V. Підбиття підсумків

1. Слово вчителя

• Сьогодні ми навчилися розміщувати елементи малюнка в потрібній частині глечика, обирати необхідний розмір елементів, добирати кольори відповідно до зразка.

2. Обговорення учнівських робіт

Учитель повинен відзначити правильність побудови орнаменту і відповідність виконаних робіт заданому кольору.

Додатковий матеріал

Гончарство — одне з найдавніших ремесел людини. Виникло воно ще в кам’яну добу. Люди почали формувати з глини предмети, потрібні для вжитку, ще до приборкання вогню.

Перші глиняні вироби сушили під сонцем. У такий спосіб вони набирали певну міцність. У перший глиняний посуд складали сухі пожитки.

Воду в глеках почали зберігати після приборкання вогню — тоді почали випалювати глиняні вироби після ліпки. З глини ліпили не лише посуд, але й різноманітні культові вироби — фігурки божеств, схожих на людей.

Українські гончарі виробляли різноманітний посуд для приготування, зберігання й подавання на стіл певних страв (горшки, миски й полумиски, глечики, макітри, ринки, гладишки, тикви, барильця, довжанки, баньки, куманці), а також декоративний посуд, кахлі, черепицю, цеглу, дитячі іграшки тощо.

Вироби всіх гончарських центрів мали спільні риси, але вод¬ночас і локальні особливості. Славнозвісний опішнянський посуд вирізнявся тонкими стінками, дво- чи трикольоровим розписом у вигляді кривулин, рисочок, крапочок тощо. Опішня відома також декоративними рослинними орнаментами.

Процесу виготовлення керамічних виробів передувала заготівля глини, яку копали у місцях її залягання — глинищах. Привезену глину гончарі зсипали завичай або на подвір’ї у спеціально відгороджене місце, або у кутку хати і залишали на певний час «дозрівати», перемішуючи час від часу лопатою та поливаючи водою. Потім глину збивали спеціальним молотом (довбнею чи веслом), стругали стругом або дротом, щоб подрібнити її й вилучити домішки. Для отримання матеріалу необхідного кольору, вогнетривкості тощо майстри змішували різні сорти глин. Через один-два дні глину місили руками або ногами, формували у балабухи, кожен з яких був розрахований на виготовлення окремої посудини.

Після виготовлення виробу його ставили на спеціально влаштовані у хаті попід стелею дошки для підсихання. Потім його розписували та наносили глазур — поливу. Після цього посуд для міцності обпалювали у горні.

Гончарні вироби зазвичай продавали самі майстрі, які роз’їжджали селами і вигуками: «По горшки!» запрошували селян до торгівлі. Вартість певної посудини найчастіше визначали кількістю зерна, яку вона могла вмістити. Гончарі вивозили свій товар на ярмарки та базари. Розташовані у гончарному ряду просто на землі різноманітні керамічні вироби — одна з характерних рис українських ярмарків.

Урок № 33

Тема: Створення декоративного образу із суцільного шматка пластиліну. Елементарна узгодженість об’ємної форми та декору. «Українські іграшки».

Мета: продовжувати надавати учням поняття про скульптуру як вид мистецтва, ознайомлювати з матеріалами та інструментами художника-кераміста; закріплювати поняття «декор» та «декорування», навички роботи з пластиліном (глиною); розвивальна: збагачувати та закріплювати в дітей уміння сприймати, розрізняти та аналізувати характерні особливості декоративної скульптури; закріплювати навички основних видів ліплення, передавання форми, рухів та декорування тварин; розвивати дрібну моторику руки; стимулювати розвиток допитливості; виховувати в учнів естетичне сприйняття навколишнього світу, екологічну культуру, любов до українського народного мистецтва.

Обладнання: навчальні плакати; репродукції робіт відомих майстрів; навчальні роботи з методичного фонду; об’ємні зображення;

музичний ряд: аудіозапис українських народних пісень; ТЗН; матеріали для демонстрації послідовності та техніки виконання роботи; дошка для ліплення; пластилін (глина); стеки; простий олівець; матеріали для відбитка.