Porivn_pravoznavstvo_2012

Розділ 3

Загальна характеристика романо-германської правової сім’ї

§1. Особливості романо-германської правової сім’ї

За словами Р. Давида, романо-германська правова сім’я є першою сім’єю, з якою ми зустрічаємося в сучасному світі1. Вона справедливо вважається найбільш поширеною і найвпливовішою сучасною правовою сім’єю. Більш ніж 150 держав, що репрезентують приблизно 60 % населення світу, сприйняли романо-германське право в тій чи іншій формі, а для 24 % населення світу ця система діє у чистому вигляді.

Загальновизнаним центром романо-германської правової сім’ї є континентальнаЄвропа. Протеостаннімистоліттямиспостерігається активне поширення цієї правової сім’ї за межі континентальної Європи. Характерні для романо-германського права принципи та інститути з’являються в інших частинах світу і регіонах двома основними шляхами:

шляхомнасильницькоїекспансіїромано-германськоїправовоїсім’ї, що є наслідком колонізації європейськими країнами інших країн. Так, основні ідеї романо-германського права проникають в іспанські, португальські, французькі, голландські, бельгійські, німецькі, італійські колонії в Африці (наприклад, у Сенегал, Малі), в Азії (зокрема, в Індонезію, на Філіппіни), у країни Латинської Америки (Мексику, Перу, Бразилію тощо);

шляхом добровільної рецепції країнами інших регіонів основних положеньромано-германськогоправа(йдеться, зокрема, проТуреччину, Японію, Південну Корею).

Романо-германська правова сім’я поділяється на дві групи: романську і германську. До першої групи входять правові системи Франції, Італії, Іспанії, Португалії, Бельгії, Люксембургу, Нідерландівтадеяких

1 Давид, Р. Основные правовые системы современности [Текст] / Р. Давид, К. Жоффре-Спинози : пер. с фр. – М. : Междунар. отношения, 1996. – С. 29.

61

Розділ 3. Загальна характеристика романо-германської правової сім’ї

інших країн. До другої групи належать, наприклад, правові системи Німеччини, Австрії, Швейцарії, Греції.

Доромано-германськогоправатяжіютьправовісистемибагатьох африканських держав, а також країн Близького і Середнього Сходу. Протенеможнастверджувати, щоціправовісистемиАфро-Азіатського регіону належать до романо-германського права, оскільки останнє вступаєтутускладнувзаємодіюзмусульманськимізвичаєвимправом. Унаслідокцьогоуцихкраїнахформуютьсясвоєрідніправовісистеми, що відрізняються від класичного романо-германського зразка.

У деяких регіонах світу романо-германське право тісно взаємодіє ізсистемоюангло-американськогоправа. Завдякицьомутамвиникають правовісистемизізмішаноююрисдикцією— своєріднігібридиромано- германськогойангло-американськогоправа(наприклад, штатЛуїзіана (США), провінціяКвебек(Канада), Пуерто-Рико, Шотландія, Південноафриканська Республіка, Шрі-Ланка, Філіппіни).

Особливе місце посідають правові системи скандинавськихкраїні країн Латинської Америки. У порівняльному правознавстві існують три теорії щодо природи скандинавського і латиноамериканського права. Дослідники першої групи, виходячи з існуючої в цих державах системи джерел права, говорять, що право скандинавських країн і країн Латинської Америки належить до романо-германської правової сім’ї. Інші юристи вважають скандинавське і латиноамериканське право самостійними правовими сім’ями, що є дуже близькими до романо-германського права. Прихильники третьої теорії також визнають їх самостійними правовими системами, проте зазначають, що вони знаходяться посередині між сім’ями романо-германського та англо-американського права.

