Porivn_pravoznavstvo_2012

Розділ 5

Правові системи, що тяжіють до романо-германського типу

§1. Правові системи Скандинавських країн

Спільністьісторичноїдолі, своєрідністьгеографічногоположення, подібністьукладужиття, найтіснішіекономічні, культурнійполітичні зв’язки між північними державами Європи сприяли формуванню загального юридичного мислення й правової культури, що виправдовує загальний підхід до правових систем цих держав і дозволяє об’єднати їх у скандинавську (північну, або північноєвропейську) групу. Ця група включаєнаціональніправовісистемиШвеції, Данії, Норвегії, Фінляндії, Ісландії1.

Правовісистемицихкраїнприйнятоділитинадвіпідгрупи. Перша підгрупа включає Данію, Норвегію й Ісландію, право яких історично розвивалося на основі майже ідентичних за своїм змістом компіляцій датського й норвезького права, здійснених у другій половині XVII ст. Слід також зазначити, що Норвегія й Ісландія починаючи з XIV ст. перебували під єдиною політичною владою Данії. У 1814 р. Данія була змушена поступитися Норвегією Швеції. У 1905 р. Норвегії вдалосядосягтимирнимшляхомповноїнезалежності. Ісландіяостаточно сталанезалежноюдержавоюв1918 р., алезалишаласявособистійунії із Датським королівством, з якої вийшла лише після Другої світової війни.

До другої підгрупи входять Швеція й Фінляндія. У XII ст. Фінляндія повністю перейшла під владу Швеції згідно з папською буллою 1172 р. У 1216 р. Папа Римський підтвердив право Швеції на Фінляндію, і лише в 1809 р. Швеція була змушена поступитися нею Росії. Шведський кодекс 1734 р. протягом довгого часу застосовувався і тут. Але від початку роботи фінського парламенту в 1863 р. почалася пев-

1 Крім того, деякі автори включають до цієї сім’ї правові системи держав Балтії – Естонії, Латвії, Литви.

111

Розділ 5. Правові системи, що тяжіють до романо-германського типу

намодернізаціяфінськогоправа, івоносталорозвиватисяізвластивими тільки йому рисами. Більше того, до складу Російської імперії Фінляндія входила на правах Великого князівства із широкою автономією, що дозволило їй зберегти самобутню правову систему, засновану на шведському праві, а після одержання незалежності в 1918 р. відновити перервані відносини зі Швецією.

Основою північного права було давньогерманське право, яке враховувало місцеві особливості кожної країни.

Вихідними моментами формування скандинавського права як підтипу стали два законодавчих акти: Кодекс короля Хрістіана V (прийнятийуДаніїу1683 р. тадіючийівНорвегіїз1687 р.) таЗвідзаконів Шведської держави (Шведський кодекс 1734 р.). Датський кодекс складався з VІ книг: про судоустрій; про духовенство; про світські стани; торгове та шлюбне право; про морське право; про право власності; спадковеправо; прокримінальнеправо. УсвоючергуШведський кодекс складався з ІХ розділів: про шлюб, про батьків і дітей, про спадкування, про нерухомість, будівництво, торгівлю, злочини, виконаннясудовихрішень, судочинстватасудоустрій. Віннараховував1300 параграфів. Ні Датський, ні Шведський кодекси офіційно не відмінені й до сьогодні, хоча багато їхніх норм застаріли або були замінені шляхом прийняття нових законів.

Усередині ХІХ ст. старі кодекси були модернізовані передусім у галузі сімейного й спадкового права. При цьому найбільш прогресивноздійснюваласяправоваемансипаціяжінки, щонабагатовипередило аналогічний процес у країнах Європейського континенту.

Кодифікаційна ідея епохи Просвітництва дістала у Скандинавії доситьстриманузустрічірозділиладолюіншихконтинентальнихідей, які потрапили в умови більш холодного північного клімату. Модернізуючи в XIX ст. власні старі кодекси, Скандинавські країни прийняли велику кількість окремих законів, які за структурою і стилем не відрізнялися від своїх континентальних аналогів. Однак широко поширена точказорупронеобхідність«охопити» усецивільнеправооднимкодексом не здобула підтримки в жодній зі Скандинавських країн.

