Екзаменаційний білет №18

1

Двірцева школа Володимира була державним навчальним закладом підвищеного типу й утримувалася за рахунок князівської казни. У школі виховувались діти київської знаті (300 осіб), з яких добирались кадри для державного управління, дипломатичної діяльності, розвитку культури.

За наказом Ярослава у Новгороді зібрали 300 дітей старост і попів і посадили їх "учити книгам". Сам Ярослав був високоосвіченою людиною

У XI ст. набула розвитку жіноча освіта. У Києві при Андріївському монастирі відкрилося перше в Європі жіноче училище.

Провідна роль серед монастирів стосовно випуску книжної продукції належала Києво-Печерській лаврі, де богословська освіта досягла рівня візантійської духовно-патріаршої академії. 

3 кінця XI - початку XII столітгя з'явилось поняття "навчання грамоті", яке тлумачилось як навчання дітей письму, читанню, лічбі й хоровому співу і було рівнозначним елементарній початковій освіті Мережа шкіл обмежувалася містами. Навчання здійснювалося за кошти батьків, і таким чином було фактично недоступним для незаможного населення. Шкільний курс починався з вивчення буквиці (азбуки) різними методами: а) хорове повторення букв за вчителем; б) дерев'яна азбука - невелика дощечка, на одному боці якої вирізані букви, а інший - вкритий воском; в) самостійне вивчення азбуки за допомогою креслиць чи дитячих гребінців з написами частини алфавіту; г) "розрізна азбука" - глиняні черепки з окремими буквами.

3 XII ст. на Русі був відомий буквоскладальний метод. Роль перших текстів виконували акровірші - невеликі молитви, перші рядки яких починалися з чергових букв азбуки. Навчальними книгами були Часослов, Псалтир. Навчання письму здійснювалось в два етапи: металевими або кістяними паличками (писалами) на навощених дощечках; вправи на бересті (березова кора).

Отже, можна зробити висновок, що в Х-ХІ ст. на території Київської Русі існували школи, що за рівнем освіти поділялися на "школи грамоти" та "школи книжного вчення" (тобто елементарні та підвищеного типу), за місцем створення та функціональної належності - двірцеві, церковні, монастирські та парафіяльні, школи майстрів грамоти, ремісні училища.

2

Розумовий розвиток людини, за Г.Сковородою, необхідний для пізнання навколишнього світу і самої себе - щоб дійти до істини. Джерелом усіх знань він вважав досвід, практику, житгя. Природно, що вчений обстоював необхідність навчання всіх дітей, незалежно від їх соціального стану. Загалом школи мають бути рідномовними та доступними для навчання. Крім рідномовності, вчений обґрунтовував необхідність таких навчальних принципів, як доступність, зв'язок навчання з практикою, врахування інтересів кожної особистості.

До змісту освіти педагог включав граматику, математику, фізику, механіку. музику, філософію, медицину, юриспруденцію, географію, іноземні мови, хімію, астрономію, землеробство, мораль. Чим глибше і повніше оволодіває людина знаннями, тим більшу потребу вона відчуває у них.

Певний інтерес становлять поради Сковороди щодо роботи над книгою. Основою навчання Сковорода вважав наявність інтересу, бажання пізнати нове, до чого має спонукати вчитель. Серед засобів та методів навчання педагог виділяв лекції, доповіді, бесіди, розмови, диспути. В процесі навчання треба, на його думку, враховувати нахили і здібності дітей, вікові та їх індивідуальні особливості. Спираючись на народне розуміння праці, педагог обстоював необхідність підготовки дітей до "спорідненоГ' трудової діяльності.

Моральне виховання має спиратися на відзначенні подяки. “В подяці заховалося всяке благо як вогонь і світло причаїлося в кремені. Вірую і сповідаю. Бо хто зможе покласти руки на чуже, якщо раніше не загубить вдячність, як вдовольняється власним своїм, котра посилається їй від Бога? 3 невдячності смуток, неувага і жадоба, з жадоби - заздрість, а з заздрості - лестощі, розкрадання, кровопролиття і всяка прірва беззаконів”.

3

Вчений вважав що педагогічною майстерністю може володіти кожен вчитель вихователь .У цьому зв'язку Макаренко використовує вперше поняття "педагогічної техніки". Макаренко писав: "Я став майстром своеї справи лише тоді, коли зміг з 20-ма відтінками сказати : іди сюди". Взагалом вчений вважав що вихователь має оволодіти для цього і певними акторськими здібностями (жестами, мімікою, тим що називаємо у педагогічних технологіях засобами невербального спілкування).

Природно, що майстерність вчителя-вихователя, за Макаренком, успішно формується у педагогічному колективі .Він обстоював оптимальну кількість учнів і вчителів у середній школі (не більше 600 чоловік).Саме за таких умов учні і вчителі будуть знати один одного в обличчя, що теж сприятиме зміцненню учнівського та вчительських колективів.

Серед вчительського загалу, на його переконання, мас бути приблизно рівна кількість працівників чоловічої і жіночої статі. Мають бути досвідчені педагоги і молоді вчителі. Багато у чому вчительський колектив виграє якщо в ньому є людина з почуттям гумору, але разом з тим має бути і така ,яка володіє чіткою логікою розмірковування про життєві гаразди (чи негаразди).У такий спосіб , вчителі-вихователі будуть мати здатність до самозбагачення, до формування педагогічної творчості.