Додатки

Додатки до курсової роботи оформляють як її продовження на наступних сторінках і розміщують у порядку появи посилань на них у тексті роботи. Кожний додаток повинен починатися з нової сторінки.

Оформляють додатки таким чином:

1) по центру рядка малими літерами з першої великої літери друкують слово «Додаток __» і великою літерою української абетки, за винятком літер Г, Є, І, ї, Й, О, Ч, Ь, вказують його порядковий номер. Нумерують додатки наскрізно від першого до останнього.

2) під словом “Додаток __” малими літерами з першої великої симетрично відносно тексту сторінки друкують заголовок;

3) текст кожного додатка за необхідності може бути поділений на розділи й підрозділи, які нумерують у межах кожного додатка. У цьому разі перед кожним номером ставлять позначення додатка (літеру) і крапку, наприклад. А.2 - другий розділ додатка А; В.3.1 - перший підрозділ третього розділу додатка В;

4) ілюстрації, таблиці і формули, які розміщені в додатках, нумерують у межах кожного додатка, наприклад: рис. Д. 1.2 – другий рисунок першого розділу додатка Д; формула (А. 1) - перша формула додатка А.

Оформлення списку використаних джерел інформації

Джерела у списку використаних джерел інформації можна розміщувати одним із таких способів: у порядку появи посилань у тексті, в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків, у хронологічному порядку. Однак, найбільш поширеним способом, який рекомендується використовувати і в курсовій роботі, є спосіб, коли список використаних джерел інформації складають у такій послідовності:

1. Укази Президента України.

2. Закони Верховної Ради України.

3. Постанови Кабінету Міністрів України.

4. Доповіді та виступи керівників держави.

5. Спеціальна література з теми курсової роботи (за прізвищами авторів книг, брошур, статей, назвами збірників у алфавітному порядку).

6. Електронні джерела.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ІНФОРМАЦІЇ - елемент бібліографічного апарату, який містить бібліографічні описи використаних джерел і розміщується після ВИСНОВКІВ.

Бібліографічний опис друкованої праці являє собою сукупність відомостей про неї (а також її частину або групу праць), які дають можливість ідентифікувати працю, одержати уявлення про її зміст, читацьке призначення, обсяг та інше. Бажано, щоб ці описи спочатку було зроблено на каталожних картках, щоб пізніше скласти з них робочу картотеку. Слід пам’ятати про те, що правильно записати джерело інформації – справа однієї хвилини, але ця хвилина збереже години роботи.

Бібліографічний опис має відповідати вимогам державного стандарту з обов'язковим дотриманням правил опису друкованих праць (із зазначенням назви праці, автора, міста видання, видавництва, року видання, номера, кількості сторінок та інших вихідних даних). Потрібну інформацію щодо згаданих вимог можна одержати із таких стандартів:

- ДСТУ 3008-95. Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура та правила оформлення,

• ГОСТ 7.1-84 "Библиографическое описание документа. Общие требования и правила составления",

• ДСТУ 3582-97 "Інформація та документація. Скорочен­ня слів в українській мові в бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила",

• ГОСТ 7.12-93 "Библиографическая запись. Сокращение слов на русском языке. Общие требования и правила".

Бібліографічний опис джерела інформації складають безпосередньо за друкованим твором або виписують з каталогів і бібліографічних покажчиків повністю без пропусків будь-яких елементів, скорочення назв і т. ін. Завдяки цьому можна уникнути повторних перевірок, вставок пропущених відомостей.

Джерелом відомостей для бібліографічного опису може бути титульна сторінка, випускні дані (найчастіше вміщені на звороті титульної сторінки), вступ, сам текст конкретної друкованої праці та ін..

Бібліографічний опис роблять безпосередньо за тим виданням, яке описують, застосовуючи деякі чітко визначені скорочення (довільні скорочення слів не допускаються).

Елементи бібліографічного опису відокремлюють умовними розділовими знаками: крапкою (.), двома крапками (:), комою (,), крапкою з комою (;), крапкою й тире (. -), похилою лінією (/), двома похилими лініями (//) тощо.

Узагальнено бібліографічний опис книги включає відомості про автора (чи авторів), назву видання, його характер і призначення, відомості про авторство, відомості про повторність видання (місто, видавництво або установа, що здійснили видання), рік видання, кількість сторінок та ін.

Відомості про автора (чи авторів) включають його прізвище (у називному відмінку) та ініціали, наприклад, “Ковальчук В.Д..”. При потребі вказують додаткові відомості про автора (батько, син, спеціальність тощо).

Назву видання вказують у такому вигляді й послідовності, як і на титульному аркуші. Скорочувати слова у назві не дозволяється. У додатках, елементах бібліографічного опису застосовують уніфіковані скорочення.