Для позначення правових систем країн Європи зазвичай використовуються три терміни:

1)романо-германська правова сім’я. Цей термін, який є найпо-

ширенішимупорівняльномуправознавстві, бувобранийдлятого, щоб віддати належне спільним зусиллям, що здійснювалися одночасно університетами латинських і германських країн. Саме їх діяльність відіграла вирішальну роль у процесі становлення і розвитку романогерманського права;

2)сім’я континентального права. Цей термін покликаний під-

креслити принципову розбіжність між романо-германським правом, що виникло на Європейському континенті, та загальним правом, що

виникло також у Європі (у Англії), але за межами цього континенту;

62

§1. Особливості романо-германської правової сім’ї

3)сім’я цивільного права. Цей термін активно використовується компаративістами країн англо-американської правової сім’ї. Його поява пояснюється тим, що зазначена правова система базується на римському цивільному праві і саме цивільне право визначає своєрідність розглянутої правової сім’ї.

Особливостями цієї правової сім’ї є:

1.Органічнийзв’язокзримськимправом. Становленняцієїправо-

вої сім’ї відбувається на основі римського права. Це — головна особливість романо-германського права. Романо-германські правові системи ніби продовжують римське право, вони є наслідком розвитку останнього. Гасломюристівромано-германськоїсім’їможебутивідо- мий вислів Р. Ієринга: через римське право, проте вперед, далі його1.

2.Утворення романо-германського права на основі вивчення римського і канонічного права в італійських, французьких і німе-

цьких університетах. Саме університети створили у XII–XVI ст. на основі Зводу законів Юстиніана та збірників канонічного права загальну для багатьох європейських країн юридичну науку. Остання у свою чергу визначила характер романо-германського права.

3.Яскраво виражена доктринальність і концептуальність.

Романо-германська правова сім’я активніше сприймає правові теорії і доктрини, ніж англо-американська правова система, а роботи вченихюристів мають тут більший вплив. У системі континентального права існують загальні принципи та ідеї, на основі яких формується і розвивається право.

4.Абстрактний характер норм права. Останні встановлюють загальніправилаповедінки, виходячизпринципівіправовихдоктрин. Цевідрізняєромано-германськеправовіданглосаксонського, денорми права створюються переважно судами при вирішенні спірних питань щодо конкретних випадків.

5.Домінуюча роль закону в системі джерел права. У романо-

германськійсім’їзаконитакодекси— цеопорністовпиправа. Тенденція визнання закону найважливішим джерелом права перемогла у країнах романо-германськоїправовоїсім’ївXIX ст., коливпереважнійбільшості цих країн були прийняті кодекси та писані конституції. Провідна роль законущебільшзміцниласявсучаснуепоху: сьогоднізаконрозглядаєтьсяякнайкращийтехнічнийспосібустановленняяснихіточнихправил.

1 Цит. за: Покровский, И. А. Историяримскогоправа[Текст] / И. А. Покровский. – СПб. : Летний сад, 1999. – С. 17.

63

Розділ 3. Загальна характеристика романо-германської правової сім’ї

6. Яскраво виражений кодифікований характер. Кодификація у романо-германськомуправімаєпринциповіособливості, щовідрізняють її від аналогічних процесів в інших правових сім’ях. Це, зокрема:

а) наявність глибоких і міцних історичних коренів; б) глобальний характер, охоплення практично всіх галузей та ін-

ститутів права; в) використання своєрідної юридичної техніки;

г) наявність власної ідеології, суть якої полягає в тому, щоб, кардинально переробивши, а іноді навіть анулювавши раніше існуюче право, створити нову правову реальність1.

7.Поділ на публічне і приватне право. Хоча такий поділ сьогодні

єцілкомзвичайнимявищемдлябагатьохправовихсімей, споконвічно він був властивий лише романо-германському праву. Це обумовлено насамперед впливом римського права, від якого романо-германське правоуспадкувалопринциповудляньогокласифікаціюнормнанорми публічного і приватного права.

§2. Основні етапи розвитку романогерманської правової сім’ї

Усвоєму розвитку романо-германська правова сім’я проходить досить тривалий шлях, що зазвичай поділяється на три основних етапи.

Перший етап — це період звичаєвого права (V–ХІ ст.). У цей період створюються передумови для формування єдиної системи континентального права.

