Завдання 4.10. Рішення тестових завдань

Дано: h = 50см dc = 1,47 г/см3 E = 15 мг.-екв./100г S = 9 мг.-екв./100г	E = H+S H = E-S H = 15-9 = 6 (мг.-екв./100г) DCaCO3 = 50*Н* dc *h DCaCO3 = 50*6*1,47*50 = 22050 кг/га Так як рН = 6, то потреба у вапнуванні слабка, а тому потрібно внести ½ розрахункової дози = 11025 кг/га.
DCaCO3 - ? Чи потрібне вапнування ?

Відповідь: в) потребує, 11025 кг/га.

Дано: h = 40 см Wпрод = 0,8 МЗ dc = 1,29 г/см3 КВ = 25,5%	Wзаг = Wпрод + Wнепрод Wнепрод = МЗ* dc* h МЗ = ВВ = 2МАВ НВ = 5МАВ КВ = НВ + 5 НВ = 25,5 – 5 = 20,5 % МАВ = 20,5/5 = 4,1% МЗ = 2*4,1 = 8,2% Wнепрод = 8,2*40*1,29 = 423,1 м3/га Wпрод = 0,8*423 = 338,5 м3/га Wзаг = 423,1 +338,5 = 761,6 м3/га = 762 м3/га
Wзаг - ?

Відповідь: а) 762 м³/га

3. Д) МГВ = ВВ/1,5

МГВ – це максимальна кількість води, яку може поглинути ґрунт за умови заповнення пор ґрунту парами води.

Висновки

Під факторами та умовами ґрунтоутворення розуміються зовнішні по відношенню до ґрунту компоненти природного середовища, під впливом і за участю яких формується ґрунтовий покрив земної поверхні.

Фактори ґрунтоутворення – це об'єкти навколишнього середовища, які безпосередньо (матеріально) діють на материнські гірські породи.

Умови ґрунтоутворення – це явища навколишнього середовища, які впливають на ґрунтоутворення не безпосередньо, а через матеріальні фактори, сили і напрямок дії яких змінюється при зміні цих умов.

До умов ґрунтоутворення належать географічне розташування місцевості, рельєф та ін. Географічне розташування місцевості впливає на інтенсивність ґрунтоутворення через зміну клімату; рельєф – через перерозподіл атмосферних опадів, тепла на поверхні Землі; час – через нагромадження кількісних змін факторів.

Початок ученню про фактори та умови ґрунтоутворення поклав В.В. Докучаєв. Ним установлено, що формування ґрунтового покриву зв'язано з фізико-географічним середовищем та історією його розвитку. Він дав визначення поняття ґрунтів як поверхневих мінерально-органічних утворень, які мають власне походження і є результатом сукупної дії: 1) материнської гірської породи, 2) живих і мертвих організмів; 3) клімату; 4) рельєфу місцевості; 5) віку країни.

Після В.В.Докучаєва накреслилися різні підходи до оцінки ролі факторів у процесах ґрунтоутворення. Наприклад, К.Д.Глінка серед факторів ґрунтоутворення відводив провідну роль клімату й рослинності, хоча утворення рендзин (дерново-карбонатних ґрунтів) пояснював впливом переваги материнських порід. С.О.Захаров (1928) поділяв усі фактори на активні та пасивні. До активних він відносив біосферу, атмосферу і гідросферу, а до пасивних – материнську породу й рельєф місцевості.

У кінці 30-х років XX ст. почалася дискусія про головний, або провідний фактор ґрунтоутворення. В.Р.Вільямс, зокрема, віддавав перевагу біологічному.

Солонці, як і солончаки, не утворюють своєї ґрунтової зони, а трапляються окремими масивами, або латками (плямами) посеред ґрунтів іншого генезису. Фактично вони поширені на всіх континентах, де займають 77 млн га, а сукупно з солонцюватими ґрунтами – 212 млн га, з яких в Україні солонці займають 236 тис. га.

Солонці є класичним віддзеркаленням субаридних та аридних ландшафтів різних термічних поясів, де річна сума опадів коливається в межах 100–600 мм при КЗ 0,2-0,9. Найбільші їх масиви трапляються в суббореальному поясі і значно менші – в тропіках і субтропіках. Найсприятливішими для утворення солонців є ландшафтні топопозиції з вирівняним рельєфом – рівнини, низовини, великі тектонічні западини (Західносибірська, Прикаспійська, Придніпровська, Середньо-Дунайська та багато інших аналогічних низовин), низькі надзаплавні лесово-степові тераси річок, приозерні тераси тощо. Їх стратиграфічне літогенетичне наповнення (пухкі дрібноземисті леси і лесоподібні суглинки, засолені морські та озерні глини, засолені ґрунтолітогенні глини пліоцену, алювій тощо) також сприяють проявам солонцюватості, як і угруповання специфічної солонцевої флори: полин, кохія, камфоросма, ромашник, кермек та інші рослини з глибокою кореневою системою. На солонцях Лісостепу і Степу ростуть злаки роду Festuca (наприклад, типчак – вівсяниця бараняча) з поверхневою кореневою системою, яка сприяє їх задерновуванню. Характерним для галофітів є майже 20-разове переважання підземної фітомаси над надземною, їх підвищена зольність та помітна участь у складі золи Nа, Сl, S. Мікрофлора, проти зональних ґрунтів, є вочевидь збідненою, але поверхня солонців колонізується величезною кількістю різних видів водоростей.