Унаш час законодавство, що не вкладається у межі Шведського кодексу 1734 р., охоплює такі галузі права, як трудове, акціонерне право, право промислової власності, право соціального забезпечення, екологічне та адміністративне право. Разом з тим кодифіковане законодавство не є більшою частиною діючого права.

112

§ 1. Правові системи Скандинавських країн

Водночас слід пам’ятати, що скандинавське право не розвивалося у повній ізоляції від континентального права. З ХVІІ ст. були встановлені політичні та інтелектуальні зв’язки з європейськими державами, що відкрило для скандинавських правових систем юридичний стиль мисленняконтинентальноїЄвропи. Так, звичайноюбулапрактикаотримання юридичної освіти в європейських університетах. Відбувалася трансформаціянормтапонятьримськогоправаусудовупрактикуСкандинавських країн. Проте римське право досягло Скандинавських країн лише у ХVІІ ст., коли там вже були сформовані традиційні правові інститути (сільське, міське право), які застосовувалися у судовій системі. Томувпливримськогоправаобмеживсятимисферами, якінебуливрегульовані середньовічними кодексами(наприклад, договірне, страхове, кредитне право, право товариств та банкрутства). Водночас реалізм скандинавських юристів перешкодив реалізації багатьох правових ідей континентальної Європи. Урешті-решт, це дозволило скандинавському праву зберегти свій специфічний регіональний характер.

Слід також відзначити, що на формування скандинавського права мала вплив рецепція інститутів як континентального, так і загального права. Наприклад, із континентального права були запозичені ідея кодифікації, структура системи нормативно-правових актів, практика широкого застосування нормативно-правових актів, поділ системи права на приватне і публічне. Із загального права скандинавськими правовимисистемамирецептованіпринциписудочинства, атакожідея визнання судової практики джерелом права.

Історична та культурна спільність, взаємний розвиток торгівлі, транспортнихзв’язківсприялинаприкінціХІХст. налагодженнюспівробітництва у законодавчій сфері між Скандинавськими країнами. Підставоюістимуломдляцьогоспівробітництвабулаподібністьскандинавських мов (крім фінської). У 1872 р. відбулася Асамблея північноєвропейських юристів, яка виробила основні принципи уніфікації права північних країн. За винятком декількох періодів (1905–1919 рр., 1939–1948 рр.) Асамблея проводилася щорічно.

Важливим етапом у розвитку правового співробітництва Сканди-

навських держав стало створення в 1952 р. єдиного консультативно-

го органу — Північної Ради, головне завдання якої полягає в координації й інтеграції зусиль Скандинавських держав з питань співробітництва у сфері економічного, соціального, політичного й культурного життя. Прицьомуорганістворенокомісіїекспертів, якіпокликаніроз-

113

Розділ 5. Правові системи, що тяжіють до романо-германського типу

роблятиоднаковізаконодавчіактизподальшоїгармонізаціїзаконодавства Скандинавських країн.

Уже в 1880 р. набув чинності у трьох країнах єдиний кодекс про вексель. Поступово були уніфіковані закони про торговельні знаки, торговельнийреєстр, фірмуйведенняторговельнихсправзадорученням, атакожпро чеки. У 1891–1893 рр. буларозробленаєдиназаконодавча основа для скандинавського морського права.

У 1899 р. датський професор Б. Ларсен запропонував уніфікувати все приватне право, щоб в остаточному підсумку прийти до єдиного Скандинавського цивільного кодексу. І хоча уряди Скандинавських держав погодилися із цією пропозицією, створення проекту єдиного Цивільного кодексу було відкладено, а перевагу віддано уніфікації окремихінститутівправавласностійзобов’язальногоправа. Якрезуль-

татцихдвохзусильз’явивсяпроектзаконупрокупівлю-продажрухомо- го майна, який набув чинності в 1905 р. — у Швеції, в 1906-му — у Данії, в 1907-му — у Норвегії й у 1922 р. — в Ісландії. Ще одним важливим результатом юридичного співробітництва Скандинавських країн став закон про договори й інші законні операції у праві власності й зобов’язальному праві. У Швеції, Данії й Норвегії він набув чинності в період з 1915 по 1918 р., а у Фінляндії — в 1929 р. На основі вищезгаданих і деяких інших законів у Скандинавських країнах склалося єдине договірне право. Скандинавські країни активно співробітничали і у сфері сімейного права, хоча тут відмінності між законодавствами країн регіону виражені сильніше.

