Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Porivn_pravoznavstvo_2012

.pdf
Скачиваний:
14
Добавлен:
25.02.2016
Размер:
1.74 Mб
Скачать

§ 5. Мішані правові системи

залежних належать правові системи Квебеку, штату Луїзіана, ПуертоРико та Шотландії як такі, що діють у межах не всієї держави, а її окремої адміністративної одиниці. Водночас ці адміністративні утворення мають значну місцеву автономію, зокрема щодо правового регулювання. Їхні правові системи є сплавом традицій та інструментів романо-германської й англо-американської правових сімей.

Прицьомувпливнавітьоднієїправовоїсім’їнатучиіншумішану системунеєоднорідним. Так, наприклад, формуванняправовихсистем Квебеку, Південноафриканської Республіки, Ізраїлю відбулося під впливом виключно англійського загального права, отже, практики англійських судів та доктрини англійських правознавців. Водночас на цивільнеправоЛуїзіани, Пуерто-РикотаФіліппінвплинулоамерикан- ське право з його особливостями, зокрема високим рівнем адаптованості до соціальних змін.

Як різновид мішаних правових систем окремі правознавці розглядають так званий гібридний тип правової системи як сукупність національних правових систем, які мають спільні риси, що виявляються вєдностіїхзакономірностейітенденційрозвиткунаосновісприйнят- тяелементівправовихсистемвиключноромано-германськогоіангло- американського типів. У такому типі правової системи домінуючим джерелом права є нормативно-правовий акт, якому відведена основна роль у регулюванні суспільних відносин. Водночас судова практика тут також посідає істотне місце в системі джерел права. Отже, при виділенні гібридного типу правової системи правознавці мають на увазі груписистем, вякихіснуютьелементидвохсімей— романо-германської та англо-американської. Наприклад, до цього типу нерідко відносять північноєвропейську (скандинавську) і латиноамериканську групи правових систем.

Слідзазначити, щоформуваннягрупимішанихправовихсистемне можнавважатизавершеним. Середфакторів, щообумовлюютьперспективи розширення цієї групи, треба враховувати зміни на політичній карті світу (зокрема, частковий розпад сім’ї соціалістичного права), конвергенцію (зближення) романо-германської та англо-американської правових сімей, а саме визнання в межах першої окремим джерелом права судової правотворчості, поширення в цивілізованому світі політикимультикультуралізму, щоспрямовананарозвитоктазбереженняв окремихдержавахйусвітівціломукультурнихвідмінностей, визнання за етнічними групами колективних політичних прав.

41

Розділ2. Правовісистеми та правовісім’ї якосновніоб’єкти порівняльногоправознавства

§ 6. Європейське право

Складовими європейського правового простору є юридичні норми, принципи та стандарти, вироблені в рамках регіональних міжнародних міждержавних організацій, насамперед, Європейського Союзу (з 1951 р.), Ради Європи (з 1949 р.), Організації з питань безпеки і співробітництва у Європі (ОБСЄ) (з 1975 р.), а також механізм узгодження на їхній основі національних правових систем держав Європи, який охоплює не тільки правові норми, а й правову культуру та правову свідомість. На думку багатьох дослідників, головним інструментом європейської правової інтеграції виступає європейське право.

Уширокому розумінні європейське право включає всі норми права, які діють і застосовуються в межах основних європейських міжнароднихміждержавнихорганізацій— РадиЄвропи(разомізприйнятою в її рамках Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод), Європейського Союзу, ОБСЄ.

Увузькому розумінні європейським правом називають особливу правову систему, що складається в ході інтеграційних процесів у рам-

ках Європейського Союзу (ЄС).