Після падіння Римської імперії германські народи привнесли у галузь права свої національні звичаї, своє національне германське право. Воно складалося переважно з неписаних звичаїв, що існували

внародній пам’яті та часто були позбавлені належної ясності й визначеності. У той період германські народи розуміли право перш за все як набуток людей, народу, племені, продукт колективної совісті, а не як вираз свідомого розуму чи волі, встановлених зверху. У цьому значенніправобулосхоженамистецтво, міф, мову2. Такеправовиражало

1Див.: Марченко, М. Н. Источники права [Текст] / М. Н. Марченко. – М. : Про-

спект, 2005. – С. 294–295.

2Див.: Берман, Г. Дж. Западная традиция права: эпоха формирования [Текст] / Г. Дж. Берман : пер. с англ. – М. : Изд-во МГУ : Инфра-М – Норма, 1998. – С. 79.

64

§ 2. Основні етапи розвитку романо-германської правової сім’ї

мудрістьплемені, здопомогоюякоїпідтримувалосяйогомирнежиття. Право було засобом об’єднання людей у групу, воно прагнуло зберегти її солідарність.

Кожне плем’я (франки, бургунди, лангобарди, алемани, вестготи, остготи, фрізи, східні сакси, вандали тощо) жило за своїм особливим правом. Проте розбіжності між звичаями племен не слід перебільшувати. Правові ідеї, виплекані германськими народами, мали багато спільного і навіть багато в чому нагадували уявлення інших варварів, що мали племінну організацію і напівкочовий спосіб життя. Ці ідеї розвивалися у контакті з рудиментами римського права і зазнавали тиску політичних і економічних чинників, що мали достатньо одноманітний характер по всій Західній Європі.

Германське право було досить примітивним, оскільки було пристосованолишедовкрайнескладнихумовнатуральногогосподарства, наповненопринципамиспрощеногоколективізму— родинного, родового, громадського.

Утічасинепроводилосяособливоїрізниціміжправовиминормами і процедурами, з одного боку, та релігійними, моральними, економічними, політичними і іншими нормами та практикою — з другого.

Інститути законодавства та судових рішень мали початковий характер. Королі хоча і приймали закони, але з конкретних приводів, і в основному для того, щоб від імені всього народу підтвердити або виправити існуючі звичаї.

УV–VIII ст. закони германських племен, що переважно складалися з їх звичаїв, уперше було записано латиною. Йдеться про так звані

варварськіправди(leges barbarorum), абозакониварварів. Найдавніша

зтих, щодійшлидонас, — Салічнаправда(496 р.). ВідVI ст. більшість германських племен уже мала свої варварські закони.

Система правосуддя у цей період була роз’єднаною й аморфною. У судових процесах панувало звернення до надприродного. Виконання судових рішень ніяк не забезпечувалося. Не існувало професійних судів.

Західна Європа на першому етапі фактично не знала професійних юристів, юридичних шкіл, юридичних книг, підручників, юридичної науки.

Отже, право того періоду мало переважно звичаєвий, племінний,

примітивний та архаїчний характер.

Другий етап — етап формування романо-германської правової

сім’ї (XII–XVIII ст.). На думку багатьох компаративістів, саме його

65

Розділ 3. Загальна характеристика романо-германської правової сім’ї

слід вважати часом, коли з наукової точки зору з’являється система романо-германського права.

Цейетапможебутиумовнорозподіленийнадваперіоди: середньовічний (XII–XV ст.) та період Відродження і Просвітництва (XVI– XVIII ст.).

У середньовічний період Західна Європа існувала як відносно цілісне історико-культурне, соціально-політичне, цивілізаційне співтовариство, як регіональна, феодальна романо-германська цивілізація.

Саме на цьому етапі суспільство знову усвідомило необхідність права, почало розуміти, що тільки право може забезпечити порядок і безпеку. ПоверненняцієїідеїуXII–XIII ст. було, безсумнівно, революційним кроком.