Таким чином, співробітництво Скандинавських держав із метою гармонізаціїйуніфікаціївідбуваєтьсяздебільшогоугалузіприватного права(шлюбно-сімейні, договірнівідносини, відносиниуцариніінтелектуальної власності й ін.). У публічно-правовій сфері, зокрема, у кримінальномуіукримінально-процесуальномуправітакеспівробіт- ництво відбувається у значно меншому ступені, і це пояснюється стійкістюрізнихнаціональнихтрадиційуцихдержавахуданихсферах суспільного життя.

Крімтого, уніфікуючийвпливнаправовісистемиСкандинавських країн виявляє і їх членство в таких європейських структурах, як Рада Європи, Європейський Союз (крім Норвегії й Ісландії), ОБСЄ, Організація економічного співробітництва й розвитку.

2 січня 2010 р. у Мальме на засіданні прем’єр-міністрів Норвегії, Швеції й Данії було оголошено про створення Скандинавської Федерації. 11 грудня 2010 р. у цих трьох державах відбувся референдум.

114

§ 1. Правові системи Скандинавських країн

Отже, умовами, що сприяли формуванню специфічного північноєвропейського (скандинавського) типу правової системи, є:

–наявність спільної основи — давньогерманського права;

–подібність історичного та правового розвитку;

–своєрідне географічне положення (географічна близькість країн);

–подібністьукладужиття, мови, кількостінаселення, економічного потенціалу;

–тісні економічні, політичні, культурні зв’язки між Скандинавськими країнами;

–зв’язки із правовими системами континентального і англоамериканського права;

–уніфікаційні процеси.

Усучасній компаративістиці існують різні підходи щодо місця скандинавського права на правовій карті світу.

Думка одних учених зводиться до того, що скандинавське право є

самостійною правовою сім’єю. Як стверджують К. Цвайгерт і

X. Кьотц, «…не може бути ніякого сумніву в тому, що правопорядки цихкраїнзавдякиїхтіснимвзаємозв’язкамізагальним“стилестворюючимелементам” слідоб’єднативсамостійнуправовусім’ю, близьку до романської й германської правових сімей»1. На думку К. Осакве, «скандинавська правова сім’я є самостійною правовою сім’єю, що перебуває між системами загального й цивільного права»2.

Інодіскандинавськеправоназиваютьзмішанимтипомабожтаким, що займає «проміжне» становище, оскільки воно має загальні риси у формуванні й розвитку, схожі з романо-германським і англо-амери- канським правом3.

Інші компаративісти включають правові системи даних держав у

романо-германську правову сім’ю4. Деякі юристи навіть вважають,

1Цвайгерт, К. Введение в сравнительное правоведение в сфере частного права [Текст] : в 2 т. Т. I : Основы : пер. с нем. / К. Цвайгерт, Х. Кетц. – М. : Междунар.

отношения, 2000. – С. 415.

2Осакве, К. Сравнительное правоведение в схемах: Общая и Особенная части [Текст] : учеб.-практ. пособие/ К. Осакве. – 2-еизд., перераб. идоп. – М. : Дело, 2002. –

С. 64.

3Див.: Саидов, А. Х. Сравнительное правоведение (основные правовые системы современности) [Текст] : учебник / А. Х. Саидов ; отв. ред. В. А. Туманов. – 2-е изд., доп. и перераб. – М. : Юристъ, 2009. – С. 273.

4Див.: Давид, Р. Основные правовые системы современности [Текст] / Р. Давид, К. Жоффре-Спинози ; пер. с фр. В. А. Туманова. – М. : Междунар. отношения, 2009. –

С. 26.