РозбудоваЄСпочаласяу50-тірр. XX ст. Їїпов’язуютьзвиникненням інтеграційних міждержавних об’єднань — Європейських співтовариств: Європейськогоспівтовариствазвугілляісталі, Європейського співтовариства з атомної енергії та Європейського економічного співтовариства. Формально міжнародна організація під назвою ЄвропейськийСоюзфункціонуєз1 листопада1993 р., колинабувчинності Договір про Європейський Союз, укладений у Маастрихті в 1992 р. На сьогодні до складу ЄС входять 27 держав, які передали частину своїхсувереннихправСоюзудляефективноговиконанняпоставлених перед ним завдань. У рамках ЄС діють такі інституції, як Європейськийпарламент, Європейськарада, РадаСоюзу, ЄвропейськаКомісія, Суд ЄС, Європейський центральний банк, Рахункова палата.

ЗгіднозДоговромпроЄС, Союззаснованонацінностяхповагидо людської гідності, свободи, демократії, рівності, верховенства права та поваги до прав людини, зокрема осіб, що належать до меншин. Ці цінності є спільними для всіх держав-членів у суспільстві, де панує плюралізм, недискримінація, толерантність, правосуддя, солідарність та рівність жінок і чоловіків.

42

§ 6. Європейське право

Право ЄС є результатом міжнародної співпраці і наднаціональної правотворчості. Воно є автономною як щодо міжнародного публічногоправа, таківнутрішньодержавногоправаінтеграційноюправовою системою, дляякоїхарактернівласніструктураіджерелаправа, форми правотворчостііправозастосування, специфічнімеханізмизабезпеченняпримусовоговиконанняїїюридичнихнорм. Зточкизорупорівняльного правознавства правова система Євросоюзу є різновидом регіо-

нальної міждержавної правової системи.

Системаєвропейськогоправаскладаєтьсяізсукупностіузгоджених між собою принципів і норм права, що об’єднанані у відносно самостійні структурні утворення — інститути і галузі права. Її можна структурувати за трьома основними критеріями.

1.Предметний критерій. За предметом і методом правового регулювання норми європейського права об’єднуються в інститути, підгалузі і галузі права. Так, у системі європейського права виокремлюють: а) галузіпублічногоправа(конституційне, адміністративнеправо, галузі процесуального права та ін.); б) галузі приватного права (ци-

вільне, трудоветаін.); в) комплекснігалузітаміжгалузевіінститути

(аграрне, екологічне, підприємницьке, банківське право, право соціального забезпечення та ін.).

2.Функціональний критерій. За функціональним призначенням розрізняють: а) інституційнеправо, щорегулюєпорядокформування

іфункціонування органів Союзу, визначає їх статус і компетенцію; б) матеріальнеправо(регулюєвідносини, пов’язанізреалізацієюцілей Співтовариств і Союзу).

3.Структурний. ДоприйняттяЛісабонськогодоговору2007 р., що набув чинності 1 грудня 2009 р., система європейського права відповідно до структури самого ЄС включала такі блоки норм:

а) право Європейських співтовариств — норми, прийняті у межах Європейського співтовариства, Європейського співтовариства з атомної енергії, Європейського співтовариства з вугілля і сталі (пра-

во I опори);

б) нормиправа, якізакріплюютьосновиспільноїзакордонноїібезпекової політики ЄС (право II опори);

в) норми права, які регулюють співпрацю національних поліцейських і судових органів з кримінальних питань (право III опори).

Лісабонським договором 2007 р. структура трьох опор була ліквідована, і «новий» Євросоюз набув єдиної (у т.ч. міжнародної)

43

Розділ2. Правовісистеми та правовісім’ї якосновніоб’єкти порівняльногоправознавства

правосуб’єктності і компетенції, а право ЄС — єдиного, цілісного характеру.

Принципиєвропейськогоправа— відправнізасадицієїправової системи, яківизначаютьзмістправотворчої, правозастосовноїіправоохоронної діяльності ЄС у цілому і його держав-членів.

Залежно від сфери дії принципи права ЄС поділяють на загальні і спеціальні.

Загальні принципи права є досягненням сучасної європейської цивілізації, виражають сутність європейського права, поширюються на всю правову систему і підтверджуються установчими договорами ЄС і рішеннями Суду ЄС. Статус загальних принципів права мають принциппропорційності, принципрівності, принципправовоїпевності, деякі процесуальні принципи.

