Розділ 2 морфологічна будова і характеристика основних властивостей заданого підтипу грунту

2.1 Межі і площа заданої зони. Умови процесів ґрунтотворення

Зона Українського Полісся характеризується своєрідними, що відрізняються від тайгово-лісової зони, природними умовами ґрунтоутворення, які тісно пов’язані з її геоструктурою. Якраз остання і визначила формування специфічних Поліських ландшафтів. Західна частина зони розміщена в північній частині Галицько-Волинської впадини і на Поліському прогині, в основі яких залягають крейдяно-мергелеві породи, перекриті флювіогляціальними відкладами. Центральне правобережне Полісся охоплює північно-західну частину Українського кристалічного щита, складеного гранітами. Останні зазвичай перекриті льодовиковими і флювіогляціальними відкладами, але іноді виходять на поверхню. Лівобережне Полісся розміщено в межах Дніпровсько-Донецької впадини з кристалічними породами, які глибоко залягають (до 3 км), і на південно-західному схилі Воронізького кристалічного масиву з близьким заляганням крейдових відкладів. З четвертинних відкладів тут поширені льодовикові і флювіогляціальні, а також лесові породи.

Клімат

Клімат Полісся порівняно з тайгово-лісовою зоною більш м’який,теплий і вологий із середньорічною температурою 6-7 °С і кількістю опадів 550-650 мм. Західна частина знаходиться під впливом вологих атлантичних повітряних мас, і східна – арктичних. Тому із заходу на схід спостерігається поступове наростання континентальності клімату. На заході зима м’яка і тепла (середня температура становить мінус 4 °С), з частими відлигами і невеликою товщиною снігового покриву (10-15 см). Кількість опадів становить 600-650 мм. На сході зимовий період більш тривалий із середньою температурою січня мінус 7 °С і товщиною снігового покриву 30-40 см, кількість опадів – 550-600 мм. Середня температура червня на заході 18,5 °С, на сході – 19,5 °С. Відповідно із заходу на схід наростає і сума температур вище 10 С з 2620 до 2960 °С. Безморозний період, навпаки, довше триває на заході (170-175 днів) і менше – на сході (160 днів).

Річна кількість опадів на всій території зони перевищує випаровуваність в 1,1-1,3 раза, що обумовлює формування промивного і періодично промивного типу водного режиму ґрунтів.

Рельєф

Українське Полісся розташоване в межах великої Полісько-Дніпровської моренно-зандрової і зандрово-алювіальної низини з абсолютними висотами близько 100-200 м над рівнем моря. Окремо зустрічаються крейдяні горби чи виступи кристалічних порід з висотами 220-230 м, а Словечансько-Овручський кряж має висоту 320 м над рівнем моря. Найменші висоти (100-130 м) має північно-західна частина Полісся, що примикає до терас р. Прип’ять. На південь висота місцевості збільшується до 180-200 м і більше. Тому правобережна частина Полісся має загальний ухил із півдня на північ, до р. Прип’ять. У цьому ж напрямку течуть і річки. Лівобережне Полісся має протилежний ухил, із півночі на південь і південно-захід, до долини р. Дніпро. Середні висоти тут становлять 120-140 м над рівнем моря.

Формування рельєфу зони пов’язано з діяльністю льодовика, його талих вод, алювіальних потоків, вітру, а також з геологічною структурою окремих її територій.

У цілому рельєф Полісся плоскорівнинний з добре розвинутим акумулятивним мезорельєфом у вигляді моренної та піщаної горбкуватості (моренні горби, гряди, ози, ками, друмліни, гриви, піщані дюни та інші утворення). Зандрові рівнини між ними мають слабкохвилястий рельєф із великою кількістю маленьких озер і заболочених просторів. Давні прохідні долини зайняті нині великими торф’яниками (болота Замглай. Видра, Пористе та ін.).

Ерозійний сильнорозчленований яружно-балковий рельєф прилягає до підвищених лесових островів (Словечансько-Овручський кряж, Правобережжя р. Десни та ін.).

У західній і східній частинах зони будова сучасного рельєфу пов’язана з близьким заляганням розмитих крейдяних відкладів, які утворюють на фоні зандрових слабкохвилястих рівнин крейдяні горби, різні карстові форми, озера.

Місцями, особливо на терасах, добре розвинутий мікрорельєф у вигляді мікровпадин і піщаних горбиків.

Ґрунтоутворні породи

Ґрунтоутворні породи Полісся представлені переважно льодовиковими, водно-льодовиковими і давньоалювіальними відкладами, значно рідше озерними відкладами і лесами.

Моренні відклади поширені в зоні майже всюди, за виключенням території Малого Полісся і річкових долин, де вони розмиті. Зазвичай морена залягає окремими островками на підвищених місцях і похилих пологих схилах. На рівнинних ділянках чи пониженнях вона або розмита водами льодовика, що танув, або перекрита водно-льодовиковими відкладами різної потужності й на поверхню виходить рідко.