115

Розділ 5. Правові системи, що тяжіють до романо-германського типу

що не слід відносити скандинавські правові системи в окрему групу в рамках цієї сім’ї, оскільки між самими скандинавськими правовими системами є суттєві розбіжності1. Проте більшість учених відносять скандинавське право до особливого різновиду (групи) романогерманської правової сім’ї.

МожнавиділититакіособливостіправовихсистемСкандинавських країн, які використовуються як вирішальні аргументи на користь їх належності до романо-германської сім’ї:

1.УправікраїнПівнічноїЄвропипоширеніюридичніконструкції

йпоняття романо-германської правової сім’ї.

2.Норма права в Скандинавських країнах має більш абстрактний характер, ніж норма англо-американського права.

3.Скандинавське право ґрунтується на принципі верховенства закону. Нормативно-правовийакт(закон) визнанийякпровіднеджерело права.

4.Система нормативно-правових актів є ієрархічною, при цьому конституція посідає в ній найвище місце.

5.Система права є кодифікованою.

6.У скандинавському праві визнається поділ на приватне і публічне (хоча публічне право суттєво відрізняється від публічного права в континентальних системах).

7.Системавідчулавпливримськоготагерманськогоправа. Водночас слід зазначити, що Скандинавія зазнала лише часткового впливу від римського права, зберігши національні елементи. Річ у тім, що територіяСкандинавськихдержавніколинебуласкладовоючастиною Римськоїімперії. Впливримськогоправанацікраїниздебільшогобув опосередкованим — через германське право, яке було основою скандинавськогоправа(безумовно, враховуючимісцевіособливостікожної зі Скандинавських країн). Можна навіть говорити про те, що в Середньовіччі скандинавське право вважалося галуззю германського права. Так само частковим був вплив торговельних звичаїв міст-держав германського узбережжя Балтики в період Середньовіччя.

Водночасслідзазначити, щорізноманітністьпідходівщодоправовихсистемСкандинавськихкраїнобумовленатим, щодеякіїхелемен-

ти є ближчими до сім’ї англо-американського права. Зокрема, більш

1 Леже, Раймон. Великиеправовыесистемысовременности: сравнительно-правовой подход[Текст] / РаймонЛеже; пер. сфр. [А. В. Грядов]. – М. : ВолтерсКлувер, 2009. –

С. 182.

116

§ 1. Правові системи Скандинавських країн

значущурольвідіграєтутсудовапрактика. Ніколиуправовихсистемах цих країн функції судді не зводилися винятково до застосування норм законодавства. Крім того, у Скандинавських країнах визнана роль судовогопрецеденту(увиглядірішеньверховнихсудовихорганів). Так, управовійсистеміДаніїокреміінститутицивільно-правовихвідносин регулюються нормами прецедентного права. Скандинавське й загальнеправопоєднуєтакожпрагматичнийпідхіддоправа, правовихпонять і конструкцій. Ця обставина деякою мірою й пояснює успіх, яким користуються у Скандинавських країнах після Другої світової війни американські концепції школи правового реалізму. Однак це не є підставою для віднесення скандинавського права до сім’ї загального права. Скандинавське право майже не має таких характерних ознак загального права, як особлива роль процесуального права, правило прецеденту, техніка розрізнення.

Отже, вплив системи загального права і системи континентального права був неоднаковим протягом історії й по-різному виявлявся щодо окремих галузей права. У сучасний період такий вплив стає ще більш помітним, особливочереззнаходженняпівнічноєвропейськихкраїнпід орбітою наддержавного права Європейського Союзу й Ради Європи.

Джерела права Скандинавських країн

Джереласучасногоскандинавськогоправаформуютьєдинусисте-

му, яку становлять законодавство, судові прецеденти, правові звичаї, доктрина, принципи і міжнародно-правові акти.

1. Законодавство (мається на увазі вся система нормативноправовихактів−законів, актівделегованогозаконодавства, підзаконних нормативних актів) є пріоритетним джерелом права. Воно відіграє основну роль щодо врегулювання суспільних відносин.