Спеціальні принципи права підкреслюють особливості правового регулювання в окремих сферах суспільного життя і поширюються у межах певних галузей та інститутів права. Наприклад, спеціальними єпринципвідповідальностізабруднювачавекологічномуправі, принцип рівної оплати праці чоловіків і жінок — у трудовому праві.

ОсобливукатегоріюстановлятьпринципиправаЄС, яківизначають співвідношенняправовоїсистемиЄСзправовимисистемамидержавчленів. До них відносять принцип верховенства права ЄС1 і принцип прямої дії права ЄС.

Принцип верховенства права ЄС означає, що його норми мають більшу юридичну силу порівняно з нормами правових систем держав-членів. Юрисдикційні органи держав-членів: а) у разі суперечностей між нормами права ЄС і національного права приймають рішення, користуючись джерелами права ЄС; б) тлумачать норми внутрішньодержавного права відповідно до норм права ЄС; в) у разі колізій між чинним законодавством ЄС та його установчими договорами зупиняють судовий процес і направляють запит до Суду ЄС. Якщо Суд ЄС визнає законодавчий акт ЄС недійсним, національні суди вирішують справу на підставі норм установчих договорів.

Принцип прямої дії права ЄС передбачає, що чітко та безумовно сформульована норма права ЄС безпосередньо наділяє фізичних та юридичних осіб конкретними суб’єктивними правами, а державні

1 У Лісабонському договорі 2007 р. цей на принцип згадується як принцип обов’язкової юридичної сили права ЄС.

44

§ 6. Європейське право

органи, насамперед суди, — обов’язком щодо їх захисту. Пряму дію можутьматинорминетількиустановчихдоговорів, айправовихактів наднаціональних органів. Навіть якщо правовий акт формально адре- сованийдержавам-членам(наприклад, директива), фізичнітаюридичні особи можуть посилатися на їх чітко та безумовно сформульовані норми у відносинах з державою-членом ЄС при розгляді справ у національному суді.

Джерелаєвропейськогоправа— цезовнішніформивиразуйого правовихнорм. Заюридичноюсилоюджерелаправакласифікуютьна первинні (мають вищу юридичну силу в правовій системі) і вторинні, або похідні (прийняті на основі первинного права). Окрему групу джерелєвропейськогоправастановлятьпрецедентиСудуЄСтаЄвропейського суду з прав людини.

Первинними джерелами визнаються установчі договори — До-

говірпроЄС1992 р. (МаастрихтськийдоговіруредакціїЛісабонського договору 2007 р.) та Договір про функціонування Європейського Союзу (Римський договір 1957 р. про заснування Європейського співтовариства, переглянутий і перейменований Лісабонським договором 2007 р.). Норми установчих договорів мають вищу юридичну силу, створюють основу, на якійбудуєтьсявся правова системаЄС, аїхзначення порівнюється з роллю конституції в національній правовій системі. Іншими первинними джерелами права ЄС є загальні принципиправа(принципзаборонисвавілля, принциппропорційності, принцип захисту довіри та принцип правової певності, принцип недискримінаціїтаін.). ВсіправовіактитадіїЄСповиннівідповідатизагальним принципам права; відсутність такої відповідності є підставою для визнання акта або дії нікчемними.

До джерел вторинного права відносять правові акти, що вида-

ються органами ЄС на основі положень установчих договорів або на основі повноважень, які випливають з іншого правового акта ЄС. Основними формами вторинного права є регламент, директива, рішення, рекомендації та висновки. Так, регламент має загальне застосування (нормативний характер), є обов’язковим і підлягає пря- момузастосуваннювусіхдержавах-членах. Директиваєобов’язковою для кожної держави-члена, якій вона адресована, але вона залишає на розсуд держав-членів вибір форм і засобів, які вони вважають придатними для досягнення мети, яка переслідується директивою. Рішенняєюридичнообов’язковимиактами, адресованамиконкретній