При потребі назву видання доповнюють деякими додатковими відомостями про нього, які характеризують його тип (монографія, довідник, навчальний чи методичний посібник тощо), призначення (для якої категорії читачів призначене - школярі, студенти, викладачі та ін.), відомості про офіційний характер, про те, що його перекладено з іншої мови та інші. Перед першими відомостями цієї групи ставлять дві крапки (:). У разі наведення декількох указаних відомостей, їх відокремлюють крапкою (.).

Відомості про авторство наводять у тому разі, коли книгу написано колективом із трьох і більше авторів. До них відносять також відомості про всіх, хто брав участь у створенні книги, наприклад, “відповідальний редактор”, “перекладач” тощо. Перед цією групою відомостей ставлять умовний знак у вигляді похилої лінії (/).

Бібліографічний опис словника виконують за правилами бібліографічного опису книги. Не відрізняється від бібліографічного опису книги і бібліографічний опис довідника.

Зведений бібліографічний опис багатотомного видання теж подібний до опису книги. Відомості про те, із скількох томів складається видання, вказують безпосередньо після назви видання, відокремивши його двома крапками (:). Якщо багатотомне видання вийшло з друку протягом кількох років, то наводять рік виходу першого і через тире рік виходу останнього тому.

Відомості про повторність видання наводять в уніфікованій формі незалежно від того, як їх указано у самому виданні. Спочатку арабськими цифрами вказують порядковий номер видання, до якого через дефіс додається відмінкове закінчення, наприклад, “3-є випр. і доп. вид.”.

Місце видання, тобто місто, в якому знаходиться видавництво або уста­нова, що здійснила видання, вказують повністю у називному відмінку. Як виключення скорочують назви: Києва - К., Москви - М, Ростова - на - Дону - Ростов н/Д, і в літературі мину­лих років - Ленінграда - Л. Відокремлюють позначення місця видання від попере­дніх відомостей знаком тире (-).

Назву видавництва або установи, що здійснила видання, наводять у називному відмінку, стисло, так, як це зроблено у самому виданні. Між попереднім елементом опису й назвою видавництва ставлять дві крапки (:). Назву видавниц­тва в лапки не беруть, наприклад, “К.: Магнолія – плюс або К.: Вид-во Соломії Павличко “Основи””.

Рік видання завжди вказують арабськими цифрами (без літерних позначень) і відокремлюють від попереднього елемента комою.

Кількість сторінок дає уявлення про обсяг друкованої праці. Указують кількість сторінок арабськими цифрами з додаванням позначення одиниці під­рахунку: “с.” (сторінки). Для деяких видань його обсяг указують в інших одини­цях, наприклад, стовпчиках – “стп” (це характерно для енциклопедичних видань).

У кожному конкретному виданні елементи бібліографічного опису конкретизуються й мають деякі специфічні особливості.

Бібліографічний опис книги одного автора включає прізвище та ініціа­ли автора, назву книги, відомості, що уточнюють зміст, призначення та повторність видання книги, місце видання, рік видання й кількість сторінок у книзі.

Приклад:

• Осавлук М.О. Основи менеджменту: Навчальний посібник. - К.: “Зоря”, 2008. - 375 с.

Бібліографічний опис книги двох і трьох авторів включає прізвища та ініціали всіх авто­рів, відокремлені комою, та всі інші елементи опису книги.

Приклад:

• Дєнєжкін М.С., Коломієць К.І. Управлінська діяльність менеджера: Практикум. – Харків: Росток, 1999. - 157с.

• Сухаревич А.С., Балабанова Н.О., Валей С.Н. Организация труда менеджера. - М.: Экономика, 1988. - 453 с.

Як правило, якщо авторів чотири, їх прізвища не вказують на титульному аркуші видання. Про них можна дізнатися зі звороту титульного аркуша або вступу до книги. Тому відомості про авторів (зазначають спочатку ініціали, а потім прізвище) у цьому разі вказують після назви книги. Між назвою книги й переліком прізвищ авторів ставлять похилу лінію (/). У колективних виданнях передбачається, що крім авторів у створені книги можуть брати участь і інші особи, які здійснюють її редагування тощо. Відомості про це вказують після прізвищ авторів.

Приклад:

• Організація самостійної роботи студентів / В.К. Тимченко, Н.А. Ніколаєв, І.В. Миколайчук, Н.Р. Юлій / Під ред. О.Н. Рибачук. – Херсон.: Айлант, 2005. – 227 с.

У бібліографічному описі книги п’яти й більше авторів указують ініціали та прізвища тільки перших трьох із додаванням слів “та ін.”.