Вієрархіїзаконодавчихактівосновнемісцезаймаютьконституція таконституційнізакони. Писані конституції являють собою або єдиний нормативний акт (конституції Норвегії 1814 р., Ісландії 1944 р., Данії1953 р., Фінляндії1999 р.), абосукупністькількохконституційних законів (так, Конституція Швеції від 27 лютого 1974 р. складається із чотирьох основних законів: Форми правління 1974 р., Акта про престолонаслідування 1810 р., Акта про свободу друку 1949 р. зі змінами від 27 лютого 1974 р., Закону про свободу висловлень 1991 р.).

Законодавчі акти, зазвичай, не мають загальної частини і містять конкретно-регулюючі норми. Наприклад, шведський законодавець ніколи не прагнув виробити певні правові принципи, що застосову-

117

Розділ 5. Правові системи, що тяжіють до романо-германського типу

ються до кожної з галузей права. Це призвело до того, що кількість норм загального характеру є вкрай незначною. У цей час позначилася протилежна спрямованість у законотворчості: від спеціальних правовихнорм, спрямованихнаврегулюванняконкретноїжиттєвоїситуації, дотакзванихкаучуковихнорм. Їхзмістзводитьсядонаділеннясудових або інших державних органів широкою свободою розсуду при вирішенні правових проблем, охоплюваних цими приписами (наприклад, відповідні правові норми відсилають до таких категорій, як «розумність», «справедливість», «сумлінна ділова практика» тощо).

Важливе місце серед джерел скандинавського права належить делегованомузаконодавству. Питомаваганормативнихактів, прийнятих у межах делегованого законодавства, перевищує кількість законів, прийнятихзаконодавчимиорганамицихдержав. Крімтого, джерелом права Скандинавських країн є підзаконні акти (укази президента, постановиуряду, актиміністерствівідомств, актимуніципальногорівня, інструкції й приписи органів управління, що мають нормативний характер).

2. Судовий прецедент — важливе й не завжди тільки допоміжне джерело права. Судове рішення має більш високий авторитет, ніж у системі романо-германського права, і менш високий, ніж у системі англо-американського права. Його роль особливо помітна в Данії й Норвегії. Пояснюється це тим, що в цих країнах деякі правові інститутиусферіцивільногообороту, цивільнихправопорушеньзаконодавчо не врегульовані. Однак застосування судових прецедентів не регулюєтьсянастількижорсткимиісуворимиправилами, якцепередбачено англійським правом.

Особливе місце судової практики як джерела скандинавського права пояснюється тією обставиною, що закони дозволяють суддям при вирішенні окремих питань діяти більш вільно за суддівським розсудом, що розширює можливості судових органів при застосуванні й тлумаченнінормправа. Такожсуддізобов’язанікеруватисярішеннями, прийнятими за аналогічними справами вищими судовими органами з метою уніфікації судової практики, хоча на відміну від англійського права тут судові рішення мають конкретний характер. Наприклад, рішення Верховного суду (іноді й інших судових інстанцій) Норвегії, винесені по конкретній справі, мають силу «переконливого прецеденту» для нижчих судів. У судовій практиці стало звичним ураховувати рішення вищих судових інстанцій інших Скандинавських країн.

118

§ 1. Правові системи Скандинавських країн

Роль судової практики як джерела права в правовій системі Швеції менш помітна, ніж у Данії й Норвегії. Незважаючи на відсутність у законодавствіцієїдержавинорм, щовизнаютьсудовірішенняякджерело права, вониінодітакимвиступають(насамперед, церішенняверховних судових органів). Шведські юристи відводять судам лише роль інтерпретаторів права і значно меншою мірою — творців прецедентів.