Моренні відклади, перенесені льодовиком, що рухався, являють собою невідсортовану масу, яка складається із суміші глини, піску, гравію, різних за розмірами валунів, залишків гірських порід тощо. Тому вони мають різний механічний склад: від піщаного і супіщаного до важкосуглинкового і глинистого, але в більшості – супіщані або піщанолегкосуглинисті. Легшими є кінцеві морени, які представляють потужні нагромадження валунів, пісків у вигляді горбів, гряд; важчими – придонні морени, що складаються з валунних суглинків і глин.

Морени – переважно алюмосилікатні кислі породи, які містять значну кількість півтораоксидів заліза й алюмінію і відносно низькі – кремнекислоти. В місцях із близьким заляганням крейдяних відкладів зустрічаються місцеві карбонатні морени з уламками вапняків та крейдяних мергелів. Морени важкого механічного складу мають низьку водопроникність, високу вологоємність, в’язкість, червоно-буре забарвлення.

Великі території Полісся зайняті флювіогляціальними піщаними, супіщаними і навіть піщано-легкосуглинистими відкладами. Піщані й глинисто-піщані водно-льодовикові наноси займають широкі пониження (долини), що були вироблені льодовиком, а супіщані – покривають вододільні території.

Флювіогляціальні відклади характеризуються наявністю у своєму складі крупного обкатаного піску (гравію), а іноді і включень невеликих уламків гірських порід. Часто після дощу гравій добре видно на поверхні. Профіль відкладень має косу (діагональну) шаруватість.

Річкові тераси покриті сучасними і давньоалювіальними відкладами. Останні породи, які утворились у минулі геологічні періоди в результаті діяльності водяних потоків річок, представляють собою добре відсортовані однорідні середньозернисті піски і дуже рідко супіски, з горизонтальною або косою шаруватістю. Сучасні алювіальні відклади, утворення яких пов’язано із щорічними наносами річок у період повені, відрізняються різноманітнішим механічним і хімічним складом. У прирусловій частині заплав вони піщані, в центральній – суглинисті. У товщі алювіальних наносів часто спостерігаються лінзи торфу, рослинні і тваринні рештки, сизі, іржаво-охристі оглеєні прошарки, прожилки.

Перевага в алювіальних і флювіогляціальних відкладах частинок піску і дуже низький вміст мулу робить ці породи пухкими, що обумовлює їх високу водопроникність, низьку вологоємність і малу водопідйомну здатність. Це також впливає і на їх хімічний склад: переважно в них кремнекислоти (до 97 %) і винятково низький вміст полуторних окислів (2-3 %), солей кальцію, магнію та ін.

Значно рідше на Поліссі зустрічаються озерні суглинки і глини: продукти вивітрювання крейди, вапняків, мергелю, щільних кристалічних порід, особливо гранітів. Невеликими острівками розміщені леси, для яких характерна тонка шаруватість і піщано-легкосуглинистий, рідше крупнопилувато-легкосуглинистий механічний склад.

Гідрологічні умови

Гідрологічні умови Полісся характеризуються близьким рівнем залягання ґрунтових вод, переважно на глибині 1,5-3,0 м, а іноді, особливо в пониженнях, у давніх долинах і низьких терасах річок вони підходять майже до поверхні, обумовлюючи заболочуваність великих територій.

Такі гідрологічні умови пов’язані перш за все з тим, що Полісся представляє собою плоску слабкодреновану низину, яка оточена з усіх сторін висотами (Білоруською, Смоленсько-Московською, Середньо-руською, Волино-Подольською), по схилах яких у низину збігають ґрунтові води. Крім того, близьке залягання від поверхні водонепроникних порід (крейдяні відклади Галицько-Волинської западини і східної частини Чернігівського Полісся, граніти Українського кристалічного масиву), а також тривалі осінні й весняні повені теж сприяють перезволженню території. При цьому води снігів, що розтають, або затяжних осінніх дощів затоплюють не тільки річкові долини, але і низькі вододіли , викликаючи поверхневе оглеєння ґрунтів.

Рослинність

Вологий клімат, легкий механічний склад, переважно піщаний і супіщаний грунт, а також безкарбонатність ґрунтоутворюючих порід обумовили суцільне поширення в минулому лісової рослинності. яка зараз значною мірою знищена. У наш час ліси становлять близько 29 % від загальної площі зони.

Великі території, покриті мореною і флювіогляціальними супіщаними відкладами, займали змішані широколистяні ліси з переважанням сосни, дуба, липи, клена, граба і з добре розвинутим трав’яним покривом. У Правобережному Поліссі переважали сосново-дубові і дубово-грабові, а в Лівобережному – дубово-липові ліси. В результаті цього на Поліссі сформувались дерново-підзолисті ґрунти з розвинутим гумусово-акумулятивним горизонтом. Чисто хвойні соснові ліси (бори) характерні для піщаних порід борових терас річок. Вершини піщаних дюн покривали зріджені ліси, під пологом яких був розвинутий покрив з лишайників і мохів. Нині у деревостої зовсім відсутня ялина. Окремі лесові острови покривали широколистяні ліси, типові для лісостепової зони.

Значні площі в Поліссі зайняті болотами, переважно низинного і перехідного типів з осоково-очеретяними рослинними асоціаціями (ситники, осоки, кислі злаки). Місцями зустрічаються і верхові сфагнові болота з низькорослою сосною та вільхою. Окремі ділянки зайняті лучно-болотною та лучною рослинністю.