Можнаумовновиділитип’ятьобставин, щосуттєвовплинулина формування романо-германського права у XII–XV ст.:

1.Рецепція римського права. Другий етап формування романогерманського права асоціюється зі сприйняттям римського права. У ці часи Західна Європа звертається до юридичної спадщини античності, насамперед до Зводу Юстиніана як втілення правових традицій Давнього Риму1.

2.Діяльністьєвропейськихуніверситетів. Ідеярецепціїримсько-

го права, його нового осмислення і пристосування до умов, що радикально змінилися, вперше була усвідомлена і проведена в життя в університетахзавдякипліднійпраціглосаторівіпостглосаторів2. Саме

вуніверситетах право замислювалось як система, що органічно розвивається, як звід принципів і процедур, що буде будуватись, як і собори, протягом поколінь і століть3.

3.Вплив канонічного права. На думку деяких вчених, канонічне право у Середньовіччі мало навіть більш глибокий вплив на правопорядок і суспільне життя європейських країн, ніж римське право4. Невипадково, історично першою західною середньовічною правовою системою було нове канонічне право, що з’являється у ХІІ ст. Лише пізніше під впливом канонічного права складаються правові системи

1Детальніше про рецепцію римського права у Середні століття див. § 4 цього розділу.

2Детальніше про роль університетів див. § 3 цього розділу.

3Див.: Берман, Г. Дж. Западная традиция права: эпоха формирования [Текст] / Г. Дж. Берман : пер. с англ. – М. : Изд-во МГУ : Инфра-М – Норма, 1998. – С. 123.

4Див.: Аннерс, Э. Историяевропейскогоправа[Текст] / Э. Аннерс: пер. сошвед. –

М. : Наука, 1994. – С. 185.

66

§ 2. Основні етапи розвитку романо-германської правової сім’ї

європейськихкоролівств, вільнихміст, з’являєтьсяторговельнеправо, маноріальне та феодальне право1.

4.Створення міського права. На розвиток загальноєвропейської правової традиції суттєво вплинули так звані хартії міської свободи, що оформлювали стосунки міста із сеньйором і містили норми конституційного, кримінального, торговельноготаіншогоправа. Особливу увагу можна звернути на магдебурзьке право, що стало моделлю муніципального устрою для міст Німеччини і Центральної Європи.

5.Створення торговельного права. Починаючи з ХІІ ст. у Європі формуються основні поняття та інститути торговельного права нового часу — lex mercatoria. Поява цієї відносно відокремленої правової системиобумовлюєтьсяактивнимрозвиткомторгівліташвидкимзростанням торговельного стану. Первісна розробка торговельного права у значній йогочастиніздійснюєтьсякупцямисамостійно. Останніорганізовують міжнародні ярмарки і ринки, створюють торговельні суди, засновують торговельні представництва по всій Західній Європі. Унаслідок цього з’являютьсянорми, щорегулюютьзастосуваннякредитнихінструментів, накладнихтаіншихтранспортнихдокументів, організаціютадіяльність діловихасоціаційіспільнихпідприємств, застосуванняпроцедурибанкрутства. Старі правові інститути пристосовуються до нових потреб. Піднесеннюторговельногоправасприяютьрозвиненасистеманотаріату, створена наприкінці XI–ХІІ ст., і кодифікації звичаїв, що проводяться європейськими правителями. Характеризуючи торговельне право, слідособливонаголоситинайогоуніверсальності: вусіхєвропейських країнах та містах того періоду керівні принципи та найважливіші правила торгівлі були однаковими або дуже схожими. Ця риса обумовлена транснаціональним, космополітичним характером торгівлі.

Отже, особливістю формування романо-германського права є те, що воно на відміну від англосаксонського права не є наслідком роз- ширенняіпосиленнякоролівськоїчибудь-якоїіншоївлади, наслідком їхньої централізації. Його фундаментом від самого початку служила спільність культури і традицій західноєвропейських країн. Від XI до XV ст. ця спільність виражалася, зокрема, у відданості єдиному духовному впливу римсько-католицької церкви, а основними засобами поглибленняіпоширенняідей, щолежатьвосновіромано-германського права, стали європейські університети.