Зростання ролі судової практики, яке спостерігається останніми десятиліттями, безумовно, пов’язане з нездатністю законодавства гнучко й швидко реагувати на динаміку суспільного розвитку. В остаточному підсумку до розширення дискреційних повноважень суддів приводить те, що набуває дедалі значного поширення практика включення до законів невизначених норм. У Швеції вони мають назву загальних застережень. Юристи оцінюють розвиток законодавчої техніки загальних застережень як «різновид делегування законодавчої владисудовиморганам». Цятенденціячіткопростежуєтьсявеволюції системи джерел у всіх країнах романо-германської сім’ї.

3.Правовий звичай як джерело скандинавського права відіграє допоміжну роль. Це пов’язане з тим, що більша частина суспільних відносин регулюється законодавчим шляхом. Однак у таких сферах, як торгівля й мореплавство, звичаї все ще відіграють більшу роль, а

вдеяких випадках (втім, їхня кількість украй незначна) звичай навіть має пріоритет перед законом. Наприклад, у шведському законі про продаж і міну рухомих речей зазначено, що норми цього закону підлягаютьзастосуванню, якщоіншенепередбаченесторонамидоговору абоневипливаєзторговельногопорядкучизвичаю. Звичаїйпорядки, які діють у певному шведському місті, порту або околиці, узагальнюються й публікуються місцевими торговельними палатами, що значно полегшуєможливістьїхзастосування. НатериторіїостроваГренландія (автономної частини Данії) місцевий правовий звичай частково діє у сфері цивільно-правових відносин поряд із датськими законами. В Ісландії зберегли значення правові звичаї давнього походження, зібрані в «грагас» (збірник законів та правових звичаїв).

4.Правова доктрина служить допоміжним джерелом права. На сьогоднівСкандинавськихкраїнахвонаподібнодоконтинентального права формує вихідні правові засади. Доктрина має безпосередній вплив на формування загальних принципів права та системи права в цих країнах. При винесенні судових рішень, при тлумаченні правових норм, а також обговоренні проектів нормативно-правових актів

119

Розділ 5. Правові системи, що тяжіють до романо-германського типу

доктринадозволяєвиявитидійснінаміризаконодавця. Так, уНорвегії важливе значення надається роботам вчених-юристів, що трактують положення законів або судові рішення. А тому в цій правовій системі правова доктрина може виконувати в певних випадках і функцію джерела права. Часто думка правознавців іншої Скандинавської країни прирівнюється до думки власних учених, особливо якщо це стосується уніфікованих законів.

5.Принципи права можуть виступати як джерела скандинавськогоправапривирішенніконкретнихсправ, застосуванніаналогіїправа,

атакож у процесі тлумачення права. Видається, що право повинне нести в собі моральний зміст або ґрунтуватися на принципі справедливості. Так, в Ісландії суддя при винесенні рішення у справі керується власноюправосвідомістю, принципомсправедливості. УШвеціїпринципи права забезпечують певну єдність у правовій регламентації діяльності комерційних компаній, з їх допомогою враховуються особливості інтересу акціонерів.

6.Міжнародно-правові акти визнаються джерелом скандинавського права. При цьому загальновизнані принципи міжнародного права, укладені договори, пакти, до яких ці держави приєдналися, повиннібутиімплементованівчиннезаконодавство. Інститутімплементації міжнародно-правових норм у національні правові системи покликанійсприятиствореннюдержавоюнеобхіднихправовихумовдля реалізації взятих на себе міжнародних зобов’язань.

§2. Правові системи держав Латинської Америки

До Латинської Америки зазвичай відносять території, які раніше належали Іспанії і Португалії і на яких переважають іспанська або португальськамови: МексикаібільшачастинаЦентральноїАмерики, Південна Америка і Вест-Індія (або Карибський регіон)1. Сама назва «Латинська Америка» була введена французьким імператором Напо-

1 У такому розумінні термін «Латинська Америка» є синонімом терміна «ІбероАмерика». Території, де поширені інші романські мови, часто не розглядаються як частини Латинської Америки. Іноді, особливо у Сполучених Штатах, термін «ЛатинськаАмерика» використовуєтьсядляназвивсієїчастиниАмерикинапівденьвідСША. Зіншогобоку, цейтермін, особливовБразилії, поширюєтьсявиключнонаіспаномовні країни Америки.

120