийняття управлінських рішень необхідна різнаінформаціяпро собівартість (одним із принципів організації управлінського обліку витрат є твердження «різна собівартість для різних потреб»). З цією метою підприємствам, на основі комплексного системного підходу, необхідно розробляти власну концепцію управління собівартістю, але при її підготовці необхідно враховувати такі основні засади: 1) визнання витрат, які формують собівартість; 2) визнання її рівня і структури; 3) класифікація собівартості як одного із способівпізнанняоб’єктів залежно відінформаційнихпотреб керівництва; 4) розрахунокнормативної собівартості на основі методу обліку повних витрат та обчислення неповної (зрізаної) собівартості з використанням методу директ-костингу в системі управлінського обліку; 5) формування інформації про собівартість продукції для визначення фінансових результатів і складання фінансової звітності; 6) аналіз структури собівартості продукції за калькуляційними статтями та елементами витрат для виявлення впливу специфічних техніко-економічних особливостей виробництва конкретних видів продукції; 7) визначення собівартості одиниці продукції; 8) вибору оптимальної структури випуску і реалізації продукції з урахуванням фактору цін (взаємозв’язок собівартості зціноутворенням); 9)планування собівартості продукціїта аналіз ефективності використання ресурсів підприємства; 10) контроль за формуванням собівартості на основі децентралізації управління та виділення центрів витрат і центрів відповідальності. Підбиваючи підсумок, необхідно зробити висновок, що в ринкових умовах господарювання значно підвищується роль витрат і собівартості як економічних категорій. Важливою передумовою вдосконалення методики і організації обліку витрат і калькулювання собівартості продукції є застосування в практичній діяльності економічно обґрунтованої класифікації витрат, яка повинна визначатися керівництвом відповідно до встановлених конкретних виробничих завдань. Ефективне управління собівартістю повинне бути орієнтоване на пошук шляхів її зниження. Щоб визначити ці шляхи необхідно знати вплив структури витрат та технологічних особливостей сільськогосподарського виробництва на рівень собівартості. Це дасть змогу аналізуватитенденціїзмін статей собівартості з метою прийняття виважених управлінських рішень по підвищенню прибутковості підприємств.