45

Розділ2. Правовісистеми та правовісім’ї якосновніоб’єкти порівняльногоправознавства

особі чи державі-члену, або прийняті для реалізації організаційних та практичних заходів. Рекомендації та висновки — це правові акти, які не мають обов’язкової сили і з допомогою яких інституції Союзу висловлюють пропозиції або офіційні позиції з різних питань. Відповідно до положень Лісабонського договору нормативні акти, які приймаються законодавчими інституціями Союзу — Європейським парламентом і Радою Євросоюзу (регламенти, директиви, рішення), — формально віднесені до законодавчих актів, а всі інші правові акти — до незаконодавчих. Серед незаконодавчих актів виокремлюють виконавчі та делеговані. Виконавчі акти видаються Єврокомісією (інституцієї з виконавчими повноваженнями) на основі і на виконання законодавчих актів. Делеговані акти приймає Єврокомісія на основі повноважень, делегованих їй у законодавчих актах Європарламенту і Ради.

Важливим джерелом європейського права виступають рішення СудуЄС. Правила, встановленіСудомЄвропейськогоСоюзу, обов’язкові для сторін у справі і для самого суду у майбутньому, є прецедентами для національних органів правосуддя всіх держав-членів. Вони доповнюють і розвивають положення установчих договорів (норм первинного права) та не можуть їх змінювати. Норми вторинного права не тільки конкретизуються, а й скасовуються рішеннями Суду ЄС.

Діяльність Суду ЄС сприяє однотипному розумінню й ефективному застосуванню права ЄС. Установчі договори ЄС дозволяють Суду ЄС штрафувати держави за невиконання його рішень. Європейський Суд у межах своєї преюдиціальної юрисдикції здійснює контроль за відповідністю законодавству ЄС дій та рішень (у тому числі законів) держав-членів. При цьому перевіряється не конкретний закон, а абстрактна норма (у відриві від джерела, де вона закріплюється) або правозастосовча практика в цілому (безвідносно до її суб’єктів). Суд позбавляє акти юридичної сили, констатуючи неприпустимість їх застосування в цілому (або окремих положень) при розгляді справ в національних судах. Рішення Суду ЄС зв’язують не тільки національний суд, який подає запит, а й судові органи всіх держав-членів у випадках зіткнення їх з аналогічними колізіями між внутрішньодержавним і європейським правом. Це правило поширюється і на нормативні тлумачення Суду ЄС, які мають юридично обов’язковий характер для всіх судів держав-членів ЄС при вирішенні ними аналогічних справ.

46

§ 6. Європейське право

Вплив права ЄС на національні правові системи. В останні роки значно посилюється вплив європейського права на розвиток національних правових систем. Природно, що ступінь цього впливу і характер співвідношення національного права з правом ЄС залежить відстатусудержав: вониможутьбутичленамиЄС, державами— кандидатами на вступ до ЄС (Ісландія, Македонія, Туреччина, Хорватія, Чорногорія), потенційними кандидатами на вступ (Албанія, Боснія і Герцеговина, Сербія) або мати інший статус.

Правові системи більшості держав — членів ЄС відносяться або тяжіютьдоромано-германськоїправовоїсім’ї. Увсіхдержавах— членах ЄС визнаються принципи верховенства і прямої дії права ЄС. Правозастосовчіорганидержав-членівсприймаютьєвропейськеправо як чинне і обов’язкове до виконання, його норми безпосередньо наділяють фізичних та юридичних осіб конкретними правами, а на державніоргани(насампередсудові) покладаютьвідповіднізобов’язання щодо їх захисту. У разі колізій між нормами національного права держав-членівінормамиправаЄСпріоритетмаютьостанні. Пріоритет закріплюється переважно за положеннями установчого договору, а норми національного законодавства, які йому суперечать, не стають «нікчемними», а просто не підлягають застосуванню. Суд ЄС і національні суди зобов’язані застосовувати інкорпоровані в національні правові системи країн держав — членів ЄС норми європейського права і забезпечувати ефективний захист прав, що виникають на їх основі. У той же час право ЄС не може порушувати основні принципи конституційноголадудержав— членівЄС. Цесвогородугарантіявід остаточного поглинання національних правових порядків наднаціональною правовою системою.