При дуже значній кількості авторів у бібліографічному описі їх взагалі не вказують, а наводять тільки прізвища тих осіб, які здійснювали редагування книги.

У бібліографічному описі багатотомного видання для позначення кількості томів застосовують велику літеру “Т” і арабські цифри.

Приклад:

• Український Радянський Енциклопедичний Словник / Ф.С.Бабічев та ін. 2-ге вид. - К.: Голов, ред. УРЕ, 1986 - 1987. Т. 1 - 3.

Бібліографічний опис окремого тому багатотомного видання може бу­ти складений за двома варіантами.

За одним із них опис окремого тому може складатись із загальних відомостей про все видання, доповнене відомостями про окремий том. Цей варіант застосовують тоді, коли окремий том видання має власну назву. Тоді спочатку наводять відомості про цей том за правилами бібліографіч­ного опису звичайної книги, а вже після цього - відомості про те, до складу якого видання входить окремий том, позначення та номер цього тому:

• Величко В.Н. Шумят дожди: Роман. - Л.: Художественная литература, 1978. - 664 с. (Собр. соч.: T.I).

Другий варіант, коли окремі тома видання власних назв не мають:

• Бланк И.А. Основы финансового менеджмента: В 2-х т. – К.: Ника-Центр Эльга, 1999. – Т. 2.

Бібліографічний опис частини видання включає відомості як про саму складову частину, так і про документ, у якому її вміщено. Відомості про складо­ву частину відокремлюють від відомостей про сам документ двома похилими лініями (//). Ця складова частина видання може являти собою самостійну працю (напри­клад, стаття у журналі, матеріал виступу на конференції) або певну частину праці, що має самостійний заголовок (це може бути розділ чи підрозділ книги).

У бібліографічному описі статті з періодичного видання спочатку наводять відомості про статтю, а потім про видання, у якому її вміщено. Відомості про статтю включають прізвище (у називному відмінку) й ініціали автора статті та її повну назву. Відомості про видання включають його назву (назву журналу в лапки не беруть), рік виходу журналу і його номер. Елементи відомостей про ви­дання відокремлюють між собою крапкою й тире (. -). У кінці опису вказують сторінки, на яких розміщена стаття у даному журналі (її початок і кінець), відо­кремлені від попередніх відомостей крапкою з тире. Для позначення кількості сторінок застосовують велику літеру “С.” і арабські цифри. Так само, як і статті в журналах, описують статті з періодичних видань: науково - технічних та науково - методичних збірників. Різниця полягає тільки в тому, що замість номера періодичного видання , вказують випуск збірника праць. Якщо випуск (том) видання, що продовжується, має ще окрему назву, її вказують додатково в дужках, після зазначення сторінок.

Приклад:

• Самійленко К.О. Управління облаштуванням сільських територій // Агроінформ. - 1998. - № 4-5. - С. 34 -36.

Коли авторів статті два чи три, то їх прізвища відокремлюють комою:

• Туркот Т.І., Осадчук І.В. Психологія трудових відносин у системі підготовки фахівця-аграрія (із досвіду роботи) // Педагогіка і психологія. Вісник АПН України. - 2004.- №1 (42). - С. 70-73.

При кількості авторів статті більше трьох, вказують прізвища тільки перших трьох із додаванням слів “та інші”.

Бібліографічний опис статті з неперіодичного видання повинен містити відомості про саму статтю та відомості про видання, виконані за правилами опису книги.

Приклад:

• Ковальчук В.Д. Планування в селянських (фермерських) господарствах //Аграрні проблеми: Зб. наук. праць. - Херсон: Айлант, 2007. - С.93-97.

Бібліографічний опис матеріалів виступу на науковій конференції ви­конують подібно до опису статті в журналі чи збірнику.

Бібліографічний опис статті з енциклопедії подібний до опису статті в журналі. Назви універсальних енциклопедій дозволяється у відомостях про видання вказувати абревіатурами (Большая Советская Энциклопедия - БСЭ, Укра­їнська Радянська Енциклопедія - УРЕ і та ін.). Місце видання енциклопедій і на­зву видавництва не вказують.

Приклад:

• Бирюков Б.В., Гастев Ю.А., Геллер E.С. Моделирование // БСЭ 3-е изд., 1974. - Т. 16. - С. 393 - 395.

Приклад бібліографічного опису окремої частини книги:

• Фатхутдинов Р.А. Разработка стратегического управленческого решения // Стратегический менеджмент. – М.: ЗАО “Бизнес-школа”, “Интел-синтез”, 1998. – С. 65 – 113.

Якщо студент користується електронним джерелом інформації, то оформляти його потрібно так:

http://www.nau.kiev.ua - Нормативні акти України.