Класичну теорію генезису солонців вперше розробив К.К. Гедройць. Його лабораторні експерименти і порівняльно-географічні дослідження в типовому за галогенезом регіоні Середньої Наддніпрянщини підтвердили, що «солонець виникає із солончаку». ГВК ґрунтів, засолених натрієвими сполуками, насичується Nа. Зниження вмісту солей при промиванні атмосферними опадами (або іншими шляхами) супроводиться зникненням електролітів-коагуляторів. У збіднені натрієм ґрунтові розчини витискується Na із ҐВК за реакцією Гедройця:

[ҐВК]2Nа⁺ + Са(НСO₃)₂ = [ҐВК]Са²⁺+Nа₂СO₃ = 2Nа⁺ + 2OН^- + Н₂СO₃.

Спричинена содою висока лужність ґрунтового розчину полегшує пептизацію органо-мінеральних колоїдів ґрунту, ініційовану увібраним натрієм. Переходячи в стан золю, вони легко мігрують вниз по профілю, а також руйнуються з утворенням SiO₂, R₂О₃ та інших гідрооксидів. Продукти руйнування разом з органічними речовинами також перемішуються вниз і на певній глибині утворюють ілювіальний (солонцевий) горизонт вмивання.

При подальшому лужному гідролізі та вилуговуванні його продуктів солонці еволюціонують у ґрунти нового типу – солоді. Згідно з концепцією К.К. Гедройця, визначальним моментом у генезисі солонців є утворення соди – головного чинника підлужування, а отже, й пептизації ґрунтових колоїдів. Як видно з реакції К.К. Гедройця, сода з’являється в ґрунтовому розчині внаслідок витискування Nа⁺ з ҐВК іонами Н⁺ та Са²⁺, які містяться у ґрунтовому розчині.

Подальші дослідження І.М. Антипова-Каратаєва та В.А. Ковди показали, що схема Гедройця є поширеним, але не єдиним шляхом утворення солонців, які виникають не лише при розсоленні, а й при засоленні ґрунтів, якщо воно є содовим. Гідроморфний ґрунт, в якому продукується нехай у незначних кількостях, але перманентно, сода, формує стабільно сильно лужну реакцію ґрунтового розчину (рН 9 - 10). За таких ґрунтово-екологічних умов ҐВК неодмінно насичується на 60 - 80 % від ЄКО іонами натрію, чим, власне, й забезпечується формування суто солонцевого профілю ґрунтів з характерною Е-I-диференціацією внаслідок переміщення вниз пептизованого гідролітично лужною содою мулу. Сода, як і багато інших солей, виникає при вивітрюванні мінералів і мінералізації фіторешток. Зі специфічних шляхів її утворення, окрім реакції Гедройця, не менш поширеною в природі є також реакція Гільгарда: Nа₂SO₄ + СаСОз = Nа₂СОз + СаSO₄. Екологічно знаковим постачальником соди до ґрунту є також сульфатредукція, здійснювана анаеробними мікроорганізмами за низького ОВП у перезволожених ґрунтах, засолених сульфатами та енергетично збагачених органічними речовинами.

Д.Г. Віленський (1924) і К.Д. Глінка (1926) пов’язували генезис солонців із сучасним засоленням ґрунту під впливом мінералізованих підґрунтових вод і його періодичним розсоленням. Набуття ґрунтом солонцевих властивостей немалою мірою пов’язано зі специфікою ҐВК. Так, якщо його мінеральна частина представлена монтморилонітом або іншими гігрофільними сполуками, солонці набувають різко вираженої здатності до набухання, стають в’язкими, липкими та мають цілу низку інших екологічно несприятливих властивостей (В.А. Ковда; М.П. Панов). Подальшому осолодінню надсолонцевого горизонту суттєво сприяє глеє-елювіальний процес, який ініціюється періодичним перезволоженням поверхневої частини профілю талими та дощовими водами (С.П. Ярков). Дослідження в Причорномор’ї показали, що на початковій стадії осолонцювання лучних ґрунтів (утворення солонцю коркового) домінувала сіалітизація (оглинювання), а у міру трансформації грубизни надсолонцевого і солонцевого горизонтів прогресував перерозподіл між ними мулистих часток та ущільнення солонцевого HI-горизонту (Ю.Є. Кізяков).

М.П. Панов (1972) вважає солонці полігенетичним продуктом, що підтвердила О.М. Самойлова (1988) своїми узагальненнями, – їх профіль формується під впливом складної комбінації таких процесів, як:

• осолонцювання: входження Na⁺ до ҐВК та надходження соди у ґрунтовий розчин спричинює його підлужування і пептизацію колоїдів;

• осолодіння: руйнування пептизованих мінералів тонких фракцій, винесення продуктів руйнування і розчинної органічної речовини вниз за профілем;

• глеє-елювіювання у надсолонцевому осолоділому горизонті;

• дерновий ґрунтогенез у верхній частині надсолонцевого горизонту;

• накопичення, в підсолонцевому горизонті легкорозчинних солей, гіпсу, карбонатів (в автоморфних солонцях – за рахунок виносу солей з верхньої частини профілю, а в гідроморфних і напівгідроморфних – з підґрунтових вод при їх випаровуванні);

• оглеєння нижньої частини профілю гідроморфних солонців.

Значення вчення про фактори ґрунтоутворення виняткове, тому що знаючи співвідношення між типом і властивостями ґрунтів, з одного боку, і факторами ґрунтоутворення – з іншого, легше зрозуміти використання на практиці властивостей ґрунтового покриву, інтерпретувати дані досліджень, пояснити походження ґрунту, напрямок його розвитку.