Також здійснюється гармонізація з правом Євросоюзу національного права держав, що уклали з ЄС угоди про асоціацію (асоційовані країни). Такугармонізаціюслідрозглядатиякетапупроцесіпоступової уніфікації правових норм ЄС та держав — кандидатів на вступ. Завдяки гармонізації національне право таких держав поповнюється нормами права ЄС, що створює правові засади для залучення їх до європейської інтеграції. Основними способами зближення національногоправаасоційованихкраїнзправомЄСєприйняттянаціональних правових актів, які тією чи іншою мірою враховують положення права ЄС; приєднання країни до міжнародних угод, які зобов’язують ЄС тайогодержав-членів; інкорпораціявнаціональнезаконодавствопра-

47

Розділ2. Правовісистеми та правовісім’ї якосновніоб’єкти порівняльногоправознавства

вових актів ЄС (директив); взаємне визнання сторонами стандартів,

діючихукожнійізних; паралельнеухваленняасоційованимикраїнами нормативних актів, що є ідентичними або схожими за своїм змістом з актами ЄС1.

Правові засади гармонізації національного права інших держав (неасоційованих країн) із правом ЄС передбачені окремими міжнародними угодами, укладеними такими державами з ЄС. Гармонізація сприяє поширенню права ЄС на правопорядки країн, з якими укладено угоди про торгівлю та економічне співробітництво або партнерство. Положення щодо забезпечення приблизної адекватності національних законів і норм права ЄС належать до так званого «м’якого права», оскільки конкретні способи і строки проведення гармонізації не встановлюються. Отже, гармонізація має загалом однобічний характер і фактично повністю залежить від зусиль неасоційованих країн.

Важливою умовою поглиблення співпраці України з ЄС є гармонізація її законодавства з правом ЄС. Вона здійснюється на основі Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС 1994 р. (далі — УПС) та інших документів. Конкретні заходи та етапи адаптації законодавства України до законодавства Євросоюзу передбачені Законом України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» 2004 р. Положення УПС щодо гармонізації мають рамковий характер, а їх реалізація вимагає ухвалення правових актів, створення необхідних інституційних механізмів та проведення відповідних дій як на міжнародному рівні у відносинах сторін, так і в правопорядку України та ЄС. Найбільш поширеними способами гармонізації є приєднання України до міжнародно-правових документів, які закріплюють міжнародні стандарти у певній галузі, та ухвалення національних правових актів, положення яких відповідають нормам права ЄС. УПС визначає, що гармонізація шляхом приєднання до міжнародних зобов’язань здійснюється в сфері захисту прав на інтелектуальну власність, в сфері енергетики, охорони довкілля та боротьби з відмиванням грошей. Пріоритетними

1 Муравйов, В. Гармонізація законодавства як феномен європейської інтеграції. [Текст] / В. Муравйов // Законотворчість. Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним та європейським правом : зб. наук.-практ. матеріалів.

Вип. 4. – К., 2005. – С. 25.

48

§ 6. Європейське право

сферами для прийняття національних правових актів відповідно до стандартів права ЄС названі митне право, законодавство про компанії, банківське право, бухгалтерський облік компаній, податки, інтелектуальна власність, охорона праці, фінансові послуги, правила конкуренції, державні закупівлі, охорона здоров’я та життя людей, тварин, рослин, довкілля, захист прав споживачів, технічні правила і стандарти, енергетика, транспорт.

Україна наразі веде переговори з ЄС про укладання угоди про асоціацію. У разі набуття чинності такою угодою процес гармонізації законодавства України буде подібним до гармонізації національного законодавства, що була здійснена країнами Центральної та Східної Європи. Право ЄС виступає для України як потенційна модель для правової реформи, зразок для подальшого вдосконалення національного законодавства.