1 Детальніше про вплив канонічного права на формування романо-германського права див. § 5 цього розділу.

67

Розділ 3. Загальна характеристика романо-германської правової сім’ї

У період Відродження і Просвітництва в Європі відбуваються суттєві зміни. Епоха Ренесансувипустила на волю критичний дух, що досі дрімав. Тому римське право, що раніше вважалося розумом у письмовій формі (ratio scripta), починаючи з XVІ ст. здається вченим збіркою застарілих та ірраціональних законів. У XVII–XVIII ст. провідною в юриспруденції стає течія, названа доктриною природного права, щонамагаєтьсявідійтивідбезоглядногопідкоренняримському праву, прагне сформулювати такі принципи права, що були би вираженням його раціоналістичних засад. Школа природного права вимагала, щобпорядізприватнимправом, заснованимнаримськомуправі, Європа виробила норми публічного права, що виражають природні невід’ємні права людини та гарантують свободу особистості1. Одним ізвидатнихздобутківтогоперіодуєдоктринаконституціоналізму, яка знаходить свій практичний вияв у прийнятті особливих правових актів — конституцій, спрямованих на обмеження державної влади і забезпечення людської свободи. Представники природної школи права висунули низку конкретних пропозицій щодо проведення реформ у різнихгалузяхправа— відміжнародноготадержавногодокримінального та кримінально-процесуального. На думку Е. Аннерса, раціоналістичне природне право було, ймовірно, найсильнішим джерелом натхнення для розвитку європейського права після Зводу римського цивільного права (Зводу Юстиніана)2.

ОсновноюформоюсуспільноїорганізаціївЗахіднійЄвропістають національні держави, що не визнавали, з одного боку, верховенства Священної Римської імперії, а з другого — верховенства Папи Римського. Лютеранськареформаціяпідточиларимсько-католицькуцерк- ву; церковні суди втратили велику частину своєї юрисдикції. Кожна держава бажала стати суверенною і самостійно вирішувати, якими мають бути її закони. Тому за умов утвердження так званої Вестфальської моделі міжнародних відносин природною виглядає принципова

вимога націоналізації юридичної науки та законодавства.

Університети трансформуються із загальноєвропейських дослідницьких таосвітянськихзакладівунаціональніінституції. Цезнищує універсальнуюридичнунаукуітенденціїдозагальногоєвропейського законодавства, що склалися у Середні віки.

1Див.: Давид, Р. Основные правовые системы современности [Текст] / Р. Давид, К. Жоффре-Спинози : пер. с фр. – М. : Междунар. отношения, 1996. – С. 39.

2Аннерс, Э. История европейского права [Текст] / Э. Аннерс : пер. со швед. –

М. : Наука, 1994. – С. 218.

68

§ 2. Основні етапи розвитку романо-германської правової сім’ї

Усе це приводить до того, що у XVІІІ ст. критики римського права започаткували рух за заміну Зводу Юстиніана новими писаними законами (кодексами). Останні мають бути коротшими за Звід Юстиніана, добре упорядкованими та легкими для сприйняття1.

Перші кодекси та закони у їх сучасному вигляді з’являються у європейських країнах у XVIII ст. Їх поява є наслідком взаємодії трьох факторів — політичних вимог реформ епохи Просвітництва, методу раціоналістичного природного права та впливу книгодрукування2.

Проте справжнє піднесення законодавства відбувається вже після буржуазних революцій, коли розпочинається третій етап розвитку романо-германської правової сім’ї. Його історичні межі — від ХІХ ст. до нинішніх часів. Природно, що цей етап іменується періодом зако-

нодавчого права.

Перемігші у XVIII–XIX ст. у країнах континентальної Європи, буржуазніреволюціїдокоріннозмінилиабоцілкомскасувалифеодальні правові інститути. Вони внесли істотні корегування в уявлення про саме право і перетворили закон із другорядного в основне джерело

романо-германського права.