Вплив права Ради Європи на національні правові системи.

У 1949 році була створена Рада Європи — міжнародна організація, до складу якої на сьогодні входять 47 держав. Ця організація має на меті заохотити до розвитку демократичних інститутів і процедур на державному, регіональномутамісцевомурівнях, сприятидотриманню принципу верховенства права. У межах Ради Європи функціонують ПарламентськаАсамблея, КомітетМіністрів, Європейськийсудзправ людини, Конгрес місцевих і регіональних влад.

Рада Європи приймає два види актів — конвенції та рекомендації. Кожна держава, яка підписує та ратифікує конвенцію, зобов’язана дотримуватися її положень та запроваджувати їх до національного законодавства. Рада Європи вже виробила 209 конвенцій, більша частина яких є відкритими, у тому числі для участі в них держав, що не належать до цієї організації. Конвенції Ради Європи формують широкийзагальноєвропейськийправовийпростірієправовоюосновоюдля здійсненнякраїнамиспільнихзаходівуекономічній, соціальній, культурній, науковій, правовій та адміністративній галузі, а також у галузі прав людини. Комітет міністрів РЄ може ухвалювати рекомендації державам-членамщодопитань, якінепотребуютьврегулюваннячерез конвенціїтащодоякихвінвиробив«загальнуполітику». Рекомендації не носять характеру зобов’язань, хоча Статут Ради Європи надає повноваження Комітету міністрів звертатися із запитами до урядів держав-членів із тим, щоб інформувати його про заходи, вжиті ними щодо цих рекомендацій.

49

Розділ2. Правовісистеми та правовісім’ї якосновніоб’єкти порівняльногоправознавства

АктивнаправотворчаіправозастосовчадіяльністьРадиЄвропидає підстави для висновку про існування окремої правової системи Ради Європи та її кваліфікації як одного з видів міждержавної правової системи.

УкраїнаєчленомРадиЄвропизлистопада1995 р. Насьогоднішній день Україна підписала 95 і ратифікувала 76 конвенцій Ради Європи. Серед них — Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, Європейськасоціальнахартія, Хартіямісцевогосамоврядування, Європейськахартіярегіональнихмовабомовменшин, Європейська конвенція про громадянство, Європейська конвенція про здійснення прав дітей, Конвенція про визнання кваліфікації з вищої освіти в Європейському регіоні, Конвенція про боротьбу з корупцією в контексті кримінального права, Європейська конвенція про боротьбу з тероризмом та ін. Завдяки участі України у Раді Європи значно посилюються гарантії захисту прав українських громадян, закладається правова база для співробітництва України з європейськими країнами у різних сферах життя.

Одним із найважливіших досягнень Ради Європи є вироблення загальноєвропейських стандартів прав людини. Підвалини цієї системибулизакладеніКонвенцієюпрозахистправлюдиниіосновоположнихсвобод1950 р., якасталасправжнімзагальноєвропейськимбіллем про права людини, «конституційним документом європейського публічного порядку».

Відмінною рисою Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є встановлення незалежного наднаціонального механізму контролю за дотриманням її положень і притягнення до відповідальності держав-порушниць. Головним елементом контрольного механізму виступає Європейський Суд з прав людини, який почав працюватиз1959 р., асвійсучаснийвиглядмаєз1 листопада1998 р. — з дня набуття чинності Протоколу №11 до Конвенції. Цей орган покликаний забезпечити однакове тлумачення і застосування Конвенції всіма державами-учасницями. Правовою основою діяльності Суду є розділ II Європейської Конвенції про захист прав людини і основних свобод («Європейський Суд з прав людини») і Регламент (Правила процедури) Європейського Суду з прав людини. Практика Європейського Суду з прав людини — приклад юридично обґрунтованого і цілком виправданого втручання світового співтовариства у внутрішні справи держав, де такі права порушуються. Результатом діяльності Європейського Суду з прав людини стало виникнення особливого

50

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]