Підвищення ролі законодавства та його поступове накопичення викликають необхідність кодифікації. У ХІХ ст. у більшості країн Європейського континенту приймаються численні кодекси: спочатку цивільні, а потім — кримінальні, кримінально-процесуальні, адміністративні, цивільно-процесуальні, торговельні та ін. Кодификація дозволилаупорядкуватичиннезаконодавство, позбутисянормативноправовихйіншихархаїзмів. Вонасприялаподоланнюіснуючоїдрібності права, усуненню різноманіття звичаїв, зменшенню розриву між правовою теорією і практикою.

Сьогоднікодексипорядзіншиминормативнимиактамирегулюють практично всі найважливіші сфери громадського життя. Кодификація символізує остаточне завершення процесу формування системи романо-германського права як цілісного явища.

Крім перевороту в системі джерел права на третьому етапі відбуваютьсясуттєвізмінивсистеміправа. Так, усферіприватногоправа відбулося злиття романізованого традиційного права з новітніми іде-

1Див.: Оноре, Т. Про право. Короткий вступ [Текст] / Т. Оноре : пер. з англ. – К. :

Сфера, 1997. – С. 25.

2Див.: Аннерс, Э. Историяевропейскогоправа[Текст] / Э. Аннерс: пер. сшвед. –

М. : Наука, 1994. – С. 229.

69

Розділ 3. Загальна характеристика романо-германської правової сім’ї

ями доктрини природного права. Найяскравіше ці зміни проявилися в сімейномуправі(наприклад, суттєвозмінюєтьсяправовийстатусжінки) тауправівласності(особливо, цестосуєтьсяземельноївласності). Цивільне право пристосовується до умов вільного ринку.

Бурхливий розвиток промисловості призводить до модернізації правових форм підприємницької діяльності: акціонерних та інших господарськихтовариств. Економічнийісоціальнийпрогресєвропейськихкраїнобумовлюєпоявуантимонопольногозаконодавства, активнийрозвитокзаконодавстваусферіінтелектуальноївласності, суттєві зміни страхового, банківського та транспортного права. Під впливом ідей соціальної держави і держави загального добробуту радикально реформуються трудове право і право соціального забезпечення. Науково-технічний прогрес зумовлює появу нових інститутів права, щорегламентують, зокрема, космічнудіяльність, генетичнідослідження, інформаційнітехнології(Інтернет, електроннийпідпис, електронна комерція, банківські картки тощо).

Великі революційні зміни торкнулися також правових інститутів і галузейпублічногоправа. Вонивикликанінасампередзміноюстосунків між громадянином і державою, визнанням і подальшим розширенням правісвободлюдиниігромадянина, реформуваннямсистемидержавної влади, що відбулося після прийняття конституцій (визнання принципу поділу влади, поява конституційних судів). У ХХ ст. відбувається зближення національних правових систем із міжнародним правом.

Удругій половині ХХ ст. на розвиток романо-германського права суттєво впливають європейські інтеграційні процеси. Їх активне роз-

гортанняприводитьдозаснуванняЄвропейськихспівтовариств(ЄС) — оригінальнихзасвоєюправовоюприродоюнаднаціональнихутворень, що має риси як держави, так і міжнародної організації. За Маастрихтським договором 1992 р. створена нова структура — Європейський Союз. Вона заснована на основі Європейських співтовариств, доповнених сферами політики і формами співробітництва. Більшість країн романо-германського права сьогодні є членами ЄС.

Узв’язкузутворенняміфункціонуваннямЄСвиникаєавтономний правопорядок— європейськеправо, абоправоЄС. Завдякидіяльності ЄСформуєтьсяacquis communautaire (зфранцузької— надбанняспівтовариства) — правова система Європейського Союзу, включаючи акти законодавства ЄС (але не обмежуючись ними), прийняті в межах Європейського Співтовариства, Спільної зовнішньої політики та по-

70